1527/2-47/11 Про знесення самовільної споруди, визнання договорів дарування частини житлового будинку недійсними, відшкодування моральної шкоди - 13.03.2024 Прийняття

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Одеська міська рада, комунальне підприємство "Житлово-комунальний сервіс "Пересипський", Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузнєцової Любові Олександрівни на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2018 року у складі судді Бабакова В. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2023 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Стахової Н. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про знесення самовільної споруди, визнання договорів недійсними, відшкодування моральної шкоди.

2. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, у якому позивачі проживають разом. На сусідній земельній ділянці відповідачем проводиться будівництво двоповерхового будинку на відстані менше 1 м від літньої кухні під літ. "Б" позивачів, у зв`язку із чим повністю закривається стіна кухні, що позбавляє їх можливості належно доглядати за своїм майном, погіршується інсоляція земельної ділянки, а з даху будинку ОСОБА_3 на літню кухню потрапляють опади, що призводить до підвищеної вологості стін та пошкодження їх майна.

3. Позивачі, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили суд зобов`язати відповідачів знести об`єкт самочинного будівництва - незавершений будівництвом житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/10 частини житлового будинку від 16 квітня 2015 року, визнати недійсним договір дарування 9/10 частини житлового будинку від 16 квітня 2015 року; стягнути з ОСОБА_3 на їх користь 10 000,00 грн кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди.

4. У грудні 2006 року Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради звернулось до суду з позовом, у якому просило зобов`язати

ОСОБА_3 за власний рахунок знести самочинне будівництво (житловий будинок), посилаючись на те, що остання без дозвільних документів та затвердженого проекту на проведення будівельних робіт, з порушенням державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів, самовільно розпочала будівництво двоповерхового житлового будинку, який не можливо привести у відповідність з будівельними нормами і правилами.

5. У травні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про знесення самовільної споруди.

6. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що літня кухня під літ. "б", яка знаходиться у домоволодінні позивачів за первісним позовом, є самочинним будівництвом, оскільки побудована без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, а також з істотними порушеннями будівельних норм.

7. ОСОБА_3 просила суд зобов`язати ОСОБА_1, ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 садибою в АДРЕСА_1, знести самочинно побудовану літню кухню під літ "б" у складі домоволодіння в

АДРЕСА_2. Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

8. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_3 знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва - незавершений будівництвом житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 завдану моральну шкоду на користь ОСОБА_2 в розмірі 1000,00 грн, на користь ОСОБА_1 в розмірі 1000,00 грн. Позовові вимоги Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради задоволено. Зобов`язано ОСОБА_3 знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва - незавершений будівництвом житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

9. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 02 березня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2014 року в частині задоволення позовів ОСОБА_1, ОСОБА_2, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради та стягнення судових витрат скасовано, ухвалено нове рішення в цій частині, яким відмовлено в задоволенні позовів ОСОБА_1, ОСОБА_2, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самочинного будівництва, стягнення моральної шкоди. В решті рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 залишено без змін.

10. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року касаційні скарги Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково, рішення апеляційного суду Одеської області від 02 березня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

11. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2014 року залишено без змін.

12. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 жовтня 2015 року в частині позовних вимог Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради до ОСОБА_3, треті особи: Одеська міська рада, комунальне підприємство "Житлово-комунальний сервіс "Пересипьский", Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, про знесення самочинно збудованого об`єкта скасовано, провадження у справі в цій частині закрито.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 жовтня 2015 року в частинні вирішення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Одеська міська рада, комунальне підприємство "Житлово-комунальний сервіс "Пересипьский", Інспекція державного архітектурного-будівельного контролю в Одеській області, Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю, стягнення моральної шкоди; та зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, ОСОБА_4, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самочинного будівництва, скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

13. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

14. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 самовільно збудувала будинок безпосередньо біля літньої кухні позивачів, без їх згоди та дозвільної документації. В подальшому узаконила його, однак рішенням Одеського адміністративного суду від 10 березня 2016 року скасовано реєстрацію самовільно зведеного будинку відповідачки та свідоцтво про право власності на нього.

15. Згідно висновку будівельно-технічної експертизи літня кухня позивачів також є самовільною спорудою та будівельними нормами не встановлено інсоляцію для таких споруд як літня кухня.

16. Враховуючи, що позивачі ані за первісним, ані за зустрічним позовом не є належними позивачами в частині зобов`язання знести самовільні споруди в розумінні частини сьомої статті 376 ЦК України, оскільки вони не є ані органом державної влади, ані органом місцевого самоврядування, суд першої інстанції дійшов висновку, що їх позови в частині зобов`язання один одного знести самовільно збудовані споруди не можуть бути задоволеними, хоча дійсно сторони здійснили самочинне будівництво.

17. Не підлягає задоволенню і вимога позивачів про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу від 16 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, оскільки позивачі не є сторонами вказаних договорів та судом не встановлено, яким чином ці договори порушують їх права, враховуючи факт того, що їх літня кухня також зведена самовільно та межі земельних ділянок сторін не встановлені, державні акти на земельні ділянки не видавалися.

18. Постановою Одеського апеляційного суду від 31 липня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 серпня

2018 року змінено, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

19. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що з позовом про знесення самочинного будівництва у порядку статті 376 ЦК України може звернутися не лише орган державної влади, орган місцевого самоврядування або інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в межах їх повноважень, а й особа, яка вважає, що її право порушено самочинним будівництвом.

20. Разом з тим, ураховуючи, що межі земельних ділянок сторін не встановлювалися, як незавершений будівництвом житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, так і літня кухня під літ. "Б", яка знаходиться (розташована) по межі з сусідньою земельною ділянкою, що розташована в АДРЕСА_1, є самочинним будівництвом, проте позивачами за первісним та зустрічним позовом не доведено порушення їх прав наявністю такого будівництва. Одне лише посилання позивачів на самочинне будівництво, без доведення факту порушення своїх прав самочинною забудовою, не є підставою для знесення такого самочинного будівництва відповідно до вимог статті 376 ЦК України.

21. Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що вимога позивачів про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу від 16 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не підлягає задоволенню, оскільки позивачі не є сторонами вказаних договорів, а судом не встановлено, яким чином ці договори порушують права позивачів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

22. У вересні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - Кузнєцової Л. О., на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2023 року.

23. Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

24. Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

25. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити.

26. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статті 376 ЦК України за умови відсутності правовстановлюючих документів на землю як у позивача, так і у відповідача, а межі визначені по фактичному користуванню (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

27. Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23 січня 2015 року на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Така ж адреса зазначена й в декларації про готовність об`єкта до експлуатації після реконструкції. Отже, як вбачається з поданих ОСОБА_3 державному реєстратору документів, в результаті реконструкції будинку відбулася зміна адреси.

28. ОСОБА_1 звертався до Одеського адміністративного суду з позовом про скасування рішення (з відкритим розділом) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 18826362 від 23 січня 2015 року стосовно державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, а також скасування Свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_3 від 23 січня 2015 року.

29. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року у справі №815/2301/15, яка набрала законної сили, позов задоволено у повному обсязі.

30. Як встановлено адміністративними судами, ОСОБА_3 незаконно зареєструвала право власності на самочинне будівництво житлового будинку, рішення про реєстрацію права власності та свідоцтво про право власності скасовані, тому вважає, що ОСОБА_3 не мала права укладати договори дарування та купівлі-продажу спірного будинку з ОСОБА_5 .

31. Отже, будівництво відповідачкою ОСОБА_3 будинку проведено з порушенням будівельних норм та правил, що порушує права позивачів ( ОСОБА_1 як власника сусіднього житлового будинку, ОСОБА_2 як члена сім`ї власника будинку), що є підставою для захисту прав позивачів та усунення перешкод у користуванні власністю, що передбачено статтею 391 ЦК України.

32. Вважає, що він довів наявність порушення його прав як власника житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з проведенням самочинним будівництвом житлового будинку ОСОБА_3 . Відтак, його право підлягає захисту в силу статті 391 ЦК України.

33. При цьому висновком судової будівельно-технічної експертизи №СЕ-2-1-66/13 від 28 лютого 2014 року встановлено, що враховуючи ширину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, провести перебудову двоповерхового житлового будинку незакінченого будівництвом з метою усунення виявлених порушень ДБН, норм та правил не є можливим.

34. Також зазначав, що враховуючи той факт, що під час укладення договорів купівлі-продажу та дарування від 16 квітня 2015 року не було надано документів щодо прав ОСОБА_3, як продавця частин будинку на земельну ділянку, на якій збудовано будинок, тому договори купівлі-продажу та дарування від 16 квітня

2015 року укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

35. Крім того, виходячи з моральних страждань, перенесених ОСОБА_1 як власником житлового будинку та ОСОБА_2 як членом сім`ї власника будинку, які виразилися в порушенні їх звичайного устрою життя, позивачі вважають, що розмір моральної шкоди у 10 000,00 грн кожному з позивачів відповідає обставинам, при яких вона була їм завдана.

36. З огляду на вказане, враховуючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржується ОСОБА_1 тільки в частині вирішення первісного позову, тому в іншій частині на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції не перевіряється відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

37. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими спорудами по

АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності

від 21 лютого 1995 року, у якому він проживає разом з дружиною

38. 15 квітня 2005 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено договір дарування домоволодіння з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку літ. "А", сараю літ. "Б", вбиральні літ. "В" та розташоване на земельній ділянці площею 249 кв. м, який посвідчено 15 квітня 2005 року державним нотаріусом Четвертої одеської держаної нотаріальної контори, за реєстровим № 1874.

39. У 2006 році ОСОБА_3 знесла житловий будинок з господарчими спорудами та без дозвільних документів, без затвердженої проектної документації самочинно розпочала на земельній ділянці будівництво двоповерхового житлового будинку. Відповідно до технічної документації на новобудову адреса вказаного будинку - АДРЕСА_1 .

40. 28 березня та 31 травня 2006 року приписами Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області за № 15 та № 21

ОСОБА_3 зобов`язано надати проектно-правові документи на проведення будівництва житлового будинку, а у випадку ненадання, усунути виявлені порушення щодо самочинної забудови.

41. Оскільки відповідач не усунула виявлені порушення, 02 червня 2006 року Інспекцією ДАБК відносно ОСОБА_3 складено протокол про порушення у сфері містобудування, на підставі якого постановою від 05 червня 2006 року № 246, останню притягнуто до адміністративної відповідальності.

42. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року, яка набрала законної сили, у справі № 815/2301/15 позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного реєстратора реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Антоненко О. С., за участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_3, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, ОСОБА_5, задоволено. Скасовано рішення Державного реєстратора реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Антоненко О. С. від 23 січня 2015 року

№ 18826362 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 індексний № 32627957 серія НОМЕР_1 від 23 січня 2015 року.

43. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року у справі № 815/2301/15 встановлено обставини, що 13 листопада

2014 року Департамент ДАБІ в Одеській області за № ОД142143170787 зареєструвала Декларацію про готовність об`єкту до експлуатації житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

44. У подальшому державний реєстратор Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Антоненко О. С. на підставі вказаної декларації зареєструвала право власності на вказаний об`єкт (рішення № 18826362

від 23 січня 2015 року - про державну реєстрацію прав на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ) та видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23 січня 2015 року, індексний номер 32627957 на житловий будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32628010 від 23 січня 2015 року.

45. Наказом Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області від 28 квітня 2015 року № 22 СК "Про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації" реєстрація декларації

від 13 листопада 2014 року № ОД142143170787 про готовність об`єкту до експлуатації житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 замовник ОСОБА_3, скасована.

46. Прийнявши наказ від 28 квітня 2015 року № 22 СК про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 13 листопада

2014 року № ОД142143170787 Департамент ДАБІ в Одеській області встановив, що в порушення наведених у декларації даних ОСОБА_3 про здійснення реконструкції існуючого житлового будинку без зміни геометричних розмірів та цільового призначення побудований за цією адресою окремо розташований одноповерховий будинок з добудованим гаражем. Також встановлено, що дозвіл на виконання будівельних робіт від 12 липня 2007 року № 413/07 замовнику ОСОБА_3 не видавався та зазначена у декларації особа ОСОБА_8 не здійснювала технічного нагляду за процесом будівництва та жодних договорів із замовником не укладала.

47. Отже, постановою Одеського окружного адміністративного суду

від 10 березня 2016 року встановлено обставини, що ОСОБА_3 здійснено будівництво без отримання жодних дозвільних документів, які б надавали право на їх виконання, тому вказане будівництво є самочинним.

48. 16 квітня 2015 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_5 9/10 часток житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В цілому майно складається з житлового будинку - під літ. "Г", загальною площею 146,1 кв. м, житловою площею -96,8 кв. м, який розташований на земельній ділянці, що знаходиться у фактичному користуванні, договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О. М., зареєстрований в реєстрі за № 586.

49. 16 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу 1/10 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В цілому майно складається з житлового будинку - під літ. "Г", загальною площею 146,1 кв. м, житловою площею -96,8 кв. м, який розташований на земельній ділянці, що знаходиться у фактичному користуванні, договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О. М., зареєстрований в реєстрі за

50. Згідно з висновком № СЕ-2-1-66/13 судової будівельно-технічної експертизи від 28 лютого 2014 року, будівля літньої кухні під літ. "Б", яка розташована на території домоволодіння в АДРЕСА_1 в, знаходиться (розташована) по межі з сусідньою земельною ділянкою, що розташована

в АДРЕСА_1, тобто без відступу від межі, чим порушено п. 3.25 ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", а саме: не забезпечено нормативно передбаченої відстані 1 м від зовнішньої стіни досліджуваної будівлі до межі з сусідньою земельною ділянкою, що належить ОСОБА_3, необхідної для її догляду та здійснення поточного ремонту.

Будівля двоповерхового житлового будинку незакінченого будівництвом, яка розташована на території домоволодіння в АДРЕСА_1, знаходиться від меж сусідньої земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1, на відстані, що складає від 0,64м до 1,10 м, чим порушено пункти 3.13, 3.25*, 3.25а*, примітка 7 до таблиці 1 додатку 3.1 ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" та пункту 3.1 ДБН В.1.1.7-2002 "Захист від пожежі. Пожежна безпека об`єктів будівництва", а саме: не забезпечено протипожежні відстані між досліджуваними житловим будинком та літньою кухнею літ. "Б" та не забезпечено нормативної передбаченої відстані 1,0 м від зовнішньої стіни житлового будинку до межі з сусідньою земельною ділянкою, необхідної для її догляду та здійснення поточного ремонту.

Враховуючи місце розташування житлового будинку незавершеного будівництвом на земельній ділянці АДРЕСА_1, мінімальну нормативну відстань від вказаного будинку до літньої кухні літ. "Б", що розташована при домоволодінні АДРЕСА_1, яка складає не менше 9 м, а також ширину земельної ділянки № НОМЕР_2, на якій знаходиться досліджуваний житловий будинок - провести перебудову двоповерхового житлового будинку незакінченого будівництвом, який розташований на території домоволодіння в АДРЕСА_1 з метою усунення виявлених порушень вимог ДБН, норм та правил - не надається можливості.

51. Судами встановлено, що державних актів на земельні ділянки у позивачів та відповідачів немає, межі земельних ділянок не встановлювалися, а визначені по фактичному користуванню.

52. Також судами установлено відсутність вимог у нормативно-правових актах у галузі будівництва до господарських будівель щодо інсоляції та освітлення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

53. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

54. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

55. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

56. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

57. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

58. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

59. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

60. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

61. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в частині, яка не змінена апеляційним судом, та апеляційної інстанції в частині вирішення первісних позовних вимог відповідають.

62. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

63. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

64. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

65. Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.

66. Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

67. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (стаття 376 ЦК України).

68. Отже, юридичними фактами, які становлять правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

69. Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

70. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), на яку, як на підставу касаційного оскарження, посилається заявник, та у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 361/765/16-ц (провадження № 61-33103св18), від 02 лютого 2022 року у справі № 521/16974/17 (провадження № 61-9290св21), від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21).

71. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

72. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 і стаття 391 ЦК України).

73. У постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі

№ 369/8792/16-ц (провадження № 61-21385св18) зроблено висновок, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

74. Також у постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року в справі

№ 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21) зроблено висновок, що за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особа (власник) може заявити за умови доведеності факту порушення своїх прав самочинною забудовою.

75. З матеріалів справи вбачається, що як незавершений будівництвом житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, так і літня кухня під літ. "Б", є самочинними об`єктами будівництва.

76. Апеляційний суд, ураховуючи, що межі земельних ділянок сторін не встановлювалися, літня кухня під літ. "Б" є самочинно добудованою і знаходиться (розташована) по межі з сусідньою земельною ділянкою, що розташована в АДРЕСА_1, тобто без відступу від межі з сусідньою земельною ділянкою, враховуючи відсутність вимог у нормативно-правових актах у галузі будівництва до господарських будівель щодо інсоляції та освітлення, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачами за первісним позовом не надано належних та достатніх доказів на підтвердження факту порушення їх прав самочинною забудовою, а саме неможливості доглядати за своїм майном літньою кухнею під літ. "Б", погіршення інсоляції та потрапляння з даху сусіднього будинку на літню кухню опадів, що призводить до підвищеної вологості стін та пошкодження їх майна.

77. Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, що саме лише посилання позивачів за первісним позовом на те, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 має ознаки недобудови і є самочинним будівництвом, без доведення факту порушення своїх права самочинною забудовою, не є підставою для знесення самочинного будівництва відповідно до вимог статті 376 ЦК України.

78. З огляду на вказане апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5 про знесення самовільної споруди не підлягають задоволенню.

79. Також Верховний Суд погоджується й доводами апеляційного суду про те, що вимога позивачів про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу від 16 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на підлягає задоволенню, оскільки позивачі не є сторонами вказаних договорів та судами не встановлено, яким чином ці договори порушують права позивачів.

80. З огляду на недоведеність позовних вимог, відсутні підстави й для задоволення первісного позову в частині стягнення з відповідачів моральної шкоди.

81. Доводи касаційної скарги про те, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року встановлено обставини, що ОСОБА_3 здійснено будівництво без отримання жодних дозвільних документів, які б надавали право на їх виконання, тому вказане будівництво є самочинним, висновків апеляційного суду не спростовують та не підтверджують порушення прав позивачів за первісним позовом.

82. Судова практика щодо доведення особою, яка звернулась до суду з позовом про знесення самочинного будівництва, факту порушення своїх прав самочинною забудовою, є сталою.

83. Іншідоводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

84. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження

85. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

86. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, яка не змінена апеляційним судом, та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення первісного позову ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх в цій частині відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузнєцової Любові Олександрівни залишити без задоволення.

2. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2018 року в частині, яка не змінена судом апеляційної інстанції, та постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2023 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без змін.