448/884/20 Про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури та суду - 27.03.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області, Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області, Державної казначейської служби України, Полтавської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури та суду

за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року у складі судді Білоуса Ю. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М. та за касаційною скаргою керівника Полтавської обласної прокуратури на постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 з позовом, у якому просили стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунка на їх користь солідарно компенсацію у розмірі 3 000 000,00 грн (по 1 000 000,00 грн на компенсацію кожному з позивачів) за безпідставне та незаконне вилучення та неповернення коштів, вилучених в ході обшуку, без подальшого накладення арешту на тимчасово вилучене майно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що 10 жовтня 2019 року за їх місцем проживання посадові особи відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області (далі - ГУ ДФС України у Полтавській області) на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2019 року провели обшук та тимчасово вилучили речі, серед яких грошові кошти в національній та іноземних валютах, а саме: 287 044,00 дол. США, 221 980,00 євро, 7 190,00 польських злотих, 36 000,00 грн. Надаючи дозвіл на проведення обшуку, суд виходив з того, що в їх житлі можуть бути лише речі та документи, які нібито можуть вказувати на причетність ОСОБА_1 до розслідуваної правоохоронними органами кримінальної справи за ознаками, передбаченим частиною третьою статті 212 КК України, внесеної до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 23 квітня 2019 року за № 42019170000000043.

Згідно з ухвалою слідчого судді від 03 жовтня 2019 року за результатами обшуку вилученню підлягали речі та кошти, що не обліковані, отримані незаконним шляхом, незаконно ввезені на митну територію України.

ОСОБА_1 є державним службовцем та підпадає під вимогу законодавства про декларування майна, коштів та фінансових зобов`язань, тому всі його активи, які відображені у поданій НАЗК декларації, є такими, що пройшли перевірку, та поза розумним сумнівом набуті законним шляхом.

Володіючи інформацією на момент проведення обшуку про законність підстав наявності готівкових коштів, які перебувають у володінні та розпорядженні ОСОБА_1, оскільки доступ до електронних декларацій є відкритим, посадові особи відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС України у Полтавській області, всупереч ухвалі слідчого судді, якою визначались допустимі заходи процесуального реагування у ході проведення обшуку, вилучили всі готівкові кошти, які були у володінні та розпорядженні ОСОБА_1 .

З огляду на те що арешт на тимчасово вилучені кошти не накладався, слідче управління фінансових розслідувань ГУ ДФС України у Полтавській області було зобов`язане не пізніше 12 жовтня 2019 року їх повернути.

Незважаючи на звернення до посадових осіб відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС України у Полтавській області з клопотанням про негайне повернення майна, ОСОБА_1 в задоволенні цього клопотання відмовлено.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 06 листопада 2019 року зобов`язано посадових осіб слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС України у Полтавській області повернути кошти, які були тимчасово вилучені в ході обшуку 10 жовтня 2019 року, оскільки дозвіл на вилучення таких коштів слідчий суддя не надавав, а слідчий не надав жодного доказу незаконності походження цих коштів, як і доказу накладення на такі кошти арешту у встановленому КПК України (4651-17) порядку. Таким чином, ухвалою від 06 листопада 2019 року констатовано незаконність дій посадових осіб слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС України у Полтавській області.

У зв`язку з тим, що ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає, обов`язок щодо повернення коштів у ГУ ДФС України у Полтавській області виник одразу після проголошення її змісту, тобто 06 листопада 2019 року.

Водночас ГУ ДФС України у Полтавській області здійснювало незаконні спроби продовжити протиправне позбавлення ОСОБА_1 права на розпорядження коштами, що перебували у його власності, що підтверджується ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 12 листопада 2019 року, якою відмовлено начальнику третього відділу РКП слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС України у Полтавській області Прощай Є. С. у накладенні арешту на майно ОСОБА_1 .

Як на підставу стягнення моральної компенсації за час безпідставного та протиправного неповернення незаконно вилучених грошей позивачі посилалися на те, що ОСОБА_1 був вимушений оскаржувати бездіяльність органу досудового розслідування до суду і лише після цього, зі спливом значного часу, 15 листопада 2019 року йому було повернуто майно, вилучене під час проведеного з порушенням КПК України (4651-17) обшуку. Тобто вживалися додаткові зусилля для захисту свого права, дружина ОСОБА_1 весь цей час зазнавала психологічних страждань, істотних хвилювань щодо можливості відновлення майнового стану їх сім`ї, можливості забезпечення усіх соціальних потреб та відновлення соціальної репутації.

Крім того, проведення обшуку відбувалось з фізичним втручанням у їх житлове приміщення, шляхом виламування вхідних дверей та воріт житлового будинку. Вказані події залишили непоправний слід у пам`яті та психіці позивачів, оскільки обшук відбувався о 07:03 ранку, під час чого, виламавши двері, озброєні особи проникнули в їх житло і розпочали обшук у досить грубій манері. Внаслідок незаконного утримання тимчасово вилученого майна без накладення на нього арешту ОСОБА_1 зазнав моральних страждань, не міг дбати про сім`ю. Незаконні дії органів досудового слідства та суду негативно вплинули на стосунки позивачів з оточенням, вони змушені докладати значних зусиль для їх відновлення та поновлення своїх порушених прав. У зв`язку з цим просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Мостиський районний суд Львівської області рішенням від 13 вересня 2022 року позов задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 150 000,00 грн. В іншій частині позову відмовив. Судові витрати зі сплати судового збору відніс за рахунок держави.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. Суд виходив з того, що вилучені у позивачів у ході обшуку за їх місцем проживання грошові кошти у відповідному розмірі протягом більше як одного місяця безпідставно не були повернуті його законному володільцю, а тому є підстави, передбачені Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (266/94-ВР) "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР (266/94-ВР) ), для відшкодування шкоди, оскільки судовим рішенням встановлено незаконність процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, зокрема, неповернення протягом тривалого часу тимчасово вилученого майна без накладення на таке майно арешту.

Визначаючи розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_1, суд урахував висновок експерта від 30 грудня 2021 року № 9904 за результатами проведеного дослідження психологічного стану позивачів, однак зменшив заявлений ОСОБА_1 розмір моральної шкоди до 150 000,00 грн.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 про відшкодування кожному з них моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн, суд виходив з того, що зазначені позивачі не навели жодних конкретних обставин щодо дій або ж бездіяльності та прийняття незаконних рішень органом досудового розслідування, внаслідок яких, на їх думку, їм було завдано моральної шкоди, не довели самого факту спричинення їм моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою органу, яка завдала моральної шкоди, та її результатом, тому дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, задоволенню не підлягають.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Львівський апеляційний суд постановою від 16 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 залишив без задоволення. Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області задовольнив частково. Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури задовольнив частково. Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсації моральної шкоди в розмірі 150 000,00 грн змінив, зменшив розмір стягнення відшкодування моральної шкоди до 50 000,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. Стягнув з ГУ ДФС України у Полтавській області та Полтавської обласної прокуратури в дохід держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції по 750,00 грн з кожного. Компенсував Головному управлінню Державної податкової служби у Полтавській області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 2 250,00 грн, сплачений за подання апеляційної скарги.

Судове рішення апеляційний суд мотивував правильністю висновків місцевого суду про те, що розмір моральної шкоди, який просять стягнути позивачі, як і її розмір, що визначений висновком експерта, є значно завищеним та не доведений належними доказами і обставинами справи.

Крім цього, згідно з висновком експерта моральна шкода у зв`язку з утриманням та неповерненням вилучених у межах кримінального провадження готівкових коштів (саме з цих підстав заявлено вимоги справі), заподіяна лише ОСОБА_1, тому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що моральна шкода підлягає відшкодуванню лише на користь ОСОБА_1 .

Враховуючи встановлені судами обставини справи, особливості впливу події на позивача, виходячи із презумпції, що порушення прав людини з боку держави в особі її органів завжди викликає у людини негативні емоції, беручи до уваги психологічне напруження, розчарування та незручності, що були заподіяні ОСОБА_1, виходячи з принципу розумності, виваженості і справедливості, апеляційний суд вирішив, що відшкодування в розмірі 50 000,00 грн буде достатнім для компенсації ОСОБА_1 негативних наслідків морального характеру та не призведе до його безпідставного збагачення. Крім цього, таке стягнення на користь батька і чоловіка інших позивачів становитиме достатньо справедливу сатисфакцію і для них у контексті спірних правовідносин.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, заявлених до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області, оскільки кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У вересні 2023 року керівник Полтавської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року в частині зміни рішення суду першої інстанції та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсації моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн і в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити; в іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року залишити без змін.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 та постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 554/11821/14, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 09 листопада 2022 року у справі № 459/1070/17, від 01 грудня 2021 року у справі № 635/4708/19, від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19, від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15, від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17, від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 757/66977/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про поширення на спірні правовідносини норм Закону № 266/94-ВР (266/94-ВР) , адже у спірних правовідносинах відшкодування моральної шкоди здійснюється у разі, коли незаконними, винними діями органів, що здійснюють досудове розслідування, чи прокуратури завдано моральної шкоди громадянинові. Разом з цим під час розгляду справи позивач не довів, а суд не встановив порушень у діях відповідачів в контексті наявності трьох обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності: протиправної дії, шкоди та причинно-наслідкового зв`язку. Крім того, ні ухвалою слідчого судді від 12 листопада 2019 року про відмову в задоволенні клопотання про накладення арешту на вилучені грошові кошти, ні ухвалою слідчого судді від 06 листопада 2019 року про задоволення скарги на неповернення тимчасово вилученого майна не установлено незаконності дій посадових осіб органу досудового розслідування під час проведення обшуку житла позивачів, вилучення у ході такого обшуку грошових коштів, визнання вилучених коштів речовими доказами та накладення на них арешту. Таким чином, дії працівників органу досудового розслідування щодо порядку вилучення грошових коштів неправомірними не визнавались, грошові кошти повернуто позивачеві у повному обсязі.

Водночас суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн, спричиненої вилученням грошових коштів, не обґрунтував, у чому саме полягає незаконність дій працівників правоохоронних органів, що є обов`язковою складовою цивільно-правової відповідальності.

У вересні 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року змінити, не передаючи справи на новий розгляд, в частині стягнення на їх користь моральної шкоди, задовольнивши позов у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказували те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 та постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 554/11821/14, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 09 листопада 2022 року у справі № 459/1070/17, від 01 грудня 2021 року у справі № 635/4708/19, від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19, від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/1, від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17, від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 757/66977/17;

відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 1167 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме - чи відшкодовується моральна шкода в повному обсязі незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного затримання, в тому числі незаконного обшуку, в результаті чого протягом тривалого часу не повертали тимчасово вилучене майно без накладення на таке майно арешту;

суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 41 ЦПК України);

суд необґрунтовано не взяв до уваги доказ - висновок експерта від 30 грудня 2021 року № 9904, що призвело до неповного дослідження та встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 311 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, змінюючи розмір моральної шкоди апеляційний суд не врахував, що вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі по 1 000 000,00 грн для кожного не є завищеною та підтверджена належними і допустимими доказами, зокрема і висновком експерта від 30 грудня 2021 року.

Унаслідок незаконного утримання тимчасово вилученого майна без накладення на нього арешту, ОСОБА_1 зазнав моральних страждань, не міг дбати про сім`ю, не отримав прибуток, який підставно міг одержати в разі відсутності протиправних дій правоохоронних органів. Незаконні дії органів досудового слідства негативно вплинули на стосунки позивачів з оточенням, вони були змушені докладати значних зусиль для їх відновлення та поновлення своїх порушених прав.

У жовтні 2023 року Головне управління Державної податкової служби у Полтавській областіподало відзив на касаційну скаргу керівника Полтавської обласної прокуратури.

У січні 2024 року Головне управління Державної податкової служби у Полтавській областіподало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за скаргою керівника Полтавської обласної прокуратури та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

10 жовтня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що слідче управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області здійснювало досудове розслідування кримінального провадження від 23 квітня 2019 року № 42019170000000043, інформацію щодо якого внесено до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною третьою статті 212 КК України.

10 жовтня 2019 року за адресою місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на АДРЕСА_1, посадові особи відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2019 року провели обшук, під час якого вилучено речі, серед яких грошові кошти в національній та іноземних валютах, а саме: 287 044,00 дол. США, 221 980,00 євро, 7 190,00 польських злотих та 36 000,00 грн.

Вилучені під час проведення обшуку грошові кошти постановою слідчого від 11 жовтня 2019 року визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 42019170000000043.

В подальшому, вказані грошові кошти передано до відділу фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ГУ ДФС у Полтавській області для зарахування на депозитний розрахунковий рахунок, а також передано на зберігання до банківського сховища листом ГУ ДФС у Полтавській області.

17 жовтня 2019 року адвокат Фелоненко Г. М. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Полтави зі скаргою на неповернення тимчасово вилученого майна (грошових коштів), вилученого під час проведеного обшуку (справа № 552/5438/19).

06 листопада 2019 року слідчий суддя Київського районного суду м. Полтава скаргу адвоката задовольнив. Зобов`язав слідчого слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області Терещенка А. В. або іншу уповноважену особу повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 287 044,00 дол. США, 221 980,00 євро, 7 190,00 польських злотих і 36 000,00 грн, які тимчасово вилучені 10 жовтня 2019 року в ході обшуку в межах кримінального провадження від 23 квітня 2019 року № 42019170000000043, проведеного відповідно до ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2019 року у справі № 552/5438/19.

07 листопада 2019 року адвокат Фелоненко Г. М. в інтересах ОСОБА_1 подав до слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області заяву про негайне виконання ухвали Київського районного суду м. Полтава від 06 листопада 2019 року у справі № 552/5438/19.

Також представник ОСОБА_1 - адвокат Фелоненко Г. М. подав до Територіального управління ДБР у м. Полтаві заяву про вчинене кримінальне правопорушення в порядку статей 60, 214 КПК України.

06 листопада 2019 року начальник третього відділу РКП слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області майор податкової поліції Порощай Є. С. звернувся до Київського районного суду м. Полтави з клопотанням, яке погоджене з прокурором, про накладення арешту на майно (грошові кошти), вилучене під час обшуку.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 12 листопада 2019 року в задоволенні клопотання про накладення арешту відмовлено.

15 листопада 2019 року представники ГУ ДФС у Полтавській області повернули ОСОБА_1 за місцем його проживання грошові кошти, а саме: 287 044,00 дол. США, 221 980,00 євро, 7 190,00 польських злотих і 36 000,00 грн.

Згідно із висновком експерта від 30 грудня 2021 року № 9904 за результатами проведення судової психологічної експертизи у цивільному провадженні № 448/884/20 за результатами дослідження психологічного стану позивачів, в тому числі ОСОБА_1, виявлено зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають повноцінному соціальному функціонуванню та психологічному благополуччю, що виникли внаслідок незаконних дій правоохоронних органів у ході проведення обшуку 10 жовтня 2019 року та внаслідок (для ОСОБА_1 ) подальшого протиправного утримання і неповернення вилучених готівкових коштів в межах кримінального провадження від 23 квітня 2019 року внесеного до ЄРДР за № 42019170000000043. Ситуація, пов`язана з проведенням обшуку 10 жовтня 2019 року, для позивачів є психотравмуючою. При цьому ситуація, пов`язана з протиправним утриманням та неповерненням вилучених готівкових коштів у межах кримінального провадження є психотравмуючою лише для ОСОБА_1 . Експерт констатував завдання страждань позивачам, при цьому встановив, що вказана ситуація безпосередньо знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку з настанням страждань (моральної шкоди) для ОСОБА_1, у зв`язку з протиправним утриманням та неповерненням вилучених в межах кримінального провадження № 42019170000000043 готівкових коштів. Орієнтовний розмір грошової компенсації для ОСОБА_1 за завдані страждання становить 729 865,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, її посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР (266/94-ВР) .

Згідно із статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Дії (бездіяльність) ГУ ДФС України у Полтавській області, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК України).

Статтею 16 КПК України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно зі статтею 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Відповідно до статті 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту.

Згідно з частиною п`ятою статті 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Отже, обов`язок негайно повернути тимчасово вилучене майно в разі неподання клопотання про арешт такого майна прямо передбачений законодавством.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)передбачено, що "кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майно. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить окремі норми: перша норма, яку закріплено в першому реченні першого пункту і яка має загальний характер, викладає принцип мирного володіння власністю; друга норма у другому реченні того ж пункту поширюється на випадки позбавлення права власності й передбачає для цього певні умови; третя норма, яку закріплено у другому пункті, допускає, що договірні сторони мають право, зокрема, контролювати використання власності відповідно до загального інтересу. Однак ці норми не є окремими, тобто не пов`язаними одна з одною. Друга і третя норми стосуються окремих випадків втручання у право на мирне володіння власністю, тому повинні тлумачитися за загальним принципом, закріпленим у першій нормі (рішення ЄСПЛ від 06 листопада 2008 року у справі ISMAYILOV v. RUSSIA, № 30352/03, § 31).

Наявність законних підстав для вилучення грошових коштів має обов`язково бути предметом оцінки, оскільки ненаведення національними судами правових положень як підстави вилучення суттєвої грошової суми і очевидне протиріччя прецедентного права щодо національного законодавства, розглядається Європейським судом як таке, що не було сформульоване з такою точністю, щоб заявник міг передбачити наслідки його дій і ступеня, розумної при обставинах справи. Отже, втручання у право власності заявника не могло розглядатися як законне за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 червня 2005 року у справі BAKLANOV v. RUSSIA № 68443/01, § 46).

У цій справі суд встановив, що 10 жовтня 2019 року посадові особи відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2019 року вилучили у ОСОБА_1 грошові кошти, які постановою слідчого від 11 жовтня 2019 року визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 42019170000000043.

Ухвалою від 06 листопада 2019 року слідчий суддя Київського районного суду м. Полтави зобов`язав повернути ОСОБА_1 грошові кошти, які тимчасово вилучені 10 жовтня 2019 року в ході обшуку в межах кримінального провадження від 23 квітня 2019 року № 42019170000000043. Під час розгляду скарги суд встановив, що кошти ОСОБА_1 не були зазначені в ухвалі слідчого судді, а доказів того, що вилучені під час обшуку кошти, одержані злочинним шляхом, слідчий не надав, і протоколом обшуку жодним чином це не підтверджується, тому вказані предмети згідно з частиною сьомою статті 236 КПК України належать до тимчасово вилученого майна. На день розгляду справи орган досудового розслідування не надав доказів, які підтверджували б, що вилучене майно отримано від незаконної діяльності. Слідчий після проведення обшуку не звертався до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на кошти, вилучені під час обшуку, а тому відповідно до статті 169 КПК України, частини п`ятої статті 171 КПК України вони підлягають негайному поверненню особі, у якої їх було вилучено.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 12 листопада 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно (грошові кошти), вилучене під час обшуку.

15 листопада 2019 року представники ГУ ДФС у Полтавській області повернули ОСОБА_1 за місцем його проживання кошти, які були вилучені під час обшуку.

Таким чином, в період з 12 жовтня до 15 листопада 2019 року не було передбачених КПК України (4651-17) підстав для неповернення ОСОБА_1 тимчасово вилученого у нього майна (грошових коштів), оскільки у визначений законом строк не було подано клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, а тому це майно підлягало негайному поверненню власнику.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди внаслідок неправомірної бездіяльності ГУ ДФС у Полтавській області, яка полягала у неповерненні грошових коштів, вилучених під час обшуку, що встановлено відповідними судовими рішеннями.

З огляду на наведене не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги керівника Полтавської обласної прокуратури, що під час розгляду справи позивач не довів, а суд не встановив порушень у діях відповідачів, які давали би підстави для відшкодування шкоди.

Перевіряючи доводи касаційної скарги позивачів щодо розміру стягнутої моральної шкоди, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Вирішуючи спір у частині визначення розміру моральної шкоди, апеляційний суд, врахувавши обставини справи, особливості впливу події на позивача, виходячи із презумпції, що порушення прав людини з боку держави в особі її органів завжди викликає у людини негативні емоції, взявши до уваги психологічне напруження, розчарування та незручності, що були заподіяні ОСОБА_1, виходячи з принципу розумності, виваженості і справедливості, обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн та вважав, що ця сума буде достатньою для компенсації негативних наслідків морального характеру та не призведе до безпідставного збагачення. Крім цього, суд зазначив, що таке стягнення на користь батька та чоловіка інших позивачів становитиме достатньо справедливу сатисфакцію і для них у контексті спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21) дійшла висновку про те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку; такий висновок може лише слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань; проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.

Таким чином, не заслуговують на увагу доводи позивачів про те, що суд необґрунтовано не взяв до уваги висновок експерта від 30 грудня 2021 року № 9904.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційних скарг (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявників з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.