686/16312/22 Про зобов`язання повернути майно, яке передане на зберігання - 13.03.2024 Прийняття

29 травня 2022 року на електронну пошту позивача від АТ "ДПЗКУ" надійшла копія повідомлення про форс-мажорні обставини від 18 квітня 2022 року № 130-7-19/1098. За змістом цього повідомлення АТ "ДПЗКУ" зазначало, що воно немає можливості належно виконати зобов`язання за договором складського зберігання зерна від 21 вересня 2021 року у зв`язку з дією форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - військовою агресією російської федерації проти України та введенням на території України воєнного стану. При цьому АТ "ДПЗКУ" посилалось на лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, яким підтверджено настання обставин непереборної сили для суб`єктів господарювання за договорами, та неможливість АТ "ДПЗКУ" гарантувати схоронність та відвантаження зерна, оскільки станом на час складення повідомлення філія АТ "ДПЗКУ" "Кальчицький елеватор" захоплена військами російської федерації.

20 червня 2022 року позивач направив на адресу АТ "ДПЗКУ" досудову претензію щодо неналежного виконання умов договору зберігання і запропонував врегулювати спір шляхом, зокрема, відвантаження переданого на зберігання насіння соняшника, аналогічного товару або іншого зерна еквівалентної вартості, або ж виплати відступного - грошових коштів в сумі вартості переданого на зберігання зерна. Проте листом АТ "ДПЗКУ" від 20 липня 2022 року №130-7-82/-11/1908 у задоволенні цієї претензії позивача відмовлено в повному обсязі.

До цього часу відповідач умови договору не виконав, передане на зберігання зерно позивачу не відвантажив, дату, час та місце його відвантаження не погодив, вартість переданого на зберігання майна не відшкодував, що призводить до істотного порушення його права власності на відповідне майно, яке має бути відновлене у судовому порядку.

Всупереч пункту 15.6 договору складського зберігання зерна АТ "ДПЗКУ" повідомило позивача про існування форс-мажорних обставин лише 29 травня 2022 року, тобто після спливу більш ніж трьох місяців з моменту їх настання та фактично після пред`явлення позивачем вимоги про відвантаження зерна.

На переконання позивача, невиконання АТ "ДПЗКУ" умов договору щодо своєчасного повідомлення про виникнення форс-мажорних обставин позбавляє товариство права посилатися на них як на підставу звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а також позбавило позивача можливості вивезти зерно зі складу у перші години або дні російського вторгнення до початку активних бойових дій на території села Кальчик Маріупольського району Донецької області.

ОСОБА_1 просив зобов`язати АТ "ДПЗКУ" повернути йому прийняте на зберігання зерно - насіння соняшника у загальній кількості 129 900 кг (129,9 т).

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 лютого 2023 року, яке залишене без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 червня 2023 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду встановлено форс-мажорні обставини (військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану) як обставин непереборної сили, запобігти яким зобов`язана сторона АТ "ДПЗКУ" не може. Ці обставини унеможливлюють виконання товариством зобов`язань за договором складського зберігання зерна від 20 вересня 2021 року № 22-ЗБ/113/2021 щодо повернення зерна у загальній кількості 129 900 кг у передбачений сторонами термін.

Крім того, суд першої інстанції вважав безпідставними посилання позивача на те, що нібито несвоєчасне повідомлення про виникнення форс-мажорних обставин, позбавляє AT "ДПЗКУ" права посилатися на них як на підставу звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки це позбавило його можливості в перші години або дні російського вторгнення вивезти належне йому зерно зі складу. Існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року, є загальновідомим та нормативно врегульованим фактом. Водночас несвоєчасне повідомлення позивача про виникнення форс-мажорних обставин не позбавляло його права вимагати від відповідача негайного повернення переданого на зберігання зерна, але він пред`явив вимогу щодо повернення майна лише 13 травня 2022 року.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Крім того, зазначив, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України філія АТ "ДПЗКУ" "Кальчицький елеватор", яка розташована за адресою: вул. Елеваторна, 1, с. Кальчик, Маріупольський район, Донецька область, окупована російськими військами. Тому у АТ "ДПЗКУ" (філії АТ "ДПЗКУ" "Кальчицький елеватор") виникли надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язання, передбаченого умовами договору складського зберігання зерна у визначений строк.

Суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про його несвоєчасне повідомлення АТ "ДПЗКУ" про настання форс-мажорних обставин, оскільки питання щодо існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного виконання зобов`язань і обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності, є загальновідомим та нормативно врегульованим.

Також суд вважав безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не перевірив наявність у АТ "ДПЗКУ" договору страхування майна, переданого на зберігання, і можливе отримання ним страхового відшкодування за пошкоджене (знищене) зерно, яке опинилось в зоні бойових дій, оскільки на ці обставини позивач не посилався при поданні позову.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Буцулаєв Є. Ф. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

обставини непереборної сили (форс-мажор) не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, а за умови їх доведеності можуть виключати лише відповідальність сторони за невиконання зобов`язання. До того ж, стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання форс-мажорних обставин, а також і їхню здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання. Таким чином, обставини форс-мажору не мають преюдиційного характеру. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Сам по собі сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися належним доказом їх існування. Несвоєчасне та/або неналежне повідомлення стороною іншої сторони про дію форс-мажору в порядку, визначеному договором між ними, виключає можливість посилання сторони на форс-мажорні обставини як на підставу невиконання нею зобов`язань. Проте суди не дослідили те, яким саме чином військова агресія російської федерації перешкодила АТ "ДПЗКУ" виконати свої зобов`язання за договором складського зберігання, та не встановили існування причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами та неможливістю виконання умов договору;

АТ "ДПЗКУ" не надало жодного документа (висновку службового розслідування, пояснювальної записки, акту інвентаризації, балансової відомості тощо), на підставі якого можна було б зробити висновок, що на момент повномасштабної військової агресії на складах філії АТ "ДПЗКУ" "Кальчицький елеватор" перебувало зерно, зокрема насіння соняшника відповідної якості та в належній кількості. У пункті 5.3 договору передбачено, що зерно зберігається знеособлено і до початку повномасштабного вторгнення насіння соняшника з філії АТ "ДПЗКУ" "Кальчицький елеватор" могло бути вивезено у будь-яку іншу філію корпорації, відвантажено у порти, на залізницю або продано. Проте відповідач жодними доказами не довів зберігання зерна станом на 24 лютого 2022 року саме на філії АТ "ДПЗКУ" "Кальчицький елеватор", тому позивач вважає, що російська агресія використовується ним виключно як формальний привід для невиконання зобов`язання;

відповідно до листа військової частини, який надано відповідачем, територія с. Кальчик була окупована російською федерацією 09 березня 2022 року, тобто через два тижні після початку вторгнення. Проте відповідач жодним чином не пояснив як ним був використаний цей час для збереження переданого йому майна та забезпечення виконання зобов`язання щодо його повернення;

суди проігнорували той факт, що АТ "ДПЗКУ" має декілька десятків філій, які зберігають, обробляють та експортують зерно, розташованих на територіях, де воєнні дії не велись, та продовжує свою статутну діяльність, має значні активи. Тому АТ "ДПЗКУ" має об`єктивну можливість виконати свої зобов`язання за договором складського зберігання зерна та відвантажити аналогічне чи будь-яке інше зерно з будь-якого складу (філії), передати позивачеві відступне чи вирішити спір іншим чином, прийнятним для обох сторін;

суди не перевірили існування у відповідача договорів страхування майна, переданого на зберігання, та можливе отримання ним страхового відшкодування за пошкоджене (знищене) зерно, яке опинилось в зоні бойових дій;

у пунктах 15.6, 15.7 договору складського зберігання зерна передбачено обов`язок відповідача по можливості негайно, але в будь-якому випадку не пізніше 10 (десяти) днів з моменту виникнення форс-мажору, повідомити про це позивача та правові наслідки невиконання цього обов`язку. Суди безпідставно відхилили посилання позивача на пункти 15.6, 15.7 вказаного договору, оскільки дії (бездіяльність) відповідача позбавляють його права посилатися на обставини непереборної сили як на підставу звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання;

суди зробили помилковий висновок про необов`язковість дотримання відповідачем процедури належного повідомлення позивача про настання обставин непереборної сили через те, що вторгнення рф на територію України є загальновідомою обставиною, оскільки якби сторони вважали за необхідне, вони у договорі врегулювали б свої правовідносини іншим чином і зазначили, що повідомлення про настання форс-мажорних обставин, які є загальновідомими, не вимагається. Відповідно до правила свободи договору сторони врегулювали свої відносини саме таким чином, як це закріплено в договорі, передбачивши обов`язковість здійснення повідомлення, його строки та порядок. Отже, висновки судів про необов`язковість належного повідомлення не ґрунтуються на обставинах справи і умовах договору. Більш того, усі істотні умови договору, в тому числі пункт 15.6, який регламентує строк і порядок повідомлення сторін про обставини форс-мажору, включені до нього саме АТ "ДПЗКУ", оскільки саме товариство є розробником цього типового договору. Позивач уклав договір виключно шляхом підписання такого договору, без внесення жодних змін або доповнень до його змісту. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Тобто, внесення АТ "ДПЗКУ" до пунктів 15.6, 15.7 договору обов`язкових вимог про строк, порядок і форму повідомлення про обставини форс-мажору, наслідків недотримання цих вимог має тлумачитися не на користь відповідача як особи, яка сама включила цю умову в договір, а недотримання самим відповідачем цих вимог безумовно позбавляє його права посилатися на обставини непереборної сили;

при ухваленні судових рішень суди не застосували до спірних правовідносин норми статей 526, 530 ЦК України, які підлягали застосуванню, та безпідставно застосували норми статті 617 ЦК України, оскільки позивач не просив притягнути відповідача до відповідальності за невиконання зобов`язання (сплатити неустойку, відшкодувати заподіяну матеріальну або моральну шкоду тощо), а звернувся до суду виключно для спонукання відповідача до виконання свого зобов`язання, визначеного договором.

Позиція інших учасників справи

У серпні 2023 року АТ "ДПЗКУ"подало відзив, який підписаний представником ОСОБА_3 . Відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що:

суди ретельно проаналізували наявність обставин форс-мажору в спірних правовідносинах та їх вплив (причинно-наслідковий зв`язок) на можливість виконання АТ "ДПЗКУ" зобов`язань за договором складського зберігання. Обставини форс-мажору тривають і до сьогоднішнього дня, оскільки філія АТ "ДПЗКУ" "Кальчицький елеватор" залишається окупованою військами рф;

доводи про те, що нібито несвоєчасне повідомлення про виникнення форс-мажорних обставин позбавляє AT "ДПЗКУ" права посилатися на них як на підставу звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, є необґрунтованими. Суди зробили правильний висновок щодо неможливості АТ "ДПЗКУ" внаслідок дії обставин непереборної сили виконати зобов`язання за договором, а саме повернути зерно у стані, передбаченому договором;

відповідно до пунктів 3.5, 13.1 договору складського зберігання зерна відповідач зобов`язаний повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився. Строк зберігання зерна - до подання поклажодавцем вимоги про його повернення, але у будь-якому випадку, повернення зерна всіх зернових, олійних (крім насіння ріпаку) та зернобобових культур поклажодавцю відбувається не пізніше 31 травня 2022 року (граничний строк зберігання). Отже, крайнім строком виконання зобов`язання відповідачем щодо повернення зерна було 31 травня 2022 року. Оскільки позивач направив вимогу про повернення зерна відповідачу 13 травня 2022 року, строк виконання зобов`язання за договором у відповідача наступив лише на момент звернення позивача з вимогою, тобто 13 травня 2022 року. Таким чином, до звернення позивача з вимогою про повернення зерна у відповідача не було підстав для звернення до Торгово-промислової палати України, так як строк виконання зобов`язання за договором не настав. Оскільки настання форс-мажорних обставин повинно підтверджуватись довідкою, виданою Торгово-промисловою палатою України (пункт 15.8 договору), то відповідач після офіційного підтвердження від Міністерства оборони України факту окупації російськими військами території, на якій розташована філія АТ "ДПЗКУ" "Кальчицький елеватор", звернувся до Торгово-промислової палати України із заявою від 12 вересня 2022 року № 130-2-19/2400 про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за договором складського зберігання зерна від 20 вересня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ "ДПЗКУ". 18 листопада 2022 року АТ "ДПЗКУ" отримало сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 3100-22-1449, яким Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану; проведення воєнних (бойових) дій або тимчасова окупація, оточення (блокування) території (вул. Елеваторна, 1, с. Кальчик, Маріупольський район, Донецька область), на якій зберігається зерно. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 24 лютого 2022 року, дата закінчення - тривають на 16 листопада 2022 року. Отже, Торгово-промисловою палатою України засвідчено форс-мажорні обставини щодо обов`язку (зобов`язання) АТ "ДПЗКУ" повернути зерно у стані, передбаченому договором та законодавством;

суди врахували не лише факт наявності сертифікату Торгово-промислової палати України, а й інші докази спроможності безперешкодного провадження філією "Кальчицький елеватор"AT "ДПЗКУ"господарської діяльності та виконання своїх зобов`язань, причинно-наслідковий зв`язок між ними;

оскільки окупація російськими військами філії АТ "ДПЗКУ" "Кальчицький елеватор" є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, відповідач 18 квітня 2022 року направив повідомлення про настання форс-мажорних обставин на поштові адреси контрагентів, а у регіони, в які АТ "Укрпошта" не здійснювала доставку кореспонденції, також на відомі електронні адреси. У договорі складського зберігання зерна, укладеного між позивачем та відповідачем, поштовою адресою позивача зазначено м. Маріуполь, електронна адреса відсутня. З 24 лютого 2022 року АТ "Укрпошта" вже не здійснювала надсилання листів до м. Маріуполя, а зв`язок з філією був втрачений практично з перших днів вторгнення. Тому відповідач не мав можливості направити повідомлення про настання форс-мажорних обставин на адресу, вказану позивачем у договорі, водночас інші засоби зв`язку позивача були невідомі відповідачу до 13 травня 2022 року (дата звернення позивача з вимогою щодо повернення зерна, переданого на зберігання). Таким чином, відповідач вживав всі можливі заходи щодо повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин;

відповідач з незалежних від нього обставин не міг здійснити будь-які заходи щодо вивезення майна з території філії АТ "ДПЗКУ" "Кальчицький елеватор";

військова агресія негативно вплинула на господарську діяльність АТ "ДПЗКУ", зокрема, з початку війни 10 філій товариства окуповано, а ще 7 філій не здійснюють господарську діяльність, тому відповідач не має можливості з об`єктивних причин виконати зобов`язання, які визначені договором. Крім того, місцем зберігання зерна та місцем виконання зобов`язання щодо його повернення за умовами договору є с. Кальчик, Маріупольський район, Донецька область, тому посилання позивача на можливість повернення майна (зерна) з інших філій, що знаходяться на підконтрольній території України, є помилковими.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 лютого 2023 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 28 червня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 686/16312/22 та витребувано справу з суду першої інстанції.

У вересні 2023 року матеріали цивільної справи № 686/16312/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 16 серпня 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, які передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/9258/20, від 14 червня 2022 року у справі № 922/2394/21).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 21 вересня 2021 року між АТ "ДПЗКУ" (зерновий склад) і ОСОБА_1 (поклажодавцем) укладений договір складського зберігання зерна № 22-ЗБ/ПЗ/2021, відповідно до якого поклажодавець зобов`язаний передати зерно, а зерновий склад - прийняти його на зберігання на умовах, визначених договором, і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

У пункті 1.5 договору складського зберігання зерна визначено, що зерновий склад знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 3.4 вказаного договору після закінчення строку зберігання зерна, поклажодавець зобов`язаний забрати зерно з зернового складу не пізніше останнього дня граничного строку зберігання, вказаного у пункті 13.1 договору.

Зерно, передане на зберігання, є власністю поклажодавця (пункт 11.1 договору).

Відповідно до пункту 13.1 договору строк зберігання зерна - до подання поклажодавцем вимоги про його повернення, але у будь-якому випадку, повернення зерна всіх зернових, олійних (крім насіння ріпаку) та зернобобових культур поклажодавцю відбувається не пізніше 31 травня 2022 року.

У розділі 15 договору складського зберігання зерна передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань, якщо вони виникли внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажор) (пункт 15.1).

Під форс-мажорними обставинами в договорі слід розуміти будь-які обставини зовнішнього щодо сторін характеру, що виникли без вини сторін, поза їх волею або всупереч волі чи бажання сторін, і які не можна було ні передбачити, ні уникнути, включаючи стихійні лиха природного характеру (землетруси, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки тощо), лиха техногенного та антропогенного походження (вибухи, пожежі, вихід з ладу машин, обладнання тощо), обставини суспільного життя (воєнні дії, громадські заворушення, епідемії, страйки, бойкоти тощо), а також видання актів органами державної влади та місцевого самоврядування, інші законні або незаконні заборонні заходи названих органів, які унеможливлюють виконання сторонами зобов`язань за договором або перешкоджають такому виконанню тощо (пункт 15.2).

Не вважається форс-мажорними обставинами відсутність у боржника коштів для оплати послуг зернового складу, навіть якщо така відсутність виникла через обставини, які не залежали від волі поклажодавця та які останній не міг передбачити (пункт 15.3).

Строк, встановлений для виконання стороною зобов`язань за договором подовжується на період аналогічний періоду дії для такої сторони форс-мажорних обставин (пункт 15.4).

Якщо дія форс-мажорних обставин продовжується більш ніж один місяць, сторони можуть змінити умови договору чи вимагати його розірвання (пункт 15.5).

Сторона, для якої стало неможливим виконання її зобов`язань внаслідок дії форс-мажорних обставин, повинна по можливості негайно, але в будь-якому випадку не пізніше 10 (десяти) днів з моменту виникнення (припинення) форс-мажору повідомити про це протилежну сторону (пункт 15.6).

Не повідомлення або несвоєчасне повідомлення стороною про виникнення чи припинення форс-мажорних обставин позбавляє таку сторону права посилатися на них (пункт 15.7).

Настання форс-мажорних обставин повинно підтверджуватись довідкою, виданою Торгово-промисловою палатою України (пункт 15.8).

У вересні 2021 року на виконання умов договору складського зберігання зерна ОСОБА_1 передав, а зерновий склад прийняв на зберігання насіння соняшника н/кл 2021 року у загальній кількості 129 900 кг (129,9 т), зокрема: 21 вересня 2021 року - 28 780 кг, 22 вересня 2021 року - 15 640 кг, 23 вересня 2021 року - 14 860 кг, 25 вересня 2021 року - 14 940 кг, 27 вересня 2021 року - 14 780 кг, 28 вересня 2021 року - 40 900 кг (25 340 кг + 15 560 кг).

Установлені судами обставини щодо кількості зерна, яке прийняте відповідачем на зберігання, не оспорювались.

13 травня 2022 року на адресу філії АТ "ДПЗКУ" "Кальчицький елеватор" і АТ "ДПЗКУ" позивач направив листи-вимоги про повернення у повному обсязі переданого на зберігання зерна.

29 травня 2022 року на електронну пошту позивача від АТ "ДПЗКУ" надійшло повідомлення про форс-мажорні обставини від 18 квітня 2022 року № 130-7-19/1098, за змістом якого товариство повідомляло про неможливість належного виконання зобов`язань за договором складського зберігання від 20 вересня 2021 року № 22-ЗБ/ПЗ/2021 внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме військової агресії російської федерації проти України та введенням на території України воєнного стану.

АТ "ДПЗКУ" звернулось до Торгово-промислової палати України із заявою від 12 вересня 2022 року № 130-2-19/2400 про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за договором складського зберігання зерна від 20 вересня 2021 року № 22-ЗБ/113/2021, укладеного між ОСОБА_1 та АТ "ДПЗКУ". У заяві товариство повідомляло про прийняття на зберігання зерна (насіння соняшника) у загальній кількості 129 900 кг та підтверджувало виконання належним чином зобов`язань за договором складського зберігання станом на 23 лютого 2022 року.

18 листопада 2022 року АТ "ДПЗКУ" отримало сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 3100-22-1449, яким Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, проведення воєнних (бойових) дій або тимчасова окупація, оточення (блокування) території (вул. Елеваторна, 1, с. Кальчик, Маріупольський район, Донецька область), на якій зберігається зерно. Територія, на якій розташована філія АТ "ДПЗКУ" "Кальчицький елеватор" (вул. Елеваторна, 1, с. Кальчик, Маріупольський район, Донецька область) фактично окупована та з території філії здійснюється вивіз зернових культур, які унеможливили його виконання в зазначений термін. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 24 лютого 2022 року, дата закінчення - тривають на 16 листопада 2022 року.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25 квітня 2022 року № 75 Маріупольський район, зокрема Кальчицька сільська рада, відноситься до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року і 10 грудня 2022 року.

Згідно з повідомленням в/ч НОМЕР_1 -ІІ від 22 серпня 2022 року № 2022/ОКП/38/743 з 09 березня 2022 року територія, на якій розташована філія АТ "ДПЗКУ" "Кальчицький елеватор" (вул. Елеваторна, 1, с. Кальчик, Маріупольський район, Донецька область) окупована військами російської федерації.

Позиція Верховного Суду

Щодо відсутності підстав для застосування норм про кондикцію

Неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).

Згідно з частинами першою, другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення вказаної норми стосуються позадоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов`язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (435-15)

Такі висновки щодо застосування положень статті 1212 ЦК України є сталими у судовій практиці та викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі № 911/1101/21, від 06 червня 2022 року у справі № 903/142/21 та ін.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння. Проте необхідною умовою для цього є відсутність достатньої правової підстави або те, що така підстава відпала, чого в цьому спорі не відбулося.

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 просив зобов`язати АТ "ДПЗКУ" повернути йому прийняте на зберігання зерно, крім іншого, посилався на норми частини першої, пункту 2 частини третьої статті 1212 ЦК України;

договір складського зберігання зерна від 21 вересня 2021 року

№ 22-ЗБ/ПЗ/2021 є дійсним; матеріали справи не містять доказів про те, що позивач звертався до відповідача або до суду з вимогою про його розірвання;

зерно (насіння соняшника) не є безпідставно набутим відповідачем у розумінні положень статті 1212 ЦК України (на яку як на нормативну підставу позову посилався ОСОБА_1 ), оскільки воно передане на підставі договору зберігання, а спірні правовідносини не є кондикційними;

таким чином, оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а зерно (насіння соняшника), яке позивач просить суд зобов`язати відповідача повернути, набуто ним за існування правової підстави, то його не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставно набуте. Отже, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої, пункту 2 частини третьої статті 1212 ЦК України;

суд першої інстанції не врахував того, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення частини першої, пункту 2 частини третьої статті 1212 ЦК України, неправильно у рішенні послався на норми статей 1212, 1213 ЦК України. Апеляційний суд на це уваги не звернув, мотивів суду першої інстанції не змінив.

Щодо форс-мажору

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 26 жовтня 2021 року в справі № 766/20797/18 (пункт 19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України (435-15) ; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 ЦК України).

За своєю сутністю цивільно-правова відповідальність означає виникнення у особи обов`язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення. У статті 617 ЦК України містяться підстави звільнення (випадок, непереборна сила) саме від відповідальності за порушення зобов`язання, а не за виконання договірного зобов`язання. Тому стаття 617 ЦК України не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов`язання (див. Постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року в справі № 757/58385/16-ц (провадження № 61-17601свп18)).

Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).

Касаційний суд зауважує, що на рівні норм ЦК України (435-15) законодавець не внормував застосування конструкції форс-мажору в цивільних відносинах. Традиційно в цивільних відносинах форс-мажор є договірною підставою звільнення від цивільно-правової відповідальності. Проте це не перешкоджає учасникам цивільного обороту врегулювати свої відносини з врахуванням принципу свободи договору.

Очевидно, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема:

застосування конструкції форс-мажору в своїх відносинах (на які випадки поширюється форс-мажор, які правові наслідки існування форс-мажору (наприклад, право на зміну чи розірвання договору);

чим підтверджується форс-мажор;

чи впливає існування форс-мажору на виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі такого договору;

як позначається існування форс-мажору на строках виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі договору.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 внаслідок військової агресії російської федерації проти України введено воєнний стан в Україні строком на 30 діб з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє по сьогодні.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України (254к/96-ВР) , а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану (пункт 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022).

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 червня 2022 року в справі № 922/2394/21 вказано, що: "статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21".

З початку 2014 року мала місце збройна агресія Російської Федерації, яка розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності. І на даний час Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації. […] Зазначений факт розглядається як загальновідомий для обох сторін. Факт військової агресії визнаний на національному рівні, в тому числі в Законах України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) , "Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене в районі відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції" (2604-19) , Постановах Верховної Ради України "Про Звернення Верховної Ради України до парламентів іноземних держав, парламентських асамблей міжнародних організацій щодо засудження триваючої агресії Російської Федерації проти України" (1014-19) , "Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором", "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", Рішеннями Ради національної безпеки і оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України", "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" тощо (див. постанову Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 липня 2019 року у справі № 911/1897/18).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 просив зобов`язати АТ "ДПЗКУ" повернути йому прийняте на зберігання зерно - насіння соняшника. Позивач вважав, що за договором про форс-мажорні обставини відповідач мав повідомити його у 10-денний строк про наявність таких обставин, натомість повідомив після спливу 3 місяців, після вимоги про відвантаження зерна, а тому невиконання умов договору щодо своєчасного повідомлення про виникнення форс-мажорних обставин позбавляє АТ "ДПЗКУ" права посилатись на них;

відносини між сторонами виникли на підставі договору складського зберігання зерна від 21 вересня 2021 року № 22-ЗБ/ПЗ/2021;

суди встановили, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України "Кальчицький елеватор" АТ "ДПЗКУ", який розташований за адресою: вул. Елеваторна, 1, с. Кальчик, Маріупольський район, Донецька область, окупований російськими військами, у зв`язку із чим у АТ "ДПЗКУ" виникли надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язання, передбаченого умовами договору складського зберігання зерна від 21 вересня 2021 року;

суди встановили, що 18 листопада 2022 року АТ "ДПЗКУ" також отримало сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили)

№ 3100-22-1449, яким Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 24 лютого 2022 року, дата закінчення - тривають на 16 листопада 2022 року;

суди не звернули увагу, що на рівні норм ЦК України (435-15) законодавець не внормував застосування конструкції форс-мажору в цивільних відносинах. Традиційно в цивільних відносинах форс-мажор є договірною підставою звільнення від цивільно-правової відповідальності. Проте це не перешкоджає учасникам цивільного обороту врегулювати свої відносини з врахуванням принципу свободи договору;

суди не врахували, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема: застосування конструкції форс-мажору в своїх відносинах (на які випадки поширюється форс-мажор, які правові наслідки існування форс-мажору (наприклад, право на розірвання договору); чим підтверджується форс-мажор; чи впливає існування форс-мажору на виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі такого договору; як позначається існування форс-мажору на строках виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі договору;

суди проігнорували, що у договорі від 21 вересня 2021 року № 22-ЗБ/ПЗ/2021 сторони домовилися про те, що строк, встановлений для виконання стороною зобов`язань за договором, подовжується на період, аналогічний періоду дії для такої сторони форс-мажорних обставин (пункт 15.4), та визначили, що якщо дія форс-мажорних обставин продовжується більш ніж один місяць, сторони можуть змінити умови договору чи вимагати його розірвання (пункт 15.5). Тобто учасники обороту визначили, як форс-мажор впливає на строки виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі договору, та правові наслідки існування форс-мажору (право на зміну чи розірвання договору);