757/11520/21-ц Про захист прав споживачів та стягнення відсотків і трьох процентів річних - 27.03.2024 Прийняття

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року в складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Суханової Є. М., Сушко Л. П., Олійника В. І., у справі за позовом ОСОБА_1, в інтересах якої діє Дугінов Дмитро Андрійович, до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів та стягнення відсотків і трьох процентів річних,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року Дугінов Д. А. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про захист прав споживачів та стягнення відсотків та трьох процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що протягом 2010-2013 років уклала з АТ КБ "ПриватБанк" депозитні договори. Загалом з відповідачем було укладено 9 депозитних договорів.

У зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на окупованій території Автономної Республіки Крим, рахунки позивача було безпідставно заблоковано і припинено нарахування відсотків.

23 листопада 2018 року АТ КБ "ПриватБанк" отримало заяву позивача про розірвання зазначених договорів та видачу вкладів та відсотків. 30 листопада 2018 року позивач повторно звернулася до відповідача з такою заявою. Станом на 11 грудня 2018 року вимоги позивача банк не виконав.

У зв`язку з невиконанням вимог про повернення вкладів, позивач звернулася до суду з позовом про повернення коштів. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2019 року в справі № 757/61496/18 позов ОСОБА_1 про стягнення депозитних вкладів, відсотків та штрафних санкцій задоволено частково. Зазначене рішення суду набрало законної сили.

ОСОБА_1 вказувала, що депозитні договори діють до повного їх виконання сторонами. Оскільки позивач заявляла та суд розглянув періоди стягнення відсотків та 3 % річних, а саме до 20 лютого 2019 року включно, позивач має право на стягнення відсотків за вкладами та 3 % річних за період з 21 лютого 2019 року до 04 березня 2020 року включно.

На підставі викладеного позивач просила суд стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на свою користь за період з 21 лютого 2019 року до 04 березня 2020 року:

- за договором від 27 квітня 2010 pоку № SAMDN25000710312156 суму нарахованих відсотків - 833,67 дол. США, 3 % річних - 217,48 дол. США;

- за договором від 04 липня 2011 pоку № SAMDN25000717787379 суму нарахованих відсотків - 414,25 дол. США, 3 % річних - 155,34 дол. США;

- за договором від 20 грудня 2013 pоку № SAMDNWFD0070040257400 суму нарахованих відсотків - 2 841,73 дол. США, 3 % річних - 1 065,65 дол. США;

- за договором від 26 грудня 2013 pоку № SAMDNWFD0070045882300 суму нарахованих відсотків - 2 414,02 дол. США, 3 % річних - 804,67 дол. США;

- за договором від 27 червня 2012 pоку № SAMDN25000726778765 суму нарахованих відсотків - 3 417,53 дол. США, 3 % річних - 1 025,26 дол. США;

- за договором від 17 травня 2010 pоку № SAMDN25000710518366 суму нарахованих відсотків - 595,48 дол. США, 3 % річних - 155,34 дол. США;

- за договором від 08 лютого 2013 pоку № SAMDN25000732906871 суму нарахованих відсотків - 3 511,23 дол. США, 3 % річних - 585,21 дол. США;

- за договором від 27 червня 2012 pоку № SAMDN27000726778768 суму нарахованих відсотків - 1 390,42 дол. США, 3 % річних - 439,08 дол. США;

- за договором від 19 березня 2013 pоку № SAMDN25000733913097 суму нарахованих відсотків - 2 504,12 дол. США, 3 % річних - 779,50 дол. США;

- за договором від 17 травня 2010 pоку № SAMDN25000710518366 суму нарахованих відсотків - 595,48 дол. США, 3 % річних - 155,34 дол. США.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 07 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 проценти за період з 21 лютого 2019 року до 04 березня 2020 року:

- за договором від 26 грудня 2013 pоку № SAMDNWFD 0070045882300 суму нарахованих відсотків - 2 414,02 дол. США, 3 % річних - 804,67 дол. США;

- за договором № SAMDN25000733913097 від 19 березня 2013 pоку суму нарахованих відсотків - 2 504,12 дол. США, 3 % річних - 779,50 дол. США;

- за договором від 17 травня 2010 pоку № SAMDN25000710518366 суму нарахованих відсотків - 595,48 дол. США, 3 % річних - 155,34 дол. США без врахування податків та зборів.

Стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" у дохід держави судовий збір в сумі 5 375,97 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач має право вимоги до банку про стягнення відсотків, нарахованих на депозитні вклади, та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки їх нарахування є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати відсотків на суму вкладу за умовами договору. Відсотки за договорами банківських вкладів повинні бути розраховані у тому розмірі, який зазначено у договорах, до повернення вкладів позивачу.

Київський апеляційний суд постановою від 16 листопада 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишив без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а також зазначив, що оскільки банк не повідомляв позивача про зменшення розміру процентів за договорами банківського вкладу, то такі проценти банк повинен сплати у розмірі, передбаченому цими договорами, до повернення вкладу позивачу. Також наявні підстави для стягнення з банку на користь позивача 3 % річних за прострочення виконання грошових зобов`язань.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

07 лютого 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року і постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року в справі № 6-1329цс16, у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в справі № 761/7165/17, від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19, від 14 грудня 2021 року в справі № 757/51306/17, від 20 липня 2022 року в справі № 132/4437/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що невчасне перерахування виконавчою службою коштів з відповідного депозитного рахунку, на який були зараховані такі кошти, які в свою чергу були примусово списані з кореспондентського рахунку АТ КБ "ПриватБанк", є беззаперечно відповідальністю у цьому випадку Державної виконавчої служби, а не АТ КБ "ПриватБанк". У зв`язку з чим неправомірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з банку на користь позивача 3 % річних, нарахованих за період з 05 лютого 2020 року до 04 березня 2020 року.

Також банк не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за депозитними договорами, оскільки такі проценти стягнені після розірвання вказаних договорів, що є неправомірним, у зв`язку з припиненням між сторонами договірних правовідносин.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Дугінова Д. А. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

У вересні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" в особі філії у м. Сімферополі АР Крим були укладені депозитні договори, а саме:

- 27 квітня 2010 року депозитний договір № SAMDN25000710312156, на виконання якого на рахунок № НОМЕР_1 було внесено 7 000,00 дол. США;

- 04 липня 2011 року депозитний договір № SAMDN25000717787379, на виконання якого на рахунок № НОМЕР_2 було внесено 5 000,00 дол. США;

- 20 грудня 2013 року депозитний договір № SAMDNWFD0070040257400, на виконання якого на рахунок № НОМЕР_3 було внесено 34 300,00 дол. США;

- 26 грудня 2013 року депозитний договір № SAMDNWFD0070045882300, на виконання якого на рахунок № НОМЕР_4 було внесено 26 грудня 2013 pоку 25 000,00 дол. США та 05 лютого 2014 pоку - 900,00 дол. США;

- 27 червня 2012 року депозитний договір № SAMDN27000726778768, на виконання якого на рахунок № НОМЕР_5 було внесено 8 200,00 дол. США;

- 26 червня 2012 року депозитний договір № SAMDN25000726778765, на виконання якого на рахунок № НОМЕР_4 було внесено 33 000,00 дол. США;

- 17 травня 2010 року депозитний договір № SAMDN25000710518366, на виконання якого на рахунок № НОМЕР_6 було внесено 5 000,00 доларів США;

- 08 лютого 2013 року депозитний договір № SAMDN25000732906871, на виконання якого на рахунок № НОМЕР_7 було внесено 20 000,00 грн.

- 19 березня 2013 року депозитний договір № SAMDN25000733913097, на виконання якого на рахунок № НОМЕР_8 було внесено 24 800,00 дол. США.

У зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, рахунки позивача було заблоковано відповідачем і нарахування відсотків було припинено.

23 листопада 2018 року AT КБ "ПриватБанк" отримало заяву позивача від 22 листопада 2018 року (вх. № 438445-ВБ) про розірвання усіх зазначених вище договорів, видачу вкладів та відсотків, а 30 листопада 2018 року банк повторно отримав аналогічну заяву позивача.

У зв`язку з тим, що банк не виконав вимоги позивача, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості за договорами банківського вкладу.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2019 року в справі № 757/61496/18 позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами:

- від 08 лютого 2013 року № SAMDN25000732906871 у розмірі 20 000,00 грн суми вкладу, ненараховані відсотки в розмірі 17 014,17 грн, 3 % річних у розмірі 138,08 грн, пеню в розмірі 20 000,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 646,00 грн; - від 27 червня 2012 року № SAMDN27000726778768 у розмірі 14 132,68 дол. США суми вкладу, ненараховані відсотки в розмірі 6 378,62 дол. США, 3 % річних у розмірі 97,57 дол. США, пеню в розмірі 14 000,00 дол. США;

- від 19 березня 2013 року № SAMDN25000733913097 у розмірі 24 800,00 дол. США суми вкладу, нараховані відсотки в розмірі 1 944,68 дол. США, ненараховані відсотки в розмірі 11 361,87 дол. США, 3 % річних у розмірі 171,22 дол. США, пеню в розмірі 24 000,00 дол. США;

- від 20 грудня 2013 року № SAMDNFD0070040257400 у розмірі 34 300,00 дол. США суми вкладу, нараховані відсотки в розмірі 680,95 дол. США, ненараховані відсотки в розмірі 12 886,32 дол. США, 3 % річних в розмірі 236,81 дол. США, пеню в розмірі 30 000,00 дол. США;

- від 26 грудня 2013 року № SAMDNFD0070045882300 в розмірі 25 900,00 дол. США суми вкладу, нараховані відсотки в розмірі 1 469,71 дол. США, ненараховані відсотки у розмірі 10 908,40 дол. США, 3 % річних в розмірі 178,82 дол. США, пеню в розмірі 25 000,00 дол. США. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині розміру пені скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за договорами банківського вкладу задоволено частково. Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором:

- від 27 квітня 2010 року № SAMDN 25000710312156 у розмірі 7 000,00 дол. США суми вкладу, нараховані відсотки в розмірі 110,35 дол. США, ненараховані відсотки в розмірі 3 762,71 дол. США, 3 % річних в розмірі 48,33 дол. США, пеню в розмірі 19 812,52 грн;

- від 04 липня 2011 року № SAMDN25000717787379 у розмірі 5 000,00 дол. США суми вкладу, нараховані відсотки в розмірі 75,34 дол. США, ненараховані відсотки в розмірі 1862,04 дол. США, 3 % річних у розмірі 34,52 дол. США, пеню в розмірі 9 844,73 грн;

- від 27 червня 2012 року № SAMDN25000726778765 у розмірі 33 000,00 дол. США суми вкладу, нараховані відсотки в розмірі 234,17 дол. США, ненараховані відсотки в розмірі 15 424,88 дол. США, 3 % річних в розмірі 227,84 дол. США, пеню в розмірі 81 219,01 грн;

- від 17 травня 2010 року № SAMDN25000710518366 у розмірі 5 000,00 дол. США суми вкладу, нараховані відсотки в розмірі 79,68 дол. США, ненараховані відсотки в розмірі 2 704,98 дол. США, 3 % річних у розмірі 34,52 дол. США, пеню в розмірі 14 151, 80 грн;

- від 08 лютого 2013 року № SAMDN25000732906871 у розмірі 20 000 грн суми вкладу, ненараховані відсотки в розмірі 17014,17 грн, три проценти річних в розмірі 138,08 грн, пеню в розмірі 3 040,00 грн, інфляційні нарахування в розмірі 646 грн;

- від 27 червня 2012 року № SAMDN27000726778768 у розмірі 14 132,68 дол. США суми вкладу, ненараховані відсотки в розмірі 6378,62 дол. США, 3 % річних в розмірі 97,57 дол. США, пеню в розмірі 32 733,72 грн;

- від 19 березня 2013 року № SAMDN25000733913097 в розмірі 24 800,00 дол. США суми вкладу, нараховані відсотки в розмірі 1 944,68 дол. США, ненараховані відсотки в розмірі 11 361,87 дол. США, 3 % річних в розмірі 171,22 дол. США, пеню в розмірі 64 176,31 грн;

- від 26 грудня 2013 року № SAMDNFD0070045882300 у розмірі 25 900,00 дол. США суми вкладу, нараховані відсотки в розмірі 1 469,71 дол. США, ненараховані відсотки в розмірі 10 908,40 дол. США, 3 % річних в розмірі 178,82 дол. США, пеню в розмірі 55 376,60 грн.

Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року залишено без змін.

На виконання судового рішення у справі № 757/61496/18 з кореспондентського рахунку АТ КБ "ПриватБанк" 05 лютого 2020 року списано кошти в сумі 6 490 993,40 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскаржувані судові рішення не в повній мірі відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часкове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Щодо наявності правових підстав для стягнення процентів за договором банківського вкладу

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

Частиною другою статті 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20), на яку, зокрема, посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що "у цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651- 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України (435-15) досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків".

Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 757/71432/17 (провадження № 61-5237св20).

Як встановили суди та випливає з матеріалів справи, між сторонами існували зобов`язальні правовідносини з договорів банківських вкладів.

Договорами банківських вкладів передбачено право сторін достроково розірвати договір з повідомленням про це іншої сторони за два банківські дні до розірвання договору.

Позивач скористалася правом на дострокове розірвання депозитних договорів, направивши банку вимогу про повернення вкладів, яка отримана останнім 23 листопада 2018 року, що під час розгляду справи банк не заперечував.

Отже, позивач до закінчення строку дії договорів виявила намір про розірвання договорів банківських вкладів та ініціювала процедуру повернення їй грошових коштів.

Також встановлено, що судовими рішеннями у справі № 757/61496/18 позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" суми вкладів, нараховані відсотки та штрафні санкції.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1, посилаючись на невиконання судового рішення довгий період часу, зокрема, просила стягнути відсотки за договорами банківських вкладів за користування грошовими коштами за період прострочення з 21 лютого 2019 року до 04 березня 2020 року.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення процентів за договорами банківських вкладів, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанцій, виходив з того, що позивач має право на стягнення відсотків, нарахованих на депозитні вклади, оскільки їх нарахування є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Суди вважали, що відсотки за договорами банківських вкладів повинні бути розраховані у тому розмірі, який зазначено у договорах, до повернення вкладів позивачу.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що при вирішенні цього спору суди не врахували, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22) зроблено висновок про те, що з моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Однак при вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що виплата передбачених договорами та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

Після розірвання договорів банківських вкладів проценти не нараховуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються.

Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після розірвання договорів вкладів, не застосовуються.

Отже, встановивши, що договори депозитів є розірваними, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договорами процентів припиняється, а інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Виходячи із зазначеного, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про стягнення процентів за договорами банківських вкладів після їх розірвання є помилковим, оскільки з моменту розірвання договорів нарахування передбачених договором та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів припиняється, а інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зв`язку з чим суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за спірними депозитними договорами.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), а також у постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року в справі № 756/420/17 (провадження № 61-18833св21), від 11 січня 2023 року в справі № 201/5390/16 (провадження № 61-10059св22).

З наведених підстав судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення відсотків за користування вкладами за вказаний у позові період з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Отже, доводи касаційної скарги в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківських вкладів після їх розірвання знайшли своє підтвердження.

Щодо стягнення з банку 3 % річних за частиною другою статті 625 ЦК України

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України (435-15) , то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України (435-15) поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України (435-15) ), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15 (провадження № 14-591цс18), від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Після розірвання договорів банківського вкладу банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних від прострочених сум.

Доводи касаційної скарги про те, що неправомірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з банку на користь позивача 3 % річних, нарахованих за період з 05 лютого 2020 року до 04 березня 2020 року, з посиланням на те, що невчасне перерахування виконавчою службою коштів з відповідного депозитного рахунку, на який були зараховані такі кошти, які в свою чергу були примусово списані з кореспондентського рахунку АТ КБ "ПриватБанк", є беззаперечно відповідальністю у цьому випадку Державної виконавчої служби, а не АТ КБ "ПриватБанк", є безпідставними з огляду на таке.

Як встановлено судами та не заперечувалося сторонами, кошти, які стягнені судовими рішеннями в справі № 757/61496/18, надійшли на рахунки позивача 05 березня 2020 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що зобов`язання вважається виконаним належним чином із часу зарахування коштів на рахунки стягувача, а не списання із кореспондентського рахунку банку.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що нарахування на суму боргу трьох процентів річних відбувається незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3013/18 (провадження № 12-116гс19, пункт 6.42), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19, пункт 6.40), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17 (провадження № 14-148цс21), від 19 липня 2023 року у справі № 910/16820/21 (провадження № 12-44гс22, пункт 8.44)).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 05 липня 2017 року в справі № 760/11577/15 (провадження № 6-1329цс16), оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 серпня 2022 року в справі № 910/10427/19 (провадження № 12-70гс21) відступила від вказаних висновків.

Також колегія судів відхиляє посилання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в справі № 761/7165/17 з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 зазначено, що правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Оскільки у цій справі предметом розгляду є стягнення 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання, стягненого за рішенням суду, а не дії державного виконавця, то доводи касаційної скарги про те, що невчасне перерахування виконавчою службою коштів з відповідного депозитного рахунку у цьому випадку є відповідальністю Державної виконавчої служби, а не АТ КБ "ПриватБанк", є безпідставними.

Отже, суди дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України за весь час прострочення виконання зобов`язання, а саме з 21 лютого 2019 року до 04 березня 2020 року.

Оскільки касаційна скарга не містить інших доводів щодо неправомірного нарахування судом 3 % річних за невиконанням банком грошового зобов`язання, зокрема щодо неправильних розрахунків судами відповідних грошових сум, то колегія суддів не наводить мотивів на їх спростування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині стягнення процентів після розірвання депозитних договорів за період з 21 лютого 2019 року до 04 березня 2020 року підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду слід залишити без змін на підставі статті 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду із цим позовом позивач судовий збір не сплачувала, посилаючись на те, що є споживачем, яка на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" звільняється від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням її прав.

Колегія суддів скасувала судові рішення про стягнення процентів за депозитними договорами та відмовила у задоволенні цих вимог у зв`язку з розірванням договорів. Тобто між сторонами існують правовідносини з виконання грошового зобов`язання, на які не поширюється дія умов договорів та Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , а отже, позивач не звільнена від сплати судового збору. З розірванням договорів між банком та позивачем споживчі правовідносини припинені.

Схожі висновки щодо розподілу судових витрат містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 та Верховного Суду від 11 січня 2023 року в справі № 201/5390/16.

Ураховуючи, що судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення процентів за депозитними договорами з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, а також виходячи з пропорційності розміру задоволених вимог, із ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6 289,92 грн за подання апеляційної скарги та 8 386,51 грн за розгляд справи касаційним судом, всього у розмірі 14 676,43 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення процентів за депозитними договорами скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення процентів за депозитними договорами відмовити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши розмір стягнутого з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" у дохід держави судового збору з 5 375,97 грн до 1 182,71 грн.