552/1713/16-а Про скасування постанови Управління патрульної поліції міста про притягнення до адміністративної відповідальності - 20.06.2018 Прийняття

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Полтави, прийняту 11 травня 2016 року у складі головуючого судді - Яковенко Н.Л., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, постановлену 7 липня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Бегунца А.О., суддів: Старостіна В.В., Рєзнікової С.С.,

в с т а н о в и в :

У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у місті Львові, інспектора роти №1 батальйону №1 Управління патрульної поліції у місті Львові ОСОБА_2 в якому просив:

постанову від 15 березня 2016 року про накладення на нього адміністративного стягнення за частиною першою статті 126, частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП (80731-10) ) визнати незаконною та скасувати, провадження в адміністративній справі закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 15 березня 2016 року рухався на автомобілі НОМЕР_1 по автодорозі Київ-Чоп і на 503 км. вказаної дороги в населеному пункті Великосілки був зупинений працівниками ДАІ.

Інспектором Грушецьким В.М. згідно з постановою було притягнуто його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 та частиною другою статті 122 КУпАП, з якою не погоджується, та зазначає що дійсно керував транспортним засобом з вимкненими фарами ближнього світла, але він рухався в населеному пункті, а не за його межами. Окрім того, стверджує, що мав поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Київський районний суд міста Полтави постановою від 11 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України (2747-15) ), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій були винесені при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, а тому просив скасувати їх рішення, та постановити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

У запереченнях на касаційну скаргу представник відповідача зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки скаржник не наводить належних підстав для того, щоб вважати, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без зміни.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами встановлено, що постановою інспектора роти № 1 батальйону № 1 Управління патрульної поліції у місті Львові Грушецького В.М. від 15 березня 2016 року серії СП 2 № 862352 позивача Фетч Г.В. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 та частиною другою статті 122 КУпАП з накладенням штрафу в сумі 425 грн.

Відповідно до вказаної постанови, позивач визнаний винним в тому, що 15 березня 2016 року в 15 год. 50 хв. на автодорозі Київ-Чоп на 503 км. кермував автомобілем НОМЕР_1, за межами населеного пункту з вимкненими фарами ближнього світла та денних ходових вогнів та не мав при собі поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п. 9.8., п. 2.1. Правил дорожнього руху України.

Вважаючи протиправною постанову про накладення на нього адміністративного стягнення позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуване рішення відповідача прийняте та вчинене на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), крім того суд дійшов висновку про доведеність факту вчинення позивачем правопорушення, що передбачено частиною першою статті 126 та частиною другою статті 122 КУпАП.

Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно з п. 2.1. Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (1306-2001-п) , водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Відповідно до частини першої статті 126 КУпАП адміністративна відповідальність настає у випадку керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").

Згідно з п. 9.8. Правил дорожнього руху з 1 жовтня по 1 травня на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар.

Адміністративна відповідальність настає у випадку порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами (частина друга статті 122 КУпАП).

З аналізу диспозиції частини першої статті 126 КУпАП вбачається, що адміністративна відповідальність настає у випадку керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка") незалежно від наявності в діях особи складу іншого правопорушення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 15 березня 2016 року на автодорозі Київ-Чоп на 503 км., кермуючи автомобілем НОМЕР_1, дійсно не мав полісу обов'язкового старування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Такий поліс не тільки був відсутність безпосередньо у позивача на час керування транспортним засобом, але і взагалі не укладався із страховою компанією.

Натомість, позивач, обираючи спосіб захисту свого права та звертаючись до суду з відповідним позовом, надав до суду незавірену копію спеціального знаку до полісу АІ/7250968, до якого було внесено дані, які не відповідають дійсності.

Окрім того, судами встановлено, що сам позивач ОСОБА_1 під час зупинки його працівниками поліції визнавав обставину відсутності полісу та погодився з діями інспектора щодо притягнення його до відповідальності, позивач також визнавав факт того, що рухався без ввімкнених денних ходових вогнів чи ближнього світла фар.

При цьому твердження позивача в касаційній скарзі, про те, що такий рух транспортного засобу мав місце в межах населеного пункту не підтверджено жодним доказом.

Та обставина, що зупинку транспортного засобу було здійснено в межах функціонуючого стаціонарного посту ПП у Львівській області "Великосілки" (503 км автомобільної дороги М 06 "Київ - Чоп"), жодним чином не свідчить про те, що рух автомобіля, яким керував позивач без ввімкнених денних ходових вогнів, мав місце виключно в межах населеного пункту.

Тому в цьому випадку безпідставними є твердження позивача про наявність підстав для закриття справи про адміністративне правопорушення за частиною другою статті 122 КУпАП.

Відповідно до статті 251 КУпАП орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.

Згідно зі статтею 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав правомірною постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху від 15 березня 2016 року серії СП № 862352.

Харківський апеляційний адміністративний суд, який здійснював перегляд постанови суду першої інстанції дійшов аналогічних висновків та обґрунтовано залишив її без змін.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.