761/4606/20 Про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданих невиплатою гарантованих сум відшкодування коштів вкладникам ліквідованого банку - 27.03.2024 Прийняття

В обґрунтування позову вказувала, що 9 травня 2014 року вона уклала з Публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) "Старокиївський банк" договір банківського вкладу № 8102, відповідно до якого відкрито банківський рахунок

клієнта № НОМЕР_1 у доларах США. Згідно з умовами договору у період

з 19 травня 2014 року до 3 червня 2014 року позивачем внесені на поточний

рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 15 304 доларів США.

Рішенням Національного банку України (далі - НБУ) від 17 червня 2014 року

ПАТ "Старокиївський банк" віднесено до категорії неплатоспроможних; 18 червня 2014 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію.

На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що для отримання коштів вкладники ПАТ "Старокиївський банк" з 25 вересня 2014 року до 4 листопада 2014 року включно зможуть звертатись до установ банку-агента Фонду ПАТ "Банк "Київська Русь"; виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться відповідно до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Вказувала, що вона звернулась до ПАТ "Банк "Київська Русь" за виплатою відшкодування, однак гарантовану суму відшкодування не отримала у зв`язку з невключенням її до загального реєстру вкладників ПАТ "Старокиївський банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року у страві № 826/3369/15 зобов`язано уповноважену особу Фонду на ліквідацію

ПАТ "Старокиївський банк" Пантіну Л. О. надати до Фонду додаткову інформацію про вкладника - ОСОБА_1, якій необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладом згідно з договором банківського рахунку № 8102 від 19 травня

2014 року в ПАТ "Старокиївський банк" за рахунок Фонду.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 20 лютого

2017 року у справі № 752/3185/17 накладено арешту на банківський рахунок № НОМЕР_2 в ПАТ "Старокиївський Банк". Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 та скасовано арешт майна.

13 листопада 2019 року позивач звернулась до Фонду із заявою про відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Старокиївський банк". У відповідь на яку Фонд повідомив про завершення процедури виплати гарантованих сум відшкодування коштів вкладникам ПАТ "Старокиївський банк".

4 грудня 2019 року позивач звернулась до Фонду із заявою про виплату гарантованої суми відшкодування, додавши усі необхідні документи, однак у відповідь

отримала повідомлення про припинення повноважень Фонду як ліквідатора

ПАТ "Старокиївський банк" у зв`язку з ліквідацією банку.

Позивач вважає порушеними її права у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року та невиплаті їй гарантованого відшкодування.

Уточнивши позовні вимоги просила стягнути з Фонду 200 000 грн у відшкодування майнової шкоди та 10 000 - на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року, ухваленим у складі судді Саадулаєва А. І., позов задоволено частково. Стягнено з Фонду на користь ОСОБА_1 200 000 грн на відшкодування майнової шкоди. Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав доведеним розмір майнової шкоди, який випливає з розміру невиплаченого гарантованого відшкодування. Також місцевий суд зазначив, що майнова шкода завдана позивачу внаслідок бездіяльності уповноваженої особи Фонду, яким з 2014 року не виконано зобов`язання з виплати позивачу гарантованого відшкодування коштів, розміщених на її рахунках в банку.

Суд першої інстанції зазначив, що даний спір не є публічно-правовим, оскільки вимоги позивача спрямовані на відшкодування майнової шкоди.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року задоволено апеляційну скаргу представника Фонду - адвоката Цуканової С. Г. Скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду про відшкодування майнової та моральної шкоди. Роз`яснено, що даний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що спір у даній справі пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Яким`як О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року і направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована необхідністю відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 8 вересня 2021 року у справі № 761/13041/20 (провадження № 61-2980св21) та від 21 вересня 2021 року у справі № 761/13038/20 (провадження № 61-3488св21).

Необхідність відступлення від вказаних висновків Верховного Суду заявник обґрунтовує тим, що у зв`язку з бездіяльністю уповноваженої особи Фонду, яка полягала у невиконанні рішення суду, та подальшою ліквідацією банку позивач втратила право вимоги гарантованої суми відшкодування за вкладом, тому вправі вимагати відшкодування завданої їй невиконанням рішення суду майнової шкоди.

Позиція інших учасників справи

У червні 2022 року представник Фонду - адвокат Цуканова С. Г. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який не підлягає врахуванню під час касаційного перегляду справи, оскільки в порушення частини п`ятої статті 178 ЦПК України до відзиву не додано документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження

у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 8 вересня 2021 року

у справі № 761/13041/20 (провадження № 61-2980св21) та від 29 вересня 2021 року у справі № 761/13038/20 (провадження № 61-3488ск21) (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 травня 2014 року

ПАТ "Старокиївський банк" та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу № 8102, відповідно до умов якого позивачу відкрито банківський

рахунок № НОМЕР_1 у доларах США. Згідно з умовами договору у період

з 19 травня 2014 року до 3 червня 2014 року позивач внесла на поточний

рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 15 304 доларів США.

З виписки відділення № 1 ПАТ "Старокиївський банк" суди попередніх інстанцій встановили, що надходження грошових коштів на вказаний рахунок здійснювались наступним чином: 19 травня 2014 року позивачем внесено кошти

у розмірі 1 275 доларів США; 20 травня 2014 року - 1 275 доларів США; 21 травня

2014 року - 1 275 доларів США; 22 травня 2014 року - 1 275 доларів США; 23 травня 2014 року - 1 275 доларів США; 26 травня 2014 року - 1 286 доларів США; 27 травня 2014 року - 1 276 доларів США; 28 травня 2014 року - 1 280 доларів США; 29 травня 2014 року - 1 274 доларів США; 30 травня 2014 року - 1 273 доларів США; 2 червня 2014 року - 1 273 доларів США; 3 червня 2014 року - 1 267 доларів США.

Постановою Правління НБУ від 6 травня 2014 року № 276/БТ

ПАТ "Старокиївський банк" віднесено до категорії проблемних строком

17 червня 2014 року постановою Правління НБУ № 365 віднесено ПАТ "Старокиївський банк" до категорії неплатоспроможних.

Цього ж дня Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 50, яким розпочато з 18 червня 2014 року процедуру виведення ПАТ "Старокиївський банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації; вирішено тимчасову адміністрацію запровадити строком на три місяці з 18 червня 2014 року до 18 вересня 2014 року включно; призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію.

24 червня 2014 року уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію банку прийнято наказ № 23 "Про перевірку договорів".

Постановою Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року № 563 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію

ПАТ "Старокиївський банк" з 18 вересня 2014 року.

На виконання даної постанови Правління НБУ виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17 вересня 2014 року № 92 "Про початок процедури ліквідації

ПАТ "Старокиївський банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку". Даним рішенням розпочато процедуру ліквідації зазначеного банку

з 18 вересня 2014 року та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку Пантіну Л. О. строком на один рік з 18 вересня 2014 року до 18 вересня 2015 року включно.

На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що для отримання коштів вкладники ПАТ "Старокиївський банк" з 25 вересня 2014 року до

4 листопада 2014 року включно зможуть звертатись до установ банку-агента Фонду - ПАТ "Банк "Київська Русь"; виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться відповідно до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Суди встановили, що позивач зверталась до Фонду та Уповноваженої особи із заявами про надання інформації стосовно отримання коштів з банківського рахунку № НОМЕР_3, відкритого згідно з договором від 19 травня 2014 року, та включення її до переліку (реєстру) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, і виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом.

Зі змісту довідки № 1080/07-02 від 28 листопада 2014 року суди встановили, що уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" повідомила позивача про залишок коштів, які обліковуються як заборгованість банка перед нею, у розмірі 205 456,57 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня

2019 року у справі № 826/3369/15 зобов`язано уповноважену особу Фонду

2014 року в ПАТ "Старокиївський банк" за рахунок Фонду.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Верховний Суд керується тим, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин справи.

Предметом позову у цій справі є відшкодування виплат гарантованого відшкодування та моральної шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень і спір виник у зв`язку з наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Верховний Суд виходить з того, що адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (далі - Закон). Цей Закон також регулює відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до статті 3 Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділений відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону, зокрема ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

Відповідно до статті 6 Закону Фонд наділений повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації, у порядку, встановленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України (2747-15) .

Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18),

від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18),

від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18),

від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18)

від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19)

від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18 (провадження № 14-176цс19) та

від 18 вересня 2019 року у справі № 194/1149/17 (провадження № 14-176цс19).

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з Фонду невиплаченого гарантованого відшкодування у розмірі 200 000 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.

З огляду на предмет, підстави та зміст позову, нормативне регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку, що відмова позивачу у відшкодуванні коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим спором, пов`язаним зі здійсненням владних управлінських функцій, що відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Встановивши вказані обставини, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер правовідносин, зазначив, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня

2019 року у справі № 826/3369/15 зобов`язано уповноважену особу Фонду

2014 року в ПАТ "Старокиївський банк" за рахунок Фонду.

Отже, статус ОСОБА_1 як вкладника вже встановлено

у справі № 826/3369/15.

Додержання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування в порядку, передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

До припинення банку та після ухвалення судового рішення, яким було визначено статус позивача як вкладника, Фонд, як вказує представник ОСОБА_1, зобов`язання не виконав. Проте гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом.

Державна гарантія виплати Фондом коштів за відповідним вкладом в межах гарантованої суми відшкодування не змінює свого правового статусу з припиненням банку.

У позовній заяві ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача суму невиплаченого гарантованого відшкодування в розмірі 200 000 грн та 10 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

З огляду на підстави та зміст позовних вимог Верховний Суд відхиляє посилання касаційній скарзі про те що спір стосується не стягнення суми гарантованого відшкодування, а відшкодування майнової шкоди у розмірі гарантованого відшкодування.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про помилковість висновків суду апеляційної інстанції при визначенні характеру спірних правовідносин та необхідність розгляду справи в порядку цивільного судочинства, оскільки при виборі і застосуванні вказаних норм права до спірних правовідносин суд апеляційної інстанції врахував висновки щодо їх застосування, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду в аналогічних за обставинами справах.

У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18 (провадження № 14-527цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є похідними від основних вимог та відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України підлягають розгляду адміністративним судом, оскільки заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Отже позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у цій справі випливають із спору при стягнення з Фонду невиплаченого гарантованого відшкодування у розмірі 200 000 грн, що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, тому позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди також необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку, що зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та правильно закрив провадження у спправі.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності правового висновку Верховного Суду

у подібних правовідносинах є необґрунтованими з огляду на висновки судів, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року

у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року

у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 6 червня 2018 року

у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18), від 23 січня 2019 року

у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18), від 10 квітня 2019 року

у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), від 24 квітня 2019 року

у справі № 761/2499/18 (провадження № 14-176цс19) та від 18 вересня 2019 року

у справі № 194/1149/17 (провадження № 14-176цс19).

Такого висновку, відхиляючи аналогічні доводи касаційної скарги в подібних правовідносинах, дійшов Верховний Суд, приймаючи постанову від 26 квітня 2022 року у справі № 761/3986/20 (провадження № 61-10455св20).

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що цим судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальне право, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Касаційний суд не вбачає правових підстав для задоволення викладеного заявником у касаційній скарзі клопотання про розгляд справи за його особистої участі, оскільки за змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.