752/21453/20 Про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення премії - 27.03.2024 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. розглянув в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства України з управління зоною відчуження, Державного спеціалізованого підприємства "Об?єднання "Радон", про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення премії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року, і постановою від 27 березня 2024 року залишив цю касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитисяз огляду на таке.

1. Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частини перша та третя статті 124 Конституції України).

2. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (частина перша статті 125 Конституції України).

3. За приписами частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України від 06 листопада 1991 року № 1798-XII (в актуальній редакції далі - ГПК України (1798-12) ) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

4. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).

5. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

6. Відповідно до статті 99 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в актуальній редакції далі - ЦК України (435-15) ) загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

7. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (частина друга статті 2 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV (в актуальній редакції далі - ГК України (436-15) )).

8. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (частини четверта та шоста статті 3 ГК України).

9. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно ЦК України (435-15) , державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього ГК України (436-15) , а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

10. Згідно із статтею 7 КЗпП України додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

11. Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів (стаття 10 КЗпП України). Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи (частина перша статті 11 КЗпП України). Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони (частина перша статті 12 КЗпП України).

12. Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

13. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).

14. Підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами (пункт 9 частини першої статті 36 КЗпП України). Пункт 9 частини першої статті 36 КЗпП України був внесений до цього Кодексу Законом України від 28 січня 2016 року № 955-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури" (955-19) (в актуальній редакції далі - Закон № 955-VIII (955-19) ).

15. Крім підстав, передбачених статтею 40 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб (відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України).

16. Управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб (частина перша статті 1 Закону України від 21 вересня 2006 року № 185-V "Про управління об`єктами державної власності" (в актуальній редакції далі - Закон про управління держвласністю)).

17. Об`єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям (абзац третій частини першої статті 3 Закону про управління держвласністю).

18. Уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних унітарних підприємств, у яких не утворено наглядову раду, установ, організацій та господарських структур, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, та в яких не утворено наглядову раду, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог (пункт 4 частини першої статті 6 Закону про управління держвласністю).

19. Керівники та члени органів управління державних унітарних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, несуть відповідальність за свої рішення щодо таких суб`єктів господарювання згідно із законом та умовами укладених з ними контрактів (частина п`ята статті 11-2 Закону про управління держвласністю).

20. Згідно із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 955-VIII (955-19) набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України. Ця норма не поширюється на професійних творчих працівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів.

21. Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 955-VIII (955-19) з працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу. Органи управління державних та комунальних закладів культури протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з керівниками державних та комунальних закладів культури і провести конкурс на заміщення посад керівників таких закладів у порядку, визначеному цим Законом.

22. Допуск до роботи не може бути надано або раніше наданий допуск анулюється, якщо особа: не виконує вимог статті 65 цього Закону; має судимість, яка визнана у встановленому порядку несумісною з зайняттям відповідної посади; перебуває під слідством; була звільнена з попереднього місця роботи за порушення трудової дисципліни; була офіційно попереджена про недопустимість погроз вчинення кримінального правопорушення; бере участь у протиправній діяльності органів іноземних держав та іноземних організацій (частина перша статті 66 Закону про радіаційну безпеку).

23. У разі, коли особа отримала допуск до роботи, але згодом виникли обставини, за якими цей допуск не надається, існуючий допуск анулюється посадовою особою, яка його надавала. Звільнення осіб, яким допуск анулюється, здійснюється без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (частина друга статті 66 Закону про радіаційну безпеку).

24. Рішення про відмову в наданні допуску до роботи або про його анулювання адміністрація підприємства, установи, організації приймає після співбесіди з особою, щодо якої воно приймається, з зазначенням підстав прийняття такого рішення та з письмовим повідомленням цієї особи. Це рішення може бути оскаржено в судовому порядку у встановлений термін (частина третя статті 66 Закону про радіаційну безпеку).

25. Відповідно до пункту 27 Порядку № 1471 Центральне управління Служби безпеки України (далі - СБУ) або підпорядкований йому регіональний орган повідомляє керівника підприємства про виникнення визначених статтею 66 Закону про радіаційну безпеку обставин, на підставі яких анулюється допуск фізичній особі, а також про відсутність таких обставин. Порядок надіслання повідомлення визначається згідно з планами взаємодії у разі виникнення злочинних посягань. Рішення про анулювання допуску приймає керівник підприємства на підставі службової записки, складеної спеціально призначеною посадовою особою, про що видається наказ та інформується Центральне управління СБУ або підпорядкований йому регіональний орган. У обліковій картці робиться запис "Допуск анульовано", який засвідчується підписом спеціально призначеної посадової особи із зазначенням дати і номера наказу. Матеріали, що стосуються анулювання допуску, зберігаються протягом п`яти років, після чого знищуються в установленому порядку. Керівник підприємства приймає рішення про анулювання допуску після проведення співбесіди з фізичною особою. Фізичній особі у п`ятиденний строк підприємством надсилається у письмовій формі повідомлення про рішення щодо анулювання допуску. Звільнення фізичної особи з роботи, допуск якої анульовано, здійснюється згідно з трудовим законодавством.

26. У пункті 1.1 Контракту зазначено, що він є особливою формою строкового трудового договору. Відповідно до пункту 1.2 Контракту позивач зобов'язався безпосередньо і через адміністрацію ДСП "Об`єднання "Радон" здійснювати поточне управління (керівництво) цим підприємством, забезпечувати його беззбиткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за цим підприємством державного майна. Згідно із пунктом 1.4 позивач за Контрактом є повноважним представником ДСП "Об`єднання "Радон" під час реалізації повноважень, функцій, обов'язків ДСП "Об`єднання "Радон", передбачених актами законодавства, статутом цього підприємства, іншими нормативними документами. Зокрема, відповідно до пункту 2.5.10. Контракту позивачу уповноваженим органом ДАЗВ України делеговані повноваження щодо проведення колективних переговорів і укладення колективного договору, позивач забезпечує проведення цих колективних переговорів щодо укладення колективного договору ДСП "Об`єднання "Радон" у порядку, передбаченому законодавством.

27. Конституційний Суд України у рішенні від 02 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України дійшов висновку, що усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків згідно з вказаною частиною не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним. "Усунення" відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надана можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень (згідно із пунктом 3.2 мотивувальної частини).

28. У процесі забезпечення конституційного права на працю на підставі трудового договору, крім безпосередньо трудових, виникають і інші правовідносини, до яких слід віднести організаційно-управлінські, що складаються в сфері управління працею між різними суб`єктами трудового права. Основною метою таких відносин є вироблення і прийняття рішень щодо вдосконалення організації праці, нормативного встановлення та застосування діючих умов праці, в яких реалізується правовий статус осіб, як суб`єктів трудового права.

29. Так, якщо трудові правовідносини спрямовані на реалізацію та застосування права особи на працю, то організаційно-управлінські - направлені на організацію та управління процесом, в тому числі шляхом контролю та застосування відповідальності за рішення, прийняті щодо суб`єкта господарювання, в тому числі спрямовані на організовану працю трудового колективу. І хоча організаційно-управлінські відносини походять та тісно пов`язані з трудовими, і по суті, не можуть існувати без них, це є вид окремих самостійних правовідносин, які перш за все, різняться за змістом та суттю, оскільки такий зміст полягає у встановленні та/або застосуванні умов праці, а також управлінні виробництвом.

30. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи позивач був тимчасово відсторонений від виконання своїх повноваженьпісля чого його повноваження остаточно були припинені, зокрема ДАЗВ України, шляхом звільнення через втрату необхідного для виконання таких повноважень допуску до виконання особливих робіт на ядерних установках з ядерними матеріалами, радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізуючого випромінювання за першою категорією. Фактично ДАЗВ України реалізувала статтю 99 ЦК України щодо виконавчого органу, обраного нею, у зв'язку з вимогами, які випливають із умов законодавства. При цьому здійснила вона це щодо та у межах реалізації саме організаційно-управлінських відносин сторін Контракту.

31. Спори щодо підстав припинення трудового договору посадових осіб господарських організацій, які призначаються та, відповідно, оформлюють трудові відносини з товариством на підставі рішення засновників мають вирішуватися судами господарської юрисдикції незалежно від того, що безпосереднє укладення трудового договору регулюється КЗпП України (322-08) , оскільки норми КЗпП України (322-08) фактично лише опосередковують реалізацію статті 99 ЦК України стосовно виконавчого органу господарського товариства.

32. Велика Палата Верховного Суду віднесла спори щодо законності відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень та/або припинення таких повноважень уповноваженим органом за частиною третьою статті 99 ЦК України до господарської юрисдикції (постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 10/456/17, від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від 4 лютого 2020 року у справі № 915/540/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц).

33. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (пункт 16) у контексті вирішення питання чи розглядати за правилами цивільного судочинства спір за позовом особи, яка звільнена з посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу) за пунктом 8 (підстави, передбачені контрактом) частини першої статті 36 КЗпП України, й оскаржує рішення органу, уповноваженого здійснювати управління цією юридичною особою, про звільнення з посади, та просить поновити її на роботі і стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, був зроблений висновок, що за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України (322-08) , крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).

34. Також Великою Палатою Верховного Суду був зроблений висновок, що юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). До 28 березня 2014 року, коли відповідно до підпункту 1 пункту 3 Закону України від 10 жовтня 2013 року № 642-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (642-18) набрала чинності нова редакція пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, юрисдикція господарського суду поширювалася на вищевказані спори за участю господарських товариств, а з 28 березня 2014 року - за участю будь-яких юридичних осіб.

35. Отже, Велика Палата Верховного Суду вирішила, що оскільки спір не стосувався реалізації пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а стосувався звільнення за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, то спір має розглядатися у межах цивільної юрисдикції, а не господарської.

36. Оскільки відсутні будь-які критерії, які б у контексті вищезазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, відділяли від нього і звільнення за пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України, цей висновок фактично впливає й на вирішення спорів, пов'язаних із звільненням керівників юридичних осіб за пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України.

37. Як вже було зазначено, частина третя статті 99 ЦК України може бути реалізована й через пункт 9 частини першої статті 36 КЗпП України. Більше того, у пункті 2 Прикінцевих положень Закону № 955-VIII (955-19) реалізація цього механізму закріплена на законодавчому рівні. Апеляційний суд дійшов правильного висновку, що пункт 9 частини першої статті 36 КЗпП України, виходячи із логіки його інкорпорації у текст цієї статті КЗпП України (322-08) та правил нормотворчої техніки, не може обмежуватись лише застосуванням пунктів 2 та 3 Прикінцевих положень Закону № 955-VIII (955-19) .

38. Також необхідно звернути увагу на те, що формально звільнення, яке випливає із умов статті 66 Закону про радіаційну безпеку, відповідно до змісту пунктів 5.2 та 5.3 Контракту могло бути здійснене й на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України за відсутності пункту 9 цієї статті без зміни характеру організаційно-управлінських відносини сторін, які його обумовили та які це звільнення підкреслює.

39. У постанові від 06 вересня 2023 року справі № 127/27466/20 (провадження № 12-10 гс 23) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII"Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 зазначеного Закону № 2275-VIII (2275-19) ). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.

40. Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв'язку з укладенням в установленому порядку (частина дванадцята статті 39 Закону № 2275-VIII) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).

41. Водночас саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену закономвідповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

42. З наведеного слід зробити висновок, що саме корпоративні правовідносини є визначальними у відносинах між керівником - одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу), і господарською організацією, яку він очолює.

43. Тому до господарської юрисдикції відносяться усі спори за позовом особи, яка звільнена з посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу) й оскаржує рішення органу, уповноваженого здійснювати управління цією юридичною особою, про звільнення з посади, оскільки за змістом та суттю правовідносини цих осіб вони є корпоративними. Юрисдикція у відповідних спорах не може визначатись лише на підставі того, за якою статтею КЗпП України (322-08) звільнений відповідний керівник. Отже, цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства відповідно до вимог статті 20 ГПК України.

44. Зокрема у практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду є непоодинока практика розгляду по суті вимог керівника суб`єкта господарювання, який у першу чергу є носієм корпоративних прав, а не трудових, пов`язаних з його звільненням з посади, наприклад у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 552/3110/21.

45. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).

46. Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19- 22 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України провадження у справі підлягає закриттю, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.