369/7413/22 Про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - 20.03.2024 Прийняття

позивач - Виконавчий комітет Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відповідач - ОСОБА_3,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року у складі колегії суддів Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року Виконавчий комітет Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області в інтересах малолітніх дітей

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернувся з позовом

до Києво-Святошинського районного суду Київської області до

ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 25 жовтня 2022 року справу направив для розгляду за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.

Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_3 є матір`ю малолітніх дітей ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

27 липня 2021 року до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області надійшов лист від Бучанського районного управління поліції відділу поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому порушено питання щодо доцільності (недоцільності) взяття малолітніх ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на облік як дітей, що опинились у складних життєвих обставинах.

Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області наказом від 23 грудня 2021 року № 105 малолітню дитину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, поставила на облік як дитину із сім`ї, яка опинилася у складних життєвих обставинах.

Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області наказом від 18 січня 2022 року № 4 малолітню дитину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, поставила на облік як дитину із сім`ї, яка опинилася у складних життєвих обставинах.

Відповідно до акта від 23 грудня 2021 року про відібрання малолітньої дитини

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, комісія у складі начальника та спеціаліста Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, фахівця із соціальної роботи Комунального закладу "Центр надання соціальних послуг Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області", інспектора Бучанського районного управління поліції встановила, що у квартирі

АДРЕСА_1 дуже брудно. Мати перебуває в стані алкогольного сп`яніння, її поведінка неадекватна, використовує нецензурну лайку, стосовно дочки агресивно налаштована. Протягом двох останніх днів знущалася над дочкою, принижувала її. У зв`язку із загрозою життю та здоров`ю малолітньої дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, комісія вирішила відібрати дитину від матері та помістити в медичний заклад для обстеження.

Згідно з випискою Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Київський обласний центр ментального здоров`я" із медичної карти стаціонарного хворого № 144 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебувала на стаціонарному лікуванні з 17 до 28 січня 2022 року, куди була госпіталізована на підставі звернення представника соціальних служб для обстеження стану здоров`я, оскільки була вилучена із сім`ї.

09 лютого 2022 року Виконавчий комітет Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області направив клопотання начальнику Служби у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації з метою влаштування малолітньої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, до Київського обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей "Отчий дім".

Відповідно до направлення Служби у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації від 10 лютого 2022 року № 08 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, як дитину, яка перебуває у складних життєвих обставинах, направлено до Київського обласного центру соціально?психологічної реабілітації дітей "Сезенків".

06 липня 2022 року Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради "Київська обласна дитяча лікарня" у місті Боярці склало акти закладу охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров`я, про виявлення покинутих дітей щодо ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

06 липня 2022 року складений протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_3 на підставі частини першої статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП (80731-10) ).

Згідно з актами обстеження умов проживання від 28 липня, 14 вересня,

23 лютого 2021 року, 21 червня, 06 липня 2022 року щодо обстеження умов проживання у квартирі АДРЕСА_1 умови проживання незадовільні, речі розкидані, меблі не встановлені, в кімнаті з меблів: 2 ліжка, шафа для речей, комод. Речі, які розташовані під стінками, попрасовані і чисті, проте шафи для їх зберігання немає. У дітей є одяг та іграшки. Квартира має незакінчений ремонт та невелику кількість побутової техніки. Для дітей у квартирі не створено повноцінних умов: немає ліжка, столу, книжок. Малолітня ОСОБА_4 не влаштована в навчальний заклад.

З вихованням малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 допомагають старші дочки.

21 липня 2022 року комісія з питань захисту прав дитини на засіданні винесла питання про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно її малолітніх дітей. На засідання з`явилась ОСОБА_3, повідомила комісію, що любить дітей та бажає забрати їх додому. Комісія вирішила рекомендувати органу опіки та піклування підготувати та надати висновок до суду щодо визначення доцільності позбавлення батьківських прав. Виконавчий комітет Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області затвердив висновок щодо визначення доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Посилаючись на вказане, Виконавчий комітет Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просив суд:

- позбавити батьківських прав ОСОБА_3 стосовно її малолітніх дітей ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- стягнути з ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі частки заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на особовий рахунок кожного з дітей, починаючи з дня подання позовної заяви та до досягнення дітьми повноліття;

- зобов`язати Орган опіки і піклування Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області у місячний строк із дня набрання рішенням суду законної сили відкрити у відділенні Державного ощадного банку України особистий рахунок на дітей ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 20 червня 2023 року

(у складі судді Катющенко В. П.) позов Виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнив частково.

Позбавив ОСОБА_3 батьківських прав стосовно її малолітніх дітей ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнув з ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно, починаючи з 17 серпня 2022 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття, на користь особи або установи, в якій діти перебуватимуть. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на іншу дитину, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків стосовно своїх малолітніх дітей, не приділяє їм достатньої уваги, житлові умови є незадовільними. Тому позовні вимоги про позбавлення батьківських прав підлягають задоволенню.

Щодо стягнення аліментів на малолітніх дітей суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач є особою працездатного віку, законодавчо на неї покладений обов`язок забезпечення утримання та виховання власних дітей, враховуючи вимоги статті 182 СК України, підлягають стягненню з неї аліменти на малолітніх дітей у визначеному розмірі.

Київський апеляційний суд постановою від 30 листопада 2023 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 14 грудня 2023 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 червня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову Виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовив.

Попередив ОСОБА_3 про неухильне, належне виконання своїх батьківських обов`язків стосовно дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами умисного ухилення матері малолітніх дітей від виконання батьківських обов`язків та жорстокого поводження з дітьми. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, тому підстав для задоволення позовних вимог немає. Проте наявні підстави для попередження ОСОБА_3 про належне виконання своїх батьківських обов`язків стосовно її малолітніх дітей.

Надані позивачем докази свідчать, що діти поставлені на облік як такі, що перебувають у складних життєвих умовах, разом із тим позивач не надав беззаперечних доказів, що мати дітей негативно впливає на їх життя, що стан здоров`я та розвиток дітей пов`язаний саме із ухилянням матері від виконання своїх обов`язків. Відсутні докази, що діти позбавлені ряду найнеобхідніших речей, страждають через неповноцінне виховання, відсутність емоційної підтримки матері, неповноцінності соціального та розумового розвитку, і що саме встановлення державної опіки над ними виправдане станом їх фізичного та психічного здоров`я внаслідок перебування у середовищі, що негативно впливає на їх фізичний, моральний, духовний стан. Крім того, відсутні докази сприяння з боку служби у справах дітей сім`ї, яка опинилась у скрутних життєвих обставинах.

У зв`язку з тим, що суд не встановив, що незадовільність виховання дітей зумовлювала саме непоправна нездатність матері забезпечувати належну опіку і піклування, а не її фінансові труднощі та об`єктивний стан фрустрації, що можна було виправити за допомогою цільової фінансової та соціальної допомоги й ефективного консультування, належного виконання з боку органів опіки та піклування своїх обов`язків щодо надання допомоги, соціальних послуг сім`ї ОСОБА_6, допомоги у вихованні дітей, висновок суду про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно малолітніх дітей є помилковим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, яка подана у січні 2024 року, Виконавчий комітет Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61?10531св21) та від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21).

У вказаних постановах Верховний Суд зробив висновок про те, що лише факт заперечення відповідачем проти позбавлення батьківських прав не свідчить про його інтерес до дітей. Крім того, позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє права на спілкування з дітьми і побачення з ними.

Суд апеляційної інстанції повно та всебічно не дослідив матеріали справи, зокрема не звернув уваги на те, що про свідоме нехтування своїми обов`язками ОСОБА_3 щодо виховання малолітніх дітей свідчить безліч складених адміністративних протоколів та постанов суду щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 відповідно до частини першої статті 184 КУпАП, яким суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки. Указані докази, що залишилися поза увагою апеляційного суду, є достатніми та обґрунтованими для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно її малолітніх дітей.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2024 року ОСОБА_3 через систему "Електронний суд" подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 19 січня 2024 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з Дніпровського районного суду міста Києва.

У лютому 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 05 березня 2024 року призначив справу до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5, її батьками є ОСОБА_7 та ОСОБА_3, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо реєстрації актового запису про народження, свідоцтвом про народження, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві.

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4, його батьками є ОСОБА_8 та ОСОБА_3, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо реєстрації актового запису про народження, свідоцтвом про народження, виданим Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

27 липня 2021 року до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області надійшов лист від Бучанського районного управління поліції відділу поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому порушено питання щодо доцільності (недоцільності) взяття на облік малолітніх ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, як дітей, що опинились у складних життєвих обставинах.

У вказаному листі також зазначено, що під час повторного виїзду до родини ОСОБА_3 було з`ясовано, що малолітня ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, взагалі не відвідувала навчальний заклад, не вміє читати і писати.

Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області наказом від 18 січня 2022 року № 4 малолітню дитину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, поставила на облік як дитину, яка опинилася у складних життєвих обставинах.

Відповідно до акта від 23 грудня 2021 року про відібрання малолітньої дитини

АДРЕСА_1 дуже брудно. Мати перебуває в стані алкогольного сп`яніння, її поведінка неадекватна, використовує нецензурну лайку та непристойні жести, стосовно дочки агресивно налаштована. Протягом двох останніх днів знущалася над дочкою, принижувала її. У зв`язку із загрозою життю та здоров`ю малолітньої дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, комісія вирішила відібрати дитину від матері та помістити в медичний заклад для обстеження.

Згідно з випискою КНП Київської обласної ради "Київський обласний центр ментального здоров`я" із медичної карти стаціонарного хворого № 144 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебувала на стаціонарному лікуванні з 17 до 28 січня 2022 року, куди була госпіталізована на підставі звернення представника соціальних служб для обстеження стану здоров`я, оскільки була вилучена із сім`ї.

Відповідно до направлення Служби у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації від 10 лютого 2022 року № 08 ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, як дитину, яка перебуває у складних життєвих обставинах, направлено до Київського обласного центру соціально?психологічної реабілітації дітей "Сезенків".

06 липня 2022 року Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради "Київська обласна дитяча лікарня" у місті Боярці склало акти закладу охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров`я про виявлення покинутих дітей щодо ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

06 липня 2022 року складений протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_3 на підставі частини першої статті 184 КУпАП.

Згідно з актами обстеження умов проживання від 28 липня, 14 вересня,

З вихованням малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 допомагають старші дочки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про позбавлення батьківських прав, Виконавчий комітет Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 як на підставу порушених прав малолітніх дітей посилався на те, що мати дітей ОСОБА_3 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, зокрема не піклується їхнім здоров`ям, моральним та психологічним станом, не забезпечує здобуття ОСОБА_1 повної загальної середньої освіти, за місцем проживання дітям не створено умов для навчання, дозвілля та сну.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (789-12)

(далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частиною першою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини

(стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини

держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України"

(заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження

№ 61-1344св20) Верховний Суд зазначив, що "ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини".

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що "зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини".

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою для позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача.

Як встановив суд першої інстанції, Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області наказами від 23 грудня 2021 року № 105 та від 18 січня 2022 року № 4 малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поставила на облік як дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

23 грудня 2021 року комісія у складі начальника та спеціаліста Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, фахівця із соціальної роботи Комунального закладу "Центр надання соціальних послуг Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області", інспектора Бучанського районного управління поліції вирішила відібрати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, від матері та помістити в медичний заклад для обстеження у зв`язку із загрозою життю та здоров`ю малолітньої дитини, про що складено акт про відібрання малолітньої дитини. Надалі ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні з 17 до 28 січня 2022 року в КНП Київської обласної ради "Київський обласний центр ментального здоров`я".

Також установлено, що 10 лютого 2022 року ОСОБА_1 як дитину, яка перебуває у складних життєвих обставинах, направлено до Київського обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей "Сезенків".

06 липня 2022 року Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради "Київська обласна дитяча лікарня" у місті Боярці склало акти закладу охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров`я про виявлення покинутих дітей щодо ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Мати ОСОБА_3 притягувалась до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 173?2 КУпАП (80731-10) , а саме, що ОСОБА_3, яка умисно вчинила домашнє насильство стосовно своїх малолітніх дітей, чим завдала шкоду їх психологічному здоров`ю (постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2022 року у справі № 369/6141/22).

Крім того, постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2021 року у справі № 369/9484/21 ОСОБА_3 визнано винною у скоєнні правопорушень, передбачених частиною першою статті 184 КУпАП, та призначено їй адміністративне стягнення у вигляді попередження. Відповідно до вказаної постанови ОСОБА_3 не виконує своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_2 .

Також невиконання ОСОБА_3 своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 вересня 2022 року, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 184 КУпАП.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив того, що позивач жодних доказів про надання соціальних послуг за період 2021-2023 роки (будь?якої реальної допомоги (фінансової, натуральної, придбання їжі, одягу для дітей, санітарно-гігієнічних засобів тощо), за її наявної потреби дітям або їх матері до суду не надав.

Апеляційний суд в постанові також зазначив, що матеріали справи містять докази щодо направлення 10 лютого 2022 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, до Київського обласного центру соціально?психологічної реабілітації дітей "Сезенків", однак представник позивача пояснив, що вказаний заклад виїхав за кордон після початку повномасштабної військової агресії російської федерації.

Разом із тим апеляційний суд вважав недоведеним, що незадовільність виховання дітей зумовлювала саме непоправна нездатність матері забезпечувати належну опіку і піклування, а не її фінансові труднощі та негативний психологічний стан, вказавши на можливість його виправлення за допомогою цільової фінансової та соціальної допомоги й ефективного консультування, належного виконання з боку органів опіки та піклування своїх обов`язків щодо надання допомоги у вихованні дітей.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що вони зроблені за не повного і не всебічного з`ясування усіх обставин справи та є передчасними.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1994 року у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів" (Van de Hurk v. the Netherlands), № 288).

Судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути ретельно та всебічно проаналізований і одержати відповідь суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд не мотивував, у чому полягає неправильність оцінки встановлених обставин, здійсненої судом першої інстанції, не зазначив підстав прийняття чи неприйняття наявних в матеріалах доказів.

Так, відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, зокрема, у разі ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини.

Як зазначав позивач, малолітня ОСОБА_1, якій на момент подання позову виповнилось 12 років, жодного дня не відвідувала заклад освіти, не вміє писати, читати, не знає дати свого народження, не має елементарних навичок соціальної адаптації, не має відповідної підготовки до самостійного життя та навичок самообслуговування, у зв`язку з чим служба у справах дітей Борщагівської сільської ради неодноразово пропонувала матері влаштувати малолітню ОСОБА_4 до інклюзивного навчального закладу.

Невиконання ОСОБА_3 батьківських обов`язків щодо забезпечення дітей необхідним піклуванням, про яке вказано вище, позивач вважав винною поведінкою, яка тягне за собою позбавлення матері батьківських прав щодо дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Проте, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не навів жодного обґрунтування відсутності винної поведінки матері щодо неотримання ОСОБА_1 освіти, а також свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками стосовно обох дітей.

Представник відповідача адвокат Спаський А. Ю. у відзиві на позов вказував, що ОСОБА_3 має бажання та намагання займатися вихованням своїх дітей, при цьому відповідач потребує реальної, ефективної допомоги сім`ї від держави, однак вона не надається.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростував доводи представника відповідача, зокрема зазначив, що служба у справах дітей надавала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразову допомогу у вигляді продуктових наборів, дитячих засобів гігієни, шкільного приладдя, дитячого харчування, оскільки останні взятті на облік як діти, що перебувають у складних життєвих обставинах.

Висновок апеляційного суду про відсутність доказів щодо надання матері чи її малолітнім дітям соціальних послуг за період 2021-2023 роки сформульовано за неповного дослідження матеріалів справи, оскільки надання дітям соціального супроводу, обстеження та направлення до центру соціальної психологічної реабілітації дітей відноситься до базових соціальних послуг відповідно до статтею 16 Закону України "Про соціальні послуги".

Апеляційний суд не встановив на підставі належних та допустимих доказів, що таке незадовільне виховання дітей ОСОБА_3 обумовлене відсутністю фінансової допомоги та соціальної підтримки їх сім`ї з боку держави, а не є фактом невиконання нею батьківських обов`язків.

У своїй постанові апеляційний суд вважав, що до ОСОБА_3 раніше не застосовувалися попередження про необхідність змінити своє ставлення до дітей, проте не надав оцінки постанові Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2021 року у справі № 369/9484/21, якою ОСОБА_3 визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП, та призначено їй адміністративне стягнення у вигляді попередження. Апеляційний суд не дослідив належним чином матеріали численних адміністративних справ, на які посилався позивач у судовому засіданні, відповідно до яких ОСОБА_3 притягувалась до адміністративної відповідальності за невиконання обов`язків щодо виховання дітей, що доводить неповноту встановлення обставин справи в частині висновків про те, що дії відповідача не свідчать про її винну поведінку.

Окрім цього, після відібрання малолітньої ОСОБА_1 в грудні 2021 року служба у справах дітей повернула дитину матері та надала час та можливість для виправлення, проте апеляційний суд, не проаналізувавши того, чи убачається з наданих суду позивачем матеріалів послідовність виправлення матір`ю своєї поведінки, враховуючи невиконання нею протягом певного періоду часу батьківських обов`язків у цілому, а також стосовно кожної дитини окремо, численних протоколів про притягнення її до адміністративної відповідальності, зокрема, відповідно до яких матір перебувала у стані алкогольного сп`яніння, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання дітей, нехтування нею своїх обов`язків щодо виховання дітей, що є підставою для позбавлення її батьківських прав стосовно обох дітей, обмежився лише необґрунтованим висновком про те, що незадовільне виконання матір`ю своїх обов`язків по вихованню дітей зумовлено недостатньою фінансовою, натуральною та соціальною допомогою й ефективним консультуванням з боку держави, зокрема органу опіки та піклування.

При цьому відзив на позовну заяву має формальний характер, оскільки відповідач не надала суду жодного доказу на спростування матеріалів притягнення її до адміністративної відповідальності щодо ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Апеляційний суд, як і суд першої інстанції, керується нормами ЦПК України (1618-15) , за винятком зміни підстав і предмета позову, а також залишення позову без розгляду.

З матеріалів справи убачається, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27 квітня 2023 року, зокрема, вирішено за доцільне опитати малолітньої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та вислухати її думку по суті спору лише за наявності відповідного висновку медичного закладу, у якому наразі перебуває малолітня, з вказівкою щодо можливості висловлення нею своєї думки, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, з урахуванням стану дитини, про що повідомити суд, у зв`язку з чим на 20 червня 2023 року призначено судове засідання за участю представників органу опіки та піклування, служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації та за відсутності в залі судових засідань позивача та відповідача, які є заінтересованими у справі.

На виконання зазначеної ухвали місцевого суду Виконавчий комітет Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області надіслав до суду лист, в якому зазначив про недоцільність присутності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в судовому засіданні 20 червня 2023 року у зв`язку з її перебуванням на стаціонарному лікуванні у КНП Київської обласної ради "Київський обласний центр ментального здоров`я" та поставленим діагнозом.

Проте суд апеляційної інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання повторно зробити запит щодо можливості малолітньої ОСОБА_1 бути вислуханою в судовому засіданні з метою всебічного встановлення обставин та вирішення справи в якнайкращих інтересах дитини, а також з`ясувати думку матері стосовно сина ОСОБА_2, який відповідно до матеріалів справи перебуває не з матір`ю.

Апеляційний суд не з`ясував у повному обсязі обставини справи щодо місця перебування малолітнього ОСОБА_2, його умов проживання, стану здоров`я, можливості та доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно нього.

Також поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися і доводи позивач про неспростування ОСОБА_3 вчинення нею неодноразового домашнього насильства над дітьми, про що свідчать виклики органів поліції самою дитиною.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції застосував висновки, викладені у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 грудня 2008 року № 39948\06 у справі "Савіни проти України" про те, що дитина може бути розлучена із матір`ю у виняткових випадках.

За обставинами цієї справи заявники ОСОБА_10 та ОСОБА_11 стверджували, зокрема, що передання їхніх трьох неповнолітніх дітей під опіку держави порушило їхні права, гарантовані пунктом 1 статті 6, статтями 8 і 14 Конвенції.

Заявники, які є чоловіком та дружиною, є громадянами України і проживають у місті Ромни. Вони є сліпими від народження. У сім`ї ОСОБА_12 було семеро дітей (які народилися між 1991 та 2001 роками). У лютому 1998 року четверо перших дітей були взяті під опіку держави з огляду на неспроможність заявників надати їм належну турботу та виховання. З 1998 року до 2004 року представники місцевої служби у справах неповнолітніх і органу опіки та піклування разом із деякими іншими органами місцевої влади понад десять разів відвідували помешкання заявників і складали акти на предмет придатності житлових умов заявників для виховання інших дітей, які залишались на їхньому утриманні. Відповідно до цих актів, зазначені умови були вкрай незадовільними. Адміністрація дитячого садка, який відвідував один із синів заявників, надала довідку про те, що він регулярно відвідував цей заклад. Заявниця активно цікавилась справами ОСОБА_13 та прислуховувалась до порад вихователів і медсестер. 05 січня 2004 року Роменський прокурор на запит служби у справах неповнолітніх ініціював судовий процес про взяття трьох наймолодших дітей заявників під державну опіку. Національні суди задовольнили позов.

ОСОБА_12 наполягали на тому, що вони ніколи не ухилялися від обов`язків щодо виховання дітей, та пояснили, що єдиною причиною, через яку вони не змогли надати дітям кращий догляд, була їхня сліпота. При цьому вони стверджували, що їх, як людей із фізичними вадами, було дискриміновано, та підкреслили, що державні органи влади мали би забезпечити їхню сім`ю належною підтримкою замість того, щоб відбирати від них дітей. Заявники також посилались на статтю 8 Конвенції.

Сторони не оспорювали того, що рішення про взяття трьох дітей ОСОБА_12 під державну опіку було втручанням у їхні права, гарантовані статтею 8 Конвенції, а також що це втручання було здійснене відповідно до закону та мало на меті захист інтересів дітей. Суду було потрібно лише проаналізувати, чи таке втручання було "необхідним у демократичному суспільстві".

Також, на думку Суду, національні суди, аналізуючи справу заявників, мали би звернути увагу на їхні неодноразові спроби покращити свої матеріально-побутові умови життя (зокрема, на їхні звернення про проведення природного газу до будинку, про повернення заборгованостей із заробітної плати та інших виплат, а також на клопотання про надання допомоги у працевлаштуванні).

Отже, Суд дійшов висновку про те, що хоча причини відібрання у заявників їхніх дітей, вказані національними органами влади, були належними, вони, однак, не були достатніми задля виправдання такого серйозного втручання у сімейне життя сім`ї ОСОБА_12 . Тому була порушена стаття 8 Конвенції.

Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ щодо порушення статті 8 Конвенції як на обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, апеляційний суд не навів порівняння правовідносин і їх оцінювання на предмет подібності до спірних правовідносин, не вказав обставин справи, які є важливими для визначення подібності правовідносин.

Встановлені обставини свідчать, що апеляційний суд не мотивував у достатньому обсязі своє судове рішення, зробив поверховий аналіз та оцінку зібраним доказам, висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову у цій справі колегія суддів вважає передчасним, що в такій чутливій категорії правовідносин є недостатньо обґрунтованим для ухвалення законного та справедливого судового рішення.

Колегія суддів вважає застосовними висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, на які посилався позивач у касаційній скарзі, про те, що лише факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав без надання належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень проти задоволення позовних вимог не свідчить про інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на краще.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Апеляційному суду під час нового розгляду справи необхідно врахувати наведене та надати належну оцінку всім поданим сторонами доказам у їх сукупності із встановленими обставинами справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та аргументам, наведених сторонами у своїх запереченнях.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті під час касаційного розгляду справи, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо відзиву на касаційну скаргу

Верховний Суд установив, що до відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_3 не додала доказів направлення його копії іншому учаснику справи.

Такі дії відповідача не є виконанням вимог процесуального законодавства щодо належного направлення копій відзиву та додаткових пояснень іншим учасникам справи для ознайомлення.

Відповідно до частини четвертої статті 178 ЦПК України копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

До відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (частина п`ята статті 178, частина четверта статті 395 ЦПК України).

Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (частина четверта статті 183 ЦПК України).

Враховуючи, що доказів надсилання копії відзиву ОСОБА_3

на касаційну скаргу Виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області в інтересах малолітніх дітей

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 іншому учаснику справи немає, відзив підлягає поверненню відповідачу без розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню відповідно до вимог статті 411 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.