753/9726/21 Про визначення місця проживання дитини - 31.01.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лантуха Ярослава Васильовича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року, ухвалене у складі судді Каліушка Ф. А., та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу та ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3 .

Вказувала на те, що відповідач не цікавиться долею своєї дитини, не бере майже ніякої участі в її вихованні та розвитку, не здатний задовольнити вимоги дитини, а тому дитина має проживати з нею.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з нею.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Лантухом Я. В., залишено без задоволення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків, висновок органу опіки та піклування, беручи до уваги вік дитини, дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

При цьому апеляційний суд зазначив, що обставини, які мали місце після ухвалення рішення судом першої інстанції, а саме військове вторгнення російської федерації на територію України та введення воєнного стану в Україні, у зв`язку з чим відповідач з малолітньою ОСОБА_3 виїхав у безпечне місце, де створив для дитини безпечні умови проживання і розвитку, про що зазначає сторона відповідача в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Лантух Я. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково врахували висновок Служби у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради про визначення місця проживання дитини, який складено за заявою позивачки і виключно на підставі її усних пояснень. Вказаний висновок складений без врахування фактичних обставин справи, а саме, що малолітня ОСОБА_3 внаслідок безвідповідального ставлення позивачки до дитини протягом тривалого часу проживає разом з відповідачем, який на належному рівні займається її вихованням, забезпечує усім необхідним для здоров`я, духовного та фізичного розвитку.

Крім того, позивач, стверджуючи про самовільне відібрання дитини батьком, не надала суду належних доказів на підтвердження цих обставин.

При цьому суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, відхилив клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Апеляційний суд безпідставно не врахував додаткові пояснення до апеляційної скарги від 04 квітня 2023 року, в яких, зокрема, зазначалося, що батько разом із дитиною у зв`язку з війною в Україні в інтересах дитини вимушений був евакуюватися в безпечне місце. На цей час батько разом із дитиною перебувають під тимчасовим захистом як переміщені особи в Іспанії, що підтверджується доказами подання заяв про тимчасовий захист для переміщених осіб, дозволами на проживання НОМЕР_1 та НОМЕР_2 . Повернутися до свого попереднього місця проживання відповідач з дитиною не мають можливості внаслідок повного знищення будинку через бойові дії, які точилися наприкінці лютого та в березні місяці 2022 року у м. Ірпені.

Також апеляційний суд залишив поза увагою висновок практичного психолога, психотерапевта за результатами психологічного дослідження батька та дитини, зробленого на підставі спілкування та спостереження в період з 23 травня 2022 року до 25 березня 2023 року, який наданий до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вказаного висновку практичного психолога, психотерапевта за результатами проведеної психологічної роботи з батьком та дитиною, також було встановлено, що на сьогодні враховуючи той факт, що дитина весь час перебуває з батьком, розуміє і відчуває як він дбає і піклується про неї, звикла бачити його постійно, - це все приводить до розуміння, що буде правильним в цілях психічної і психологічної безпеки ОСОБА_3 залишити її надалі з батьком, - чуйним та відповідальним для своєї доньки. В інакшому випадку, якщо віддати дитину матері, яку ОСОБА_3 в силу обставин вже не пам`ятає зовсім, це може призвести до невиправної важкої психологічної травми дитини. Таким чином, аби не травмувати психіку дитини, буде найкраще в її інтересах, якщо вона буде проживати із батьком і надалі. На сьогодні дівчинка має стабільний позитивний емоційний стан, вона росте і розвивається у спокійній добрій атмосфері, яка формує основу її правильного і повноцінного виховання.

Крім того, суди не врахували, що позивачка після початку війни в Україні виїхала за кордон, будь-якого інтересу до дитини та її безпеки не проявляла, її місце перебування на сьогодні невідоме.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21 (провадження № 61-4527св22).

Відзив на касаційну скаргу від позивача не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2024 року поновлено касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2018 року до березня 2021 року перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка - ОСОБА_3 .

До березня 2021 року малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживала разом з матір`ю, батьком та старшою сестрою за адресою: АДРЕСА_1 .

З березня 2021 року малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з висновком Служби у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради, який затверджений 21 грудня 2021 року рішенням Ірпінської міської ради, комісія рекомендувала визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 .

У вказаному висновку зазначено, що спеціалістами служби у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради обстежено умови проживання малолітньої ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлено, що в орендованому будинку проживають: ОСОБА_2, його малолітня дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та співмешканка ОСОБА_2 - ОСОБА_6 . Також у будинку постійно проживає няня дитини, яка і здійснює догляд за дитиною (зі слів ОСОБА_6 ). Умови проживання задовільні. У будинку чисто та прибрано, наявні необхідні меблі та побутова техніка. У дитини окрема кімната, обладнана усім необхідним. Наявні дитячі речі відповідно до сезону та іграшки.

Відповідно до декларації № 001-4ТА4-73А0 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, ОСОБА_2 уклав декларацію з лікарем-педіатром КНП "Ірпінський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги Ірпінської міської ради Київської області" Курган Н. П., що свідчить про те, що батько піклується про здоров`я дочки.

ОСОБА_2 є фізичною особою - підприємцем та отримує постійний дохід (податкова декларація платника єдиного податку фізичної особи - підприємця від 13 жовтня 2021 року).

Відповідно до сертифіката про проходження профілактичного наркологічного огляду від 13 жовтня 2021 року, серія 2 РРТ № 851816, у ОСОБА_2 ознак наркологічних захворювань не виявлено.

Згідно з медичною довідкою про проходження обов`язкових, попереднього та періодичного психіатричних оглядів від 13 жовтня 2021 року, серія ААА № 080017, виданою Психоневрологічним диспансером № 1 (філія № 7), у ОСОБА_2 ознак психічних захворювань не виявлено.

Відповідно до акта обстеження умов проживання, який складений Службою у справах дітей та сім`ї Дарницької РДА в м. Києві 04 листопада 2021 року, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_3 (орендоване житло). Житло розміщено на 10 поверсі 25 поверхового будинку, складається з трьох кімнат. ОСОБА_1 проживає зі своєю старшою дочкою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 . Квартира з усіма комунальними зручностями, повноцінно обладнана меблями та побутовою технікою. В приміщенні чисто та прибрано.

Згідно з довідкою ТОВ "Діагностичний центр" "Євромедікал" від 14 жовтня 2021 року ОСОБА_1 пройшла медичне обстеження лікаря-нарколога, на диспансерному обліку у наркологічному диспансері не перебуває, наркоманією не хворіє.

ОСОБА_1 працює заступником директора з розвитку туристичного продукту в туристичній фірмі "Жираф" та отримує постійний дохід (довідка ФОП " ОСОБА_8" від 13 вересня 2021 року № 58/а).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (789-12) (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що "Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21) зазначено, що "міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 207/3144/16-ц (провадження № 61-29090св18) вказано, що "відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку має, бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси".

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, висновок органу опіки та піклування, вік дитини, дійшов правильного висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору надали першочергове значення саме найкращим інтересам дитини та визначили місце її проживання з матір`ю.

Також слід зазначити, що батько дитини не заявив вимог про визначення місця проживання дитини з ним, зустрічний позов не пред`явив.

Визначення місця проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір`ю не позбавляє батька дитини батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21 (провадження № 61-4527св22), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок Служби у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради не є належним доказом, на увагу не заслуговують, оскільки такий висновок є обґрунтованим, відповідає інтересам малолітньої дитини, обставини, які у ньому зазначені, відповідачем не спростовані.

Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору врахували найкращі інтереси дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з урахуванням встановлених судами обставинами справи. Для забезпечення інтересів дитини саме визначення місця проживання дитини з матір`ю відповідатиме її інтересам.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, оскільки відповідач та його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, призначене на 29 вересня 2022 року, що не перешкоджає розгляду справи за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Доказів обмеження заявника у здійсненні процесуальних прав, що мали наслідком перешкоди у доступі до правосуддя, матеріли справи не містять.

Крім того, відповідач скористався правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, представник відповідача брав участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, мав можливість висловити заперечення проти позову в суді апеляційної інстанції, де йому було створено належні умови для реалізації його процесуальних прав.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок фахівця за результатами психологічного дослідження дитини, є безпідставним, оскільки обставини, які мали місце після ухвалення судом першої інстанції рішення, не можуть бути підставою для його скасування.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв`язку із введенням на всій території України воєнного стану перебуває за межами України, не є підставою для відмови у задоволенні позову одного з батьків про визначення місця проживання такої дитини.

Вказане відповідає правовому висновку, викладеному Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), до розгляду якої й було зупинено касаційне провадження у справі, яка переглядається в касаційному порядку, відповідно до якого: "Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності. Сама по собі обставина проживання дитини закордоном (незалежно від того чи вивезена дитина закордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після, враховуючи відсутність ініційованого провадження щодо вирішення питання про повернення дитини в Україну за правилами Гаазької конвенції 1980 року) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання…".

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за істотної зміни обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).