753/23342/21 Про визнання недійсними та скасування результатів відкритих торгів (аукціону) та визнання недійсним договору-купівлі продажу майнових прав щодо нерухомого майна - 15.03.2024 Прийняття

16 червня 2016 року ПАТ "Фідобанк" направлено ОСОБА_4 відповідне повідомлення щодо нікчемності правочину та застосовано наслідки нікчемного правочину з посиланням на пункти 5, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також 17 червня 2016 року на адресу приватного нотаріуса КМНО Падалки Р. О. надіслано повідомлення про визнання договору іпотеки нікчемним відповідно до пунктів 5, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з прохання здійснити реєстраційні дії щодо зняття заборони відчуження державної реєстрації, припинення обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації, припинення іншого речового права (іпотеки) в Державному реєстрі речових прав на предмет іпотеки тощо. Проте нотаріус відмовив ПАТ "Фідобанк" у задоволенні його звернення, посилаючись на Закон України "Про нотаріат" (3425-12) та Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

10 серпня 2016 року ПАТ "Фідобанк" отримав вимогу ОСОБА_2 про усунення порушення - повідомлення у порядку статей 35, 38 Закону України "Про іпотеку". У зазначеній вимозі ОСОБА_1 просив протягом 30 днів з моменту отримання вимоги виконати зобов`язання за депозитним вкладом у розмірі 130 000,00 дол. США із роз`ясненням, що у разі невиконання претензії він зверне стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

09 вересня 2016 року приватним нотаріусом КМНО Стрельченко О. В. проведено перереєстрацію права власності іпотечного майна на ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки від 30 жовтня 2015 року.

Після набуття права власності на вказане майно ОСОБА_4 стало відомо, що колишній його власник - ПАТ "Фідобанк" без будь-якої правової підстави розмістив відділення свого банку та його майно у нежитловому приміщення з № 1 до № 17, групи приміщень № 513 - салон краси (в літері А), загальною площею 176,3 кв. м, що в будинку АДРЕСА_1, яке належить йому на праві власності.

Позивач надіслав лист на адресу ПАТ "Фідобанк" від 10 листопада 2016 року з повідомленням про те, що ОСОБА_1 набув права власності на предмет іпотеки та з 09 вересня 2016 року є власником всіх прав щодо об`єкта. Зазначений лист ПАТ "Фідобанк" отримало 24 листопада 2016 року.

Разом з тим позивачу стало відомо що майнові права щодо належного йому майна рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16 грудня 2020 року № 718 про затвердження порядку продажу активів (майна) банку включено до лоту GL22N019274 з метою продажу.

Так, 14 січня 2021 року відбувся відкритий електронний аукціон щодо реалізації права вимоги ПАТ "Фідобанк". За результатами проведеного аукціону та згідно з протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-12-17-000004-b переможцем стало ТОВ "ФК "Капітал Джірінг".

Між ПАТ "Фідобанк" та ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" 04 березня 2021 року укладений договір № GL22N019274/5 купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, відповідно до якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність майнові права щодо нерухомого майна: нежилі приміщення з № 1 (один) до № 17 (сімнадцять), групи приміщень № 513 - салон краси, загальною площею 176,3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 763155980000, право власності на яке виникло у продавця на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10 серпня 2007 року та припинено на підставі договору іпотеки від 30 жовтня 2015 року зі змінами та доповненнями, які є відмінними від права власності та які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому.

Згідно з пунктом 1.3 договору купівлі-продажу майнові права вважаються переданими ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" з моменту підписання цього договору.

На підставі викладеного позивач просив суд:

1) скасувати рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про затвердження умов продажу активів ПАТ "Фідобанк" від 16 грудня 2020 року № 718 в частині включення до об`єктів, що підлягають продажу, майнові права щодо нерухомого майна: нежилі приміщення з 1 до 17, групи приміщень № 513 - салон краси, загальною площею 176,3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (літ А), м. Київ;

2) визнати недійсними відкриті торги (аукціон) з продажу активів (майна) ПАТ "Фідобанк" (лот GL22N019274), результати яких оформлені протоколом електронного аукціону від 14 січня 2021 року № UA-EA-2020-12-17-00004-b щодо продажу майнових прав на нерухомість за адресою: АДРЕСА_1, м. Київ, (176,3 кв. м);

3) визнати недійсним договір, укладений між ПАТ "Фідобанк" та ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" за результатами проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу активів (майна) ПАТ "Фідобанк" (лот GL22N019274), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-12-17-00004-b від 14 січня 2021 року, а саме договір № GL22N019274/5 купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Тверською І. В. та зареєстрований в реєстрі за № 334, оскільки позивач вважає, що він є законним власником нерухомого майна, а тому у ПАТ "Фідобанк" були відсутні майнові права на нерухоме майно, які могли бути відчужені.

Короткий зміст рішення судів

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, вказав, що права ОСОБА_2 не порушені, оскільки договір іпотеки від 30 жовтня 2015 року є нікчемним, що встановлено постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у справі № 753/23075/16-ц та застосовано наслідки нікчемності такого договору шляхом скасування свідоцтва про право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно: нежитлові приміщення з № 1 до № 17 групи приміщень № 513 - салон краси (в літері А), загальною площею 176,3 кв. м в будинку АДРЕСА_1 та визнання права власності на них за ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" як правонаступником ПАТ "Фідобанк".

Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 15 000,00 грн.

Стягуючи з позивача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу на користь відповідача ТОВ "ФК "Капітал Джірінг", суд взяв до уваги копію договору про надання правової допомоги від 16 грудня 2021 року № 16-12/2021 та ордер про надання правничої допомоги у Дарницькому районному суді м. Києва; те, що відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг від 18 липня 2022 року № 1 адвокат Пінчук О. С. надала, а замовник (ТОВ "ФК "Капітал Джірінг") прийняв надану правову (правничу) допомогу, перелік виконаних робіт зазначено у вказаному акті; відповідно до рахунку-фактури від 18 липня 2022 року № 1 сума до сплати витрат на правову допомогу становить 15 000,00 грн. На підставі зазначених документів, ураховуючи характер виконаної представником відповідача роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.

Апеляційний суд, у свою чергу, установив, що суд першої інстанції ухвалив рішення щодо суті спору та додаткове рішення щодо витрат із додержанням норм матеріального та процесуального права .

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року задоволено заяву ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" витрати на професійну правничу допомогу в апеляційному суді в розмірі 15 000,00 грн.

Апеляційний суд урахував, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представник відповідача долучила до заяви: копію договору від 16 грудня 2021 року про надання правової допомоги, копію акта приймання-передачі виконаних робіт, відповідно до якого надавалася правова допомога у вигляді складання заяви про ознайомлення з матеріалами справи, ознайомлення з апеляційною скаргою, складання відзиву на апеляційну скаргу, участь в судовому засіданні апеляційного суду, на що загалом витрачено 10 годин, рахунок-фактуру, відповідно до якого сплачено 15 000,00 грн, а також детальний опис робіт. Апеляційний суд перевірив відомості, зазначені в акті виконаних робіт, а також в описі робіт, та дійшов висновку, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом відповідача роботи (наданих послуг) відповідає наявним у справі доказам, критерію розумності та часу, витраченому на виконання відповідних робіт. Адвокат Пінчук О. С. подала до апеляційного суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи, відзив на апеляційну скаргу, яка є досить об`ємною за змістом, адвокат брала участь у судовому засіданні апеляційного суду, у свою чергу позивач не навів заперечень щодо непропорційності зазначених робіт та часу, витраченого адвокатом на їх виконання.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_5, 06 січня 2023 року звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року, додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Касаційна скарга також містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення судів.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 травня 2019 року у справі № 344/8030/16-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, від 13 квітня 2021 року у справі № 910/11702/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України (1618-15) ). Також заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме не досліджено письмові докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник вказує, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, від 04 березня 2021 року, ці майнові права належали позивачу, а не ПАТ "Фідобанк", отже, в розумінні положень статті 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) банк не мав права продажу цих майнових прав. Тобто оспорюваний договір був укладений щодо об`єкта нерухомого майна, який перебував у власності ОСОБА_2 . Договір щодо передачі майнових прав на нерухоме майно укладено не з власником ( ОСОБА_3 ), а з іншою особою - ПАТ "Фідобанк", яке станом на дату укладення договору не мало жодного відношення до права власності на спірне нерухоме майно та майнових прав на нього. На момент укладення оспорюваного договору майнові права щодо вказаного об`єкта нерухомого майна не були зареєстровані як за ПАТ "Фідобанк" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, так і в подальшому за ТОВ "ФК "Капітал Джірінг", що у сукупності свідчить про наявність підстав для визнання недійсними оспорюваного договору, проведеного аукціону та відповідного рішення Фонду. ПАТ "Фідобанк" не володів жодними правами відносно спірного майна набувача ОСОБА_2, тому не мав права відчуження неіснуючих прав на користь ТОВ "ФК "Капітал Джірінг", а всі ці дії містять ознаку зловживання правами, що заборонено приписами статті 13 ЦК України. У зв`язку з чим набувач прав ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" за спірним договором не є добросовісним набувачем.

Станом на дату кладення оспорюваного договору (04 березня 2021 року) було відсутнє будь-яке рішення суду щодо встановлення ознак нікчемності в договорі іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Падалкою Р. О. 30 жовтня 2015 року за № 7823. Незрозуміло, що саме відчужив ПАТ "Фідобанк" на користь ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" на підставі оспорюваного договору, оскільки в іпотеку передавалося саме нерухоме майно, а не майнові права на нього, де власником нерухомості в 2015 році був банк, про що було внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а з 09 вересня 2016 року власником став ОСОБА_1 . Право власності на нерухоме майно, а не майнові права на нього, зареєстровано за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відчужувані майнові права щодо нерухомого майна в порушення вимог статті 182 ЦК України не були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не є об`єктами цивільного обороту, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості саме про об`єкт нерухомості, а не майнові права на нього, власником нерухомого майна в 2016 році був ОСОБА_1, тому банк, всупереч статті 658 ЦК України, не мав права відчужувати вказані майнові права щодо нерухомого майна на користь ТОВ "ФК "Капітал Джірінг", оскільки не був їх власником, а тому оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним. Майнові права нерозривно пов`язані з майном, якого стосуються, а після набуття позивачем 09 вересня 2016 року права власності на спірне нерухоме майно, він не передавав банку майнові права на це нерухоме майно. Оскільки на момент винесення рішення Фондом від 16 грудня 2020 року № 718 про затвердження порядку продажу активів (майна) ПАТ "Фідобанк", банку вже не належало право власності та будь-які інші майнові права на об`єкт в силу переходу таких прав до ОСОБА_2, Фонд не мав права включати будь-які майнові права на відповідний об`єкт до ліквідаційної маси банку, виставляти на їх продаж на відкритих торгах (аукціоні) у складі пулу активів, а банк, відповідно, за наслідками проведення аукціону, не мав права укладати договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності. З огляду на приписи Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) та Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, ФГВФО неправомірно здійснив відчуження такого майна (активів) неплатоспроможного банку, як майнові права щодо спірних нежилих приміщень, що вже належали на праві власності позивачу. ПАТ "Фідобанк" ніколи не було власником саме майнових прав щодо спірного нерухомого майна, оскільки у власності банку до 09 вересня 2016 року перебував об`єкт нерухомості, а не права на нього, а тому ПАТ "Фідобанк" розпорядилося активами (майновими права щодо нерухомого майна), які йому ніколи не належали та банк ніколи не був їх власником.

Окрім цього, заявник наполягає, що суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив клопотання ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" про долучення доказів (постанови Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у справі № 753/23075/16-ц), чим порушив частину восьму статті 83 ЦПК України, оскільки такий доказ поданий у не встановлений законом строк і відповідач не зазначив у клопотанні причину неможливості його подання раніше. Водночас наведена постанова взагалі не стосується предмету позову, предмету доказування та не підтверджує/заперечує/спростовує жодної обставини/підстав поданого позову. В порушення статті 82 ЦПК України суди попередніх інстанцій не надалі оцінку фактичним обставинам, установленим у судових рішеннях, що набрали законної сили, в інших справах, зокрема у справі № 826/10788/16 (постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року) та у справі № 826/15355/16 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2021 року), в яких встановлені обставини відсутності ознак нікчемності на підставі частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в укладеному між банком та позивачем договорі іпотеки.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" в суді першої інстанції, то заявник вказує, що суд мав би зазначити, що розмір заявлених витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 15 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні із виконаною роботою у суді першої інстанції, отже, їх розмір є необґрунтованим. З огляду на відсутність наданого представником відповідача детального опису робіт (наданих) послуг, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та документів щодо оплати клієнтом виставленого адвокатом рахунку, вказані обставини взагалі унеможливлюють ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, або, за наявності підстав для задоволення заяви - значно їх зменшити.

У березні 2023 року до Верховного Суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від 09 березня 2023 року за № 60-2442/23 та відзив від 09 березня 2023 року за № 069-60-95/23, а також клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (копії доказів направлення відзивів іншим учасникам справи), в яких відповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.

У березні 2023 року до Верховного Суду від ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому відповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.

Інші відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга представника ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк на усунення недоліків касаційної скарги, а саме: надання доказів на підтвердження сплати судового збору. Також Верховний Суд зазначив, що оскільки строк на касаційне оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявником не пропущено, відсутні підстави для вирішення питання про його поновлення судом.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389), витребувано матеріали справи № 753/23342/21 із Дарницького районного суду м. Києва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 753/23342/21.

На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року № 383/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 березня 2024 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що 18 грудня 2015 року та 04 лютого 2016 року між ПАТ "Фідобанк" та ОСОБА_3 укладені договори банківського вкладу, відповідно до яких ОСОБА_1 передав, а ПАТ "Фідобанк" прийняв грошові кошти у сумі 130 000,00 доларів США на строк до 18 червня 2016 року та у сумі 170 000,00 доларів США на строк до 04 серпня 2016 року. Загальна сума вкладів склала 300 000,00 доларів США.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаними договорами між ПАТ "Фідобанк" та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки від 30 жовтня 2015 року, з наступними змінами до нього, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Падалкою Р. О., відповідно до умов якого банк (іпотекодавець) передав в іпотеку ОСОБА_1 (іпотекодержатель) нерухомість, а саме: нежитлове приміщення з № 1 до № 17, групи приміщень № 513 - салон краси (в літері А), загальною площею 176,3 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

20 травня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 8 "Про віднесення ПАТ "Фідобанк" до категорії неплатоспроможних", на підставі чого виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 травня 2016 року № 783 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Фідобанк". Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на один місяць з 20 травня 2016 року до 19 червня 2016 року, який згодом продовжено до 19 липня 2018 року.

09 вересня 2016 року приватний нотаріус КМНО Стрельченко О. В. провела перереєстрацію права власності іпотечного майна на ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки від 30 жовтня 2015 року й ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - предмет іпотеки: нежитлове приміщення з № 1 до № 17, групи приміщень № 513 - салон краси (в літері А), загальною площею 176,3 кв. м, розташоване в будинку АДРЕСА_1 .

Вказані обставини встановлені рішенням Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у справі № 753/23075/16-ц.

Позивачу стало відомо що майнові права щодо належного йому майна рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16 грудня 2020 року № 718 про затвердження порядку продажу активів (майна) банка включено до лоту GL22N019274 з метою продажу.

14 січня 2021 року відбувся відкритий електронний аукціон щодо реалізації права вимоги ПАТ "Фідобанк". За результатами проведеного аукціону та згідно з протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-12-17-000004-b переможцем стало ТОВ "ФК "Капітал Джірінг".

Форма договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна є типовою та розміщена на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

На виконання частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноваженою особою Фонду проведено перевірку правочинів ПАТ "Фідобанк", вчинених протягом 1 року до запровадження у ньому тимчасової адміністрації (20 травня 2016 року), та виявлено що 30 жовтня 2015 року ПАТ "Фідобанк" передало власне майно (нежилі приміщення з 1 до 17 (групи приміщень № 513) - салон краси, загальною площею 176,3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ) в іпотеку як забезпечення виконання зобов`язань за договорами банківських вкладів від 18 рудня 2015 року та 04 лютого 2016 року на підставі договору іпотеки від 30 жовтня 2015 року.

При перевірці договору іпотеки Уповноваженою особою виявлено такі ознаки нікчемності: ПАТ "Фідобанк" взяло на себе зобов`язання (іпотеку), якою забезпечило не кредитну операцію, а депозитний вклад, що є порушенням пункту 5 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб (пункт 1 частини третьої статті 47 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") до кредитних операцій Законом не віднесено. Крім того, ПАТ "Фідобанк" уклало договір іпотеки, що забезпечував повернення депозиту, чим надав відверту перевагу одному із вкладників банку (ОСОБА_1) перед іншими вкладниками, депозити яких не були забезпечені нічим, окрім Фондом гарантування вкладів, що є порушенням пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", при цьому надання такої переваги саме ОСОБА_4 не було передбачено ні чинним на той час законодавством, ні внутрішніми документами банку.

У зв`язку з чим ОСОБА_4 направлено повідомлення від 16 червня 2016 року № 2-1-0-3-1/315-ВА про нікчемність договору іпотеки від 30 жовтня 2015 року, договору від 18 грудня 2015 року про внесення змін № 1 та договору від 05 лютого 2016 року про внесення змін № 2.

ОСОБА_1, набувши право власності на спірне майно, у грудні 2016 року звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ПАТ "Фідобанк" про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення. В свою чергу ПАТ "Фідобанк" звернувся із зустрічним позовом до приватного нотаріуса КМНО Стрельченко О. В., ОСОБА_2 про визнання протиправними дій приватного нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, скасування нотаріальної дії, свідоцтва про право власності на нерухоме майно й визнання права власності на таке нерухоме майно.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року у справі № 753/23075/16-ц позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ "Фідобанк" про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення задоволено, а у задоволенні зустрічного позову ПАТ "Фідобанк" - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року у справі № 753/23075/16-ц скасовано та ухвалено нове, відповідно до якого у задоволенні позову ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відмовлено, а зустрічний позов ПАТ "Фідобанк" про визнання протиправними дій приватного нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, скасування нотаріальної дії, свідоцтва про право власності на нерухоме майно й визнання права власності на таке нерухоме майно - задоволено.

Визнано протиправними дії приватного нотаріуса КМНО Стрельченко О. В. при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 вересня 2016 року № 31312570 та внесенню записів за даними рішеннями до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Скасовано рішення приватного нотаріуса КМНО Стрельченко О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 вересня 2016 року № 31312570 та внесення записів за даними рішеннями до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Скасовано державну реєстрацію прав на нерухоме майно: нежитлове приміщення з № 1 до № 17, групи приміщень № 513 - салон краси (в літері А), загальною площею 176,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, що відбулася на підставі рішення приватного нотаріуса КМНО Стрельченко О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 вересня 2016 року № 31312570.

Скасовано свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення з № 1 до № 17, групи приміщень № 513 - салон краси (в літері А), загальною площею 176,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" право власності на нежитлове приміщення з № 1 до № 17, групи приміщень № 513 - салон краси (в літері А), загальною площею 176,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане рішення Київського апеляційного суду набрало законної сили 07 грудня 2021 року.

У цій справі 21 липня 2022 року представник ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" - адвокат Пінчук О. С. через відділення 76018 м. Івано-Франківськ направила клопотання про компенсацію витрат сторонам. Цього ж дня адвокат Пінчук О. С. клопотання про компенсацію витрат (з доказами направлення учасникам справи) надіслала на адресу суду: АДРЕСА_2, трек номер відправлення 7601871614082, що підтверджується роздруківкою відправлення з офіційного сайту Укрпошти, копією чеку та накладною, що додані до відзиву на апеляційну скаргу.

Із урахуванням пересилання з м. Івано-Франківська до м. Києва відправлення 7601871614082 отримано Дарницьким районним судом м. Києва 25 липня 2022 року.

До клопотання про компенсацію витрат на правничу допомогу додано детальний опис робіт від 18 липня 2022 року вих.№ 18.07-2022/2, що був направлений як до суду першої інстанції, так і всім учасникам справи, в тому числі і позивачу.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів відповідають з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (частина п`ята статті 216 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою, другою та третьою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 658 ЦК України встановлено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно з вимогами статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України (1618-15) , покладається на кожну із сторін.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновки про те, що: "преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі - для суду під час розгляду інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає потреби встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть судової преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення у справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено судом ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що піддано аналізові в мотивувальній частині судового акта".

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19), згідно з якими преюдиційні факти - це такі факти, що встановлені рішенням чи вироком суду, які набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Тож законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних (відмінних) за змістом судових рішень.

Рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин (частина перша статті 265 ЦПК України).

У мотивувальній частині рішення, зокрема зазначаються: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду (пункти 1, 2 та 4 частини четвертої статті 265 ЦПК України).

У постанові Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у справі № 753/23075/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "Фідобанк", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Капітал Джірінг", про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та зустрічним позовом ПАТ "Фідобанк", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Капітал Джірінг", до приватного нотаріуса КМНО Стрельченко О. В., ОСОБА_1, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій приватного нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, скасування нотаріальної дії, свідоцтва про право власності на нерухоме майно й визнання права власності на нерухоме майно, обставини в якій є преюдиційними у справі, що переглядається, встановлено, що:

"наказом Уповноваженої особи №32 від 25.05.2016 року "Про організацію заходів щодо перевірки договорів" і наказом №67 від 06.06.2016 "Щодо внесення змін до наказу ПАТ "Фідобанк" №32 від 25.05.2016" створено комісію щодо перевірки договорів на предмет виявлення договорів що мають ознаки нікчемності в розумінні ст. 36 Закону України № 4452-V1.

Згідно протоколу від 10.06.2016 року засідання комісії з перевірки правочинів за кредитними операціями, вказаною комісією було виявлено договір іпотеки від 30 жовтня 2015 року, укладений з ОСОБА_1, після дослідження якого комісія вирішила, що вказаний договір має всі ознаки, передбачені п. 5, 7 ч.3 ст.38 Закону України № 4452-V1 - позивач уклав правочин, умови якого передбачають передачу майна з метою надання окремим кредиторам переваг, прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. щодо визнання такого договору нікчемним.

На підставі зазначеного протоколу видано наказ №124 від 15.06.2016 року "Щодо заходів про визнання в ПАТ "Фідобанк" договорів іпотеки нікчемними з результатами перевірки".

Зокрема, під час перевірки виявлено, що при укладанні та виконанні зазначеного іпотечного договору допущені порушення законодавства та встановлено, що указаний договір іпотеки підпадає під ознаки нікчемності відповідно до ст. 38 Закону України № 4452-V1, а саме п.7 ч. 3 ст. 38 Закону України № 4452-V1, - банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, при тримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових сум у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки та банківську діяльність" (2121-14) .

Таким чином, за умовами договору іпотеки ПАТ "Фідобанк" узяв на себе зобов`язання (іпотеку), якою забезпечив не кредитну операцію (депозитний вклад), що свідчить про ознаки нікчемності укладеного правочину".

Також Київський апеляційний суд у справі № 753/23075/16-ц дійшов висновку, що умови договору іпотеки передбачають окремі переваги (пільги) перед іншими кредиторами, що суперечить пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а за таких обставин спірні правочини: договір іпотеки з наступними змінами до нього, є нікчемними, а тому не створюють жодних юридичних наслідків. Отже, право власності на спірне нерухоме майно ОСОБА_1 набув у незаконний спосіб.

За результатами розгляду зустрічного позову банка апеляційний суд у справі № 753/23075/16-ц постановив його задовольнити: визнав протиправними дії приватного нотаріуса КМНО Стрельченко О. В. при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 вересня 2016 року № 31312570 та внесенню записів за даними рішеннями до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; скасував рішення приватного нотаріуса КМНО Стрельченко О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 вересня 2016 року № 31312570 та внесенню записів за даними рішеннями до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; скасував державну реєстрацію прав на спірне нерухоме майно, що відбулася на підставі рішення приватного нотаріуса КМНО Стрельченко О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 вересня 2016 року № 31312570; скасував свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на на нежитлове приміщення з № 1 до № 17, групи приміщень № 513 - салон краси (в літері А) загальною площею 176,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, та визнав за ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" право власності на зазначений об`єкт нерухомості.

Колегія суддів Верховного Суду бере до уваги, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, відкритими для публічного доступу, Верховний Суд постановою від 12 грудня 2022 року у справі № 753/23075/16-ц залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2, а постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року - без змін.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними, оскільки відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків і є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16 (провадження № 12?15гс18), від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16 (провадження № 11?163апп18), від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15 (провадження № 11?1080апп18), від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16 (провадження № 11?775ас18).

Тобто угода про іпотеку, укладена між банком та позивачем, була нікчемною в силу закону вже з 30 жовтня 2015 року, такою, що не створила жодних юридичних наслідків, і це підтверджено судом у межах справи № 753/23075/16-ц.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що оспорюваний договір між ПАТ "Фідобанк" та ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" укладений щодо об`єкта нерухомого майна, який перебував у власності ОСОБА_1, та неправильне застосування судами статті 658 ЦК України, не підтвердились та спростовуються установленими судами обставинами справи.

Оскільки спірна нерухомість вибула із власності банку за нікчемним правочином, то Фонд гарантування вкладів фізичних осіб мав право на здійснення продажу відповідних активів неплатоспроможного ПАТ "Фідобанк" з метою виведення його з ринку фінансових послуг.

Доводи касаційної скарги про те, що ФГВФО не мав права відчужувати майнові права на аукціоні, які не були зареєстровані за банком чи в той час, коли право власності на майно було зареєстровано за позивачем, на законність рішень не впливають з огляду на те, що судом при розгляді цієї справи встановлено, що за позивачем перехід права власності на майно за договором іпотеки здійснений з порушенням вимог закону, така реєстрація права власності визнана в судовому порядку незаконною та скасована, що свідчить про недоведеність порушення прав позивача внаслідок укладення правочину, який він просив визнати недійсним.

Суди правильно виходили із того, що позивач, звертаючись із вимогами про визнання недійсним аукціону та відчуження майнових прав, окрім порушення порядку проведення такого аукціону, мав довести порушення його прав.

На підтвердження порушення своїх прав ОСОБА_1 посилався на те, що на час укладення правочину за ним було зареєстровано право власності на майно, яке перейшло до нього шляхом звернення стягнення за договором іпотеки, як до іпотекодержателя.

Разом з тим, як вже зазначалось вище, рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлена незаконність такого переходу та скасована реєстрація такого права власності, а тому суди дійшли правильного висновку про недоведеність позивачем порушення його прав.

Доводи касаційної скарги про те, що постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року подано з порушенням строків для подачі таких доказів, відхиляються, оскільки, як правильно звернув увагу апеляційний суд, одночасно з подачею відзиву на позов, який надійшов до суду першої інстанції 23 грудня 2021 року (а. с. 48-62 т. 1) відповідач ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" посилався на цю постанову, яка є в загальному доступі, як для всіх учасників справи, так і для суду. 30 червня 2022 року (протокол судового засідання: а. с. 12-13 т. 2) суд оголосив перерву в судовому засіданні на 18 липня 2022 року за проханням представника позивача з метою ознайомлення із клопотанням ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" про долучення доказів. Згідно з протоколом судового засідання від 18 липня 2022 року (а. с. 42-44 т. 2) представник відповідача ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" просила поновити строк подання цього клопотання з поясненням причин, думка сторін була заслухана із цього приводу та суд ухвалив задовольнити таке клопотання із залученням доказів до матеріалів справи. Відповідно Верховний Суд не знаходить підстав для скасування правильних за своєю суттю рішень попередніх інстанцій на підставі того, що копія постанови Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у справі № 753/23075/16-ц подана після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ураховуючи, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України), Верховний Суд не приймає доводи касаційної скарги про неправомірність укладення 03 березня 2021 року між ПАТ "Фідобанк" та ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності.

З урахуванням наведених норм, фактичних обставин справи, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2, а доводи касаційної скарги цього не спростовують.

Доводи заявника про те, що у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року у справі № 826/10788/16 та у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2021 року у справі № 826/15355/16 встановлені обставини відсутності ознак нікчемності на підставі частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в укладеному між банком та позивачем договорі іпотеки, також були предметом дослідження апеляційним судом, так як зазначались в апеляційній скарзі, який надав їм належну правову оцінку, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень ЦПК України (1618-15) . Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися безпосередньо в оцінку доказів, оскільки він не здійснює новий розгляд справи. Велика Палата Верховного Суду зазначала подібне, наприклад, у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних рішень судів.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду та спростовуються їх змістом.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Посилання заявника на загальні висновки у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 344/8030/16-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, від 13 квітня 2021 року у справі № 910/11702/18 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановлені оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій щодо суті спору.

Щодо додатковогорішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 липня 2022 року

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (5076-17) , про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України (254к/96-ВР) та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких належить розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення між ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Згідно з підпунктом 4.1.1 договору про надання правової допомоги від 16 грудня 2021 року № 16-12/2021, укладеного між адвокатом Пінчук О. С. та клієнтом ТОВ "ФК "Капітал Джірінг", сторони погодили фіксовану оплату за надання правової допомоги у розмірі 15 000,00 грн за участь в суді першої інстанції. Заява про компенсацію витрат на правничу допомогу у справі від ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" (а. с. 56-61 т. 2) містить детальний опис послуг, наданих адвокатом цьому відповідачу, із зазначенням їх виду та витраченого часу у годинах (загалом 19,5 год).

Вказана заява направлена учасникам справи, у тому числі ОСОБА_1, 21 липня 2022 року, про що свідчить відмітка на поштовому штемпелі, тобто у п`ятиденний строк після прийняття рішення у справі 18 липня 2022 року (строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку, що передбачено частиною шостою статті 124 ЦПК України).

У свою чергу аргументи касаційної скарги про необхідність зменшення витрат на правничу допомогу ТОВ "ФК "Капітал Джірінг" через те, що вони не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні із виконаною роботою у суді першої інстанції, відхиляються, оскільки згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, доводи касаційної скарги про відсутність детального опису робіт, наданих відповідачу адвокатом у суді першої інстанції, необґрунтованість стягнення із позивача 15 000,00 грн та необхідність скасування додаткового рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 липня 2022 року не підтвердились.

З огляду на обставини у цій справі, немає підстав вважати, що суди попередніх інстанцій ухвалили свої рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями про відмову у позові.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.