752/16778/22 Про захист прав споживачів - 20.03.2024 Прийняття

Позовна заява мотивована тим, що між нею та ФОП ОСОБА_2 була досягнута усна домовленість щодо поставки обладнання для басейну. 10 листопада 2020 року нею повністю сплачено грошові кошти ФОП ОСОБА_2 за обумовлений ними товар у розмірі 3 500 Євро, що підтверджується прибутковим касовим ордером від 10 листопада 2020 року № 0439, який містить реквізити, печатку та підпис ФОП ОСОБА_2 . Враховуючи відсутність між ними письмового договору купівлі-продажу та визначення строку, протягом якого продавець зобов`язаний поставити їй обладнання для басейну, нею 06 вересня 2022 року відповідно до положень частини другої статті 530 ЦК України направлено на адресу ФОП ОСОБА_2 письмову вимогу щодо здійснення поставки товару протягом семи календарних днів з моменту отримання цієї вимоги. Проте, до теперішнього часу товар їй не поставлений.

Оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, що є істотним порушенням договору, то наявні правові підстави для розірвання договору поставки та стягнення з останнього сплачених нею коштів у сумі 124 670 грн, що становить еквівалент 3 500 Євро станом на день подання позовної заяви. Крім того, позивачка вважала, що відповідач повинен на підставі статті 625 ЦК України сплатити їй три процента річних за період з 12 вересня 2022 року по 11 листопада 2022 року у сумі 615,25 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила суд:

- розірвати договір поставки, укладений 10 листопада 2020 року між нею та ФОП ОСОБА_2 ;

- стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь125 375,25 грн, з яких: 124 760 грн - вартість товару, 615,25 грн - три процента річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09 травня 2023 року у складі судді Кордюкової Ж. І. позов ОСОБА_3 задоволено.

Розірвано договір від 10 листопада 2020 року, укладений між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 . Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 124 760 грн та три процента річних за період з 12 вересня 2022 року по 11 листопада 2022 року у розмірі 615,25 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з положеннями статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. Суд установив, що між сторонами був укладений усний договір купівлі-продажу басейну вартістю 3 500 Євро на умовах попередньої оплати без визначення строків передачі товару покупцю, а не договір поставки. Відповідач визнав та не заперечував того, що він отримав від позивачки 3 500 Євро за укладеним усним договором. На день розгляду справи суду не було надано доказів і не спростовано доводів позивачки про те, що умови договору відповідач не виконав та не передав товар покупцю у семиденний строк з дня отримання письмової вимоги позивачки від 05 вересня 2022 року.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 12 червня 2023 року заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про ухвалення додаткового судового рішення залишено без розгляду.

Залишаючи заяву про ухвалення додаткового рішення без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що докази про розмір витрат, які сторона позивачки понесла у зв`язку з розглядом справи, були подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, проте до закінчення судових дебатів у справі сторона позивачки не зробила про це відповідну заяву.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року залишено без змін.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, апеляційний суд виходив із того, що матеріали справи не містять доказів, що між сторонами відповідно до вимог статті 638 ЦК України було досягнуто будь-яких домовленостей з приводу поставки обладнання до басейну.Зі змісту наданої позивачкою квитанції від 10 листопада 2020 року № 0439 про оплату ФОП ОСОБА_2 3 500 Євро у призначенні платежу зазначено: "платіж за басейн". Інших відомостей щодо переліку та опису товару, його кількості, специфікації зазначена квитанція не містить. Тому з цієї квитанції неможливо встановити, чи дійсно була проведена оплата саме за поставку товару, як вважає позивачка.

Відповідач визнав та не заперечував того, що він отримав від позивачки 3 500 Євро за укладеним усним договором. Разом з тим, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказував, що ним дійсно було виписано позивачці квитанцію від 10 листопада 2020 року № 0439 про отримання коштів. Проте, між ними існували правовідносини щодо будівництва басейну, у зв`язку з чим були отримані вказані кошти. Зазначене підтверджується тим, що у провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа № 752/1452/23 за позовом ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів, в якому позивачка вимагає стягнення грошових коштів через порушення відповідачем домовленостей щодо виконання будівельних робіт по будівництву басейну. До цього позову позивачка додала копії квитанцій від 10 листопада 2020 року № 0438 на суму 100 тис. грн, від 29 грудня 2020 року № 0444 на суму 55 800 грн, від 08 липня 2021 року № 0455 на суму 190 050 грн та від 14 липня 2021 року № 0456 на суму 114 720 грн. У зазначених квитанціях зазначена підстава платежу "за басейн", так само як і зазначено у квитанції, долученої як доказ укладення договору у вказаній справі.

Враховуючи зазначене, позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що між сторонами існували домовленості про поставку обладнання для басейну чи самого басейну, а відтак, підстави до задоволення позову відсутні.

Вимоги щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних є похідними вимогами від вимоги щодо стягнення вартості товару, а тому зазначені вимоги також не підлягають задоволенню.

Оскільки ОСОБА_3 чи її представник повинні були до закінчення судових дебатів заявити клопотання про надання ними протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, проте, цього не зробили, суд першої інстанції був позбавлений можливості стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на професійну (правничу) допомогу, понесені нею у суді першої інстанції. Тому висновки суду першої інстанції щодо залишення без розгляду заяви позивачки про ухвалення додаткового рішення є правильними та відповідають обставинам справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2024 року справу за позовом ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 рокупризначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки належним чином не дослідив усіх обставин справи. ФОП ОСОБА_2 на спростування викладених обставин не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт існування між сторонами інших за змістом правовідносин, ніж правовідносин, що виникли на підставі договору купівлі-продажу обладнання для басейну. Матеріали справи не містять доказів, на які відповідач посилається, зокрема:договору про виконання будь-яких підрядних робіт відповідачем;акту виконаних робіт (наданих послуг); актів приймання-передачі обладнання або іншого майна на виконання робіт по облаштуванню басейну, які начебто здійснював відповідач; акту приймання-передачі обладнання для басейну, підписаного сторонами. Натомість, у матеріалах справи міститься квитанція від 10 листопада 2020 року № 0439 на суму 3 500 Євро, про що зазначено у квитанції друкованими літерами, яка підписана особисто відповідачем та скріплена його печаткою. Ця квитанція становить єдиний документ із прибутковим касовим ордером від 10 листопада 2020 року № 0439 на цю саму суму - 3 500 Євро (додаток № 2 до відзиву на апеляційну скаргу). У прибутковому касовому ордері зазначено: підстава - платіж за басейн та дописано особисто відповідачем - "обладнання". У графі сума зазначено: "три тисячі п`ятсот Євро" та дописано особисто відповідачем - "без мотора". Оригінал цього документу знаходиться у відповідача. Квитанція, яка надана позивачкою, та прибутковий касовий ордер, який знаходиться у відповідача, становлять єдиний первинний бухгалтерський документ. При отриманні відповідачем коштів, праву частину цього документу - квитанцію відповідач надав позивачці, як на підтвердження факту оплати за товар (оригінал знаходиться у позивачки), а ліву частину - прибутковий касовий ордер залишив у себе. Після невиконання відповідачем своїх зобов`язань та непоставки ним обладнання для басейну, позивачка звернулася до відповідача, який надіслав їй копію вказаного прибуткового касового ордеру через месенджер "Вайбер". Отже, аналіз цих первинних бухгалтерських документів дає підстави для висновку, що між сторонами був укладений саме договір купівлі-продажу обладнання для басейну, що не спростовано відповідачем. При цьому, обов`язок організації бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах покладається на суб`єкта господарювання, який здійснює торгівлю та надає послуги, а саме на ФОП ОСОБА_2 . Відсутність детального опису товару, що піддягає поставці не звільняє відповідача від обов`язку здійснити поставку обладнання, яке було узгоджено сторонами, а у разі непоставки такого товару здійснити повернення суми попередньої оплати (3 500 Євро).

Позивачкою обраний спосіб захисту свого порушеного права шляхом розірвання договору та відшкодування збитків (стягнення сплачених за товар коштів та трьох процентів річних). Проте, у разі встановлення апеляційним судом помилкового визначення позивачкою способу захисту свого порушеного права, то суд мав би застосувати норми права з урахуванням принципу "jura novit curia" ("суд знає закони"). Відтак, суд апеляційної інстанції мав можливість застосувати інші норми права, ніж ті, що були зазначені позивачкою, змінивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, а резолютивну залишити без змін.

Отже, зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявник постанову суду апеляційної в частині вирішення питання про відшкодування витрат, понесених позивачкою на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, не оскаржує. Тому в цій частині постанова суду апеляційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядається.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, в якому значено, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Відповідачем дійсно було виписано позивачці квитанцію від 10 листопада 2020 року № 0439 про отримання коштів у сумі 3 500 Євро. У розділі квитанції підстава платежу зазначено "за басейн". Інших, будь-яких даних про перелік та опис товару, його кількість та інші ознаки, не було зазначено. Також у квитанції не значено про яке саме обладнання йде мова та чи взагалі предметом домовленостей було саме поставка обладнання. Посилання позивачки на скріншот прибуткового касового ордеру від 10 листопада 2020 року № 0439 не заслуговують на увагу, оскільки є неналежним та допустимим доказом у цій справі. Вказаний доказ не був предметом дослідження у судах попередніх інстанцій. Апеляційним судом вірно встановлено, що між сторонами не укладалося будь-яких інших документів, згідно з якими між ними було досягнуто домовленості про постачання обладнання, про яке зазначає позивачка. У квитанції не було зазначено, що оплата отримана відповідачем, передбачала постачання товару, а саме обладнання для басейну. Між сторонами існували правовідносини саме щодо будівництва басейну, у зв`язку з чим і були отримані кошти. Підтвердженням зазначеного є матеріали справи № 752/1452/23 за позовом ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення збитків, завданих неякісно виконаними роботами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У листопаді 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів, в якому вказувала, що між нею та відповідачем була досягнута усна домовленість щодо поставки обладнання для басейну. 10 листопада 2020 року нею сплачено грошові кошти ФОП ОСОБА_2 за обумовлений ними товар у розмірі 3 500 Євро, що підтверджується квитанцією від 10 листопада 2020 року № 0439, який містить реквізити, печатку та підпис ФОП ОСОБА_2 .

Письмовий договір між сторонами не укладався.

Відомостей щодо досягнення між сторонами строків поставки товару відсутні, як і відсутні докази про передачу відповідачем товару позивачці.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої та другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Частиною другою статті 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша статті 639 ЦК України).

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Частинами першою, другою статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).

Згідно зі статтею 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Тлумачення наведених вище норм права дає підстави виснувати, що сторонами договору поставки є суб`єкти підприємницької діяльності, а товар, який є предметом договору поставки, має передаватися у встановлений строк у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з побутовим (домашнім) використанням.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що між сторонами був укладений саме усний договір купівлі-продажу басейну вартістю 3 500 Євро, як зазначено в квитанції від 10 листопада 2020 року № 0439, на умовах попередньої оплати без визначення строків передачі товару покупцю, а не договір поставки, так як позивачка у цих правовідносинах не виступає суб`єктом підприємницької діяльності, а басейн мав бути встановлений у належному їй домоволодінні.

Посилання апеляційного суду та відповідача на те, що позивачкою не надано суду доказів, що між сторонами існували домовленості саме щодо поставки обладнання для басейну, чи самого басейну, є помилковими, оскільки позивачка надала суду квитанцію до прибуткового касового ордеру від 10 листопада 2020 року № 0439 про оплату ФОП ОСОБА_2 3 500 Євро за басейн, а тому саме відповідач мав би спростовувати доводи позивачки та доводити, що між ними склалися інші правовідносини, ніж ті, що заявлені позивачкою у позові, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України).

Суд першої інстанції вірно врахував, що відповідач визнав та не оспорював того, що він за укладеним усним договором отримав від позивачки 3 500 Євро та не спростував доводів позивачки про те, що умови цього договору він не виконав і не передав товар покупцю, у тому числі у семиденний строк з дня отримання письмової вимоги позивачки від 05 вересня 2022 року.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_3 та розірвання договору від 10 листопада 2020 року, укладеного з ФОП ОСОБА_2, та стягнення з останнього грошових коштів у розмірі 124 760 грн, що є еквівалентно 3 500 Євро, та три процента річних за період з 12 вересня 2022 року по 11 листопада 2022 року у розмірі 615,25 грн.

При цьому, суд першої інстанції правильно вказав на помилковість посилання позивачки на положення частини другої статті 625 ЦК України, оскільки у цих правовідносинах підлягає застосуванню положення частини третьої статті 693 ЦК України, яка передбачає нарахування на суму попередньої оплати процентів відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Посилання апеляційного суду, як і ФОП ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу позивачки, про те, що у провадженні суду знаходиться на розгляді справа № 752/1452/23 за позовом ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів, в якому позивачка вимагає стягнення грошових коштів через порушення відповідачем домовленостей щодо виконання будівельних робіт по будівництву басейну, не свідчить про незаконність рішення суду першої інстанції у цій справі, в якій предметом позову є захист прав споживачів шляхом розірвання договору і стягнення коштів, сплачених за договором. Натомість, у справі № 752/1452/23 предметом позову є захист прав споживачів шляхом відшкодування завданих збитків (стаття 22 ЦК України).