545/1205/22 Про визнання договорів купівлі-продажу земельних ділянок недійсними, стягнення отриманих за правочинами грошових коштів у дохід держави, припинення права власності на земельні ділянки - 27.03.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, стягнення отриманих за правочинами грошових коштів у дохід держави, припинення права власності

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру), Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (далі - Щербанівська сільська рада) звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,1037 га, кадастровий номер 5324087705:05:007:0075, укладений 18 травня 2021 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,1037 га, кадастровий номер 5324087705:05:007:0075, укладений 19 травня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави кошти, отримані на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 травня 2021 року в сумі 2 081 611,00 грн;

стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави кошти, отримані на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 травня 2021 року в сумі 2 090 000,00 грн;

стягнути (звернути) в дохід держави в особі Щербанівської сільської ради належну ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,1037 га, кадастровий номер 5324087705:05:007:0075;

припинити право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2,1037 га, кадастровий номер 5324087705:05:007:0075, і зареєструвати право комунальної власності на зазначену земельну ділянку за Щербанівською сільською радою.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, заступник керівника Полтавської обласної прокуратури посилався на те, що ОСОБА_1 в порядку спадкування набув право власності, зокрема, на земельну ділянку площею 2,1037 га, кадастровий номер 5324087705:05:007:0075, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

З метою зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 замовив проект, який згідно з відповіддю ГУ Держгеокадастру з огляду на законодавчо встановлену заборону погоджено не було.

У подальшому ОСОБА_1, знаючи, що на спірну земельну ділянку діє мораторій на продаж і заборона на зміну цільового призначення, звернувся до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку). Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17 серпня 2020 року у справі № 545/1561/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.

На підставі зазначеного рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.

18 травня 2021 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2, який наступного дня, 19 травня 2021 року, на підставі договору купівлі-продажу продав спірну земельну ділянку ОСОБА_3 - дружині ОСОБА_4, землекористувача спірної земельної ділянки до її продажу на підставі договору від 26 грудня 2019 року про надання права користування для сільськогосподарських потреб.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 серпня 2021 року рішення Полтавського районного суду від 17 серпня 2020 року у справі за № 545/1561/20 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Обізнаність ОСОБА_1 про наявну законодавчу заборону продажу та зміни цільового призначення підтверджуються листом Держгеокадастру, позовом та рішенням суду у справі № 545/1561/20, а вчинені ним у зв`язку із цим дії свідчать про наявність у нього прямого умислу, спрямованого на укладення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Перепродаж ОСОБА_2 спірної земельної ділянки наступного дня фактично за ту саму ціну підтверджує умисність його дій, спрямованих на досягнення кінцевої мети - заволодіння спірною земельною ділянкою та використання її не за цільовим призначенням.

Крім того, у день продажу спірної земельної ділянки 18 травня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвали договір оренди спірної земельної ділянки, про що також внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_3, будучи обізнаною, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні її чоловіка ОСОБА_4 на умовах емфітевзису до дати її продажу 18 травня 2021 року з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, придбала її у ОСОБА_2, чим також вчинила умисні дії щодо укладення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

З наведених підстав прокурор стверджував про наявність обставин, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, та просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Полтавський районний суд Полтавської області рішенням від 01 червня 2023 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є добросовісними набувачами земельної ділянки, яка належала ОСОБА_1 на підставі судового рішення, яке було чинним на момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу. Враховуючи, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину, суд визнав необґрунтованою вимогу прокурора про повернення цієї земельної ділянки в комунальну власність Щербанівської сільської ради.

Надаючи оцінку обставинам зміни цільового призначення та вибуття земельної ділянки з власності ОСОБА_1 і набуття ОСОБА_3 права власності на неї в контексті її добросовісності, суд першої інстанції зазначив, що була спільна воля органу місцевого самоврядування в особі Щербанівської сільської ради і ОСОБА_1 на зміну цільового призначення земельної ділянки та подальший продаж земельної ділянки її власником ОСОБА_2 . ОСОБА_3 набула права власності на земельну ділянку за відплатним договором, придбавши її у ОСОБА_2, та є третім власником земельної ділянки після її відчуження ОСОБА_1, який мав право її відчужувати, а скасування рішення суду про зміну цільового призначення земельної ділянки не є підставою для позбавлення приватної власності та буде суперечити положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція). Під час придбання земельної ділянки ОСОБА_3 правомірно очікувала, що ОСОБА_2 мав право нею розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.

Суд першої інстанції також взяв до уваги, що в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було відомостей щодо обтяжень нерухомого майна (земельної ділянки), яке ОСОБА_3 набула у власність.

Водночас суд визнав недоведеним факт того, що на час відчуження та придбання земельної ділянки, яка є предметом позову, відповідачам було відомо про наявність апеляційної скарги на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 серпня 2020 року у справі № 545/1561/20, та взяв до уваги відсутність кримінального провадження щодо неправомірних дій відповідачів стосовно спірної земельної ділянки та відповідно рішення уповноваженого на те державного органу, яким би було встановлено винність будь-кого із зазначених осіб в неправомірному, злочинному умислі щодо відчуження чи придбання земельної ділянки, яка є предметом позову.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Полтавський апеляційний суд постановою від 18 жовтня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру, Щербанівської сільської ради задовольнив частково. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 01 червня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 в дохід держави кошти, отримані на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 травня 2021 року, в сумі 2 081 611,00 грн. Стягнув з ОСОБА_2 в дохід держави кошти, отримані на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 травня 2021 року, в сумі 2 090 000,00 грн. Стягнув (звернув) у дохід держави в особі Щербанівської сільської ради належну ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,1037 га, кадастровий номер 5324087705:05:007:0075. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними, оскільки рішенням суду, яке у подальшому скасовано, по суті змінено цільове призначення земельної ділянки. З огляду на те що судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення і не може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, правочини з відчуження вчинені щодо земельної ділянки, на яку існувала встановлена законом заборона відчуження. Таким чином, зазначені правочини відповідно до статті 228 ЦК України є такими, що порушують публічний порядок, а саме: правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права, якими на час їх вчинення були землі із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Оцінюючи доводи учасників справи щодо наявності чи відсутності у сторін оспорюваних правочинів умислу на порушення публічного порядку, апеляційний суд визнав доведеними обставини, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України.

Водночас суд дійшов висновку про те, що вимоги про визнання договорів купівлі-продажу недійсними не можуть бути задоволені, оскільки ці правочини є нікчемними в силу закону. При цьому задоволення вимоги про звернення у дохід держави земельної ділянки є підставою для скасування запису про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на цю земельну ділянку і внесення запису про нового власника, на користь якого стягнута (звернута) ця земельна ділянка.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У листопаді 2023 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц, Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 750/8986/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 10 березня 2020 року у справі № 910/24075/16, від 02 липня 2020 року у справі № 910/4932/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 910/9817/19, від 17 березня 2021 року у справі № 760/19047/16-ц, від 28 квітня 2021 року у справі № 922/3219/20, від 22 вересня 2022 року у справі № 924/1146/21, від 18 жовтня 2022 року у справі № 922/2013/21, від 17 листопада 2022 року у справі № 904/7841/21, від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що на момент відчуження за договорами купівлі-продажу земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку, вона не була вилучена з цивільного обороту та не була обмежена в оборотоздатності. Апеляційний суд не навів доказів вини сторін договорів купівлі-продажу, що є обов`язковою умовою для задоволення позову на підставі частини третьої статті 228 ЦК України, а лише зазначив, що такий висновок з урахуванням встановлених обставин, які не заперечують учасники, видається більш вірогідним, ніж твердження відповідачів про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки на час вчинення оспорюваних правочинів.

Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не врахував, що позивачі не були ні стороною оспорюваних договорів купівлі-продажу земельних ділянок, ні власниками цієї земельної ділянки, а тому їх права та інтереси не порушені, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Також скарга містить доводи про те, що припинення права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку як добросовісного набувача є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції та покладе на неї індивідуальний і надмірний тягар.

У грудні 2023 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав їм належну правову оцінку.

У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Черчик В. П. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив її задовольнити, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права буз урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду, зазначені в касаційній скарзі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

04 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 січня 2024 року суддею-доповідачем визначено Зайцева А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 01 лютого 2010 року серії ЯИ № 954686 ОСОБА_1 належала земельна ділянка загальною площею 2,58 га, кадастровий номер 5324087700:00:009:0026, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (земельний пай), яку він отримав у порядку спадкування на підставі свідоцтва про спадщину від 25 вересня 2008 року № 3-2401.

На підставі заяви ОСОБА_1 у встановленому законом порядку здійснено поділ вказаної земельної ділянки без зміни цільового признання на три земельні ділянки площею 2,1037, 0,4589 та 0,0124 га.

З метою зміни цільового призначення спірної земельної ділянки площею 2,1037 га ОСОБА_1 замовив відповідний проект, який не був погоджений ГУ Держгеокадастру з огляду на законодавчо встановлену заборону зміни цільового призначення земель сільськогосподарського призначення.

Рішенням 19-ї сесії 7-го скликання Щербанівської сільської ради від 06 червня 2019 року затверджено Детальний план території населеного пункту АДРЕСА_1, де було визначено, що земельна ділянка площею 2,1037 га з кадастровим номером 5324087705:05:007:0075, яка належала ОСОБА_1, знаходиться в масиві, який підлягає громадській забудові.

26 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітезис), за умовами якого власник на платній основі на користь землекористувача встановлює довгострокове, відчужуване речове право, яке полягає у наданні права володіння і користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, площею 2,1037 га, кадастровий номер 5324087705:05:007:0075, розташованої на АДРЕСА_2, цільове призначення: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зазначений договір був розірваний за згодою сторін 18 травня 2021 року.

Рішенням виконавчого комітету Щербанівської сільської ради від 19 травня 2020 року № 9 "Про присвоєння адреси" земельній ділянці площею 2,1037 га з кадастровим номером 5324087705:05:007:0075, яка належала ОСОБА_1, присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17 серпня 2020 року у справі № 545/1561/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Щербанівської сільської ради задоволено у повному обсязі. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) (код згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель 03.10), загальною площею 2,1037 га з кадастровим номером 5324087705:05:007:0075, яка знаходиться на території Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

На підставі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 серпня 2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державний реєстратор 05 жовтня 2020 року вніс запис про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, а саме для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури.

На підставі договору купівлі-продажу від 18 травня 2021 року ОСОБА_1 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2 за 2 081 611,00 грн.

19 травня 2021 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_3 за 2 090 000,00 грн.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2021 року у справі № 545/1561/20 зупинено дію рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 серпня 2020 року до закінчення апеляційного розгляду скарги Полтавської окружної прокуратури Полтавської області на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 серпня 2020 року.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 серпня 2021 року апеляційну скаргу Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру задоволено. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Скасовуючи зазначене судове рішення, апеляційний суд констатував неможливість зміни цільового призначення спірної земельної ділянки на підставі рішення суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова оскаржена лише в частині задоволених вимог позову, а тому переглядається лише в цій частині.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 263- 265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова відповідає не повною мірою.

Згідно з частиною першою статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Статтями 19, 20 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема на землі сільськогосподарського призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до пункту 15 Перехідних положень ЗК України (2768-14) (тут і далі у редакції, чинній на момент спірних правовідносин), до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2020 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, земель, що перейшли до комунальної власності відповідно до пункту 21 цього розділу або передані до комунальної власності відповідно до статті 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього Кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Звертаючись до суду з цим позовом прокурор вказував, що оспорювані договори купівлі-продажу є такими, що порушують публічний порядок, оскільки вони вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому вони підлягають визнанню недійсними на підставі частини третьої статті 228 ЦК України із застосуванням відповідних наслідків.

За встановленими у цій справі обставинами, ОСОБА_1 в порядку спадкування набув право власності на спірну земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (земельний пай). Рішенням суду першої інстанції, яке у подальшому скасоване судом апеляційної інстанції, за ОСОБА_1 визнано право власності на спірну земельну ділянку із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку), хоча вона належала йому раніше на праві власності, проте мала інше цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі судового рішення було змінене цільове призначення спірної земельної ділянки про що було внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення і не може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, тому 18 травня і 19 травня 2021 року між відповідачами ( ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ) були укладені правочини з відчуження земельної ділянки, щодо якої існувала встановлена законом заборона відчуження, адже спірна земельна ділянка була обмежена в обігу.

Встановивши, що спірна земельна ділянка була обмежена в обігу, апеляційний суд дійшов правильного висновку про нікчемність договорів купівлі-продажу, зокрема на підставі пункту 15 Перехідних положень ЗК України (2768-14) .

Визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону (стаття 215 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, згідно з яким визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Захист права шляхом визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено та не є належним способом захисту та таким, що матиме реальне відновлення порушених прав позивача.

Враховуючи зазначене апеляційний суд дійшов привального висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договорів купівлі-продажу земельних ділянок.

Як на підставу заявленого позову прокурор посилався на частину третю статті 228 ЦК України згідно з якою, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Результат аналізу вказаної норми права дає підстави для висновку, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та за умови визнання судом недійсним такого правочину можливо застосувати наслідки, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України.

Разом з цим, як зазначено вище, договори купівлі-продажу земельної ділянки є нікчемними в силу закону з моменту їх вчинення відповідно до пункту 15 Перехідних положень ЗК України (2768-14) , а тому вони не можуть бути визнанні судом недійсними із застосуванням наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України.

Таким чином, констатувавши нікчемність договорів купівлі-продажу, апеляційний суд, безпідставно застосував до спірних правовідносин частину третю статті 228 ЦК України та дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині стягнення в дохід держави отриманих на підставі договорів-купівлі продажу коштів та стягнення в дохід держави в особі територіальної громади спірної земельної ділянки.

При цьому колегія суддів враховує і те, що за обставинами цієї справи власником земельної ділянки був ОСОБА_5, а не держава (територіальна громада). Тобто прокурор не довів факту незаконного заволодіння майном держави, що давало б можливість кваліфікувати правочини щодо відчуження спірної земельної ділянки за статтею 228 ЦК України.

З огляду на зазначене, частково обґрунтованими є доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а тому постанова апеляційного суду в частині вирішення вимог позову про визнання недійсними договорів підлягає зміні.

Разом з цим не може бути і залишене в силі рішення суду першої інстанції, оскільки місцевий суд відмовив у задоволенні позову, виходячи з його недоведеності, а не у зв`язку з безпідставністю заявлених вимог, при цьому суд не констатував нікчемність правочинів щодо відчуження спірної земельної ділянки.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення в дохід держави отриманих на підставі договорів-купівлі продажу коштів та стягнення в дохід держави в особі територіальної громади спірної земельної ділянки скасувати, рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 01 червня 2023 року в частині вирішення цих вимог змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.