369/1055/21-ц Про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють досудове розслідування, прокуратури, суду - 20.03.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Калинчук Анни Сергіївни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області, Офісу Генерального прокурора про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють досудове розслідування, прокуратури, суду.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 24 серпня 2011 року відносно нього заступником Генерального прокурора України було порушено кримінальну справу за ознаками складів злочинів, передбачених частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2, частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

Постановою Солом?янського районного суду міста Києва від 26 серпня 2011 року йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а 18 жовтня 2011 року продовжено строк тримання під вартою до чотирьох місяців.

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 січня 2014 року його засуджено за частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2, частиною першою статті 263 КК України.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 24 лютого 2014 року запобіжний захід щодо нього змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 січня 2015 року вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 січня 2014 року в частині засудження ОСОБА_1 за частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2 КК України скасовано, справа закрита за недоведеністю участі ОСОБА_1 у вчиненні злочину. В іншій частині вирок скасовано та направлено прокурору Київської області для організації додаткових розслідувань.

З моменту прийняття вказаної ухвали та на час звернення до суду з позовом йому не пред`являлися жодні підозри чи обвинувачення у вчиненні злочинів.

При цьому з моменту виявлення ознак злочину 22 серпня 2011 року та до його затримання 26 серпня 2011 року він не намагався переховуватися від органів досудового розслідування, добровільно з`являвся на першу вимогу слідчого на допити, активно сприяв встановленню істини в справі, не чинив опору при затриманні, що свідчило про відсутність підстав для його утримання під вартою в Київському СІЗО.

Будучи депутатом Васильківської міської ради та директором комунального підприємства "Комбінат комунальних послуг" (далі - КП "Комбінат комунальних послуг"), він отримував заробітну плату, за рахунок якої утримував себе та свою родину, забезпечував належне виховання малолітньої дитини та утримання дружини, яка не працювала у зв`язку з доглядом за дитиною. Він позитивно характеризувався за місцем роботи, раніше судимий не був. У зв`язку з тривалим кримінальним провадженням, застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою йому було завдано матеріальної та моральної шкоди, яка виразилась у вимушених змінах у життєвих і виробничих стосунках, психологічному стресі, зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на його користь майнову (матеріальну) шкоду у розмірі 260 773,50 грн та моральну (немайнову) шкоду у розмірі 5 000 000 грн, завданих незаконними рішеннями та діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі Закону виникає в особи у випадку повної реабілітації. Однак доводи позивача про те, що його було звільнено від кримінальної відповідальності, у зв`язку з реабілітуючими обставинами, є необґрунтованими, оскільки закриття кримінальної справи внаслідок застосування закону про амністію не є реабілітуючою обставиною та не встановлює відсутність вини в діях особи, що скоїла злочин.

Крім того, вимагаючи компенсації за незаконне засудження та тримання під вартою, в межах цієї справи позивач не надав доказів, які б свідчили про незаконність такого обмеження волі, оскільки в справі немає даних про те, що ухвалою апеляційного суду, якою було скасовано вирок та в частині кримінальну справу направлено на досудове розслідування, було вказано на незаконність обмеження волі позивача або порушення процедури його затримання. Також відсутні докази, що позивач оскаржував своє взяття або тримання під вартою і компетентний суд встановив його незаконність. Також позивачем не надано доказів на підтвердження доводів щодо нелюдського поводження у зв`язку з утримуванням його в нелюдських камерах для тимчасово затриманих, постійних образ з боку конвоїрів.

Посадовими особами органів досудового розслідування та прокуратури не було вчинено будь-яких дій та не прийнято жодних незаконних рішень відносно позивача. Таким чином, оскільки факти незаконного засудження або тримання під вартою позивача відсутні, то в нього не виникло право на відшкодування шкоди, у зв`язку з чим відсутні підстави для відшкодування шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

02 березня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Калинчук А. С. подалазасобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, а 30 березня 2023 року - уточненукасаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) та обґрунтована тим, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" в частині констатації відсутності у заявника права на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, оскільки існує Закон України "Про застосування амністії в Україні" (392/96-ВР) щодо повної реабілітації політичних в`язнів, в якому вказане прізвище, ім`я та по батькові заявника, при цьому, як стверджують суди першої та апеляційної інстанцій, положення цього закону мали би бути застосовані до заявника незалежно від його волі, і без застосування положень статті 3 Закону України "Про застосування амністії в Україні".

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

10 травня 2023 року справа № 369/1055/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2024 року справу призначено до розгляду упорядку спрощеного позовного провадження без повідомленняучасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Калинчук А. С. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 січня 2015 року кримінальне провадження закрито за недоведеністю участі ОСОБА_1 у вчиненні злочину, тобто з реабілітуючих обставин, і суд не посилався на положення Закону України "Про застосування амністії в Україні" (392/96-ВР) щодо повної реабілітації політичних в`язнів.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про застосування амністії в Україні" амністія застосовується виключно на підставі рішення суду та індивідуально, а по відношенню до ОСОБА_1 рішення суду про застосування амністії ніколи не приймалося, тому висновки суду першої інстанції про нереабілітуючі обставини звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності внаслідок застосування до нього індивідуальної амністії є неспроможними та суперечать фактичним обставинам справи.

Крім того, кримінальне провадження було закрито повністю 25 травня 2018 року, тобто більш як через 4 роки після прийняття та набрання чинності Законом України "Про застосування амністії в Україні" (392/96-ВР) щодо повної реабілітації політичних в`язнів.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У квітні 2023 року Офіс Генерального прокурора, а в травні 2023 року Головне управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області подали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначили, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Київській області 23 серпня 2011 року було порушено кримінальну справу № 193 за фактом готування до терористичного акту, публічних закликів до його вчинення, незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, тобто за ознаками злочинів, передбачених частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2, частиною першою статті 263 КК України.

Заступником генерального прокурора України 24 серпня 2011 року в рамках вказаної кримінальної справи порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2, частиною першою статті 263 КК України.

Зазначені справи об`єднано та визначено підслідність за слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Київській області.

Постановою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 26 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 02 вересня 2011 року, визнано законним затримання ОСОБА_1, якій підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2, частиною першою статті 263 КК України та обрано йому запобіжний захід у вигляді взяття під варту (т.1 а.с.13-20).

Постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 жовтня 2011 року, продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 до чотирьох місяців (т.1 а.с.21-27).

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 січня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2, частиною першою статті 263, частиною першою статті 14, частиною третьою статті 109 КК України, та призначено йому покарання: за частиною першою статті 14, частиною другою статті 258 КК України у виді позбавлення волі на 6 років; за частиною першою статті 258-2 КК України у виді позбавлення волі на 2 роки; за частиною першою статті 263 КК України у виді позбавлення волі на 1 рік; за частиною першою статті 14 частиною третьою статті 109 КК України у виді позбавлення волі на 2 роки 6 місяців. За сукупністю злочинів в силу статті 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на 6 років. Строк відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з дня його затримання 25 серпня 2011 року. Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено тримання під вартою в Київському СІЗО.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 24 лютого 2014 року запобіжні заходи щодо ОСОБА_1 змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши його з під варти негайно (т.1 а.с.28-30).

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 січня 2015 року вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 січня 2014 року щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 в частині засудження їх за частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2 КК України скасовано і справу в цій частині закрито за недоведеністю їх участі у вчиненні злочину. В іншій частині вирок суду скасовано і справу в цій частині направлено прокурору Київської області для організації додаткового розслідування (т.1 а.с.31-46).

В подальшому слідчим відділом Головного управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області за вказаними фактами зареєстровано кримінальне провадження № 22015101110000059 від 30 березня 2015 року, проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні за фактом придбання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 боєприпасів та вибухових речовин без передбаченого законом дозволу за частиною першою статті 263 КК України доручено Слідчому відділу Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи: Генеральна прокуратура України, Головне управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, в якому, посилаючись на вищевказану ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13 січня 2015 року, просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на його користь 260 773,50 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди та 466 500 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданих незаконними рішеннями та діями органу досудового слідства та прокуратури.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 березня 2017 року у справі № 369/6194/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 вересня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 369/6194/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Суткевичем О. О., залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 вересня 2017 року - без змін.

Погоджуючись з рішеннями місцевих судів про відмову в позові, Верховний Суд зазначив, що позивач, будучи фактично притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2, частиною першою статті 263 КК України, був звільнений від кримінальної відповідальності лише за вчинення злочинів, передбачених статтями 258, 258-2 КК України, однак за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 263 КК України, справу було направлено прокурору для організації додаткового розслідування, досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває, тому позивач у зв`язку з цим не був повністю реабілітований. Враховуючи наведене, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для відшкодування шкоди на користь позивача, оскільки у останнього не виникло право на відшкодування шкоди у зв`язку із відсутністю фактів незаконного засудження або тримання під вартою (т.1 а.с.204-213).

При цьому, після прийняття судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у справі № 369/6194/16-ц, постановою слідчого Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Смернягіна В. В. від 25 травня 2018 року кримінальне провадження № 22015101110000059 від 30 березня 2015 року, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених частиною першою статті 263, частиною першою статті 309 КК України, закрито на підставі пункту 1 частини другої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України (4651-17) ).

Зазначена постанова слідчого обґрунтована тим, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року № 786-VІІ (786-18) постановлено про звільнення політв`язнів, в тому числі ОСОБА_1 . Згідно з пунктом 2 вказаної постанови Міністерству внутрішніх справ України та Генеральній прокуратурі України доручено, у зв`язку з відсутністю в діях осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, складу злочину (правопорушення), невідкладно забезпечити припинення кримінальних та адміністративних справ стосовно цих осіб. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про застосування амністії в Україні" щодо повної реабілітації політичних в`язнів" від 27 лютого 2014 року (792-18) відносно ОСОБА_1 застосовано повну індивідуальну амністію (т.1 а.с.238а).

Відповідно до листа Слідчого відділу Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області від 25 листопада 2020 року № 359ад/109/1004/02 в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22015101110000059 від 30 березня 2015 року ОСОБА_1 про підозру не повідомлялося (т.1 а.с.50).

За індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу від 19 січня 2021 року ОСОБА_1 за 2011 рік нараховано доходи в розмірі 24 489,20 грн, за 2016 рік - 120 260,03 грн, за 2017 рік - 217 482,92 грн, за 2018 рік - 263 736,39 грн, за 2019 рік - 14 829,73 грн (т.1 а.с.53)

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Калинчук А. С. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) та в статтях 1167, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , є вичерпним. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина право на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.

Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).

Закриття кримінального провадження можливе лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі.

Підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.

Реабілітуючі - це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.

Висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі) або вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.

Незалежно від того, яка з вказаних обставин привела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підозрою.

Стала судова практика свідчить про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, та надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) та інші).

Нереабілітуючі підстави означають, що відносно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.

Правова позиція щодо відсутності передбачених Законом підстав для відшкодування моральної шкоди особі, кримінальне провадження відносно якої було закрито з нереабілітуючих підстав, неодноразово висловлювалось судом касаційної інстанції.

Так, в постановах Верховного Суду від 03 травня 2023 року у справі № 686/14821/21 (провадження № 61-6545св22) та від 06 грудня 2023 року у справі № 183/4922/20 (провадження № 61-6018св23) зазначено, що звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, внаслідок застосування закону про амністію, декриміналізацією, відмовою потерпілого від обвинувачення не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) (постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 463/1380/15-ц (провадження № 61-18982св18); від 06 березня 2019 року у справі № 161/10842/15-ц (провадження № 61-20009св18); від 23 жовтня 2019 року у справі № 646/1591/18 (провадження № 61-10065ск19); від 18 листопада 2020 року у справі № 199/7894/19 (провадження № 61-4206св20); від 14 липня 2021 року у справі № 766/8892/17 (провадження № 61-3345св21), інших).

Тобто Верховний Суд неодноразово та послідовно робив висновки щодо застосування норм права при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду, й вказані висновки застосовуються судами при розгляді подібних спорів.

У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою слідчого Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Смернягіна В. В. від 25 травня 2018 року кримінальне провадження № 22015101110000059 від 30 березня 2015 року, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених частиною першою статті 263, частиною першою статті 309 КК України, закрито на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності згідно із Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про застосування амністії в Україні" щодо повної реабілітації політичних в`язнів" від 27 лютого 2014 року (792-18) , яким відносно ОСОБА_1 застосовано повну індивідуальну амністію.

Отже, закриття кримінального провадження № 22015101110000059 від 30 березня 2015 року внаслідок застосування закону про амністію не є реабілітуючою обставиною для ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для відшкодування шкоди на користь позивача, оскільки у останнього не виникло право на відшкодування шкоди у зв`язку із відсутністю фактів незаконного засудження або тримання під вартою.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Вказані правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).

У справі, що переглядається, Верховний Суд, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшов висновку, що судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, було ухвалено судове рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів. При цьому висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з правовими висновками щодо застосування вищевказаних положень статті 1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , викладеними в постановах в постановах Верховного Суду від 03 травня 2023 року у справі № 686/14821/21 (провадження № 61-6545св22) та від 06 грудня 2023 року у справі № 183/4922/20 (провадження № 61-6018св23).

Отже, аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, є необґрунтованими.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77- 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.