2-5870/07 Про визнання права власності на приміщення горіщного поверху - 20.03.2024 Прийняття

З метою облаштування належних житлових умов ним було реконструйовано зазначені квартири та здійснено відповідні ремонтні роботи. З урахуванням того, що багатоквартирний будинок, в якому розташовані вказані квартири, відноситься до старого житлового фонду, він змушений був за власні кошти відремонтувати горище та дах будинку. Оскільки за його кошти були проведені ремонтні роботи, у тому числі горища, тому за ним слід визнати право власності на спірні дахові приміщення.

З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на дахове приміщення над квартирами АДРЕСА_2 згідно із технічним паспортом.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2007 року позов

ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності

на дахове приміщення, площею 190,6 кв. м, над квартирами АДРЕСА_2, згідно технічного паспорту.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач є власником квартир

АДРЕСА_2 . Відповідачі не заперечували

проти визнання за ОСОБА_1 права власності на дахове приміщення,

площею 190,6 кв. м, розташованого над його квартирами, подавши суду письмові заяви. Отже, вимоги позивача про визнання права власності є обґрунтованими, так як допоміжні приміщення (у тому числі горища) є власністю власників квартир, застосувавши статтю 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року (v004p710-04) № 4-рп/2004у справі № 1-2/2004за конституційним зверненням

ОСОБА_6 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків).

У жовтні 2018 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради, який не приймав участь при розгляді справи, подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Одеської областівід 28 лютого 2019 року поновлено Департаменту комунальної власності Одеської міської ради строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня

2007 року та відкрито апеляційне провадження у справі. Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд вказав про те, що заявник про рішення суду першої інстанції дізнався 05 жовтня 2018 року з листа комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради від 02 жовтня 2018 року № 8752-12/189.

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 76,50 грн за подачу апеляційної скарги.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід 26 квітня 2023 року (провадження

№ 61-17925 св 19) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що перебіг строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції для Департаменту комунальної власності Одеської міської ради розпочався 05 жовтня 2018року.

А 19жовтня 2018року Департаменту комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з апеляційною скаргою. Тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано поновив йому строк на апеляційне оскарження.

ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на приміщення горища

в будинку АДРЕСА_3, яке відповідно до положень Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) є допоміжним приміщенням у будинку, а тому таке приміщення не могло перейти в комунальну власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, як самостійний об`єкт цивільно-правових відносин.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2007 року було вирішено питання про права та інтереси Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 16 червня 2007 року закрито.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1, звертаючись з позовом до суду першої інстанції, просив визнати за ним право власності на приміщення горища у будинку АДРЕСА_3, яке відповідно до положень закону є допоміжним приміщенням у будинку, а тому таке приміщення не могло перейти в комунальну власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, як самостійний об`єкт цивільно-правових відносин.

Таким чином, доводи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про те, що Одеська міська рада є власником відповідного об`єкту у цілому, оскільки допоміжне приміщення не перейшло в комунальну власність як самостійний об`єкт цивільно-правових відносин, на що звернув увагу суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу для вирішення питання про закриття апеляційного провадження.

Долучене Департаментом комунальної власності Одеської міської ради до письмових пояснень свідоцтво про право власності від 18 листопада 2008 року, свідчить про право власності на об`єкт, який складається зі споруди літ. "в", загальною площею 46,2 кв. м, основною 23,0 кв. м, що не відповідає технічним характеристикам будинку, право власності в якому на квартири належить позивачу, не може спростовувати попередні висновки та вказівки, на які звернув увагу суд касаційної інстанції.

Доводи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про здійснення незаконної реконструкції приміщення не були викладені в апеляційній скарзі,

яка є предметом розгляду, а наведені вперше у письмових поясненнях, поданих в липні 2023 року, тобто поза межами строку для подання апеляційної скарги, без обґрунтування поважності причин, тому вони у силу вимог частини першої

статті 367 ЦПК України не можуть бути предметом оцінки апеляційного суду.

Право перевірки дотримання власниками приміщень у будинку, який має статус пам`ятки архітектури, зобов`язань, що випливають з такого статусу, надається органам державного архітектурно-будівельного контролю, а також органам Одеської обласної державної адміністрації, які можуть бути суб`єктами,

за ініціативою яких може порушуватися питання надання оцінки правомірності дій позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Департамент комунальної власності Одеської міської ради просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 2-5870/07 з Приморського районного суду м. Одеси. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 (311-91-п) "Про розмежування державного майна

України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" був затверджений перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Зокрема,

до такого майна був віднесений житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів. На виконання зазначеної постанови, рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області" до переліку державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування був включений житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів.

Рішення Одеської обласної ради народних депутатів УРСР від 25 листопада

1991 року № 266-ХХІ та виконавчого комітету Одеської міської ради від 26 грудня 2018 року № 552 є чинними, тобто територіальна громада м. Одеси є власником спірного приміщення з 1991 року.

Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, правонаступником якого відповідно до положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19 лютого 2013 року № 2752-VІ, є Департамент комунальної власності Одеської міської ради, здійснюється розпорядження та управління усім нежитловим фондом, який є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, у тому числі даховим приміщенням, що є предметом спору у цій справі.

Відповідно до положень закону спірний об`єкт нерухомості є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, що підтверджує його державна реєстрація та спосіб використання, тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що права Департаменту комунальної власності Одеської міської ради не порушено є безпідставним, а законом не передбачено визнання права власності за окремими співвласниками багатоквартирного будинку на допоміжні приміщення, що знаходяться над їхніми квартирами.

Таким чином, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не порушено права Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі

№ 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) зазначено, що законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Такі висновки підтверджуються й у рішеннях Конституційного Суду України, а саме, у Рішенні від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004 за конституційним зверненням ОСОБА_6 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), у якому зазначив, що, аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т.ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) .

У Рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржитив апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи, - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи

у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, врахувавши висновки Верховного Суду при попередньому скасуванні судового рішення згідно з частиною п`ятою

статті 411 ЦПК України, дійшов правильного висновку про те, що приміщення горища у будинку АДРЕСА_3, на яке ОСОБА_1 просив визнати право власності, є допоміжним приміщенням у будинку, а тому воно

не могло перейти в комунальну власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради як самостійний об`єкт цивільно-правових відносин.

Таким чином, апеляційний суд дійшов вірного висновку про відсутність доказів на підтвердження того, що рішенням суду першої інстанції вирішувалося питання про права та обов`язки Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, унаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження.

Крім того, правильним є висновок апеляційного суду про те, що право перевірки дотримання власниками приміщень у будинку, який має статус пам`ятки архітектури, зобов`язань, що випливають з такого статусу, надається органам державного архітектурно-будівельного контролю, а також органам Одеської обласної державної адміністрації, які можуть бути суб`єктами, за ініціативою яких може порушуватися питання надання оцінки правомірності дій позивача, вказані висновки спростовують доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.