361/8526/21 Про розірвання договору про участь у вихованні та утриманні дітей - 13.03.2024 Прийняття

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 16 січня 2020 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір про участь у вихованні та утриманні дітей, посвідчений державним нотаріусом П`ятої Київської державної нотаріальної контори Гриценко О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 8-32.

Відповідно до умов договору сторонами, як батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, погоджено порядок здійснення батьківських прав; встановлено права та обов`язки сторін щодо виховання та утримання дітей.

Розділом 2 договору передбачено, що батько має право зустрічатися та без перешкод спілкуватися з дітьми, у тому числі у будь-який день тижня та у будь-який час, а також має право, за попередньою домовленістю із матір`ю, брати сина та/або доньку до себе за місцем свого проживання чи місцем перебування.

Пунктом 2.4 договору встановлено, що мати не має права і не буде прямо чи опосередковано перешкоджати, унеможливлювати чи обмежувати перебування сина та/або доньки з батьком.

На позивача, як на батька, покладено обов`язок сплачувати щомісяця аліменти на дітей до досягнення кожним з них повноліття у такому розмірі: на сина 15 075,00 грн, на доньку 15 075,00 грн, що становить загальну суму 30 150,00 грн на обох дітей.

Відповідачкою умови договору не виконуються, положення договору ігноруються, вона чинить перешкоди йому у вихованні дітей та не допускає його як батька до дітей, блокує його спроби зустрітись із дітьми, створює конфлікт та ігнорує умови укладеного між ними договору.

Вказував на те, що він один рік та три місяці не бачив своїх дітей, не отримував інформації від відповідачки з приводу їх фізичного та психологічного стану та у відповідь на спроби зустрітись із дітьми отримав категоричну відмову від відповідачки, у зв`язку з чим звернувся до Служби у справах дітей та сім`ї Броварської районної державної адміністрації із заявою про визначення днів для зустрічей із дітьми.

Розпорядженням Броварської районної державної адміністрації від 05 жовтня 2020 року № 308 про визначення порядку участі у вихованні їх спільних дітей та визначення порядку побачень з дітьми окремо проживаючому батьку ОСОБА_1 встановлено дні та години, під час яких він може зустрічатись та спілкуватись із дітьми.

Зазначав, що відповідачці надано рекомендацію не чинити перешкоди йому як батьку у спілкуванні та вихованні дітей, однак відповідачем проігноровано таке розпорядження так само, як і укладений раніше договір про участь у вихованні та утриманні дітей.

Істотне порушення умов договору, на його думку, полягає у тому, що внаслідок порушення ОСОБА_2 договірних зобов`язань, він втратив будь-який контакт із дітьми, не отримує інформації щодо їх стану фізичного та психологічного здоров`я, не може брати дітей до себе за місцем свого проживання у визначені договором дні, оскільки відповідачка пропонує йому зустрічатись із дітьми один раз у місяць і виключно у присутності значимих для дітей людей або із залученням психолога. Отже, відповідачка допустила істотне порушення умов договору, що є підставою для його розірвання.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд розірвати договір про участь у вихованні та утриманні дітей, посвідчений державним нотаріусом П`ятої Київської державної нотаріальної контори Гриценко О. В., зареєстрований у реєстрі 16 січня 2020 року за № 8-32.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2022 року, ухваленим у складі судді Радзівіл А. Г., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтею 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), для розірвання договору про участь у вихованні та утриманні дітей з підстав істотного порушення відповідачкою умов договору, оскільки позивач не довів, що відповідачка істотно порушила умови договору, в матеріалах справи відсутні докази наявності перешкод, обмеження позивача у його правах стосовно дітей зі сторони відповідачки. Навпаки суттєвим є, на думку суду першої інстанції, думка самих дітей, яка врахована і зазначена у висновку органу опіки та піклування щодо визначення доцільного порядку участі ОСОБА_1 у вихованні дітей.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2022 року скасовано з ухваленням нового судового рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір про участь у вихованні та утриманні дітей від 16 січня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом П`ятої Київської державної нотаріальної контори Гриценко О. В., зареєстрований в реєстрі за № 8-32. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову у розмірі 908,00 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд, установивши, що позивач не бачиться та не спілкується з дітьми протягом тривалого періоду, відповідачка не допускає позивача як батька до дітей для спілкування навіть за допомогою мобільних додатків, дійшов висновку про те, що відповідачка не виконує умови договору про участь у вихованні та утриманні дітей від 16 січня 2020 року, що є підставою для розірвання цього договору.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що оспорюваним договором не досягнуто мети його укладення - урегулювання та упорядкування правовідносин сторін у сфері виховання та утримання їх спільних дітей, про що свідчать ініційовані сторонами поза межами договору різні судові спори.

Не досягнута мета укладеного договору - спілкування позивача з дітьми, його участь у їх вихованні, у тому числі через емоційне ставлення до цього дітей через конфліктну ситуацію між батьками, що випливає із змісту висновку психолога.

ІІ. Розгляд справи у Верховному Суді

У липні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Чухраєва Н. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду від 13 березня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Чухраєвої Н. С. задоволено. Постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року скасовано, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2022 року залишено в силі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, судовий збір у розмірі 1 816,00 грн.

Задовольняючи касаційну скаргу, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Верховний Суд:

- погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для розірвання договору про участь у вихованні та утриманні дітей від 26 січня 2020 року з підстав, передбачених частиною другою статті 651 ЦК України, з посиланням на першочергове значення найкращих інтересів дітей;

- вважав, що позивач не довів істотне порушення відповідачкою договору, а саме одночасної наявності чотирьох умов та відповідно підстав, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у вигляді розірвання договору за рішенням суду, не надав доказів на підтвердження того, що відповідачка ухилялася від виконання цього договору та перешкоджала зустрічам дітей з батьком, враховуючи те, що сторони дійшли згоди вирішувати всі поточні питання, пов`язані з дітьми, з урахуванням думки та бажання дітей, без примусу;

- зазначив, що відмова у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору про участь у вихованні та утриманні дітей не позбавляє його можливості вирішити питання про порядок участі у вихованні дітей у судовому порядку, який може бути змінений із урахуванням взаємовідносин сторін та якнайкращих інтересів дітей;

- звернув увагу на те, що згідно з предметом договору, цей договір укладено стосовно місця проживання та утримання спільних неповнолітніх дітей (пункт 1.1 договору); сторони визначили місце проживання дітей, що є однією із базових потреб дітей, що включає відчуття ними свого дому, безпеки та власного простору, та матеріальне забезпечення дітей, що також є однією із базових потреб дітей, оскільки кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного й соціального розвитку;

- також вказав на те, що при розірванні договору неврегульованими залишаться інші питання, щодо яких сторони домовились: визначення місця проживання дітей (яке договором визначено з матір`ю) та утримання дітей, зокрема обов`язок батька сплачувати аліменти у визначеному розмірі на обох дітей до досягнення кожним з дітей повноліття, тобто розірвання цього договору вплине на інтереси дітей, які переважають над інтересами батьків;

- з огляду на викладене дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, а апеляційний суд в свою чергу помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

ІІІ. Доводи окремої думки суддів

Із наведеною позицією Верховного Суду не погоджуємося з таких мотивів.

Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

За частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 7 Конвенції про права дитини передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно з частинами першою-третьою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Частиною четвертою статті 157 СК України передбачено, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Підстави для зміни або розірвання договору, і зокрема й загаданого вище, визначені у статті 651 ЦК України. За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша цієї статті). Про таку зміну або розірвання сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд, крім випадків, обумовлених договором або у законодавстві. Тоді як зміна чи розірвання договору у судовому порядку є, зокрема, юридичним наслідком істотного порушення зобов`язання іншою стороною (пункт 2 частини першої статті 611, абзац другий частини другої статті 651 ЦК України), тобто способом реагування та захисту права від такого порушення, яке вже відбулося.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина друга статті 651 ЦК України).

З огляду на зміст припису абзацу першого вказаної частини інші випадки, ніж істотне порушення договору, для його зміни або розірвання у судовому порядку можуть бути встановлені законом або самим договором. Настання цих випадків зумовлює право сторони ініціювати у суді питання зміни чи розірвання відповідних правовідносин.

Порушення договору на предмет істотності суд оцінює виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що допустила порушення договору, не має значення ні для оцінки істотності порушення, ні для виникнення права вимагати зміни чи розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

У кожному конкретному випадку істотність порушення договору треба оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши наявні у справі докази, ми погоджуємось з висновком апеляційного суду про те, що позивач довів істотне порушення відповідачкою договору про участь у вихованні та утриманні дітей від 26 січня 2020 року, що є підставою для його розірвання відповідно до вимоги статті 651 ЦК України.

Звертаємо увагу на те, що пунктом 2.3 оспорюваного договору передбачено, що батько має право, попередньо повідомивши матір про свій намір та адресу перебування дітей, брати сина та/або доньку до себе за місцем свого проживання чи перебування, включаючи за межами України, у такі дні:

1) у суботу та неділю - кожного другого тижня;

2) у період літніх канікул (на строк не менше ніж 23 календарні дні);

3) кожного другого Нового Року (на весь період новорічних свят);

4) кожного другого Великодня;

5) кожного другого єврейського нового року (Рош ха-Шана) на весь період новорічних свят;

6) кожного другого єврейського свята чуда (Ханука) на весь період святкування.

Водночас пунктом 2.4 договору визначено, що мати ( ОСОБА_2 ) не має права і не буде прямо чи опосередковано перешкоджати, унеможливлювати чи обмежувати перебування сина та/або доньки з батьком.

Натомість, як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріали справи, позивач фактично не бачиться та не спілкується з дітьми протягом тривалого періоду, відповідачка не допускає позивача як батька до дітей для спілкування навіть за допомогою мобільних додатків.

Крім того, за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, сторонами ініційовані ряд судових спорів щодо участі у вихованні дітей та їх утримання, наявні також і факти звернення сторін до органів опіки і піклування щодо аналогічних питань.

Надаючи оцінку указаним обставинам у їх сукупності, апеляційний суд правильно вважав, що ініціювання сторонами зазначених судових спорів та звернення до органів опіки і піклування вже після укладення сторонами договору про участь у вихованні та утриманні дітей, умовами якого детально та чітко врегульовано порядок спілкування та зустрічей з дітьми позивача, свідчить про те, що обидві сторони мають взаємні претензії та спільні конфлікти, що впливають на сприйняття батька дітьми. Це також перешкоджає сторонам вирішити і наявні спори у позасудовому порядку, як це визначено пунктом 4.4 указаного договору.

Встановлена істотність порушення договору є підставою для розірвання договору і саме це забезпечить умови щодо зміни участі одного із батьків у вихованні дітей, що буде відповідати їх якнайкращим інтересам дитини.

Зважаємо й на те, що апеляційний суд у своїй постанові врахував негативну думку дітей щодо побачень із батьком, однак з огляду на те, що така думка не має абсолютного значення (див. Рішення ЄСПЛ у справі "A.V. проти Словенії" (заява № 878/13)), він правильно надав перевагу іншим доказам у справі, які беззаперечно свідчать на користь неефективності викладених в оспорюваному договорі домовленостей сторін про участь у вихованні дітей.

Наголошуємо на тому, що єдина мета укладеного договору для позивача - спілкування з дітьми, його участь у їх вихованні, і ця мета не була досягнута, у тому числі через невиконання відповідачкою своїх обов`язків за договором (не перешкоджання, не унеможливлення та не обмеження перебування сина та/або доньки з батьком).

Отже, позивач, внаслідок такого порушення договору іншою стороною, повністю позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору. А тому це порушення договору слід розглядати як істотне.

Небажання дітей спілкуватися з батьком обумовлено більше конфліктною ситуацією, яка склалася між самими батьками, та не може бути підставою для обмеження позивача ОСОБА_1 у реалізації його батьківських прав на участь у вихованні дітей і спілкуванні з ними. Також воно не може звільняти матір від відповідальності за невиконання своїх обов`язків за оспорюваним договором.

На нашу думку, суд першої інстанції, з яким погодився й Верховний Суд, не звернув увагу на необхідність забезпечення дійсного вирішення спору у дієвий спосіб, що виник та існує між сторонами та існування якого позбавляє їх можливості налагодити порядок та спосіб спілкування батька з дітьми, шляхом вирішення цього питання не договірним способом, який передбачає добровільність виконання, а шляхом звернення до суду або до органу опіки та піклування.

Також суд першої інстанції фактично залишив спір не вирішеним, а отже його судове рішення не може вважатися таким, що відповідає завданням цивільного судочинства.

Підсумовуючи викладене, вважаємо, що у Верховного Суду були відсутні підстави для задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Чухраєва Н. С., а постанова Київського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року підлягала залишенню без змін.