554/8471/21 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 06.03.2024 Прийняття

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", в інтересах якого діє адвокат Коцюба Олексій Вікторович, на рішення Київського районного суду

м. Полтави від 8 червня 2022 року, ухвалене у складі судді

Шаповал Т. В., та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2023 року, прийняту колегією у складі суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк (далі - АТ КБ) "ПриватБанк" про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову вказували, що ОСОБА_1 працював в АТ КБ "ПриватБанк" з 2004 року; з 2021 року - на посаді заступника директора макрорегіонального управління по регіону - керівник напрямку реалізації програм клієнтам МСБ.

ОСОБА_2 також з 2004 року працювала в АТ КБ "ПриватБанк", з 2019 року -

на посаді провідного спеціаліста з матеріально-технічного забезпечення і ремонтам

РП розвитку регіональних підрозділів Центрального макрорегіонального управління.

18 травня 2021 року в автоматизованій системі документообігу "ПриватДок" з`явилось повідомлення про зміни в організації виробництва і праці та про наступне можливе вивільнення працівників у зв`язку зі скороченням штату з посиланням на наказ № Е.17.U.0.0/4-6802287 від 30 квітня 2021 року.

Зазначене повідомлення блокувало роботу ОСОБА_1 та він вимушений був натиснути на єдину активну опцію "ознайомлений". ОСОБА_2 не натискала цю опцію, оскільки не змогла ознайомитись в повному обсязі з повідомленням (додатки до повідомлення не відкривалися), тому вона не могла перевірити, чи дійсно існує такий наказ.

Попередження про майбутнє вивільнення та наказ № Е.17.U.0.0/4-6802287

від 30 квітня 2021 року у письмовому виді позивачам вручене не було.

Незважаючи на те, що вони не бажали звільнятись та мали переважне право на залишення на роботі, наказом від 29 липня 2021 року ОСОБА_1 та наказом

від 21 липня 2021 року ОСОБА_2 звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату

з 30 липня 2021 року та 2 серпня 2021 року відповідно.

Вказували, що в порушення статті 49-2 КЗпП України позивачам не запропоновано жодної вакансії в порядку, визначеному трудовим законодавством.

На думку позивачів, реорганізація структурних підрозділів банку була фіктивною, а їх звільнення відбулося з порушенням пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки на підставі цієї норми працівника можна звільнити з роботи лише у тому випадку, коли ліквідація чи реорганізація дійсно відбувалась.

Крім того, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є членами Первинної профспілкової організації співробітників АТ КБ "ПриватБанк", а їх звільнення без погодження з профспілкою є порушенням статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Уточнивши позовні вимоги, просили скасувати наказ

АТ КБ "ПриватБанк" № Э.DN-УВ-2021-7096105-п від 29 липня 2021 року про звільнення ОСОБА_1, поновити його на роботі та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; скасувати наказ АТ КБ "ПриватБанк" № Э.DN-УВ-2021-7050392-п від 21 липня 2021 року про звільнення ОСОБА_2, поновити її на роботі та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 8 червня 2022 року позов задоволено.

Скасовано наказ АТ КБ "Приватбанк" № Э.DN-УВ-2021-7096105-п від 29 липня

2021 року про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора макрорегіонального управління по регіону - керівника напрямку реалізації програм клієнтам МСБ АТ

КБ "ПриватБанк".

Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 620 229,62 грн.

Скасовано наказ АТ КБ "ПриватБанк" № Э.DN-УВ-2021-7050392-п від 21 липня

2021 року про звільнення ОСОБА_2 .

Поновлено ОСОБА_2 на посаді провідного спеціаліста з матеріально-технічного забезпечення і ремонтам РП розвитку регіональних підрозділів Центрального макрорегіонального управління АТ КБ "ПриватБанк".

Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 159 062,54 грн.

В частині поновлення на роботі допущено негайне виконання рішення.

Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" у відшкодування судового збору на користь:

ОСОБА_1 - 908 грн, ОСОБА_2 - 908 грн; в дохід держави - судовий збір

у розмірі 1 816 грн.

Додатковим рішенням цього суду від 11 липня 2022 року допущено негайне виконання рішення від 8 червня 2022 року в частині стягнення з АТ

КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць у розмірі 59 746,89 грн та в частині стягнення з АТ

КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць у розмірі 15 114,54 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що в порушення вимог

частини третьої статті 49-2 КЗпП України відповідач не виконав свого обов`язку з працевлаштування позивачів та не запропонував всіх інших вакантних посад (іншу роботу), які з`явилися та існували в установі з моменту повідомлення про наступне вивільнення до дня звільнення.

Також місцевий суд зазначив, що розірвання трудового договору з позивачами проведено відповідачем без попередньої згоди Первинної профспілкової організації співробітників АТ КБ "Приватбанк" до спливу строку розгляду подання Голови правління АТ КБ "Приватбанк" від 9 липня 2021 року, яке отримано профспілкою

14 липня 2021 року і мало бути розглянуто до 29 липня 2021 року з направленням повідомлення у триденний строк після прийняття рішення, тоді як наказ про звільнення ОСОБА_3 видано 21 липня 2021 року, а про звільнення ОСОБА_1 - 29 липня 2021 року.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2023 року задоволено частково апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", рішення Київського районного суду м. Полтави від 8 червня 2022 року змінено в частині визначення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1, з 620 229,62 грн до 550 941,80 грн та на користь ОСОБА_2 - з 159 062,54 грн

до 139 962,30 грн. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави

від 8 червня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач в порушення вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2,

частин першої, п`ятої і сьомої статті 43 КЗпП України не виконав свого обов`язку щодо надання пропозицій всіх наявних в установі вакансій, які існували на день звільнення позивачів і які вони могли б обіймати, та не одержав попередню згоду первинної профспілкової організації, тому звільнення позивачів не є таким, що проведено з додержанням вимог трудового законодавства.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив про неврахування цим судом того, що надані позивачами довідки про заробітну плату і про доходи за останні 13 календарних місяців роботи, які передували звільненню, не відповідають вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , що призвело до неправильного обрахунку середньоденної заробітної плати позивачів. Визначений судом період вимушеного прогулу позивачів - з наступного дня після винесення наказів про звільнення - не відповідає дійсному періоду вимушеного прогулу - з дня їх фактичного звільнення до дня ухвалення судом рішення про поновлення на роботі, що в сукупності потягло помилковий розрахунок середнього заробітку в цілому.

Приймаючи постанову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції зазначив, що

днем звільнення її з роботи є 2 серпня 2021 року, а її середньоденна заробітна плата за період роботи в АТ КБ "ПриватБанк" з 1 червня до 31 липня 2021 року становить 657,10 грн, тому на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 3 серпня 2021 року до 8 червня 2022 року

(213 робочих днів) у розмірі 139 962,30 грн.

Здійснюючи розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції зазначив, що його середньоденна заробітна плата за період з 1 травня 2021 року до 30 червня 2021 року складає 2 562,52 грн, а вимушений прогул тривав 215 робочих днів (з 30 липня 2021 року до 8 червня

2022 року), тому з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 550 941,80 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У лютому 2023 року представник АТ КБ "ПриватБанк" - Коцюба О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського районного

суду м. Полтави від 8 червня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 11 січня 2023 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована застосуванням судами попередніх інстанцій

статті 49-2 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування вказаної норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 24 липня

2019 року у справі № 607/2852/17 (провадження № 61-42078св18), від 20 лютого

2019 року у справі № 359/8899/17 (провадження № 61-22629св18), від 27 червня

2022 року у справі № 227/2755/20 (провадження № 61-38св22), від 13 січня 2021 року у справі № 641/5023/17 (провадження № 61-529св19), від 9 вересня 2021 року

у справі № 640/11863/19 (провадження № К/9901/31291/20), від 31 травня 2021 року у справі № 640/13168/20 (провадження № К/9901/12137/21).

Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування у подібних правовідносинах статті 43 КЗпП України, викладених у постановах Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-163цс14, від 1 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, та постановах Верховного Суду

від 5 серпня 2020 року у справі № 755/11454/17 (провадження № 61-9568св19),

від 25 серпня 2020 року у справі № 760/15643/16-ц (провадження № 61-20632св19).

Зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки суди безпідставно розглянути в одному провадженні справу за позовом двох позивачів, місце проживання яких зареєстровано за різними адресами. Вказує, що ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1, тому у випадку пред`явлення його позову за вибором позивача такий позов підсудний Дзержинському районному суду м. Харкова. Поданий ОСОБА_1 договір оренди квартири

АДРЕСА_2 від 17 березня 2021 року не є доказом зареєстрованого місця його проживання на території Київського району м. Полтави. Не надавши оцінку вказаним обставинам, суди попередніх інстанцій не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 3 квітня 2019 року

у справі № 607/3903/18 (провадження № 61-39571св18).

Також зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 5 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18), про те, що "як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки

(стаття 252 КЗпП України) суд має зупинити провадження у справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення на час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана

судом при вирішенні трудового спору". Такі ж висновки викладені Верховним

Судом у постановах від 5 жовтня 2022 року у справі № 761/40096/20

(провадження № 61-8052св22), від 22 вересня 2022 року у справі № 127/31036/21 (провадження № 61-7604св22), від 28 червня 2022 року у справі № 640/942/20 (провадження № К/990/4896/22).

Позиція інших учасників справи

2 березня 2023 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокат

Колесніков В. О. засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність її доводів, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

22 березня 2023 року (поза межами строку для подання відзиву на касаційну скаргу) представник ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокат Колесніков В. О. засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду додаткові пояснення до відзиву на касаційну скаргу.

Надаючи оцінку можливості врахування вказаних додаткових пояснень під час касаційного перегляду справи, колегія суддів виходить з наступного.

Учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 395 ЦПК України).

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокат Колесніков В. О. не просив дозволу подати письмові пояснення, а Верховний Суд за межами строку для подання відзиву на касаційну скаргу не визнавав їх подання необхідним. Тому додаткові пояснення підлягають залишенню без розгляду.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах

від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) та

від 4 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22).

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та зупинено виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2023 року в частині стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу не в межах суми платежу за один місяць до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Підставою відкриття касаційного провадження були доводи заявника про:

- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18), від 28 червня 2022 року у справі № 640/942/20 (провадження № К/990/4896/22), від 22 вересня 2022 року у справі № 127/31036/21 (провадження № 61-7604св22), від 5 жовтня 2022 року у справі № 761/40096/20 (провадження № 61-8052св22), від 3 квітня 2019 року у справі № 607/3903/18 (провадження № 61-39571св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 760/15643/16-ц (провадження № 61-20632св19), від 5 серпня 2020 року у справі № 755/11454/17 (провадження № 61-9568св19), від 31 травня 2021 року у справі № 640/13168/20 (провадження № К/9901/12137/21), від 9 вересня 2021 року у справі № 640/11863/19 (провадження № К/9901/31291/20), від 13 січня 2021 року у справі № 641/5023/17 (провадження № 61-529св19), від 27 червня 2022 року у справі № 227/2755/20 (провадження № 61-38св22), від 20 лютого 2019 року у справі № 359/8899/17 (провадження № 61-22629св18), від 24 липня 2019 року у справі № 607/2852/17 (провадження № 61-42078св18), у постановах Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-163цс14, від 1 липня 2015 року у справі № 6-703цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- недослідження судами зібраних у справі доказів та ухвалення судових рішень з порушенням правил територіальної юрисдикції (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачі перебували у трудових правовідносинах з АТ КБ "ПриватБанк" з 2004 року.

З 11 січня 2021 року ОСОБА_2 працювала на посаді провідного спеціаліста з матеріально-технічного забезпечення і ремонтам РП розвитку регіональних підрозділів Центрального макрорегіонального управління АТ КБ "ПриватБанк"; ОСОБА_1 з 22 лютого 2021 року - на посаді заступника директора макрорегіонального управління по регіону - керівника напрямку реалізації програм клієнтам МСБ АТ КБ "ПриватБанк"

Наказом АТ КБ "ПриватБанк" № Е.17.U.0.0/4-6802287 від 30 квітня 2021 року згідно з рішеннями Наглядової ради (протокол № 12/21 від 25 лютого 2021 року,

протокол № 17/21 від 25 березня 2021 року та протокол № 21/21 від 22 квітня

2021 року) затверджені зміни до організаційної структури 12 макрорегіональних управлінь банку та підрозділів Головного офісу з їх ліквідацією та скороченням всіх посад. До переліку посад, які підлягають скороченню, увійшли посади, які обіймали позивачі.

27 травня 2021 року ОСОБА_1, а 1 червня 2021 року ОСОБА_2 за допомогою автоматизованої системи електронного документообігу АТ КБ "ПриватБанк" - "ПриватДок" були персонально попереджені про зміни в організації виробництва і праці та наступне можливе вивільнення на підставі пункту 1 частини першої

статті 40 КЗпП України, що позивачі засвідчили своїм кваліфікованим електронним підписом. Одночасно їм було запропоновано список вакантних посад

АТ КБ "ПриватБанк" станом на 12 та 13 травня 2021 року відповідно і вказано про можливість ознайомлення із актуальним на дату звернення списком вакантних посад та обрати посаду відповідно до спеціальності, кваліфікації і досвіду за посиланням на інтернет-ресурс: privatbank.ua/work.

12 липня 2021 року засобами поштового зв`язку до Первинної профспілкової організації співробітників АТ КБ "ПриватБанк" направлено подання Голови правління АТ КБ "ПриватБанк" від 9 липня 2021 року вих. № 20.1.0.0.0/7-125111 про отримання згоди на вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організаційній структурі банку, у тому числі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яке було вручено представнику одержувача 14 липня 2021 року.

Зі змісту відповіді за вих. № 5569 від 4 серпня 2021 року, яку відповідач отримав

17 серпня 2021 року, суди встановили, що первинна профспілкова організація

не надала згоду на розірвання трудового договору з працівниками

АТ КБ "ПриватБанк", у тому числі з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Наказом відповідача № Э.DN-УВ-2021-7096105-п від 29 липня 2021 року

ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 30 липня 2021 року.

Наказом № Э.DN-УВ-2021-7050392-п від 21 липня 2021 року ОСОБА_2 звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 2 серпня 2021 року.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю,

що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі № 490/8462/21 (провадження № 61-3003св23) зазначено: "Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої

статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення".

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21 (провадження № 61-13363сво23) викладено висновок про те, що "За змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав обов`язок щодо працевлаштування працівника, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Посилання роботодавця на інтернет ресурс та зазначення, що працівник може ознайомитись із актуальним списком вакантних посад та обрати посаду відповідно до спеціальності, кваліфікації та досвіду за відповідним посиланням, не є належним доказом виконання відповідачем своїх обов`язків, що передбачені частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, оскільки неможливо достеменно встановити, які саме вакансії на той період перебували на вказаному відповідачем інтернет ресурсі, чи були там всі наявні в той час вакантні посади, чи ознайомлювався позивач з зазначеним переліком вакансій і взагалі, чи мав позивач доступ до вказаного інтернет ресурсу. Тому посилання роботодавця на інтернет ресурс не дає змоги встановити, що вакантні посади (інша робота) були доведені до відома працівника".

У справі, що переглядається, суди встановили, що відповідач запропонував позивачам розглянути список вакантних посад, розміщений на сайті банку. Після попередження про майбутнє звільнення позивачам запропоновані посади, які відповідали їх кваліфікації, досвіду роботи, тощо, проте роботодавець висунув умову про проходження ними конкурсу на зайняття таких посад (посади) на загальних умовах, тобто фактично запропонований новий прийом на роботу у новостворених підрозділах на загальних підставах разом з усіма бажаючими особами. Позивачі брали участь у відборі на новостворені посади, але їм відмовлено у прийнятті на роботу.

Колегія суддів зазначає, що посилання роботодавця на інтернет ресурс та можливість працівника ознайомитись із актуальним списком вакантних посад і обрати посаду відповідно до спеціальності, кваліфікації та досвіду за відповідним посиланням, не є належним доказом виконання відповідачем своїх обов`язків, передбачених частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, оскільки неможливо достеменно встановити, які саме вакансії на той період перебували на вказаному відповідачем інтернет ресурсі, чи були там всі наявні в той час вакантні посади, чи ознайомлювалися позивачі із зазначеним переліком вакансій і взагалі, чи мали позивачі доступ до вказаного інтернет ресурсу.

За таких обставин обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що пропозиції працівникам, вивільнюваним на підставі пункту 1 частини першої

статті 40 КЗпП України, працевлаштуватися на загальних умовах на роботу у новоствореному підрозділі суперечать змісту статті 49-2 КЗпП України.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про порушення порядку звільнення позивачів на підставі пункту 1 частини першої 40 КЗпП України (322-08) .

Такий висновок судів узгоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним в аналогічних правовідносинах у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21 (провадження № 61-13363сво23).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про застосування судами попередніх інстанцій статті 49-2 КЗпП України без урахування висновків

щодо застосування вказаної норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 607/2852/17 (провадження № 61-42078св18),

від 20 лютого 2019 року у справі № 359/8899/17 (провадження № 61-22629св18),

від 27 червня 2022 року у справі № 227/2755/20 (провадження № 61-38св22),

від 13 січня 2021 року у справі № 641/5023/17 (провадження № 61-529св19),

від 9 вересня 2021 року у справі № 640/11863/19 (провадження № К/9901/31291/20), від 31 травня 2021 року у справі № 640/13168/20 (провадження № К/9901/12137/21), оскільки у вказаних справах, які переглядалися Верховним Судом, між сторонами виникли правовідносини, які не є подібними правовідносинам, що виникли у справі, яка переглядається.

Безпідставними також є посилання заявника про неврахування судами висновків щодо застосування статті 43 КЗпП України, викладених у постановах Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-163цс14, від 1 липня 2015 року

у справі № 6-703цс15, та постановах Верховного Суду від 5 серпня 2020 року

у справі № 755/11454/17 (провадження № 61-9568св19), від 25 серпня 2020 року

у справі № 760/15643/16-ц (провадження № 61-20632св19), оскільки підставою для задоволення позову суди зазначали порушення порядку вивільнення працівників, а не звільнення позивачів за відсутності згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Крім того, суди попередніх інстанцій врахували, що листом за вих. № 5569

від 4 серпня 2021 року первинна профспілкова організація не надала згоди на розірвання трудового договору з працівниками АТ КБ "Приватбанк", у тому числі з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

За вказаних обставин підлягають відхиленню і доводи касаційної скарги про необхідність витребування судом згоди первинної профспілкової організації при вирішенні трудового спору та, відповідно, неврахування висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 5 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18), від 5 жовтня 2022 року у справі № 761/40096/20

Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій правил територіальної підсудності в частині вирішення позову ОСОБА_1 не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 6 вересня 2021 року позовну заяву передано на розгляд Київському районному суду м. Полтави з підстав підсудності її цьому суду; відповідач, реалізовуючи свої процесуальні права на власний розсуд, не оскаржив вказану ухвалу в апеляційному порядку.

Не оскаржувало АТ КБ "ПриватБанк" в апеляційному порядку і ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 9 листопада 2021 року про відкриття провадження у цій справі.

Посилання заявника про неврахування судами висновку Верховного Суду, викладений у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 607/3903/18

(провадження № 61-39571св18) є безпідставними, оскільки Октябський районний суд м. Полтави, передаючи справу за підсудністю, відхилив посилання ОСОБА_1 на договір оренди квартири від 17 березня 2021 року, зазначивши, що адреса орендованого житла не є зареєстрованим місцем проживання останнього.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися

в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанцій в частині, залишеній без змін апеляційним судом, та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильного висновку судів по суті спору та значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині, залишеній без змін, та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили у вказаній частині судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у відповідній частині та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання рішення

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи висновок суду касаційної інстанції про залишення без змін постанови Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2023 року, її виконання у зупиненій частині підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", в інтересах якого діє адвокат Коцюба Олексій Вікторович, залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 8 червня 2022 року в частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 січня 2023 року залишити без змін.