723/3547/22 Про застосування наслідків недійсності нікчемного заповіту (отримання спадкоємцями за законом права на спадкування) - 29.03.2024 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 січня 2024 року в складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності нікчемного заповіту (отримання спадкоємцями за законом права на спадкування).

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 19 червня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності нікчемного заповіту відмовлено.

Додатковим рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 20 000,00 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

витрати пов`язані з розглядом справи на правову допомогу документально підтверджені та доведені: додатком № 1 до договору про надання правничої допомоги від 16 серпня 2022 року, актом здачі-прийняття наданих послуг від 29 серпня 2022 року.

адвокатом вимоги процесуального закону щодо строку і порядку подачі доказів про витрати на правничу допомогу дотримані та такі витрати підлягають стягненню з відповідача. З позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 мають бути стягнені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 18 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Додаткове рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2023 року про стягнення витрат на професійну правничу допомогу змінено, зменшено суму, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 20 000 грн до 10 000 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що

суд першої інстанції, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, не взяв до уваги що фіксована вартість робіт є завищеною, з урахуванням того, що предмет спору в даній справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та виходячи із критерію реальності та розумності розміру адвокатських витрат, колегія суддів вважала, що витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню до 10 000 грн;

посилання апелянта на те, що в матеріалах справи немає доказів щодо понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу є безпідставним. У суді першої інстанції представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому визначив попередній розрахунок суми судових витрат, зокрема вказав, що розмір витрат на правову допомогу, яку поніс відповідач, становить 20 000,00 грн. До відзиву представником було надано докази понесення таких витрат, а саме: договір про надання правової допомоги від 16 серпня 2022 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 31-32); додаткову угоду № 2 від 29 листопада 2022 року до договору про надання правової допомоги від 16 серпня 2022 року (а. с. 33) акт про прийняття-передачу наданих послуг від 01 грудня 2022 року (а. с.34);

стороною відповідача у його першій заяві по суті спору були надані як орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, так і докази у підтвердження їх понесення. За таких обставин, сторона відповідача не повинна була повторно надавати ці докази до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Аргументи учасників справи

У лютому 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 січня 2024 року, в якій просила постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі додаткове рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

судом апеляційної інстанції не було враховано висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 де зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини;

суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами;

судом апеляційної інстанції не було взято вищезазначене до уваги. Не враховано, що Позивач ОСОБА_1 не надавав обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу до суду першої інстанції, а тому суд першої інстанції правомірно не вирішував питання їх неспівмірності самостійно;

протягом розгляду справи в суді першої інстанції позивач взагалі не оспорював розмір витрат на правничу допомогу, які понесла відповідач, не вважав їх завищеними, або необгрунтованими, неспівмірними, не заявляв клопотання про їх зменшення, а тому фактично з ним погодився, однак апеляційний суд не надав оцінки цьому факту в своїй постанові.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

19 березня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 06 березня 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; від 16 листопада 222 року у справі № 922/1964/21; у справі № 910/12876/19.

Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Позиція Верховного Суду

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:

"40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України (1618-15) законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України (254к/96-ВР) , законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України (1618-15) .

46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:

"у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат".

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

у вересні 2023 року відповідач звернувся до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення;

до відзиву на позовну заяву відповідачем було надано докази понесення таких витрат, а саме: договір про надання правової допомоги від 16 серпня 2022 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 31-32); додаткову угоду № 2 від 29 листопада 2022 року до договору про надання правової допомоги від 16 серпня 2022 року (а. с. 33) акт про прийняття-передачу наданих послуг від 01 грудня 2022 року (а. с.34);

при відмові у стягненні витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн апеляційний суд вважав, що витрати у заявленому розмірі (20 000,00 грн) є завищеними, натомість витрати у розмірі 10 000,00 грн відповідають критерію розумності та реальності;

апеляційний суд не врахував, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони;

поза увагою апеляційного суду залишилось те, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності;

суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи отримував відповідач заяву позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

За таких обставин, за відсутності заяви відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, апеляційний суд зробив передчасний висновок про відсутність підстав для стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду частково прийнята із порушенням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду у частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.