ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2024 року

м. Київ

справа № 127/13135/23

провадження № 61-406св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Вінницька обласна прокуратура,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2023 року у складі судді Федчишена С. А. та постанову Вінницького апеляційного суду

від 30 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г.,

Медвецького С. К., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Вінницької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що 30 жовтня 2015 року органом досудового розслідування йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

21 січня 2016 року прокурором відділу прокуратури Вінницької області Ярошенко О. М. було складено обвинувальний акт, закінчено досудове розслідування, а справу передано до суду. Кримінальне провадження відносно нього розслідувалось прокуратурою Вінницької області, перебувало на розгляді судів протягом 84 місяців 9 днів та закінчилось постановленням

09 травня 2022 року Жмеринським районним судом Вінницької області виправдувального вироку. Вказаний вирок суду набув законної сили

09 листопада 2022 року після його перегляду Вінницьким апеляційним судом. В результаті незаконного кримінального переслідування йому завдана моральна шкода, що полягає в душевних стражданнях, викликаних тривалим судовим розглядом справи, під час яких він був змушений доводити свою невинуватість. Моральні втрати призвели до погіршення відносин із родиною та друзями, порушення його нормальних життєвих зв`язків, звільнення з роботи з посади державного реєстратора Тиврівського районного управління юстиції Вінницької області через постійний моральний тиск та безпідставну критику.

Він раніше не судимий, мав сім`ю, за час розгляду справи у судах в нього народилась дочка. Йому потрібно було утримувати сім`ю та знайти нове місце роботи, при проходженні співбесід він змушений був щоразу пояснювати, яке кримінальне провадження порушено щодо нього, адже усьому смт. У зв`язку з кримінальним переслідуванням він був вимушений змінити свій звичний ритм життя та ритм життя своєї родини, його перестали запрошувати друзі на спільні свята, що перешкоджало соціалізації родини і маленької дочки. В сім`ї через це ставались скандали та сварки, що також його пригнічувало, адже причиною цього всього була саме ця кримінальна справа.

З урахування розміру мінімальної заробітної плати, розмір моральної шкоди, що підлягала відшкодуванню на його користь складає гарантований мінімум 562 800 грн (84 місяців х 6 700,00 грн (розмір однієї мінімальної заробітної плати). Однак враховуючи перераховані вище моральні страждання, яких зазнав ОСОБА_1 на протязі 84 місяців незаконного його притягнення до кримінальної відповідальності, він вважає за потрібне збільшити суму моральної шкоди на коефіцієнт 0,5 від гарантованого державою мінімуму і просить стягнути моральну шкоду у розмірі 844 200 грн.

Крім того, не маючи юридичної освіти, він змушений був укласти договір з адвокатським об`єднанням "Адвокатська група "Ваше право", для захисту його прав в кримінальному провадженні від безпідставного та необґрунтованого кримінального переслідування. Вказаний захист протягом усіх семи років здійснював адвокат Руденко О. С. За захист позивач поніс матеріальні витрати у розмірі 70 000 грн, що підтверджується договором про надання правової допомоги, додатковою угодою, прибутковими касовими ордерами та актом виконаних робіт.

Просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в розмірі 844 200грн, а також понесені ним 70 000 грн витрат при розгляді кримінального провадження та 10 000 грн судових витрат на правову допомогу, понесені при розгляді цієї цивільної справи.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в розмірі 562 800,00 грн, витрати на правову допомогу понесену при розгляді кримінального провадження в розмірі 70 000,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 6 667,00 грн. В задоволенні решти позовну відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач незаконно перебував під слідством та судом 84 місяці. Позивача вироком суду визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та виправдано у зв`язку з недоведеністю вини, у зв`язку з чим у нього виникло право звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених статтею 1176 ЦК України та Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) (далі - Закон). Визначаючи розмір моральної шкоди

562 800 грн суд першої інстанції виходив із засад виваженості, розумності та справедливості, виходячи із мінімального розміру, встановленого статтею 13 Закону. Суд вважав, що вказана сума є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) ОСОБА_1 за душевні страждання, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього (незаконним повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення), внаслідок якої було порушено його нормальні життєві зв`язки як особи, яка ніколи не притягувалася до кримінальної відповідальності, має дружину та неповнолітню дитину, інші соціальні та ділові зв`язки, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення ділової репутації.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2023 року змінено, з мотивувальної і резолютивної частини рішення від 18 вересня

2023 року виключено слова: "шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку". В решті рішення суду залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд правильно визначив розмір моральної шкоди, яку заподіяно позивачу у зв`язку із незаконним перебуванням під слідством і судом, однак помилково зазначив про порядок стягнення цих коштів, а тому в цій частині рішення суду підлягає зміні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

До Верховного Суду 05 січня 2024 року Вінницька обласна прокуратура подала касаційну скаргу на вказані судові рішення після закінчення строку на касаційне оскарження, у якій просила їх скасувати в частині задоволення позову та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 25 березня 2020 року справа № 641/8857/17,

від 12 березня 2019 року справа № 920/715/17, від 02 вересня 2020 справа

№ 607/8203/18.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди. Письмові документи, які надані позивачем, не встановлюють наявність обставин, якими позивач обґрунтовує спричинену моральну шкоду. Особливість спірних правовідносин полягає у тому, що завдана фізичній особі внаслідок незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності шкода відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Водночас, неможливо погодитись з висновками судів про доведеність позивачем заподіяння йому моральних страждань відповідачем саме протиправними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, оскільки немає будь-яких відомостей, які вказували б на протиправність дій (обвинувальні вироки судів, дисциплінарні стягнення, тощо) посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, що здійснювали розслідування та підтримання державного обвинувачення в суді щодо відповідача.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 жовтня 2015 року ОСОБА_1 було повідомлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою

статті 364 КК України.

21 січня 2016 року прокурором відділу прокуратури Вінницької області Ярошенко О. М. було складено обвинувальний акт та закінчено досудове розслідування, а справа передано до суду.

17 грудня 2015 року ОСОБА_1 звільнений з посади державного реєстратора реєстраційної служби Тиврівського районного управління юстиції на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін ).

Кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 розслідувалось прокуратурою Вінницької області, перебувало на розгляді різних судів протягом 84 місяців 9 днів та закінчилось ухваленням Жмеринським районним судом Вінницької області 09 травня 2022 року виправдувального вироку, яким ОСОБА_1 було визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України та виправдано у зв`язку з недоведенням вчинення ним цього кримінального правопорушення. Вказаний вирок набув законної сили 09 листопада 2022 року, після його перегляду Вінницьким апеляційним судом.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктом п`ятим статті 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону).

Згідно з положеннями статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно виходили з того, що внаслідок повідомлення про підозру позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі постановлення виправдувального вироку суду. Факт заподіяння позивачу моральної шкоди у цьому випадку презюмується.

При визначені розміру морального відшкодування суди попередніх інстанцій врахували обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством і судом, зокрема 84 місяці та виходили із гарантованого Законом мінімального розміру моральної шкоди, який становить 562 800 грн (84 міс. х 6 700 грн).

Вказана сума є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) ОСОБА_1 за душевні страждання, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього (незаконним повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення), внаслідок якої було порушено його нормальні життєві зв`язки як особи, яка ніколи не притягувалася до кримінальної відповідальності, має дружину та неповнолітню дитину, інші соціальні та ділові зв`язки, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення ділової репутації.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не довів завдання йому моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки сам по собі факт постановлення виправдувального є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17).

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 25 березня 2020 року справа № 641/8857/17, від 12 березня 2019 року справа № 920/715/17, від 02 вересня 2020 справа № 607/8203/18є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2023 рокуу незміненій судом апеляційної інстанції частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара