756/219/22 Про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - 06.03.2024 Прийняття

У позові було вказано, що попередні витрати орієнтовно складають 31 408,57 грн, та складаються з витрат на професійну правничу допомогу - 19 000 грн, на проведення експертного дослідження - 8 500 грн, а також судового збору - 3 908,57 грн (в т. ч. комісія банку - 38,70 грн), докази понесення витрат на який долучені до матеріалів справи. З приводу понесених витрат на експертизу та професійну правничу допомогу вказував про надання таких доказів протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення суду у відповідності до норм чинного законодавства.

ОСОБА_1 просив:

поновити строк для звернення із вказаною заявою;

вирішити питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 19 000 грн та витрат на проведення експертизи в розмірі 8 500 грн понесених позивачем при зверненні до суду із позовом до відповідача.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у поновленні строку для подання заяви про ухвалення додаткового рішення.

Заяву про ухвалення додаткового рішення залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду;

під час звернення до суду з позовом та до закінчення розгляду справи стороною позивача жодних доказів на підтвердження понесення зазначених у заяві витрат на експертизу та професійну правничу допомогу не надано. Такі докази подано представником позивача разом із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат, яку було надано суду 22 березня 2023 року, тобто з пропуском встановленого для цього чинним законодавством строку, оскільки рішення ухвалено судом 02 лютого 2023 року;

представник позивача просить поновити пропущені строки під час звернення до суду з вказаною заявою з посиланням на те, що копію рішення суду ні позивачем, ні його представником отримано не було, а про ухвалення рішення суду представник позивача дізнався з відкритих джерел вже після закінчення строку на подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат. Проте твердження представника позивача не узгоджується із положеннями частини восьмої статті 141 ЦПК України;

суд також зауважує, що в матеріалах справи міститься заява представника позивача від 14 лютого 2022 року щодо внесення його даних до додаткових відомостей про учасника справи з метою надання електронного доступу до матеріалів справи, в тому числі до всіх процесуальних документів. Представником позивача також вказано у заяві його електронну поштову адресу для можливості реалізації його прав та обов`язків. Згідно даних картки справи №756/219/22, які містяться в автоматизованій системі документообігу суду, представника позивача адвоката Музичко Р. В. внесено як учасника справи із зазначенням присвоєного йому РНОКПП для надання електронного доступу до матеріалів справи. Крім того, згідно довідки про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи, рішення суду було надіслано представнику позивача на вказану ним електронну поштову адресу та отримано 20 лютого 2023 року о 13:03 год. Сторона позивача не скористалася своїм правом передбаченим чинним законодавством вчасно звернутися до суду з заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та витрат на експертизу, а саме протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення у справі, при цьому твердження на які вона посилається не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства;

у суду відсутні підстави для ухвалення в даній справі додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та витрат на експертизу, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про необхідність залишення поданої заяви без розгляду.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

рішення суду постановлено 02 лютого 2023 року. Позивач та його представник були повідомлені про судове засідання, призначене на 02 лютого 2023 року, про що свідчать, зокрема заява представника позивача про розгляд справи без її участі (а. с. 117 т.1). Із заявою про ухвалення додаткового рішення з доданими до неї доказами на підтвердження понесених судових витрат представник позивача звернулась 22 березня 2023 року, тобто, із пропуском встановленого законодавством п`ятиденного строку. В обґрунтування причин пропуску строку заявник посилалась на те, що копію рішення суду ні позивачем, ні його представником отримано не було, а про ухвалення рішення суду представник позивача дізнався з відкритих джерел вже після закінчення строку на подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат. Рішення суду було надіслано представнику позивача на вказану ним електронну поштову адресу та отримано 20 лютого 2023 року о 13:03 год. (а. с. 126 т.1);

суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з "презумпції обізнаності": особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Враховуючи, що рішення суду було надіслано представнику позивача на вказану ним електронну поштову адресу та отримано 20 лютого 2023 року о 13:03 год колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та витрат на експертизу;

наведені підстави для поновлення строку для подання доказів на понесених судових витрат не можна визнати поважними, тому підстави для скасування ухвали суду відсутні.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що виходячи з критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, колегія суддів вважає, що витрати на правничу допомогу у заявленому розмірі, а саме 19000 грн є завищеними. Колегія суддів приходить до висновку про відшкодування із відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, що відповідатиме критерію розумності та реальності.

Аргументи учасників справи

ОСОБА_1 29 грудня 2023 року засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року, в якій просить:

скасувати оскаржені рішення;

ухвалити нове судове рішення, яким визнати поважними причини пропуску строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення та вирішити питання про розподіл судових витрат;

судові витрати покласти на відповідача.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

у заяві про ухвалення додаткового рішення зазначено, що в позовній заяві на підставі пункту 2 частини другої та абзацу другого частини восьмої статті 141 ЦПК України було заявлено про надання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, протягом 5 (п`яти) днів після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі №756/219/22, та надано остаточний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи №756/219/22 в суді першої інстанції, а також докази, що підтверджують розмір таких судових витрат, зокрема витрат, пов`язаних з розглядом справи;

рішення у справі №756/219/22 ухвалено без участі позивача та його представника, при цьому копію рішення ні позивачем, ні представницею позивача у встановленому порядку не отримано. Про ухвалення рішення представник позивача дізналася із відкритих джерел інформації вже після закінчення строку на надання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи № 756/219/22 в суді першої інстанції;

у заяві про ухвалення додаткового рішення представник позивача просив поновити пропущений строк на надання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи №756/219/22 в суді першої інстанції, долучити до матеріалів справи №756/219/22 додані до заяви докази, що підтверджують судові витрати, понесені позивачем у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції згідно з наведеним у заяві остаточним розрахунком судових витрат, та ухвалити додаткове рішення у справі №756/219/22, яким вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції, зокрема стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у зв`язку із розглядом справи № 756/219/22 в суді першої інстанції;

суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні клопотання представниці позивача в поновленні процесуального строку, при цьому жодні аргументи щодо поважності причин пропуску такого строку судом першої інстанції не розглядалися. Суди не звернули уваги на те, що текст заочного рішення був виготовлений та підписаний суддею 14 лютого 2023 року, про що свідчить протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 28 грудня 2023 року. Такі обставини вказують на те, що представник позивача не мала технічної можливості подати заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат та надати докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів від дати 02 лютого 2023 року;

представник позивача у цій справі як добросовісний учасник процесу виконав свій обов`язок та зареєструвалася в підсистемі Електронний суд ще на етапі її тестової експлуатації. А тому за наявності ситуації, коли незважаючи на оголошення Вищої ради правосуддя про початок функціонування окремих підсистем, такі підсистеми фактично не працюють, а точніше працюють не у всіх судах, а апеляційні та касаційні скарги подаються до суду в паперовому вигляді, то за наявності в перехідних положеннях норми про видачу копій судових рішень в паперовій формі представниця позивача мала правомірне очікування та законне сподівання, що судове рішення буде направлене їй або безпосередньо позивачу у справі (який не має зареєстрованої офіційної адреси) в паперовому вигляді. Саме через такі фактичні обставини повідомлення про судове рішення у справі загубилося серед інших повідомлень в електронній скриньці. При цьому жоден із судів не перевірив, посилаючись на початок роботи відповідного модуля ЄСІТС, що представниці позивача копія рішення через ЄСІТС не направлялася, а була направлена з електронної адреси суду на електронну адресу представниці позивача;

судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції (постанова Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц);

протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №500/1912/22 від 29 вересня 2022 року);

попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та які очікує понести у зв`язку із: переглядом ухвали судом апеляційної інстанції - 5 000 грн, переглядом ухвали та постанови - 5 000 грн, докази щодо розміру яких будуть подані у встановленому ЦПК України (1618-15) порядку та строки.

29 січня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, в якій просить:

скасувати оскаржену додаткову та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити;

судові витрати покласти на відповідача.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

відповідачем не подано заперечень щодо заяви про залучення до матеріалів справи доказів на підтвердження додаткових витрат на правову (правничу допомогу) та ухвалення додаткової постанови. Відповідачем не надано доказів щодо неспівмірності заявленого розміру содових витрат зі складністю справи, а також не подавалося клопотання про зменшення розміру заявлених судових витрат на правничу допомогу. Як і не надано доказів нереальності чи не розумності заявленого позивачем розміру судових витрат;

обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами; ЦПК України (1618-15) передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України (1618-15) законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення;

саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони;

принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності;

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначила, що при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вважає за необхідне надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано зменшив суму витрат на професійну правничу допомогу.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які скаржник поніс та які очікує понести у зв`язку із переглядом додаткової постанови Київського апеляційного суду від 05.12.2023 у справі № 756/219/22 судом касаційної інстанції: 5 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу, докази щодо розміру яких будуть подані у встановленому ЦПК України (1618-15) порядку та строки.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 оскаржує додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу у розмірі 9 000 грн. В іншій частині додаткова постанова Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.

Ухвалами Верховного Суду від 20 та 28 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_1

28 лютого 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 лютого 2024 року зазначено, що наведені у касаційних скаргах доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

В ухвалі Верховного Суду від 28 лютого 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Фактичні обставини

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2, третя особа - АТ "Страхова компанія "АРКС", про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригод.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування шкоди 386 985,84 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

21 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення.

Позиція Верховного Суду

Щодо оскарження ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У частині восьмій статті 141 ЦПК України не встановлено вимог до форми заяви про надання доказів щодо витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи. Тому такі заяви можуть подаватись суду як в усній, так і в письмовій чи електронній формі. (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2021 року у справі № 755/4466/20-ц (провадження № 61-16762св21)).

Як в доктрині, так і практиці касаційного суду, звертається увага на існування службових строків: (а) процесуальні дії суду та учасників судового процесу мають здійснюватися лише в рамках відповідних стадій судочинства, у послідовності та в межах певного часу, зокрема визначених процесуальних строків для учасників справи та строків судової діяльності, встановлених законом для суду (службові строки) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 серпня 2020 року в справі № 178/14/20 (провадження № 61-9921св20)); (б) строки судової діяльності (службові строки) відрізняються від процесуальних строків за своєю сутністю. Вони не впливають на реалізацію суб`єктивних процесуальних прав сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі. Пропущення службового строку не знімає із суду обов`язку вчинити процесуальну дію або комплекс процесуальних дій (див., зокрема, Курс цивільного процесу: підручник за ред. В. В. Комарова. - Х. : Право, 2011. - С. 432). Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України). Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року у справі № 752/11324/14-ц (провадження № 61-11238св23)).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:

"Велика Палата Верховного Суду вважає, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17. Станом на час прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови у цій справі у матеріалах справи була лише довідка-розрахунок № 01 витрат на професійну правничу допомогу станом на 27 лютого 2018 року на суму 73 703,20 грн. До касаційної скарги відповідачка не долучила новий розрахунок понесених витрат на професійну правничу допомогу та не додала його впродовж усього касаційного провадження. Вже після прийняття постанови у цій справі і після закінчення п`ятиденного строку, передбаченого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, відповідачка надала новий розрахунок понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, який доповнила витратами на суму 50 894,40 грн. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відповідачка пропустила строк для подання доказів понесених витрат.

При цьому у своєму клопотанні від 22 листопада 2019 року відповідачка не просила поновити пропущений процесуальний строк та не вказала про поважність причин його пропуску. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважає, що в частині вирішення питання про стягнення витрат у розмірі 50 894,40 грн заяву відповідачки необхідно залишити без розгляду. Дані докази були надані ОСОБА_1 поза межами строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України".

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

02 лютого 2023 року Оболонський районний суд м. Києва ухвалив заочне рішення (т.1, а. с. 119-122);

20 лютого 2023 року заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва надіслане на електронну пошту представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (т. 1, а. с. 126)

14 лютого 2023 року заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва надіслане представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в її електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (т. 1, а. с. 153);

із заявою про ухвалення додаткового рішення представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася 21 березня 2023 року (т. 1, а. с. 172-184).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що із заявою про ухвалення додаткового рішення представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася 21 березня 2023 року (т. 1, а. с. 172-184);

у заяві про ухвалення додаткового рішення представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 посилалася на те, що заочне рішення позивачем та її представником не отримано, у зв`язку із чим просила поновити строк для подання заяви про ухвалення додаткового рішення;

суди встановили, що 14 лютого 2023 року заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва надіслане представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в її електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (т. 1, а.с. 153).

За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у поновленні строку для подання заяви про ухвалення додаткового рішення та залишив її без розгляду.

Щодо оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:

"40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України (1618-15) законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України (254к/96-ВР) , законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України (1618-15) .

46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:

"у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат".

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

06 листопада 2023 року представником ОСОБА_1 подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, в якій просив стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 19000,00 грн;

на підтвердження витрат на правничу допомогу заявником надано: договір № 44/23 про надання правничої допомоги від 21 вересня 2023 року; платіжна інструкція на оплату за правничу допомогу з договором про надання правничої допомоги від 21 вересня 2023 року у сумі 19000,00 грн; акт від 03 листопада 2023 року про надання правничої допомоги від 21 вересня 2023 року;

відповідно до акта про надання правничої допомоги АБ "Руслана Музичко" надано ОСОБА_1 наступну правову допомогу: надання правової інформації, консультацій та роз`яснень, з питань, що стосувались судового розгляду в суді апеляційної інстанції; прийняття участі в переговорах, що стосувались судового розгляду в суді апеляційної інстанції; складення, підписання та подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції; представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції. Вартість наданої правничої допомоги складає 19 000,00 грн;

при відмові у стягненні витрат на правову допомогу у розмірі 9 000 грн апеляційний суд вважав, що витрати у заявленому розмірі (19 000 грн) є завищеними, натомість витрати у розмірі 10 000,00 грн відповідають критерію розумності та реальності;

апеляційний суд не врахував, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони;

поза увагою апеляційного суду залишилось те, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності;

суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи отримував відповідач заяву позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

За таких обставин, за відсутності заяви відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, апеляційний суд зробив передчасний висновок про відсутність підстав для стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 9 000 грн.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржені рішення частково прийнято із порушенням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційні скарги належить задовольнити частково; додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу у розмірі 9 000 грн скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року залишити без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141- 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: "у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".