766/17309/20 Про визнання недійсним договору дарування квартири - 20.03.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Андріяшева Ірина Михайлівна, на рішення Херсонського міського суду Херсонської області, у складі судді Рядчої Т. І., від 26 серпня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Приходько Л. А., Воронцової Л. П., Пузанової Л. В., від 21 вересня 2023 року,

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири.

2. Позовна заява мотивована тим, що на початку жовтня 2020 року позивач у зв`язку з похилим віком мав намір скласти заповіт на користь своєї дочки щодо належної йому квартири АДРЕСА_1 .

3. Однак при підготовці документів у нотаріуса стало відомо, що він вже не є власником вказаної квартири, оскільки 30 січня 2015 року було укладено договір дарування спірної квартири ОСОБА_2 .

4. Стверджував, що до жовтня 2020 року вважав себе власником квартири та не знав, що її було подаровано.

5. На його питання нотаріус пояснила, що виїжджала до нього додому через стан його здоров`я, а також, що він при укладенні правочину вважав, що ОСОБА_2, яка є онучкою його брата, буде його доглядати, а він їй після смерті залишить їй свою квартиру. Натомість відразу після укладення договору ОСОБА_2 зникла та його не доглядала.

6. Весь час його доглядала дочка - ОСОБА_3 .

7. У 2015 році йому виповнилось 81 рік, він є людиною похилого віку, потребує стороннього догляду, майже нічого не чує. Крім того, за станом здоров`я не має можливості пересуватись поза межами квартири із

2014 року. У 2015 році перебував у лікарні. Постійно проживає у спірній квартирі, іншого житла не має, квартира за договором дарування не була передана відповідачу, на нього оформлені всі особові рахунки для сплати комунальних послуг, які він сам і сплачував.

8. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, який укладено між ним та ОСОБА_2 .

9. Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 25 лютого 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, - приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Пономарчук І. Я.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

10. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області

від 26 серпня 2021 року у задоволені позову відмовлено.

11. Суд першої інстанції погодився із тим, що позивач помилявся щодо фактичних обставин оспорюваного правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання. При цьому судом враховано вік позивача на момент укладання договору, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі, наявність у позивача спірного житла як єдиного, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування та продовження позивачем проживання в спірній квартирі після укладення договору дарування.

12. Проте, суд вважав, що позивачем пропущений строк позовної давності, який розпочався із 2015 року, коли відповідачка припинила догляд за ним, виїхала до США і більше на територію України не поверталась, що є підставою для відмови у позові.

Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду

13. Постановою Херсонського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Апеляційну скаргу

ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 26 серпня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 30 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

14. Колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про порушення права позивача оспорюваним договором дарування, оскільки з огляду на похилий вік, стан здоров`я та потребу у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі, наявність спірного житла як єдиного, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування, проживання в спірній квартирі і після укладення договору дарування, позивач помилявся щодо фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання.

15. При цьому апеляційний суд вважав, що строк позовної давності ОСОБА_1 не пропущений, оскільки про порушення своїх прав він дізнався у жовтні 2020 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат

Андріяшева І. М. просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 26 серпня 2021 року змінити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17. 16 жовтня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат

Андріяшева І. М. подала касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 26 серпня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року у справі № 766/17309/20.

18. Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у грудні 2023 року надійшли до Верховного Суду.

19. Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23 серпня 2023 року у справі № 466/12111/21, від 15 березня 2023 року у справі № 288/1366/21,

від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20, від 15 червня 2022 року у справі № 133/1804/20, від 03 травня 2022 року у справі № 715/2513/19,

від 09 лютого 2022 року у справі № 495/10811/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 161/17523/16-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19,

від 14 травня 2021 року у справі № 438/690/17, від 21 грудня 2020 року у справі № 354/914/13-ц, від 10 березня 2020 року у справі № 488/1875/17,

від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 306/1473/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

21. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

22. Зауважує, що суди попередніх інстанцій не вставили наявності у позивача такої вади волі як помилка під час укладення оспорюваного договору.

23. Звертає увагу на те, що в суді позивач підтверджував, що жодних домовленостей з відповідачкою про довічне утримання не мав. При цьому під час укладення оспорюваного договору відповідачка знаходилась на вихованні та утриманні позивача. Намір позивача подарувати спірну квартиру підтвердила нотаріус, а також свідок ОСОБА_4, яка спілкувалася з позивачем напередодні укладення спірного договору і була присутня при його нотаріальному посвідченні.

24. Стверджує, що матеріалами справи не доведено, що відповідачка при укладенні договору дарування зобов`язалась вчинити на користь позивача будь-яку дію майнового або немайнового характеру.

25. Вважає, що апеляційний суд помилково обґрунтував своє рішення сподіваннями позивача на те, що відповідачка буде за ним доглядати, оскільки мотиви, за яких вчинено правочин, правового значення не мають.

26. Зазначає, що проживання позивача в спірній квартирі після укладення договору дарування не свідчить про відсутність його волі на укладення договору дарування. Крім того, свідки в судовому засіданні підтвердили, що з 2015 по 2020 рік позивач проживав з ОСОБА_5 однією сім`єю, вони спілкувались з відповідачкою і остання надсилала кошти на їх утримання.

27. Також вважає, що апеляційний суд помилково відмовив у застосуванні наслідків спливу строку позовної давності, оскільки з пояснень нотаріуса вбачається, що один примірник договору дарування вона залишила позивачу. Крім того, факт обізнаності позивача про укладення договору дарування підтверджено показаннями свідка ОСОБА_4 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

28. У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Федак Л. Р. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

29. Крім того, просить закрити касаційне провадження у справі у зв`язку з тим, що висновки Верховного Суду у справах № 466/12111/21, № 288/1366/21,

№ 947/32485/20, № 133/1804/20, № 715/2513/19, № 495/10811/17,

№ 161/17523/16-ц, № 447/2297/19, № 438/690/17, № 354/914/13-ц,

№ 488/1875/17, № 756/6516/16-ц, № 306/1473/16-ц щодо застосування норм права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

30. Вважає, що рішення суду першої інстанції в частині висновків щодо встановлення обставин укладення договору дарування та постанова апеляційного суду узгоджуються з наведеними у касаційній скарзі висновками Верховного Суду України у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16.

31. Звертає увагу, що ОСОБА_1 сподівався на догляд за ним зі сторони ОСОБА_2, яка визнала, що обіцяла доглядати позивача. У розглядуваній справі доведено, що позивач помилився щодо фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору дарування.

32. Вважає, що поясненням нотаріуса та показанням свідків суди надали належну оцінку.

Інші процесуальні звернення

33. У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат

Андріяшева І. М. подала до Верховного Суду відповідь на відзив, в якій наполягає, що суди попередніх інстанцій не встановлювали наявність у позивача такої вади волі як помилка під час укладення оспорюваного договору. Також зазначає, що відповідачці на момент укладення договору дарування виповнилось 19 років, вона перебувала на утриманні позивача, а заява ОСОБА_2 про згоду на догляд за позивачем складена в 2021 році і не стосується спірного договору.

34. Позивач поступово вчиняв дії, спрямовані на укладення договору дарування, а пояснення нотаріуса та свідчення ОСОБА_4 підтверджують наявність ясного розуміння ним суті договору дарування та його правових наслідків, а також наявність волі на укладення саме цього договору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

35. ОСОБА_1 на праві власності, відповідно до договору міни

від 21 листопада 1995 року належала квартира

36. 30 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_1 подарував

ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Херсонського нотаріального округу Пономарчук І. Я., за місцем проживання дарувальника та зареєстровано право власності на спірну квартиру за набувачем (обдарованим).

37. На час вчинення оспорюваного договору дарування 30 січня 2015 року позивачу, виповнилось 80 років, а ОСОБА_2 - 19 років.

38. У жовтні 2014 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозами: гострий тромбоз глибоких вен правої та лівої нижньої кінцівки, рецидивуюча тромбоемболія легеневої артерії, правостороння постінфарктна пневмонія ІБС, діфф. кардіосклероз. СН 1 см. (епікриз № 17663, виписка з медичної картки стаціонарного хворого № 10725), а у 2015 році перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом гострий калькульозний холецистит (епікриз № 7381).

39. Відповідно до результатів аудіометрії від 12 листопада 2014 року ОСОБА_1 має порушення слуху глибокої стадії (IV).

40. Після укладення договору дарування ОСОБА_1 залишився проживати у спірній квартирі, де проживає дотепер, оплачуючи витрати з утримання квартири та житлово-комунальні послуги.

41. Іншого житла, крім спірної квартири, ОСОБА_1 не має.

42. У 2015 році ОСОБА_2 виїхала до США і більше на територію України не поверталась.

43. В судовому засіданні ОСОБА_1 допитаний в якості свідка пояснив що має вади слуху, є інвалідом праці та потребує сторонньої допомоги. Наприкінці 2020 року дізнався від ОСОБА_5, що спірна квартира йому більше не належить, однак не пам`ятає, щоб нотаріус приїжджав до нього додому та щоб він підписував договір. Відповідачка у справі є онукою його покійного брата і разом з ОСОБА_5 приїхала до нього у 2000 році. З того часу він із ОСОБА_5 став жити однією родиною без укладання шлюбу та опікуватися ОСОБА_2 . Сподівався, що відповідачка буде його доглядати, однак після того як вона поїхала до США у 2015 році більше з нею не розмовляв.

44. Приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Пономарчук І. Я. в судовому засіданні пояснила, що 27 січня 2015 року до неї звернулася ОСОБА_4 з проханням посвідчити правочин з виїздом.

30 січня 2015 року вона приїхала з проєктом договору додому до позивача, якому важко було ходити. Роз`яснила йому різницю між спадковим договором та договором дарування, але ОСОБА_1 наполягав саме на посвідченні договору дарування, сказав, що відповідачка "сиротінушка", а у його дочки все є. Вдруге вона приїхала до позивача в той же день після

16 години, коли була дома відповідачка, та посвідчила укладання договору дарування. Позивач читав договір, а також додатково його читала вона.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

45. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

46. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

47. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

48. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

49. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

50. Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

51. Відповідно до статті 229 ЦК України (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору дарування) якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

52. Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

53. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).

54. Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку: неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

55. Наявність чи відсутність помилки під вчинення правочину та істотність цієї помилки суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи та наявних доказів.

56. У постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі

№ 447/2297/19 зазначено, що "лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах".

57. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

58. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

59. У розглядуваній справі суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору, надали однакову оцінку наявним у справі доказам в частині того, що ОСОБА_1, 1934 року народження, маючи суттєві проблеми зі станом здоров`я (зокрема опорно-руховою, кровоносною та сенсорною системами організму), укладаючи договір дарування квартири

від 30 січня 2015 року, вчинив правочин під впливом помилки, а саме помилився щодо обставин, які мають істотне значення та не мав наміру дарувати належне йому єдине житло. При цьому після 30 січня 2015 року ОСОБА_1 продовжив проживати у спірній квартирі та утримувати її, як своє майно.

60. Такі висновки судів узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17 листопада 2023 року у справі

№ 448/1278/21, від 24 серпня 2023 року у справі № 947/32485/20,

від 11 серпня 2023 року у справі № 759/10832/20, від 29 травня 2023 року у справі № 756/10782/19, від 26 квітня 2023 року у справі № 947/21472/20.

61. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не встановили, що позивач помилявся в момент укладення договору дарування щодо природи правочину, є необґрунтованими, оскільки судами була надана правова оцінка всім доказам, доводам та запереченням сторін у сукупності та зроблено обґрунтований висновок про те, що при укладенні спірного правочину мала місце саме помилка позивача щодо істотних обставин.

62. Висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду

від 23 серпня 2023 року у справі № 466/12111/21, від 15 березня 2023 року у справі № 288/1366/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20,

від 15 червня 2022 року у справі № 133/1804/20, від 03 травня 2022 року у справі № 715/2513/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 495/10811/17,

від 15 вересня 2021 року у справі № 161/17523/16-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19, від 14 травня 2021 року у справі № 438/690/17,

від 21 грудня 2020 року у справі № 354/914/13-ц, від 10 березня 2020 року у справі № 488/1875/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц,

від 24 жовтня 2018 року у справі № 306/1473/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, від 16 березня

2016 року у справі № 6-93цс16, на які заявник посилається в касаційній скарзі.

63. Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції та апеляційним судом надано оцінку доказам відповідно до статті 89 ЦПК України.

64. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, надав належну оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності та встановивши, що позивач довідався про порушення свого права у жовтні 2020 року, дійшов загалом обґрунтованого висновку, щодо відсутності підстав для відмови у позові через сплив позовної давності.

65. Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та за своїм змістом переважно спрямовані на переоцінку доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

66. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

67. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

68. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

69. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

70. Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскарженої постанови та зміни рішення суду першої інстанції.