686/14741/21 Про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки - 20.03.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Спірідонової Т. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року керівник окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області), ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року серії ХМ № 31, колективному сільськогосподарському підприємству "Відродження" села Колибань (далі - КСП "Відродження") передано у колективну власність 962,3 га земель на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. За наслідками розпаювання цієї землі земельні ділянки віднесені до невитребуваних паїв і повинні перейти у комунальну власність.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4512-СГ затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:1599), розташовану за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області та призначену для ведення особистого селянського господарства.

На підставі цього наказу 26 червня 2019 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За договором купівлі-продажу від 16 серпня 2019 року ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку ОСОБА_1 .

Оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області є незаконним, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6825083300:09:008:1599 накладається на земельні ділянки невитребуваних паїв колишнього КСП "Відродження" та не була вільною, тому ОСОБА_2 набув право власності на неї незаконно. ОСОБА_1 придбала спірну земельну ділянку в особи, яка не мала права на її отримання та відчуження, тому ця ділянка вибула з власності територіальної громади поза її волею та може бути витребувана у добросовісного набувача.

Прокурор просив визнати наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4512-СГ про надання земельної ділянки площею 2 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:1599) у власність ОСОБА_2 недійсним; витребувати у ОСОБА_1 на користь Хмельницької міської ради зазначену земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 травня 2022 року позовну заяву задоволено.

Визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 26 червня 2019 року № 22-4512-СГ, яким затверджено документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 2 га, кадастровий номер якої 6825083300:09:008:1591, що знаходиться за межами населених пунктів Копистинської сільської ради (Хмельницька міська територіальна громада).

Витребувано у ОСОБА_1 на користь Хмельницької міської ради земельну ділянку, площею 2 га, кадастровий номер якої 6825083300:09:008:1591, що знаходиться за межами населених пунктів Копистинської сільської ради (Хмельницька міська територіальна громада).

Стягнено з ОСОБА_2, ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області на користь Хмельницької обласної прокуратури по 1 513,30 грн судового збору з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час прийняття оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року

№ 22-4512-СГ спірна земельна ділянка не могла бути передана у приватну власність, оскільки віднесена до не витребуваних паїв. Позовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння відповідачів є обґрунтованими, а втручання держави у їх право власності є виправданим, оскільки порушення загальновідомого, чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі як національного багатства та законодавство про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.

Суд першої інстанції вказував про право покупця на отримання відшкодування завданих збитків відповідно до частини першої статті 661 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Також судом першої інстанції перевірено право прокурора на звернення до суду у цій справі в інтересах органу місцевого самоврядування. Зазначив, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки заперечення відповідачів на позовні вимоги не знайшли свого підтвердження під час слухання справи.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що прокурором не надано оригінал державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року серії ХМ, яким він обґрунтовував свій позов, а надана ним фотокопія державного акта не може братися судом до уваги, оскільки відповідачі ставлять під сумнів цей письмовий доказ. Зазначена фотокопія державного акта є нецілісною, склеєною з двох фрагментів, що робить неможливим зробити висновок навіть про належність державного акта та плану зовнішніх меж земель одному і тому ж документу.

У справі відсутні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження тієї обставини, що спірна земельна ділянка накладається на земельні ділянки колективної власності на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, які залишені для невитребуваних паїв КСП "Відродження", відтак доводи прокурора щодо порушення прав держави в особі територіальної громади у спірних правовідносинах слід визнати такими, що не підтверджені.

Задовольняючи позов прокурора, суд першої інстанції не встановив, що ОСОБА_1, яка придбала за відплатним договором спірну земельну ділянку, на час його укладення, проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що спірна земельна ділянка за фактичним місцезнаходженням чи доступною для ознайомлення документацією, накладається чи могла накладатись на землі невитребуваних паїв КСП "Відродження", що свідчить про добросовісність її поведінки та, відповідно, непропорційність втручання у мирне володіння її майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2023 року та залишити в силі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 травня 2022 року.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови апеляційного суду прокурор посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ). Вважає, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі № 6-1376цс16 та постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 823/1984/16, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 647/195/18, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 299/1719/19, від 06 липня 2021 року у справі № 903/704/20, від 13 липня 2021 року у справі № 917/781/20.

Касаційна скарга мотивована тим, що помилковим та необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність обставин щодо накладення спірної земельної ділянки на невитребувані паї колективної власності КСП "Відродження", а відтак відсутність порушення прав територіальної громади у спірних правовідносинах. На підтвердження викладених у позові обставин прокурором до суду надано належні та допустимі докази, які правильно оцінені судом першої інстанції.

Прокурор звернув увагу, що існування права колективної власності на землю не залежить від наявності чи відсутності у відповідного сільськогосподарського підприємства державного акта, оскільки втрата його оригіналу не позбавляє підприємства права власності на землю, яка йому передана. Відповідачами не надано жодного доказу на спростування наведених доводів прокурора та на підтвердження своїх заперечень, їх твердження фактично є припущеннями.

Суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку наданим доказам в цілому, так і кожному з них, не наведено, які з них враховані, а які відхилені, мотиви такого відхилення, а лише упереджено зроблено висновок про недоведеність накладення спірної земельної ділянки на землі колективної власності, а відтак і відсутність порушення прав територіальної громади у спірних правовідносинах.

Висновок суду апеляційної інстанції про добросовісність поведінки ОСОБА_1 та непропорційність втручання у мирне володіння її майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції не ґрунтується на нормах закону. У даному випадку порушено конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією.

ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області з порушенням земельного законодавства надано у власність ОСОБА_2 у межах норм безоплатної приватизації спірну земельну ділянку. При цьому повноваження щодо розпорядження цими землями на час прийняття органом виконавчої влади оспорюваного наказу належали Хмельницькій міській раді, яка є правонаступником Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади, на підставі якого ця земельна ділянка вибула із розпорядження територіальної громади, позбавивши її можливості отримувати відповідні доходи від її використання, такому суспільному інтересу не відповідає. Суспільний інтерес територіальної громади у поновленні порушеного права на розпорядження спірною земельною ділянкою переважає приватний інтерес відповідача ОСОБА_1, яка у разі витребування цієї земельної ділянки не позбавлена можливості звернутися за відшкодуванням збитків, понесених внаслідок її придбання в особи, яка набула її незаконно та у подальшому відчужила, відповідно до статті 661 ЦК України.

Позиція інших учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Савченко О. В. звернулася до суду з письмовими поясненнями, в яких просила закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України або залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Вказувала, що позивач не довів факт порушення прав держави в особі Хмельницької міської ради, накладення спірної земельної ділянки на землі колективної власності, не надав суду оформленого відповідно до закону державного акта на право колективної власності на землю. ОСОБА_1 набула спірне майно за відплатним договором, витребування цього майна є неприпустимим.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

11 квітня 2023 року заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2023 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

03 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що рішенням Копистинської сільської ради народних депутатів Хмельницького району Хмельницької області від 22 березня 1995 року № 3 передано КСП "Відродження" у колективну власність 962,3 га землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі цього рішення КСП "Відродження" одержало державний акт на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року серії ХМ № 31.

В книзі реєстрації державних актів на право колективної власності на землю Хмельницької районної ради міститься запис № 000031 про видачу КСП "Відродження" державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року серії ХМ 31.

Загальні збори власників земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області рішенням від 03 листопада 2008 року затвердили проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) колишнього КСП "Відродження" та провели розподіл земельних ділянок між співвласниками методом жеребкування. Цим же рішенням земельні ділянки №№ 253-263, 271-277, 530-540, 548-554 не включені у жеребкування та залишені для невитребуваних паїв.

Правонаступниками КСП "Відродження" є виробничий сільськогосподарський кооператив "Відродження" села Колибань (далі - ВСК "Відродження" села Колибань), відповідно до протоколу № 3 загальних зборів членів КСП "Відродження" від 08 травня 1998 "Про реформування КСП в ВСК", який припинив свою діяльність 05 січня 2005 року, номер запису 16681280000000145.

Науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю "Геокадастр" розроблено проєкт землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району та картографічний матеріал розташування земельних ділянок колективної власності, який затверджено протоколом загальних зборів власників земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 03 листопада 2008 року.

Прийнято рішення про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) провести методом жеребкування. Землі колишньої колективної власності ВСК "Відродження", які не увійшли в розпаювання передати у державну власність. Земельні ділянки 253-263, 271-277, 530-540, 548-554 вирішено у жеребкування не включати, а залишити для невитребуваних паїв.

Відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Хмельницькому районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 25 квітня 2019 року

№ 0-22-0.33-1192/116-19 та від 24 березня 2021 року № 10-22-0.33-455/116-21 спірна земельна ділянка, кадастровий номер 6825083300:09:008:1599, перебуває у межах земель колективної власності колишнього ВСК "Відродження".

Наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4512-СГ за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 затверджено документацію із землеустрою та надано йому у власність земельну ділянку площею 2 га, (кадастровий номер 6825083300:09:008:1599), для ведення особистого селянського господарства (проект розроблено на підставі наказу від 25 квітня 2019 року № 22-3525-СГ). Право приватної власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку зареєстровано 26 червня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстратором Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області Андрієвською М. В., номер запису про право власності 32192108, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1861837968250 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 липня 2019 року, індексний номер 47562098).

Вказану земельну ділянку ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16 серпня 2019 року.

Право приватної власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку зареєстровано приватним нотаріусом на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 серпня 2019 року, індексний номер 48285285, номер запису про право власності 32860762.

Згідно з інформацією Хмельницької регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" земельна ділянка, передана ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 6825083300:09:008:1599, накладається на земельні ділянки колективної власності на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, які протоколом загальних зборів від 03 листопада 2008 року залишено для невитребуваних паїв, а саме на земельні ділянки №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 та НОМЕР_4, які розташовані на картографічному матеріалі проекту землеустрою із схематичним зображенням.

На підтвердження належності спірної земельної ділянки КСП "Відродження" прокурором надано копію державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року серії ХМ.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року призначено судову земельно-технічну експертизу для з`ясування питання щодо накладення спірної земельної ділянки на землі КСП "Відродження".

З повідомлення судового експерта Арашина О. Л. від 30 січня 2023 року № 50/10.7/2023 вбачається, що надати висновок земельно-технічної експертизи у цій справі є неможливим, оскільки запитувані експертом дані, а саме копія державного акта на право колективної власності від 18 грудня 1995 року, виданого КСП "Відродження", в його реальній величині та без заломлювань, копія документації із землеустрою належним чином завірену (прошнуровану, пронумеровану), згідно з якою відбувалося формування земель загальною площею 962,3 га, переданих у колективну власність КСП "Відродження" з наступною видачею державного акту на право колективної власності від 18 грудня 1995 року серії ХМ, оригінал або належним чином засвідчена копія документації із землеустрою "Проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області", розроблена науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю "Геокадастр" у 2008 році, не були надані експерту для проведення дослідження.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 22, 23 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-ІV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

З 01 січня 2019 року набув чинності Закон України від 10 липня 2018 року № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил користування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в України" (2498-19) , згідно з яким землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад.

Згідно з пунктом 21 Перехідних положень ЗК України (2768-14) (який є чинним з 01 січня 2019 року), з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" (2498-19) , землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 379/818/22 викладено висновок про те, що "вказаним законом оновлено та конкретизовано порядок використання земель зазначеної категорії та, відповідно, єдиною підставою для виділення таких земельних ділянок в натурі (на місцевості) після 01 січня 2019 року є рішення територіальної громади (в особі відповідної сільської, селищної, міської ради)".

Відповідно до частин першої та другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор, зокрема, просив витребувати у ОСОБА_1 на користь Хмельницької міської ради земельну ділянку, площею 2 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:1599) для ведення особистого селянського господарства, що була передана у власність ОСОБА_2 на підставі наказу ГУ Держеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4512-СГ, посилаючись на те, що остання набула її у власність незаконно, з порушенням вимог Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (899-15) .

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі 199/10107/21 викладено висновок про те, що "власник, з дотриманням вимог

статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника".

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, який підтримав Верховний Суд, зокрема у постановах: від 13 вересня 2023 року у справі № 359/3912/15-ц, від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16-ц, "захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України".

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з якими "власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна".

Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Така судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суди першої інстанції, надавши належну правову оцінку доводами сторін, зібраним у справі доказам у їх сукупності, правильно встановили, що спірна земельна ділянка (кадастровий номер 6825083300:09:008:1599) знаходиться в межах земель колективної власності колишнього КСП "Відродження" і накладається на земельні ділянки невитребуваних паїв; правонаступником КСП "Відродження" є ВСК "Відродження" села Колибань, який припинив свою діяльність 05 січня 2005 року, як наслідок зробив правильний висновок про те, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку із земель державної власності, був прийнятий з порушенням Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (899-15) , пункту 21 Перехідних положень ЗК України (2768-14) , а відповідно він незаконно набув право власності на спірну земельну ділянку й в подальшому відчужив її ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 серпня 2019 року.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - територіальної громади на підставі незаконного рішення державного органу, тобто поза волею власника, а ОСОБА_2, не маючи на це права, здійснив відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відновлення права територіальної громади на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, якою є ОСОБА_1 .

У цьому конкретному випадку витребування майна є законним, пропорційним і виправданим заходом, що переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 686/14706/21 зазначено, що "ОСОБА_1, незаконно набувши право власності на земельну ділянку, через незначний період часу - два місяці відчужила її ОСОБА_2, за умов, які мали б викликати сумнів у останньої, і яка, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності відчужувача на цю земельну ділянку, і за необхідності отримавши правову допомогу, мала б зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу земельної ділянки, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції".

Верховний Суд звертає увагу, що цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387, 388 ЦК України), так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і ОСОБА_1, пред`явивши відповідний позов. Указане відповідає висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.

За обставин цієї справи, ОСОБА_2, незаконно набувши право власності на спірну земельну ділянку, через незначний період часу - менше двох місяців відчужив її ОСОБА_1, за умов, які мали б викликати сумнів в останньої, і яка, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності відчужувача на цю земельну ділянку, і за необхідності, отримавши правову допомогу, мала б зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу земельної ділянки, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог прокурора у частині витребування спірної земельної ділянки.

Зроблені судом першої інстанції у цій справі висновки узгоджуються із правовою позицією в аналогічних справах за позовом прокурора в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради щодо інших земельних ділянок, які розташовані поруч, викладеною у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 686/14706/21, від 15 листопада 2023 року у справі № 686/14733/21.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, взяв до уваги обставини справи, встановлені судом першої інстанції, та ті самі докази, які місцевий суд оцінив, переоцінивши їх, при цьому не навів підстав для такої переоцінки та вмотивованих обґрунтувань на спростування наведених судом першої інстанції висновків, дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовної вимог про витребування земельної ділянки з тих підстав, що відсутні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження тієї обставини, що спірна земельна ділянка накладається на земельні ділянки колективної власності на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, які залишені для невитребуваних паїв КСП "Відродження".

При цьому помилковими є висновки апеляційного суду, що надана прокурором копія державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року серії ХМ не може братися судом до уваги, оскільки відповідачі ставлять під сумнів цей письмовий доказ.

Так, у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 686/14727/21 викладено висновок, що "сам по собі факт відсутності оригіналу державного акта на право колективної власності на землю, виданого 18 грудня 1995 року КСП "Відродження" не спростовує факту передачі зазначеному підприємству у колективну власність 962,3 га землі на підставі рішення Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області № 3 від 22 березня 1995 року, а існування права колективної власності КСП "Відродження" на земельну ділянку площею 962,3 га не залежить від наявності чи відсутності такого державного акта. Тому слід враховувати, що з моменту отримання власниками земельних часток (паїв) сертифікатів на право на земельну частку (пай) державний акт на право колективної власності втрачає свою актуальність та чинність, оскільки в частині цих земель уже набувається право приватної власності".

Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 686/14733/21 вказував, що "відсутність оригіналу державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року не дає підстав для висновку про те, що позивач всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України не довів, що КСП "Відродження" отримало у колективну власність земельну ділянку площею 962,3 га. Так, суди встановили, що оригінал державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року серії ХМ 31 втрачено, що підтверджується інформацією ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, а наявна лише його копія, яка долучена до матеріалів справи. Факт отримання у колективну власність КСП "Відродження" земельної ділянки площею 962,3 га підтверджується рішенням третьої сесії Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області 22 скликання від 22 березня 1995 року та записами у належним чином завіреній копії Книги реєстрації державних актів на право колективної власності на землю Хмельницької районної ради, згідно з якою за записом № 31 зареєстровано державний акт на право колективної власності на землю КСП "Відродження" площею 962,3 га від 18 грудня 1995 року.

При цьому правильними є висновки суду першої інстанції про право прокурора на представництво інтересів держави у цій справі з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший-третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень частин третьої-п`ятої статті 56 ЦПК України і частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва інтересів держави, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові.

Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що у прокурора були відсутні підстави для представництва в суді інтересів держави в особі Хмельницької міської ради, є необґрунтованими, оскільки прокурор, звертаючись до суду з позовом відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частини четвертої статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Хмельницької міської ради, визначив, у чому полягає порушення його інтересів, та визначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Так, у цій справі підставою для представництва інтересів держави в особі Хмельницької міської ради прокурор зазначив нездійснення Хмельницькою міською радою упродовж тривалого часу захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, а саме: незвернення до суду з вимогами про витребування спірного майна. При чому керівник Окружної прокуратури міста Хмельницького направив Хмельницькій міській раді лист-повідомлення, в якому попередньо повідомив міську раду про намір здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави в особі Хмельницької міської ради.

Таким чином, у справі, яка переглядається, прокурор обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради, яка самоусунулася від виконання покладених на неї обов`язків щодо витребування майна. Тому, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги на неврахування судами відповідних правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо відсутності у прокурора законних підстав для представництва інтересів держави в спірних правовідносинах.

Водночас не можна погодитися з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 26 червня 2019 року № 22-4512-СГ, яким затверджено документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 2 га, кадастровий номер якої 6825083300:09:008:1591, що знаходиться за межами населених пунктів Копистинської сільської ради (Хмельницька міська територіальна громада).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 та інших.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність спірного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.

У справі, що переглядається прокурор пред`явив, зокрема, вимоги про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4512-СГ про надання земельної ділянки площею 2 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:1599) у власність ОСОБА_2 .

Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2024 року у справі № 363/3873/17 виклав висновок, що "позивач у межах розгляду справи у спорі за віндикаційним позовом може посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів ГУ Держгеокадастру у Київській області без заявлення вимоги про визнання їх недійсними та/або скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані. Суд має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення".

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2024 року у справі № 686/14721/21 викладено висновок про те, що "правильними є висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні позову в частині визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, оскільки така вимога не є ефективним способом захисту прав позивача".

За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволення позовних вимог в зазначеній частині, проте помилилися щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржену постанову в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Савченко О. В. звернулася до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (у листопаді 2023 року подано додаткові пояснення до вказаного клопотання), в якому вона просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у тому числі для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 686/14706/21

Згідно з частиною третьою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Вказаною нормою передбачено, що підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Заявник просить відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 686/14706/21, тобто того самого касаційного суду, тому відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з положеннями частини третьої статті 403 ЦПК України.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду та Верховного Суду України за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 та інші).

Разом із цим, у клопотанні заявник, як підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначає частину п`яту статті 403 ЦПК України, а саме: необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо можливості доведення права власності на земельну ділянку виключно на підставі державного акта, за умови існування його оригіналу (1), можливості визначення накладення земельних ділянок виключно на підставі земельно-технічної документації, відповідно до якої формувався правовстановлюючий документ на земельну ділянку (2), неможливості звернення прокурора до суду із позовом за наявності іншого суб`єкта владних повноважень, в якого є юридичний відділ із значною кількістю штатних юристів та до компетенція якого належить право на звернення до суду з позовною заявою (3).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Заявником не наведено, у чому саме полягає виключна правова проблема у цій справі, також не наведено аналіз судової практики, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, а тому не доведено наявність протилежних і суперечливих судових рішень та глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці у справах із аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

Зважаючи на наведене, колегія суддів не встановила достатніх та обґрунтованих підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а отже, у задоволенні клопотання ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Савченко О. В., про передачу справи № 686/14721/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

Клопотання про закриття касаційного провадження мотивоване тим, що правовідносини у постановах касаційного суду, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, та у цій справі не є подібними.

Пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України передбачає закриття судом касаційного провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього кодексу суд встановив, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 звертала увагу на те, що "слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші".

Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.

Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність.

Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору. Наприклад, з неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є. А позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить. Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц та інші). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У зазначених прокурором у касаційній скарзі справах та у справі, яка є предметом касаційного перегляду, порівняння спірних правовідносин за змістовим критерієм демонструє подібність останніх.

З огляду на висновки, наведені у цій постанові, Верховний Суд вважає, що немає підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про витребування земельної ділянки, яке в цій частині відповідало вимогам закону, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції у зазначеній частині та залишення в силі в указаній частині рішення суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувану постанову апеляційного суду слід змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним наказу, виклавши їх в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатом касаційного перегляду результат вирішення спору в частині визнання недійсним наказу по суті не змінився, а в частині вирішення позовної вимоги про витребування земельної ділянки залишено в силі рішення суду першої інстанції, то в цій частині (витребування земельної ділянки) необхідно розподілити судові витрати.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до судупозовної заяви немайнового характеру, яка подана юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Отже, з ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь Хмельницької обласної прокуратури підлягає стягненню по 1 513,33 грн (2 270 грн ? 200 % ? 3) на відшкодування витрат зі сплати судового збору у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 396, 400, 403, 410, 412, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Савченко Оксана Володимирівна, про закриття касаційного провадження відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Савченко Оксана Володимирівна, про передачу справи № 686/14741/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відмовити.

Касаційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2023 року скасувати в частині вирішення позовної вимоги про витребування земельної ділянки, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 травня 2022 року в цій частині залишити в силі.