947/37625/21 Про стягнення трьох процентів річних за кредитним договором та за зустрічним позовом про визнання припиненою іпотеки - 27.03.2024 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2023 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Лозко Ю. П., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання припиненою іпотеки,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року Акціонерне товариство (далі - АТ) "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 12 березня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком (далі - АКІБ) "УкрСиббанк", який змінив найменування на АТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11313350000 (далі - Кредитний договір), за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 20 000,00 доларів США під 13,9 % річних з кінцевим терміном повернення до12 березня 2018 року.

Цього ж дня, зметою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором, між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 187154.

У зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань, банк у 2014 році звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення із позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 заборгованості за Кредитним договором.

Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 10 листопада 2014 року, ухваленим у цивільній справі № 520/10785/14-ц, стягнено солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ "УкрСиббанк" кредитну заборгованість у розмірі 269 305,70 грн, з яких: 220 128,07 грн - тіло кредиту; 43 311,70 грн - проценти; 1 242,72 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за тілом кредиту; 4 623,21 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

У квітні 2015 року АТ "УкрСиббанк" отримало виконавчі листи № 520/10785/14-ц, які пред`явило на примусове виконання до органу державної виконавчої служби. Вказане рішення суду про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 269 305,70 грн виконано боржниками у повному обсязі лише 31 серпня 2021 року.

Разом із тим, оскільки між АТ "УкрСиббанк" та позичальником існувало валютне грошове зобов`язання, а стягнута судом заборгованість за Кредитним договором у розмірі 269 305,70 грн на дату ухвалення рішення становила еквівалент 20 496,15 доларів США, то банк самостійно проводив конвертацію перерахованих державним виконавцем грошових коштів з гривні у долари США згідно з курсом, який існував після отримання відповідного платежу. За підрахунками банку боржники не погасили усю заборгованість за Кредитним договором, станом на 12 листопада 2021 року несплаченою залишається сума кредиту у розмірі 10 023,19 доларів США.

Вважає, що у такому випадку банк має право, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), на нарахування трьох процентів річних на непогашену відповідачем кредитну заборгованість (10 023,19 доларів США) за останні три роки, які передували подачі цього позову.

Враховуючи викладене, АТ "УкрСиббанк" просило суд стягнути із відповідача на свою користь три проценти річних за порушення грошового зобов`язання за Кредитним договором у розмірі 1 464,15 доларів США, що за курсом Національного банку України становить еквівалент 39 683,30 грн.

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ "УкрСиббанк", у якому просила:

- визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором від 12 березня 2008 року (далі - Іпотечний договір), укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д., реєстраційний номер 1245;

- зняти заборону відчуження і виключити записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 6766991) та Державного реєстру іпотек (реєстраційний номер обтяження 6767432).

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 12 березня 2008 року між нею та АКІБ "УкрСиббанк", який змінив найменування на АТ "УкрСиббанк", укладено Кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 20 000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення до 12 березня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, окрім вищезгаданого договору поруки, 12 березня 2008 року між нею, ОСОБА_2 та АКІБ "УкрСиббанк" було укладено нотаріально посвідчений Іпотечний договір, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 10 листопада 2014 року у справі № 520/10785/14-ц стягнено солідарно з неї та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за Кредитним договором у розмірі 269 305,70 грн та судовий збір у сумі 2 693,06 грн.

Під час примусового виконання вказаного судового рішення державний виконавець наклав арешт на особисті банківські рахунки боржників, у зв`язку із чим ОСОБА_2 17 травня 2021 року звернувся до заступника начальника відділу Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Відділ Другого Київського ВДВС у місті Одесі) із заявою, в якій просив звернути стягнення на його грошові кошти, які знаходяться на рахунку Акціонерного банку (далі - АБ) "Південний".

За результатами розгляду цієї заяви заступник начальника Відділу Другого Київського ВДВС у місті Одесі стягнув кошти з банківського рахунку боржника ОСОБА_2 у розмірі, необхідному для повного фактичного виконання рішення суду згідно з виконавчими документами, та 31 серпня і 07 вересня 2021 року виніс постанови про закінчення виконавчих проваджень № НОМЕР_1 (в частині боргу у сумі 269 305,70 грн) та № НОМЕР_2 (щодо судового збору у розмірі 2 693,06 грн) з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Вказує, що оскільки боржники виконали свої зобов`язання за Кредитним договором шляхом повного виконання судового рішення про дострокове стягнення всієї суми кредитної заборгованості, то зобов`язання цим договором та, відповідно, іпотека за Іпотечним договором є припиненими.

Проте, незважаючи на її неодноразові звернення, банк не знімає заборону на відчуження квартири та не припиняє іпотеку, а навпаки, звернувшись 29 листопада 2021 року до неї з позовом про стягнення заборгованості, відповідач фактично не визнає факту виконання боржниками зобов`язань за Кредитним договором і, як наслідок, припинення іпотеки за забезпечувальним правочином.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2022 року у складі судді Салтан Л. В. у задоволенні первісного позову АТ "УкрСиббанк" відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано припиненою іпотеку за Іпотечним договором, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д., реєстраційний номер 1245.

Знято заборону відчуження і виключено записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 6766991) та Державного реєстру іпотек (реєстраційний номер обтяження 6767432).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що посилання банку на поширення права іпотеки на заявлені ним позовні вимоги в порядку статті 625 ЦК України, є неспроможними, оскільки вимоги за статтею 625 ЦК України є заходами цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а не вимогами про відшкодування збитків.

Іпотекою (як це визначили сторони в укладеному між ними Іпотечному договорі) не забезпечено виконання зобов`язання за вимогами, пред`явленими на підставі статті 625 ЦК України, а отже, у цій справі іпотекою не забезпечені вимоги кредитора, нараховані за правилами статті 625 ЦК України.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції вказав, що у цьому випадку банк у 2014 році звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором та самостійно визначив заборгованість у національній валюті України, вказавши, що саме 269 305,70 грн є повним розміром заборгованості за тілом кредиту, процентами та пенею.

Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 10 листопада 2014 року у справі № 520/10785/14-ц, яке набрало законної сили, вказаний позов задоволено у повному обсязі та стягнено солідарно з відповідачів на користь банку кредитну заборгованість у розмірі 269 305,70 грн.

У серпні 2021 року боржники виконали свої зобов`язання за Кредитним договором шляхом повного виконання судового рішення про дострокове стягнення заборгованості за цим договором, що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.

Вказане свідчить, що банк, реалізуючи свої права на повернення позики (кредиту), з власної ініціативи змінив умови зобов`язання щодо валюти виконання, визначивши грошову одиницю зобов`язання - гривню, в якій і було здійснено виконання зобов`язання боржниками, а кредитором такі кошти були прийняті, проте було проведено конвертацію у долари США, що не відповідає рішенню суду у справі № 520/10785/14.

Таким чином, оскільки як основне зобов`язання за Кредитним договором, так і похідне - за Іпотечним договором є припиненими з підстав, передбачених статтею 599 ЦК України та частиною першою статті 17 Закону України "Про іпотеку", то наявні підстави для зняття обтяжень на іпотечну квартиру.

Суд також вказав, що курсова різниця між валютою зобов`язання та валютою, визначеною у рішенні суду про стягнення заборгованості, яке виконане, не має жодного впливу на факт припинення зобов`язань за Кредитним та Іпотечним договорами.

Постановою Одеського апеляційного суду від 31 липня 2023 року апеляційну скаргу АТ "УкрСиббанк" задоволено частково.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким первісний позов АТ "УкрСиббанк" задоволено частково.

Стягнено із ОСОБА_1 на користь АТ "УкрСиббанк" три проценти річних від простроченої суми у розмірі 22 488,87 грн, а також судові витрати у вигляді судового збору за подання позову у розмірі 2 270,00 грн та за подання апеляційної скарги в сумі 3 405,00 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що, скориставшись своїм правом на дострокове повернення кредиту, банк змінив строк виконання основного зобов`язання, а оскільки заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 листопада 2014 року у справі № 520/10785/14-ц, яким стягнено заборгованість за валютним кредитом у національній валюті України - гривні, виконано боржниками лише 31 серпня 2021 року, то АТ "УкрСиббанк" має право за частиною другою статті 625 ЦК України на нарахування трьох процентів річних на таку заборгованість за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, колегія суддів вважала, що вимоги банку щодо стягнення трьох процентів річних за період з 19 листопада 2018 року до 30 серпня 2021 року на підставі статті 625 ЦК України підлягають частковому задоволенню у розмірі 22 488,87 грн (269 305,70 грн [сума боргу, визначена у рішенні суду] х 3 % х 1 016 [кількість прострочених днів] / 365 [кількість днів у році] = 22 488,87 грн).

Також, не погоджуючись з висновком суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову, колегія суддів апеляційного суду вказала, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Оскільки позичальник не виконав зобов`язання за Кредитним договором, то позовна вимога ОСОБА_1 про визнання іпотеки припиненою не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2023 року, а рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2022 року залишити в силі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/27064/15, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 14 липня 2021 року у справах № 161/2823/19 і № 186/1376/19.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що, задовольняючи частково первісний позов, апеляційний суд, на порушення норм процесуального права, вийшов за межі позовних вимог і підстав позову, оскільки не врахував, що АТ "УкрСиббанк" просило стягнути три проценти річних у розмірі 1 464,15 доларів США.

При цьому, на обґрунтування зазначеної вимоги, банк посилався на те, що після виконання заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 листопада 2014 року, ухваленого у цивільній справі № 520/10785/14-ц, залишилася непогашеною сума кредиту у розмірі 10 023,19 доларів США, яку позивач і взяв за основу розрахунку трьох процентів річних у сумі 1 464,15 доларів США.

Вказані предмет та підстави позову банк підтримав у поданій ним апеляційній скарзі, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову у повному обсязі.

Натомість суд апеляційної інстанції стягнув на користь банку три проценти річних у сумі 22 488,87 грн, взявши за основу заборгованість у розмірі 269 305,70 грн, яка була визначена судовим рішенням у справі № 520/10785/14-ц.

Отже, апеляційний суд задовольнив позовні вимоги, які фактично не заявлялися банком у суді першої інстанції.

Крім того, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання іпотеки припиненою, апеляційний суд не навів будь-яких мотивів та обставин, на підставі яких дійшов висновку про невиконання зобов`язань за Кредитним договором та дію цього договору після повного виконання рішення суду у справі № 520/10785/14-ц.

Вказує, що підтвердженням припинення її зобов`язань за Кредитним договором є постанова заступника начальника Відділу Другого Київського ВДВС у місті Одесі від 31 серпня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з підстав повного фактичного виконання рішення суду у справі № 520/10785/14-ц про дострокове стягнення заборгованості за цим договором на користь банку.

З огляду на викладене, оскільки основне зобов`язання припинилося, то, як наслідок, припинилося і зобов`язання, яке виникає з Іпотечного договору.

Аргументи інших учасників справи

У листопаді 2023 рокуАТ "УкрСиббанк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило закрити касаційне провадження за цією скаргою, а в разі її розгляду по суті - залишити скаргу без задоволення з огляду на її необґрунтованість.

Відзив мотивовано тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Наведені заявником правові висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки обставини, встановлені судами в цій справі, не є подібними до обставин, встановлених судами у зазначених заявником справах.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., від 06 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Київського районного суду міста Одеси.

22 листопада 2023 року справа № 947/37625/21 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду від 12 січня 2024 року у зв`язку з обранням судді ОСОБА_3 до Великої Палати Верховного Суду призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 січня 2024 року справу № 947/37625/21 передано судді-доповідачу Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., від 06 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Встановлено, що 12 березня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк", який змінив найменування на АТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 20 000,00 доларів США під 13,9 % річних з кінцевим терміном повернення до12 березня 2018 року (а. с. 16-19).

Цього ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 187154, за яким поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором.

Крім того, зметою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором, 12 березня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений Іпотечний договір, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 (а. с. 68-69).

У 2014 році АТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом про дострокове стягнення із позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 заборгованості за Кредитним договором.

Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 10 листопада 2014 року, ухваленим у цивільній справі № 520/10785/14-ц, стягнено солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ "УкрСиббанк" кредитну заборгованість у розмірі 269 305,70 грн, з яких: 220 128,07 грн - тіло кредиту; 43 311,70 грн - проценти; 1 242,72 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за тілом кредиту; 4 623,21 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами, а також судовий збір у сумі 2 693,06 грн (а. с. 28).

У квітні 2015 року АТ "УкрСиббанк" отримало виконавчі листи № 520/10785/14-ц, які пред`явило на примусове виконання до Відділу Другого Київського ВДВС у місті Одесі (а. с. 76-77).

Під час примусового виконання вказаного судового рішення, державний виконавець наклав арешт на банківські рахунки боржників, у зв`язку з чим ОСОБА_2 17 травня 2021 року звернувся до заступника начальника Відділу Другого Київського ВДВС у місті Одесі із заявою, в якій просив звернути стягнення на його грошові кошти, які знаходяться на рахунку в АБ "Південний" (а. с. 78).

30 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до банку із заявою, в якій просила: 1) видати на її ім`я та на ім`я приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ситнікової Ю. Д. довідку про виконання зобов`язань за Кредитним договором та припинення обтяження майна згідно з Іпотечним договором; 2) видати їй оригінали технічного паспорта та свідоцтва про право власності на квартиру, які перебувають на зберіганні у банку на підставі договору відповідального зберігання документів від 12 березня 2008 року № 220/731 та акта приймання-передачі документів від 18 березня 2008 року (а. с. 82).

Листом від 10 листопада 2021 року за вих. № 25-1-01/75142 АТ "УкрСиббанк" повідомило ОСОБА_1 про те, що її заява передана на розгляд уповноваженому співробітнику банку, про результат такого розгляду заявник буде додатково проінформований найближчим часом (а. с. 83).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України (1618-15) .

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду повною мірою не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо первісного позову

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зазначено, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річнихвходять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19) зазначено, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20 містяться правові висновки про те, що ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором не припиняє грошового зобов`язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, з урахуванням чого у кредитора наявне передбачене частиною другою статті 625 України право на нарахування трьох процентів річних за весь час прострочення зобов`язання до моменту його фактичного виконання. […] Кредитор, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом у пред`явленому ним позові у національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржника у цій валюті, має право за частиною другою статті 625 ЦК України на нарахування трьох процентів річних на таку заборгованість боржника за весь час прострочення виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої, пункту 8 та абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

З урахуванням викладеного для вирішення спору, який виник на підставі звернення до суду позивача, який вважає порушеними, невизнаними або оспореними свої, зокрема майнові права, суду необхідно встановити наявність у позивача такого права, факт його порушення і у зв`язку із зазначеним з`ясувати, чи правильний спосіб захисту свого права обрано позивачем при зверненні до суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та на порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Верховний Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

З огляду на викладене, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково первісний позов, апеляційний суд, врахувавши вимоги вищенаведених правових норм, правильно вказав, що банк, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом у пред'явленому ним у 2014 році позові у національній валюті України - гривні, що була задоволена заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 10 листопада 2014 року у цивільній справі № 520/10785/14-ц та стягнута у цій валюті, має право за частиною другою статті 625 ЦК України на нарахування трьох процентів річних на таку заборгованість за весь час прострочення виконання боржниками грошового зобов`язання до моменту його усунення - 31 серпня 2021 року (виконання у повному обсязі вказаного судового рішення), проте таке право кредитора обмежується останніми трьома роками, які передували подачі цього позову.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що із ОСОБА_1 на користь АТ "УкрСиббанк" підлягають стягненню три проценти річних від простроченої суми, яка визначена у судовому рішенні про дострокове стягнення кредитної заборгованості у розмірі 269 305,70 грн, за період з 19 листопада 2018 року до 30 серпня 2021 року включно.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого в означеній вище частині ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що, задовольняючи частково первісний позов, апеляційний суд, на порушення норм процесуального права, вийшов за межі позовних вимог і підстав позову, оскільки не врахував, що при обрахунку трьох процентів річних у розмірі 1 464,15 доларів США банк взяв за основу не погашену, на думку позивача, боржниками суму кредиту у розмірі 10 023,19 доларів США, а не стягнену судовим рішенням у справі № 520/10785/14-ц заборгованість - 269 305,70 грн, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої, пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а предмет спору - це об`єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (схожий за змістомвисновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18, на яку посилався заявник у касаційній скарзі).

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, тоді як правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Предметом первісного позову у цій справі є матеріально-правова вимога позивача АТ "УкрСиббанк" до відповідача ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних, а об`єктом спірних правовідносини (предметом спору) - грошові кошти у розмірі 1 464,15 доларів США.

Правовою підставою позову банк зазначив статтю 625 ЦК України, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що оскільки між АТ "УкрСиббанк" та позичальником існувало валютне грошове зобов`язання, а стягнена судовим рішенням у справі № 520/10785/14-ц (яке виконане боржниками лише 31 серпня 2021 року) заборгованість за Кредитним договором у розмірі 269 305,70 грн на дату ухвалення рішення становила еквівалент 20 496,15 доларів США, то банк самостійно проводив конвертацію перерахованих державним виконавцем грошових коштів з гривні у долари США згідно з курсом, який існував після отримання відповідного платежу. Тому за підрахунками банку боржники не погасили усю заборгованість за Кредитним договором, станом на 12 листопада 2021 року несплаченою залишається сума кредиту у розмірі 10 023,19 доларів США, на яку підлягають нарахуванню три проценти річних за останні три роки, які передували подачі цього позову.

Отже, у справі, яка переглядається, банк взяв за основу підрахунку трьох процентів річних стягнену судовим рішенням у справі № 520/10785/14-ц суму кредитної заборгованості у розмірі 269 305,70 грн, однак помилково деталізував обов`язок відповідача повернути цей борг в еквіваленті валюти кредитування - доларах США, що у подальшому стало наслідком неправильного наведення позивачем власного розрахунку суми трьох процентів річних за частиною другою статті 625 ЦК України у цій валюті.

Суд апеляційної інстанції не погодився із вказаним розрахунком заборгованості та на його спростування зазначив, що оскільки АТ "УкрСиббанк" визначило заборгованість за валютним кредитом у пред'явленому ним у 2014 році позові у національній валюті України - гривні, що була задоволена судом у цивільній справі № 520/10785/14-ц та стягнута у цій валюті, то банк має право за частиною другою статті 625 ЦК України на нарахування трьох процентів річних саме на заборгованість, яка визначена судовим рішенням у названій справі, а саме у гривнях, а не доларах США.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76- 78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263- 265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції у цій справі не змінював предмет та підстави первісного позову, оскільки, спростовуючи наданий банком розрахунок заборгованості відповідача, суд на виконання свого процесуального обов`язку лише навів у рішенні власний розрахунок трьох процентів річних, причому без виходу за межі розміру позовної вимоги майнового характеру.

Таким чином, наведені заявником у касаційній скарзі доводи, які стосуються неправильного вирішення апеляційним судом первісного позову, з посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, за змістом яких, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа зазначає у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, та у постанові від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, згідно з якими суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України (1618-15) , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України (1618-15) випадках (частина перша статті 13 ЦПК України), не знайшли свого підтвердження, а отже, є безпідставними.

Водночас колегія суддів зауважує, що, відмовляючи у задоволенні первісного позову з посиланням на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 186/1376/19 (провадження № 61-7428св20), згідно з яким іпотекою (як це визначили сторони в укладеному між ними іпотечному договорі) не забезпечено виконання зобов`язання за вимогами, пред`явленими на підставі статті 625 ЦК України, а отже, іпотекою не забезпечені вимоги кредитора, нараховані банком за правилами статті 625 ЦК України, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що у справі № 186/1376/19 спірні правовідносини стосувалися лише припинення іпотеки, у зв`язку з чим Верховний Суд вказав на необхідність врахування умов та правил укладеного між сторонами іпотечного договору під час вирішення правового питання, чи забезпечуються іпотекою вимоги кредитора про стягнення трьох процентів річних, нарахованих за правилами статті 625 ЦК України.

Натомість у справі, яка переглядається, спір між сторонами виник не лише щодо питання припинення іпотеки за Іпотечним договором, а й з приводу стягнення трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України, тому суд першої інстанції безпідставно застосовував вказаний правовий висновок Верховного Суду в частині пред`явленого банком первісного позову, який обґрунтовувався з посиланням на умови Кредитного, а не Іпотечного договору.

Таким чином, обставини справи в частині вирішення первісного позову встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, при вирішенні первісного позову було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду в означеній частині та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Отже, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення первісного позову відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Щодо зустрічного позову

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що 31 серпня 2021 року вона разом із поручителем повністю виконали судове рішення у цивільній справі № 520/10785/14-ц та погасили достроково стягнену судом заборгованість у загальному розмірі 269 305,70 грн, що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження і свідчить про припинення як основного зобов`язання за Кредитним договором, так і акцесорного (похідного) - за Іпотечним договором.

Під час розгляду цієї справи АТ "УкрСиббанк" не заперечувало сам факт повного виконання боржниками заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 листопада 2014 року, ухваленого у цивільній справі № 520/10785/14-ц, однак вказувало на те, що між сторонами існувало валютне грошове зобов`язання, а стягнута судом заборгованість за Кредитним договором у розмірі 269 305,70 грн на дату ухвалення рішення становила еквівалент 20 496,15 доларів США, а тому банком нараховувалися три проценти річних від простроченої суми у валюті кредитування на підставі статті 625 ЦК України. Отже, позичальник помилково вважає, що основне зобов`язання за Кредитним договором виконане в повному обсязі та є припиненим, і, як наслідок, припинилися зобов`язання, які виникають з Іпотечного договору.

Порядок внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомостей про виникнення, зміну та припинення обтяжень регламентується Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 року № 830 (830-2004-п) (далі - Порядок), та Інструкцією про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 29 липня 2004 року № 73/5 (z0942-04) .

Відповідно до частини п`ятої статті 43 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.

Згідно з частиною третьою статті 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п`яти днів зобов`язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов`язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя статті 17 Закону України "Про іпотеку").

Пунктом 25 Порядку визначено, що реєстратор вносить до Реєстру відомості про припинення обтяження в день прийняття заяви.

Інформаційною довідкою від 15 квітня 2021 року № 252873249 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта підтверджено, що зареєстроване на підставі Іпотечного договору обтяження - заборона на нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, - не припинено, а також не вилучено з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, у справі, яка переглядається, позовні вимоги про виключення з реєстру та зняття заборони відчуження вищевказаної квартири, а також припинення іпотеки на цю квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, мають розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав іпотекодержателем.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 303/7132/18 (провадження № 61-8487св20).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

У постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/27064/15, на яку посилалася заявник у касаційній скарзі, вказано, що підставою припинення зобов`язання за кредитним договором є не дата, зазначена в договорі як кінцевий строк сплати коштів, а, наприклад, постанова, винесена відділом державної виконавчої служби, про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу у зв`язку з погашенням боргу. Верховний Суд також зазначив, що рішення суду, яке набрало законної сили та виконане боржником та яким з боржника стягнуто остаточну заборгованість, не може бути поставлене під сумнів та не підлягає тлумаченню щодо розуміння повноти розміру заборгованості.

У постанові від 14 липня 2021 року у справі № 186/1376/19 (провадження № 61-7428св20), на яку також посилалася заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про припинення іпотеки у зв`язку з повним фактичним виконанням забезпечувального зобов`язання (повним виконанням позичальником рішення про дострокове стягнення кредитної заборгованості), що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження саме з таких підстав.

Таким чином, з ухваленням заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 листопада 2014 року у цивільній справі № 520/10785/14-ц про стягнення заборгованості зобов`язання позичальника сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання - 31 серпня 2021 року (дата повного виконання рішення суду).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 31 серпня 2021 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов`язання позичальника перед банком за Кредитним договором припинилося.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Отже, встановивши, що позичальник та поручитель виконали свої зобов`язання за Кредитним договором шляхом повного виконання судового рішення про дострокове стягнення з них усієї суми заборгованості за цим договором, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зобов`язання за Кредитним договором припинилися на підставі статті 599 ЦК України 31 серпня 2021 року, тобто в день остаточного погашення заборгованості, стягнутої судовим рішенням.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").

Абзацом другим частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

З огляду на викладене, оскільки основне зобов`язання припинилося 31 серпня 2021 року, також обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про визнання припиненою іпотеки за Іпотечним договором та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зняття заборони відчуження вищевказаної квартири, а також припинення іпотеки на цю квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Натомість безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, на які послалася заявник у касаційній скарзі, апеляційний суд залишив поза увагою те, що у зв'язку із затримкою виконання рішення суду про стягнення заборгованості у позичальника не виникає будь-яких інших зобов`язань за Кредитним договором. При цьому кредитор має право порушувати питання про стягнення із ОСОБА_1 коштів на підставі статті 625 ЦК України за період невиконання рішення заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 листопада 2014 року у цивільній справі № 520/10785/14-ц, однак таке право кредитора виникає в силу закону, а не договору.

Наведене також узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 569/613/19 (провадження № 61-18981св19), від 26 лютого 2020 року у справі № 569/23247/18 (провадження № 61-14784св19), від 15 квітня 2021 року у справі № 570/648/19 (провадження № 61-7308св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 569/17667/19 (провадження № 61-18613св20).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 569/613/19 (провадження № 61-18981св19) та від 26 лютого 2020 року у справі № 569/23247/18 (провадження № 61-14784св19) зазначено, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, передбаченою умовами договору, за неналежне виконання таких умов, та виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, визнання судом першої інстанції у цій справі припиненими зобов`язань за Кредитним договором та іпотеки за Іпотечним договором не припинило правовідносин сторін Кредитного договору і не припинило зобов`язання в цілому та не позбавило кредитора права на отримання сум, визначених статтею 625 ЦК України, однак вказані правовідносини та зобов`язання продовжують існувати в силу закону, а не договору, тоді як договірні зобов`язання є припиненими, що відповідає наведеному вище правовому висновку, зробленому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

З огляду на викладене апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог. Тому Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені цим судом з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову підлягає скасуванню із залишенням у цій частині в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне:

касаційну скаргу задовольнити частково;

постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення первісного позову залишити без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України;

постанову апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову скасувати із залишенням у цій частині в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про стягнення трьох процентів річних у сумі 1 464,15 доларів США, що за курсом Національного банку України складало еквівалент 39 683,30 грн, а судом апеляційної інстанції стягнено таку заборгованість у розмірі 22 488,87 грн, що становить 56,67 %.

За подання первісної позовної заяви АТ "УкрСиббанк" сплатило судовий збір у розмірі 2 270,00 грн, 56,67 % від цієї суми становить 1 286,41 грн, які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь банку.

Крім того, за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову АТ "УкрСиббанк" сплатило судовий збір у розмірі 3 405,00 грн (2 270,00 грн х 150 %), 56,67 % від цієї суми становить 1 929,61 грн, які також підлягають стягненню із відповідача ОСОБА_1 на користь банку.

Оскільки у цій справі зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, то понесені нею судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви у розмірі 992,40 грн та за подання касаційної скарги на постанову апеляційного суду в частині зустрічних позовних вимог у розмірі 1 984,80 грн (992,40 грн х 200 %), а всього 2 977,20 грн (992,40 грн + 1 984,80 грн), підлягають стягненню з АТ "УкрСиббанк" на її користь.

Таким чином, за результатами розгляду справи по суті в порядку розподілу між сторонами судових витрат, враховуючи розмір задоволених та відхилених позовних вимог за обома позовами, із ОСОБА_1 на користь АТ "УкрСиббанк" підлягає стягненню судовий збір у розмірі 238,82 грн ((1 286,41 грн + 1 929,61 грн) - 2 977,20 грн). Отже, рішення суду першої інстанції та оскаржувана постанова апеляційного суду підлягають скасуванню в частині розподілу судових витрат.

Щодо клопотання АТ "УкрСиббанк" про закриття касаційного провадження

Як зазначено вище, у листопаді 2023 рокуАТ "УкрСиббанк" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому, серед іншого, просило закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої 396 ЦПК України (1618-15) у зв`язку з тим, що наведені заявником правові висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки обставини, встановлені судами у цій справі, не є подібними до обставин, встановлених судами у зазначених заявником справах.

Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені в частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до абзацу другого пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з частиною восьмою статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявник вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/27064/15, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 14 липня 2021 року у справах № 161/2823/19 і № 186/1376/19. Отже, касаційна скарга містить обґрунтування застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду. Таким чином, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 була подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, містила підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то Верховний Суд дійшов обґрунтованого висновку про відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга ОСОБА_1 містить посилання на постанови Верховного Суду, в яких викладені правові висновки, що стосуються подібних правовідносин, і доводи касаційної скарги свідчать про застосування судом апеляційної інстанції норм права при вирішенні зустрічного позову без урахування таких правових висновків.

Отже, доводи касаційної скарги не охоплюються передбаченою пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України підставою закриття касаційного провадження, а тому у задоволенні клопотання АТ "УкрСиббанк" необхідно відмовити.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Акціонерного товариства "УкрСиббанк" про закриття касаційного провадження.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2023 року в частині вирішення первісного позову Акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних залишити без змін.

Постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2023 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання припиненою іпотеки скасувати, а рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2022 року у цій частині залишити в силі.