700/541/22 Про встановлення факту, що має юридичне значення - 07.02.2024 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 29 вересня 2022 року у складі судді Бесараб Н. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року у складі колегії суддів Нерушак Л. В., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,

у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Короткий зміст скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - ГУ ПФ України в Черкаській області) для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зменшенням пенсійного віку, як потерпілій внаслідок аварії на ЧАЕС.

Однак, їй було відмовлено у призначенні пенсії на підставі того, що вона не підтвердила факту проживання на території обов?язкового (безумовного) відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 4 років.

Заявник просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме: проживання ОСОБА_1 з 30 грудня 1988 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 29 вересня 2022 року заяву залишено без розгляду.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що з поданої заявником заяви про встановлення факту проживання на певній території вбачається спір про право, який в подальшому необхідний заявнику для оформлення документів для призначення пенсії, тому заявлені вимоги не підлягають судовому розгляду в порядку окремого провадження, а спір належить вирішувати у порядку позовного провадження. Відповідно до вказаного, суд першої інстанції дійшов до висновку про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі частини шостої статті 294 та частини четвертої статті 315 ЦПК України.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 29 вересня 2022 року скасовано, провадження у справі закрито.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заява про встановлення факту постійного проживання у визначеному місці не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а спір між заявником та відповідним відділенням Пенсійного фонду України щодо права на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів апеляційного суду зазначила, що спір із суб?єктом владних повноважень щодо права на отримання пенсії має розглядатися у позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, тому провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі частини першої статті 377, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Лисянського районного суду Черкаської області.

07 лютого 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 31 січня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 31 січня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Ситнік О. М.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначає в касаційній скарзі, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того факту, що ОСОБА_1 зверталася до суду з адміністративним позовом.

За наявності передбачених законом підстав заявник звернулася до суду саме із заявою про встановлення юридичного факту проживання у визначений період за визначеною адресою, оскільки ОСОБА_1 не має можливості в інший спосіб довести даний факт, а встановлення факту проживання має юридичне значення.

ОСОБА_1 зазначає, що у цій справі відсутній спір про право, який міг би виникнути із встановлення судом вказаного факту, щодо якого у справі заявлено відповідні вимоги, а тому немає й підстав для залишення заяви без розгляду.

Вказує, що, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, вона не пред`являла вимоги про встановлення факту свого проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона), а просила встановити факт свого проживання за адресою: АДРЕСА_1, в у період з 30 грудня 1988 року по 13 лютого 1992 року.

Заявник не порушує питання про встановлення факту належності себе до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а просить встановити факт проживання у конкретний період часу за конкретною адресою, тобто спору щодо визначення статусу заявника як особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи немає.

Вимога заявника за своїм предметом та можливими правовими наслідками не пов`язана з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2023 року ГУ ПФ України в Черкаській області надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України (254к/96-ВР) принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц та від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

Чинне процесуальне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання особи за відповідною адресою (в зоні гарантованого добровільного відселення), зазначивши, що встановлення цього факту має для неї юридичне значення і потрібне для оформлення різного роду компенсацій та пільг.

Апеляційний суд вказав, що чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги, разом з тим, також зазначив, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошувала, що вже зверталася з адміністративним позовом до ГУ ПФ України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак у задоволенні адміністративного позову було відмовлено у зв`язку з недоведеністю факту, що станом на 01 січня 1993 року заявник проживала 4 роки на території зони посиленого радіоекологічного контролю (справа № 580/584/22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 зробила висновок, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України (1618-15) .

Переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції не з`ясував, яке юридичне значення матиме для заявника факт, який вона просить встановити, а саме виникнення, зміна або припинення яких особистих чи майнових прав фізичної особи із цим пов`язана, та не зробив чіткого висновку, підлягає такий факт встановленню у позасудовому чи судовому порядку.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним і обґрунтованим та підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.