593/207/22 Про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - 27.03.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури на постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Бершадська Г. В., Гірський Б. О., Хома М. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Тернопільська обласна прокуратура, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 протягом 4 років 10 місяців та 10 днів (з 05 грудня 2009 року, з моменту порушення кримінальної справи щодо нього за частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ) до 15 жовтня 2014 року, коли набув законної сили виправдувальний вирок у кримінальній справі № 600/1392/13-к), перебував під слідством та судом.

Під час досудового та судового слідства проводились неодноразові і численні слідчі дії, обиралися запобіжні заходи, відбувались судові засідання, проголошувався обвинувальний вирок з позбавленням його волі на 5 років, який був оскаржений та скасований з направленням справи на новий розгляд і в кінцевому результаті ОСОБА_1 було виправдано.

08 грудня 2009 року його звільнено в запас Збройних сил України через дискредитацію.

Під час його незаконного затримання 04 грудня 2009 року працівниками Служби безпеки України та прокуратури його було побито та у нього погіршилося здоров`я.

З 04 грудня 2009 року до 05 квітня 2010 року він фактично був позбавлений волі, оскільки спочатку був незаконно затриманий, а надалі протягом 4 місяців тримався під вартою до 05 квітня 2010 року включно.

Внаслідок незаконного перебування під вартою він був позбавлений права та можливості підтримувати зв`язки зі своїми друзями, колегами та знайомими, не міг належним чином спілкуватись із сім`єю та рідними, а згодом після зміни йому запобіжного заходу було обмежено його право на пересування, оскільки він перебував на підписці про невиїзд. Через судовий розгляд, тривалість якого в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) була надмірною, він та його родина зазнали душевних переживань після проголошення обвинувального вироку, оскільки одразу негативна інформація щодо цього була висвітлена у засобах масової інформації, через, що у нього також погіршилось здоров`я, що підтверджується відповідною медичною документацією.

Також через незаконне звільнення зі служби позивач був змушеним неодноразово захищати та відновлювати свої права, у зв`язку із чим зазнав моральних страждань та переживань, оскільки кримінальне провадження, притягнення його до кримінальної відповідальності, звільнення з роботи, непоновлення на посаді, втрата роботи, участь у судових засіданнях з метою доведення невинуватості та поновлення його прав знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку і повинні враховуватись при визначенні розміру моральної шкоди.

Просить стягнути з відповідача на його користь 1 137 290,32 грн, завданої йому моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 31 серпня 2022 року в позові відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позов пред`явлений до неналежного відповідача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 31 серпня 2022 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 420 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в такій категорії справ, відповідно до частини першої статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), шкода відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснював слідство, тобто факт завдання такої шкоди вже є доведеним, а судом лише визначається розмір завданої шкоди, що підлягає відшкодуванню. Отже, відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 420 000,00 грн, суд врахував значний строк перебування позивача під слідством та судом, який становив 58 місяців і 10 днів, ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року Тернопільська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 грудня 2022 року, просить її скасувати, рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 31 серпня 2022 року залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень прокурор зазначає те, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі

№ 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, провадження № 14-514цс19, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, провадження № 12-199гс18, у постановах Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 366/2027/18, провадження № 61-18759св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17, провадження

Державна казначейська служба України не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача, а є органом, який здійснює лише списання коштів з державного бюджету. Отже, застосувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що належним відповідачем у цій справі є держава Україна, яка має брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.

При ухваленні судового рішення Тернопільський апеляційний суд, не залучив у передбаченому порядку належного відповідача, проте ухвалив рішення про часткове задоволення позову.

З висновком суду апеляційної інстанції про те, що у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 1 частили першої статті 2 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР (266/94-ВР) ) необхідно погодитися, оскільки щодо позивача постановлено виправдувальний вирок. Однак, суд не врахував, що право на відшкодування шкоди згідно з чинним законодавством не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.

Крім того, з висновками суду апеляційної інстанції і щодо суми відшкодування моральної шкоди не можливо погодитися, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди суд визначив у більшому розмірі ніж мінімальний, а саме в сумі 420 000,00 грн, що не відповідає вимогам розумності, справедливості та завдає необґрунтованих збитків державі.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Позов у справі, яка переглядається, заявлено до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, з урахуванням того, що саме до повноважень зазначеного органу входить списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням вимог статті 12 Закону № 266/94-ВР до участі у справі як відповідач може бути залучений орган, який провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу. Тобто, не є обов`язковим залучення як відповідача у цьому випадку Тернопільську обласну прокуратуру.

Тернопільська областа прокуратура була залучена до участі у справі як третя особа та користувалася усіма процесуальними правами, а тому не залучення її до участі у справі саме як відповідача не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Посилання Тернопільської обласної прокуратури у касаційній скарзі на те, що позивач не довів спричинення йому моральної шкоди, не відповідає дійсності, оскільки Закон № 266/94-ВР (266/94-ВР) передбачає безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку постановлення виправдувального вироку суду

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У задоволенні клопотання Тернопільської обласної прокуратури про зупинення виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 16 грудня 2022 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року клопотання Тернопільської обласної прокуратури про зупинення виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 16 грудня 2022 року задоволено. Зупинено виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 16 грудня 2022 року до закінчення касаційного розгляду справи.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційні провадження відкриті з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 грудня 2009 року прокуратура Тернопільської області порушила кримінальну справу № 1681251 стосовно начальника відділення ДАІ з обслуговування адміністративної території Бережанського району та автомобільно - технічної інспекції УДАІ Управління МВС України в Тернопільській області ОСОБА_1 за фактом одержання хабаря службовою особою, поєднане з вимаганням, за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України.

Відповідно до протоколу затримання підозрюваного від 05 грудня 2009 року у приміщенні службового кабінету прокуратури Тернопільської області старший слідчий прокуратури Тернопільської області Марцун М. за участю старшого оперуповноваженого в ОВС ВБКОЗ Управління Служби безпеки України в Тернопільській області Морозюка П. затримали підозрюваного ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, тобто одержання хабаря шляхом вимагання.

07 грудня 2009 року постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області за поданням старшого слідчого прокуратури Тернопільської області ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

08 грудня 2009 року УМВСУ в Тернопільській області видало наказ № 264о/с "Про звільнення з органів внутрішніх справи у запас Збройних сил за п. 66 (через дискредитацію)" підполковника міліції ОСОБА_1, начальника відділення ДАІ з обслуговування адміністративної території Бережанського району та автомобільно-технічної інспекції МГБ, з 08 грудня 2009 року. Підставою став висновок про звільнення, наказ УМВС України в Тернопільській області від 05 грудня 2009 року № 563, згода ДДАІ МВС України від 08 грудня 2009 року № 4/10-11256.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 11 грудня 2009 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Семененко Л. М. на постанову Тернопільського міськрайонного суду від 07 грудня 2009 року про обрання ОСОБА_1 міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою залишено без задоволення.

14 грудня 2009 року постановою ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого та пред`явлено йому обвинувачення у вчиненні злочину передбаченого частиною другою статті 368 КК України та допитано як обвинуваченого.

02 лютого 2010 року старший слідчий прокуратури Тернопільської області звернувся до Тернопільського міськрайонного суду з поданням про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1, яке постановою Тернопільського міськрайонного суду задоволено та продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 до 05 квітня 2010 року.

30 березня 2010 року старший слідчий прокуратури Тернопільської області звернувся до Апеляційного суду Тернопільської області про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 .

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 02 квітня 2010 року у задоволенні подання старшого слідчого прокуратури Тернопільської області про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 відмовлено.

05 квітня 2010 року старший слідчий прокуратури Тернопільської області застосував до ОСОБА_1 запобіжний захід у виді підписки про невиїзд з місця постійного проживання.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 лютого 2012 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною другою статті 368 КК України (у редакції від 05 квітня 2001 року), та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади в правоохоронних органах на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 10 жовтня 2012 року вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 лютого 2012 року про засудження ОСОБА_1 за частиною другою статті 15, частиною другою статті 368 КК України (у редакції від 05 квітня 2001 року) скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.

Вироком Козівського районного суду Тернопільської області від 27 червня 2014 року у кримінальній справі № 600/1392/13-к за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 368 КК України визнано не винним у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину та виправдано, а кримінальну справу закрито.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2014 року вирок Козівського районного суду Тернопільської області від 27 червня 2014 року, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 368 КК України та виправдано, залишено без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон № 266/94-ВР (266/94-ВР) .

Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12) , "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (3341-12) та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом № 266/94-ВР (266/94-ВР) , виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 цього Закону).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу завдано моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки вироком суду ОСОБА_1 визнаний невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та виправданий за недоведеністю в його діяннях складу кримінального правопорушення.

Згідно зі статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом.

Суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діє на час розгляду справи.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якого не відступила Велика Палата Верховного Суду й у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), на яку у касаційній скарзі посилається заявник.

Зазначена норма Закону № 266/94-ВР (266/94-ВР) не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (1928-20) з 01 січня 2022 року мінімальний розмір заробітної плати встановлено на рівні 6 500,00 грн, і саме з урахуванням цієї суми повинен розраховуватися розмір заподіяної позивачу моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції визначив і встановив правильний період перебування позивача під слідством і судом, за який він має право на відшкодування моральної шкоди, визначив розмір відшкодування такої шкоди та стягнув компенсацію у розмірі 420 000,00 грн, який не може бути меншим відповідно до норм закону та періоду перебування позивача під слідством і судом.

Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з доведеності факту завдання позивачу моральної шкоди у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, оскільки сам факт притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочин (кримінальне правопорушення), вчинення якого не було доведено, є підставою для відшкодування такій особі моральної шкоди.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, провадження № 12-199гс18, у постанові Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 366/2027/18, провадження № 61-18759св19, не заслуговують на увагу, оскільки висновки суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах Верховного Суду щодо застосування норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з цим Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо більшого розміру відшкодування моральної шкоди ніж мінімальний.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що позов пред`явлений до неналежного відповідача Державної казначейської служби України у цій справі, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 17 квітня 2018 року у справі 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, провадження № 14-514цс19, є необґрунтованими.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 (460/2011) , центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), на яку заявники посилаються у касаційних скаргах).

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) зазначено, що у цивільному судочинстві зазначено, що держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Відповідний правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21).

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державного бюджету України, оскільки кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Доводи касаційної скарги про відсутність заявлених вимог безпосередньо до держави Україна та незалучення до участі у справі відповідачем Тернопільську обласну прокуратуру не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на норми права, які регулюють спірні правовідносини, і релевантною практикою Верховного Суду щодо застосування цих норм у спірних правовідносинах.

Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в порядку, передбаченому статтею 1176 ЦК України та Законом № 266/94-ВР (266/94-ВР) .

Позивач визначив відповідачем у справі Державну казначейську службу України. Через цей органи держава бере участь у справі як відповідач.

Тобто держава як учасник цивільних відносин у цій справі виступає в особі органу, якого відповідач зазначив порушником своїх прав (постанова Верховного Суду від 17 серпня 2020 року у справі №0240/2961/18-а, постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц), на які заявник посилається у касаційній скарзі.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених вище постановах Верховного Суду, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні з викладенням резолютивної частини в такій редакції:

"Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 420 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди".

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що постанова суду апеляційної інстанції в частині способу відшкодування моральної шкоди прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального права, вказане судове рішення підлягає зміні з викладенням резолютивної частини в редакції цієї постанови.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною першою, пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

З урахуванням того, що оскаржувані судові рішення змінені лише щодо способу стягнення грошових коштів у відшкодування моральної шкоди, а не щодо розміру цієї шкоди, судові витрати у вигляді судового збору в касаційній інстанції розподілу не підлягають.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року зупинено виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 16 грудня 2022 року до закінчення касаційного розгляду справи, то згідно зі статтею 436 ЦПК України її виконання підлягає поновленню з урахуванням змін, викладених у резолютивній частині цієї постанови.