199/3815/23 Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої скасуванням Держгеокадастром сертифікату професійної кваліфікації - 03.04.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просила стягнути з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) на її користь суму матеріальних збитків в розмірі 1 586 629 грн, а також 3 000 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням посадової особи органу державної влади.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є інженером-землевпорядником, мала відповідний кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника від 03 січня 2013 року № 000516.

За результатами розгляду скарги гр. ОСОБА_2 . Кваліфікаційною комісією прийнято рішення, оформлене протоколом № 2 від 29 липня 2021 року, щодо звернення з поданням до Держгеокадастру про анулювання кваліфікаційного сертифіката від 03 січня 2013 року № 000516 інженера-землевпорядника ОСОБА_1, а 06 серпня 2021 року Кваліфікаційною комісією винесено подання № 21/42 про анулювання кваліфікаційних сертифікатів інженерів-землевпорядників, зокрема ОСОБА_1, та направлено до Держгеокадастру для прийняття відповідного рішення.

Держгеокадастром 13 серпня 2021 року на підставі подання Кваліфікаційної комісії прийнято наказ № 392 "Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів", яким анульовано кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника ОСОБА_1 від 03 січня 2013 року № 000516.

Зазначає, що внаслідок анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника вона фактично була позбавлена роботи, доходів для існування її сім`ї, була принижена її честь, гідність та ділова репутація, був повністю зруйнований її бізнес.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року та постановою Верховного Суду від 16 березня 2023 року (справа № 160/18668/21), за її позовом визнано протиправним та скасовано наказ Держгеокадастру № 392 від 13 серпня 2021 року "Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів" у частині, що стосується сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_1 (сертифікат інженера-землевпорядника № 000516 від 03 січня 2013 року).

З моменту анулювання кваліфікаційного сертифікату до моменту відновлення сертифікату інженера-землевпорядника вона була позбавлена заробітку в розмірі 1 580 629,00 грн. До матеріальних збитків додається 6 000,00 грн за договором про надання правничої допомоги.

Вказаними діями відповідача їй також була завдана моральна шкода, яку вона оцінює у 3 000 000,00 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила позов задовольнити.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 27 вересня 2023 року провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Держгеокадастру про відшкодування матеріальної та моральної шкоди закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом як фізична особа, проте має на меті захист своїх прав та інтересів як фізичної особи-підприємця.

Зважаючи на характер правовідносин у справі, правовий статус суб`єкта звернення, суд дійшов висновку, що даний спір має розглядатися у порядку господарського судочинства.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від19 грудня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 27 вересня 2023 року скасовано, справу направлено до Солом`янського районного суду м. Києва для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в позовній заяві ОСОБА_1 вказує себе не суб`єктом підприємницької діяльності, а фізичною особою, а тому спір за своїм суб`єктним складом та з урахуванням предмета позову належить до цивільної юрисдикції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12 січня 2024 року Держгеокадастр через систему "Електронний суд" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 27 вересня 2023 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржена постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 12 лютого 2024 року ОСОБА_1 просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

19 лютого 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом

Судом встановлено, що відповідно до наказу Державного агентства земельних ресурсів України № 2 від 03 січня 2013 року ОСОБА_1 видано кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника № 000516.

ОСОБА_1 з 15 червня 2015 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, видами її діяльності за КВЕД є: 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (основний), 69.10 Діяльність у сфері права.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року та постановою Верховного Суду від 16 березня 2023 року (справа № 160/18668/21), за позовом ОСОБА_1 визнано протиправним та скасовано наказ Держгеокадастру № 392 від 13 серпня 2021 року "Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів" у частині, що стосується сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_1 (сертифікат інженера-землевпорядника № 000516 від 03 січня 2013 року).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України".

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ зазначав, що для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Bellet v. France" (Белле проти Франції).

У розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Отже, "суд, встановлений законом" охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законом.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним в розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Тобто, за загальним правилом критеріями належності справи до господарського судочинства є в сукупності суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (стаття 24 ЦК України).

Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Згідно зі статтею 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України).

Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина дев`ята статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Отже, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог які визначає позивач.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

Зі змісту позовної заяви убачається, що ОСОБА_1 саме як фізична особа, а не фізична особа-підприємець, звернулася до суду за захистом своїх цивільних прав - відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих їй як фізичній особі незаконним рішенням органу державної влади.

За таких обставин, з огляду на суб`єктний склад спору, предмет позову та характер спірних правовідносин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судом апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Верховний Суд встановив, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.