750/9745/21 Про оголошення фізичної особи померлою - 20.03.2024 Прийняття

заявниця - ОСОБА_1, заінтересовані особи:Виконавчий комітет Чернігівської міської ради, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенко Родіон Олександрович, ОСОБА_2, ОСОБА_3,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Шевченко Олександр Анатолійович, на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 04 травня 2023 року у складі судді Маринченко О. А., присяжних Ващенко Т. М., Голуб Н. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 вересня 2023 року у складі колегії суддів Шарапової О. Л., Євстафіїва О. К., Скрипки А. А.,

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У серпні 2021 року ОСОБА_1, заінтересовані особи: Виконавчий комітет Чернігівської міської ради, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенко Р. О., ОСОБА_2, ОСОБА_3, звернулася до суду із заявою про оголошення ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, померлою.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_1 .

Деснянський районний суд міста Чернігова рішенням від 22 вересня

2004 року у справі № 2-6918/04 заяву ОСОБА_5 задовольнив. Визнав ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку села Купорань Леовського району Республіки Молдова, безвісно відсутньою.

15 квітня 2005 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірваний на підставі пункту 1 частини першої статті 107 СК України

(у редакції, що діяла на момент розірвання шлюбу).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно - житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Заявник ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенка Р. О. для прийняття спадщини після смерті батька. Також з відповідними заявами щодо спадщини до нотаріуса звернулися мати померлого ОСОБА_2 та друга дружина ОСОБА_3 .

Заявник також зазначала, що у 2002 році її мати поїхала працювати до російської федерації (далі - рф). 10 жовтня 2002 року ОСОБА_4 надіслала телеграму на адресу місця проживання у місті Чернігові, в якій зазначила, що приїде в листопаді 2002 року, проте цього не відбулося. З часу визнання матері заявниці безвісно відсутньою вона жодного разу не дала про себе знати. З метою отримання інформації про її місцезнаходження заявниця та її батько зверталися до правоохоронних органів і засобів масової інформації. До цього часу відомості про місцезнаходження ОСОБА_4 відсутні.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд оголосити померлою її матір ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку села Купорань Леовського району Республіки Молдова.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Деснянський районний суд міста Чернігова рішенням від 04 травня 2023 року заяву ОСОБА_1 про оголошення особи померлою задовольнив.

Оголосив ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку села Купорань Леовського району Республіки Молдова, померлою.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції,

ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку.

Чернігівський апеляційний суд постановою від 25 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 04 травня 2023 року залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що обставини, з якими закон пов`язує оголошення фізичної особи померлою, суди встановили. Відсутність ОСОБА_4 за місцем постійного проживання у сукупності з даними про те, що вона не отримувала будь-яких доходів, у тому числі й належних їй пенсійних виплат, не мала закордонного паспорту та не перебувала на обліку у в органах Пенсійного фонду України, а також заходами розшуку встановити місце її перебування не виявилось можливим, достовірних доказів про те, що вона є живою немає, щодо неї відсутня будь-яка інформація протягом останніх 20 років, є достатніми підставами для оголошення її померлою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2023 року, ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Шевченко О. А., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року

у справі № 461/424/15-ц (провадження № 61-35636св18) та від 07 липня

2021 року у справі № 390/1443/19-ц (провадження № 61-6659св21).

Касаційна скарга мотивована тим, що заявниця не надала належних доказів на підтвердження факту смерті ОСОБА_4 або наявності обставин, які доводили б, що ця особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Також посилається на те, що справи з іноземним елементом не підсудні судам України у відповідності до статей 1, 2, 76 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Доводи інших учасників справи

У грудні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 20 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з Деснянського районного суду міста Чернігова.

У грудні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 14 березня 2023 року призначив справу до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а. с. 6-9, т. 1).

Шлюб між батьками заявниці зареєстрований 16 жовтня 1993 року та розірваний 15 квітня 2005 року (а. с. 10, 11, т. 1).

На підставі договору купівлі-продажу від 28 травня 1996 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 216-217, т. 1).

Відповідно до копії довідки від 11 серпня 2004 року ОСОБА_5 звертався із заявою до Чернігівського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області з приводу розшуку своєї дружини ОСОБА_4, 1971 року народження, яка з жовтня 2002 року не надавала про себе жодних відомостей (а. с. 18, т. 1).

Деснянський районний суд міста Чернігова рішенням від 22 вересня 2004 року у справі № 2-6918/04 заяву ОСОБА_5 задовольнив. Визнав ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку села Купорань Леовського району Республіки Молдова, безвісно відсутньою. Суд у цій справі установив, що 23 червня 2002 року ОСОБА_4 поїхала до рф на заробітки і з жовтня 2002 року немає ніяких відомостей про місце її перебування. Засобами розшуку встановити місце її знаходження не видалось можливим (а. с. 5, т. 1).

10 жовтня 2002 року (востаннє) ОСОБА_4 з міста москви надіслала телеграму батькові заявниці, в якій повідомила, що приїде в листопаді 2002 року (а. с. 19, т. 1).

Останнім відомим місцем проживання ОСОБА_4 була адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованою/знятою з реєстрації не значиться (а. с. 40, т. 1).

Згідно з інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 08 вересня 2021 року

№ 91-35044/0/15-21 (а. с. 41, т. 1) та від 27 січня 2023 року № 91-3461/18/23

(а. с. 183, т. 1) відомостей про перетинання державного кордону України громадянкою України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з 27 січня 2018 року до 27 січня 2023 року не виявлено (інформація зберігається протягом 5 років).

Відповідно до даних Чернігівського міського центру зайнятості від 10 вересня 2021 року № 02/3312 (а. с. 43, т. 1) та Чернігівської філії Чернігівського обласного центру зайнятості від 27 січня 2023 року № 16.2/192 (а. с. 185, т. 1) ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на обліку як безробітна не перебуває.

Згідно з інформацією Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області Державної податкової служби України від 27 лютого 2023 року № 913/5/25-01-12-02-11 за серією та номером паспорта НОМЕР_1 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на обліку як фізична особа-підприємець відсутня (а. с. 211-212, т. 1).

Відповідно до інформації Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області від 13 вересня 2021 року № 3535/5/25-01-12-01-06 та від 07 квітня 2023 року № 1578/5/25-01-12-01-08 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01 січня 2000 року до 22 листопада 2007 року перебувала на обліку як фізична особа-підприємець, проте знята з обліку

22 листопада 2007 року на підставі рішення суду про визнання банкрутом

від 30 листопада 2006 року № 4/234Б (а. с. 60, 250 на звороті, т. 1).

Згідно з матеріалами справи № 4/234Б про визнання банкрутом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, наданих Господарським судом Чернігівської області, Державна податкова інспекція в місті Чернігові подала заяву про визнання цього боржника банкрутом, оскільки остання не здійснює підприємницької діяльності та не сплачує заборгованість перед Державною податковою інспекцією. Розмір узгоджених вимог до боржника становить 600,63 грн станом на 26 травня 2006 року. Боржник не звітує до Державної податкової інспекції з ІІ кварталу 2003 року.

Відповідно до відомостей Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 14 вересня 2021 року № 2500-0304-7/46641

та від 06 лютого 2023 року № 2500-0802-7/7615 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на обліку як отримувач пенсії не перебуває

(а. с. 66, 192, т. 1).

Згідно з інформацією Відділу державної реєстрації актів цивільного стану

у місті Чернігові від 11 вересня 2021 року (а. с. 64, т. 1) та від 28 січня

2023 року (а. с. 189, т. 1) актовий запис про смерть щодо ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, по відділу відсутній. Перевірку наявності актового запису про смерть проведено по місту Чернігову.

Відповідно до відомостей Головного управління Національної поліції

в Чернігівській області від 31 січня 2023 року № 185/124/05/26-2023

та від 28 лютого 2023 року № 358/124/05/26-2023 ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, за обліками оперативно-довідкових картотек Управління інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління Національної поліції в Чернігівській області та Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України не значиться,

в розшуку не перебуває (а. с. 187, т. 1).

За даними Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 08 лютого 2023 року № 370/124/08/01-2023 в обліках Головного управління Національної поліції в Чернігівські області відсутня інформація про розшук ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в державному або в міжнародному розшуку остання не перебуває (а. с. 191, т. 1).

Під час виконання на території Республіки Молдова судового доручення про надання правової допомоги було встановлено, що в Державному реєстрі населення немає інформації щодо громадянки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наразі ОСОБА_4 не зареєстрована за адресою місця проживання/тимчасової реєстрації на території Республіки Молдова. Крім того, згідно з даними про перетин державного кордону через пункти пропуску, контрольовані офіційною владою Республіки Молдова, у період з 06 квітня 2017 року до 06 квітня 2022 року ОСОБА_4 не відмітила жодного перетину (а. с. 144-145, т. 1).

Сукупність перелічених доказів підтверджує відсутність відомостей про перебування ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в місці її постійного проживання ( АДРЕСА_1 ) понад три роки. Остання не давала про себе знати ні засобами поштового зв`язку, ні телефонного, ні будь-якого іншого. Вказане не заперечується учасниками справи.

Доказів і даних про те, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є живою, матеріали справи не містять.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Підставою для звернення з вказаною заявою є оформлення спадщини. Батько заявниці помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а мати, якій за законом належить частка в спільному майні, у зв`язку з відсутністю тривалий час відомостей про її місце перебування, не може реалізувати свої права на нього і отримати у нотаріуса відповідне свідоцтво, а також те, що в інший спосіб оформити право матері заявниці на частку в спільному майні неможливо.

Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення до суду із заявою про оголошення особи померлою) фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно з частиною першою статті 47 ЦК України правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Оголошення громадянина померлим має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Рішення про оголошення фізичної особи померлою може бути прийняте судом за наявності таких підстав: 1) відсутність особи в місці її постійного проживання; 2) відсутність відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона зникла безвісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців; 3) неможливість одержання відомостей про місце перебування особи, незважаючи на вжиті заходи.

Особливістю цієї категорії справ, є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

За загальним правилом громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.

Частиною першою статті 306 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання не може бути підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою. Суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина.

При цьому на наявність права, а не обов`язку суду оголосити фізичну особу померлою за умови відсутності у місці її постійного проживання відомостей про місце її перебування протягом трьох років прямо вказує зміст частини першої статті 46 ЦК України.

При розгляді справ вказаної категорії судам слід, крім іншого, з`ясовувати, чи може бути відсутність особи умисною, тобто чи не переховується вона від правоохоронних органів з метою уникнення юридичної відповідальності.

Вказаний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 226/3053/18 (провадження № 61-11048св19).

Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.

Подібний висновок висловлений у постановах Верховного Суду

від 27 листопада 2019 року у справі № 461/424/15-ц (провадження

№ 61-35636св18) та від 09 вересня 2020 року у справі № 467/1274/18 (провадження № 61-10753св20).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, із урахуванням положень статті 46 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що існують достатні підстави для припущення смерті

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка з 2002 року відсутня за місцем свого проживання, заходами розшуку встановити місце її перебування не виявилось можливим, не отримує доходів і щодо неї відсутня будь-яка інформація протягом останніх двадцяти років.

Також, з метою усунення невизначеності, яка склалася, зокрема, для визначення частки матері заявниці в майні, яке було набуте в період перебування її у шлюбі з її батьком ОСОБА_5, беручи до уваги, що батько заявниці помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а мати, якій за законом належить частка в спільному майні, у зв`язку з відсутністю тривалий час відомостей про її місце перебування, не може реалізувати свої права на нього і отримати у нотаріуса відповідне свідоцтво, а також те, що в інший спосіб оформити право матері заявниці на частку в спільному майні неможливо, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, задовольниив заяву та оголосив померлою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини справи та правильно вирішив спір.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця послалася на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 27 листопада 2019 року у справі № 461/424/15-ц (провадження

№ 61-35636св18) та від 07 липня 2021 року у справі № 390/1443/19-ц (провадження № 61-6659св21).

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі

№ 461/424/15-ц (провадження № 61-35636св18) на час подання ОСОБА_1 заяви про оголошення батька померлим (січень 2015 року) не минуло трьох років, коли ОСОБА_5 може бути оголошено судом померлим за умови його відсутності за постійним місцем проживанням, як того вимагає норма

статті 46 ЦК України.

У постанові від 07 липня 2021 року у справі № 390/1443/19-ц (провадження

№ 61-6659св21) Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення, вказав таке. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про оголошення його рідного брата - ОСОБА_2 померлим, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що заявником не надано належних та допустимих доказів для встановлення обставин, на підставі яких можливо б було зробити вірогідне припущення про смерть ОСОБА_2, так яку заяві до суду і у поясненнях заявник лише констатував факт відсутностіз братом будь-якого зв`язку, відсутність відомостей про місце його перебування, але жодним чином не доводив можливі припущення про його смерть, при тому, що іншими доказами доводиться, що у 2002 році брат виїхав до російської федерації або на заробітки. Відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання, реєстрації, саме по собі не може бути підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд рішення у справі ухвалив без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, викладених у постановах Верховного Суду

від 27 листопада 2019 року у справі № 461/424/15-ц (провадження

№ 61-35636св18) та від 07 липня 2021 року у справі № 390/1443/19-ц (провадження № 61-6659св21), колегія суддів відхиляє, оскільки висновки у цих справах, і у справі, що переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги про те, що заявниця не надала належних доказів на підтвердження факту смерті ОСОБА_4 або наявності обставин, які доводили б, що ця особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, є безпідставними, оскільки ОСОБА_4 оголошено померлою у зв`язку з відсутністю з 2002 року відомостей про місце її перебування та будь?яких відомостей, які б свідчили про те, що вона жива.

ОСОБА_1 як на підставу оголошення її матері померлою не посилалась на те, що остання пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, а також, що заявниця вважає її загиблою від нещасного випадку або внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Суди першої та апеляційної інстанцій таких обставин, які дають підстави оголосити особу померлою після спливу одного або шести місяців, не встановлювали.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про непідсудність цієї справи судам України у відповідності до статей 1, 2, 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Так, відповідно до пункту 8 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" розділу XII "Підсудність та виконання іноземних судових доручень" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України.

ОСОБА_3 вказує, що останнім відомим місцем проживання ОСОБА_4 є місто москва, тому справа не підсудна судам України.

Разом із тим, звертаючись до суду, ОСОБА_1 метою оголошення матері померлою вказала оформлення спадкових прав після смерті її батька, якому на праві спільної сумісної власності разом із ОСОБА_4 належав житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Статтею 305 ЦПК України визначено підсудність справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Так, частиною першою статті передбачено, що заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

Отже, враховуючи те, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, справа про оголошення такої особи померлою підсудна судам України.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення процесуального законодавства, оскільки заявниця просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме оголосити ОСОБА_4 померлою, проте в резолютивній частині рішення суду першої інстанції, яке залишене без змін апеляційним судом, не вирішено питання про встановлення факту, колегія суддів до уваги не бере, враховуючи таке.

Порядок розгляду справ окремого провадження визначено статтею 294 ЦПК України.

Так, частинами першою-третьою вказаною статті визначено, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Правові підстави оголошення фізичної особи померлою визначені статтею 46 ЦК України, а процесуальний порядок - главою 4 розділу IV "Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою".

Отже, справи за заявою про оголошення фізичної особи померлою розглядаються судом в порядку окремого провадження (див. постанову Верховного Суду від 26 лютого 2024 року в справі № 686/9938/23 (провадження № 61-15733св23)).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявниці з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень в оскаржуваній частині з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Інших підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, заявниця не навела.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України",

заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.