570/4391/21 Про визнання договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями та договору дарування земельної ділянки недійсними - 20.03.2024 Прийняття

2. Позовна заява мотивована тим, що з листопада 2002 року вона проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, що встановлено на підставі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 жовтня 2019 року.

3. За час спільного проживання вони разом з ОСОБА_2 за спільні кошти побудували житловий будинок по АДРЕСА_1, де разом проживають на даний час.

4. Проте, 02 грудня 2005 року ОСОБА_2 без її згоди подарував житловий будинок та земельну ділянку, на якій він знаходиться, своїй дочці ОСОБА_3 .

5. Вказувала, що про укладені договори дарування їй стало відомо лише 29 травня 2019 року, а тому вважає, що вона не пропустила строк позовної давності.

6. Враховуючи наведене просила суд:

7. визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, укладений 02 грудня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори Дацюк С. Г. 02 грудня 2005 року та зареєстрований за № 2-1487;

8. визнати недійсним договір дарування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,22 га, кадастровий номер 5624683000020130071, укладений 02 грудня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори Дацюк С. Г. 02 грудня 2005 року та зареєстрований за № 2-1489;

9. застосувати наслідки недійсності правочину шляхом повернення сторін за спірними договорами дарування у попередній стан, а саме:

- припинити право власності ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- припинити право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 5624683000020130071, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,22 га;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку з кадастровим номером 5624683000020130071, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,22 га.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

10. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 31 січня 2023 року у складі судді Штогуна О. С. позов задоволено частково.

11. Визнано недійсним договір дарування від 02 грудня 2005 року щодо відчуження житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, укладений між відповідачами.

12. Визнано недійсним договір дарування від 02 грудня 2005 року щодо відчуження земельної ділянки за зазначеною адресою, площею 0,22 га, кадастровий номер 5624683000020130071, укладений між відповідачами.

13. Застосовано наслідки недійсності правочину шляхом повернення сторін за спірними договорами дарування у попередній стан, шляхом:

14. припинення права власності ОСОБА_3 на житловий будинок та земельну ділянку за вказаною адресою.

15. скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірний житловий будинок з надвірними будівлями.

16. В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

17. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 доведено належними та допустимими доказами факт проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з листопада 2002 року по 24 жовтня 2019 року, тому, враховуючи те, що оспорювані правочині вчинено 02 грудня 2005 року, суд дійшов висновку, що для вчинення ОСОБА_2 оспорюваних правочинів необхідна була попередня нотаріально посвідчена згода на їх вчинення від ОСОБА_1 .

18. Оскільки за ОСОБА_3 не зареєстровано право власності на земельну ділянку, тому місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

19. Постановою Волинського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 31 січня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

20. Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на час укладення оспорюваних правочинів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебували і не перебувають у зареєстрованому шлюбу, тому суд права ОСОБА_1 оспорюваними правочинами не порушено. При цьому судом зазначено, що ОСОБА_1 не доведено, що нерухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21. У жовтні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

22. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

23. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судові рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

25. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 23 травня 2012 року у справі № 6-37цс12, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17; у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 405/239/15, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 341/680/13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

26. Касаційна скарга мотивована тим, що з листопада 2002 року вона та ОСОБА_2 проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що підтверджується судовим рішення у справі № 570/4126/19.

27. Під час спільного проживання ними спільно було побудовано будинок АДРЕСА_1, який 16 листопада 2005 року здано в експлуатацію.

28. Вказує, що на момент завершення будівництва будинку ОСОБА_2 знаходився на пенсії, тому весь фінансовий тягар будівництва ліг на неї.

29. Земельна ділянка набута ОСОБА_2 до часу їх спільного проживання за договором дарування від 15 грудня 2000 року, проте, оскільки побудований будинок є спільною сумісною власністю, тому що побудований ними під час проживання як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, тому земельна ділянка, на якій він розташований, також є спільною сумісною.

30. Враховуючи те, що при укладенні оспорюваних правочинів дарувальником не було надано письмової нотаріальної згоди другого з подружжя на таке дарування спільного сумісного майна, тому правочини вчинено з порушенням вимог частин першої, четвертої статті 230 ЦК України й, відповідно, підлягають визнанню недійсними.

31. Посилається на те, що апеляційний суд необґрунтовано застосував до спірних правовідносин статтю 17 Закону України "Про власність", яка регулює набуття права власності на майно в наслідок спільної праці громадян.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

32. У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

33. На підставі договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями, укладеного 02 грудня 2005 року між ОСОБА_2 (даруватель) і ОСОБА_3 (обдарована), даруватель подарував, а обдарована отримала у дар житловий будинок з надвірними будівлями, розташований в АДРЕСА_1, а на підставі договору дарування земельної ділянки, укладеного 02 грудня 2005 року між дарувателем ОСОБА_2 і обдарованою ОСОБА_3, даруватель подарував, а обдарована прийняла у дар земельну ділянку площею 0,22 га, яка розташована на території села Городище Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

34. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 жовтня 2019 року у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - ОСОБА_2, про встановлення факту, що має юридичне значення, ухвалено встановити факт проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в період з листопада 2002 року по 24 жовтня 2019 року.

Позиція Верховного Суду

35. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

36. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

37. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

38. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

39. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

40. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

41. Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що з листопада 2002 року по даний час вона з ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання ними було побудовано будинок АДРЕСА_1 .

42. Посилаючись в позовній заяві на положення статей 60, 65, 74 СК України, вважала, що вказане будинковолодіння належить їм на праві спільної сумісної власності.

43. При цьому також вказувала, що земельна ділянка набута ОСОБА_2 до часу їх спільного проживання за договором дарування від 15 грудня 2000 року, проте, оскільки побудований будинок є спільною сумісною власністю, тому що побудований ними під час проживання як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, тому земельна ділянка, на якій він розташований, також є спільною сумісною власністю (стаття 377 ЦК України у редакції, чинній станом на 06 вересня 2005 року, постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-271цс15).

44. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 доведено належними та допустимими доказами факт проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з листопада 2002 року по 24 жовтня 2019 року, тому, враховуючи те, що оспорювані правочині вчинено 02 грудня 2005 року, суд дійшов висновку, що для вчинення ОСОБА_2 оспорюваних правочинів необхідна була попередня нотаріально посвідчена згода на їх вчинення від ОСОБА_1 .

45. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що на час укладення оспорюваних правочинів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебували і не перебувають у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_1 не зверталась до суду із вимогами про визнання спірного житлового будинку об`єктом права спільної сумісної власності осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, і не просила визнати за нею право власності на вказане нерухоме майно.

46. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що права ОСОБА_1 при укладенні договорів дарування не порушено, оскільки на час укладення правочинів вона не перебувала із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, не довела, що спірне нерухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі.

47. При цьому апеляційний суд, ухвалюючи судове рішення, виходив із того, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 жовтня 2019 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з листопада 2002 року по 24 жовтня 2019 року, проте СК України (2947-14) набув чинності з 01 січня 2004 року, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 17 Закону України "Про власність".

48. Колегія суддів не може погодись із висновком апеляційного суду з огляду на таке.

49. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановленні рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

50. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 жовтня 2019 року у справі № 570/4126/19 за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - ОСОБА_2, про встановлення факту, що має юридичне значення, встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без шлюбу з ОСОБА_2 в період з листопада 2002 року по 24 жовтня 2019 року. Рішення набрало законної сили.

51. Ухвалюючи вказане судове рішення, суд зазначив, що встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу для заявника та заінтересованої особи потрібно з метою визначення правового статусу набутого під час спільного проживання майна.

52. Колегією суддів враховано, що факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу можливо встановити лише з 01 січня 2004 року (після набуття чинності СК України (2947-14) ), тому до майна, набутого до 01 січня 2004 року, підлягають застосуванню положення Кодексу про шлюб та сім`ю України (2006-07) та Закону України "Про власність" (697-12) . Разом із тим, судами встановлено, що право власності на будинок було набуто у листопаді 2005 року й, відповідно, при визначенні правового статусу майна підлягають застосуванню положення СК України (2947-14) .

53. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 СК України).

54. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

55. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу щодо права спільної сумісної власності подружжя (стаття 74 СК України).

56. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).

57. Отже, суд апеляційної інстанції, вказуючи, що права ОСОБА_1 оспорюваними правочинами порушено не було, оскільки вона не перебувала у зареєстрованому шлюбі та не довела, що спірне майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності, не врахував, що факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю не пов`язаний з набранням законної сили рішенням суду, у якому встановлені відповідні обставини, а існує об`єктивно. Встановлення належності майна на праві спільної сумісної власності також не пов`язане з набранням законної сили рішенням суду, оскільки таке право виникає в силу закону, а не внаслідок ухвалення судового рішення.

58. Таким чином, враховуючи, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 жовтня 2019 року у справі № 570/4126/19 встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та те, що право власності на будинок було зареєстровано за ОСОБА_2 у листопаді 2005 року, тобто після набуття чинності СК України (2947-14) , вказаний будинок є спільною сумісною власністю. Крім того, презумпцію спільності майна не було спростовано.

59. У постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (пункт 70).

60. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити також наступне.

61. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

62. Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

63. За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном згідно із частиною першою статті 319 ЦК України. Однак розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

64. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

65. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (частини перша та друга статті 369 ЦК України).

66. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя статті 65 СК України).

67. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним зі співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника в разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 ЦК України).

68. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц звернула увагу на те, що від встановленої судом наявності чи відсутності певної обставини може залежати висновок суду про визнання договору недійсним чи про відмову в такому позові. При цьому наявність підстав для визнання того чи іншого правочину недійсним суд встановлює на момент вчинення цього правочину. Отже, суд завжди встановлює обставини, з якими може пов`язуватися недійсність правочину, станом на минуле.

69. Якщо закон пов`язує недійсність правочину з певними обставинами, то визначальним є з`ясування наявності чи відсутності таких обставин на момент вчинення цього правочину. Момент набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено наявність таких обставин, значення не має. Водночас із набранням законної сили судовим рішенням, яким встановлені певні обставини, таке судове рішення є преюдиціальним, і в майбутньому в інших справах сторони звільняються від доказування цих обставин, якщо виконані умови, передбачені частиною четвертою статті 82 ЦПК України.

70. Сама по собі відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним. Необхідно, щоб той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та кінцева набувачка - контрагент за таким договором діяли недобросовісно. Зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

71. Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 вказала, що презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (пункт 96).

72. Таким чином, враховуючи те, що оспорювані правочині вчинені ОСОБА_2 під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 на користь своєї дочки ОСОБА_3, яка в силу родинних відносин зі своїм батьком мала знати, що спірне домоволодіння побудовано ними спільно, місцевий суд, з урахуванням відсутності згоди ОСОБА_1 на вчинення таких дій, дійшов правомірного висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

73. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, наведеного не врахував, та дійшов помилкового висновку, що опорюваними правочинами не порушено прав ОСОБА_1 та те, що спірне майно не є спільною сумісною власністю.

74. Оскільки суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, яке відповідало вимогам закону, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

75. Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

76. Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку про те, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.