755/4534/21 Про визнання постанови приватного виконавця неправомірною, визнання акта про передачу майна недійсним, визнання свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів недійсним - 31.01.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Шкоріної О. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Суліми О. О. (далі - приватний виконавець Суліма О. О.), треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тавтєлєв А. В. (далі - приватний нотаріус КМНО Тавтєлєв А. В.), про визнання постанови приватного виконавця неправомірною, визнання акта про передачу майна недійсним, визнання свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів недійсним, скасування рішення про обтяження та скасування державної реєстрації.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що під час шлюбу з колишнім чоловіком ОСОБА_4 вони придбали квартиру АДРЕСА_1 . На підставі судового рішення від 24 березня 2011 року за ОСОБА_4 визнано право власності на вказану квартиру та 21 лютого 2019 року здійснено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру. Указувала, що у зв`язку з погіршенням стосунків шлюб між ними 18 грудня 2019 року розірвано на підставі судового рішення.

Їй стало відомо, що приватним виконавцем Сулімою О. О. у ВП № НОМЕР_1 виконується судове рішення про стягнення з її колишнього чоловіка на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 19 921 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України станом на 12 квітня 2019 року становить 534 480,43 грн.

27 травня 2019 року вона подала до Дніпровського районного суду м. Києва позовну заяву про поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на 1/2 частини майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 . У цій справі ОСОБА_2 та приватний виконавець Суліма О. О. були третіми особами, тому були обізнані про наявність спору щодо квартири. Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2019 року, яке постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року залишено без змін, позовну заяву задоволено повністю. Не погодившись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_2 подала касаційну скаргу.

Позивач указувала, що 04 червня 2020 року, на підставі заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2019 року, вона зареєструвала своє право власності на 1/2 частини спірної квартири, а 02 липня 2020 року зареєструвала у вказаній квартирі неповнолітнього сина.

Постановою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2019 року задоволено частково, апеляційне провадження у справі про поділ майна між позивачем та її колишнім чоловіком ОСОБА_4 закрито. У решті рішення суду залишено без змін.

Позивач указувала, що 14 серпня 2020 року між нею та ОСОБА_4 укладений договір про сплату аліментів на дитину, посвідчений 14 серпня 2020 року приватним нотаріусом КМНО Гамзатовою A. A. та зареєстрований у реєстрі за № 773.

У зв`язку з ухиленням ОСОБА_4 від сплати аліментів, у січні 2021 року вона була змушена звернутися до Подільського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ)). 15 січня 2021 року постановою державного виконавця накладено арешт на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_4 . Тобто, станом на 19 січня 2021 року спірна квартира перебувала під арештом за несплату аліментів її власником ОСОБА_4 . Звертаючи стягнення на майно, приватний виконавець Суліма О. О. безпідставно звернула стягнення на майно, яке боржнику не належало.

19 січня 2021 року приватним нотаріусом Тавтєлєвим А. В. за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірну квартиру на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, а 21 січня 2021 року тим же нотаріусом зареєстровано іпотеку, за якою іпотекодержателем є ОСОБА_3, а іпотекодавцем - ОСОБА_2 .

Також посилається на те, що приватний нотаріус Тавтєлєв А. В., враховуючи наявність обтяження прав на нерухоме майно за аліментними зобов`язаннями, не мав права приймати рішення про державну реєстрацію права власності на це майно за ОСОБА_2

ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсною постанову приватного виконавця Суліми О. О. від 19 січня 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, якою передано у рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 2-6396, виданим 05 жовтня 2011 року Подільським районним судом м. Києва, квартиру, реєстраційний номер об`єкта: 1774597080000, загальною площею 89,3 кв. м, цільове призначення: житлове приміщення, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_4, відповідно до постанови, серія та номер: справа № 755/8391/19, виданої 25 листопада 2020 року, видавник: Верховний Суд та рішення суду, серія та номер: 2-107/1, виданий 24 березня 2011 року, видавник: Дніпровський районний суд міста Києва,-у власність ОСОБА_2 у рахунок повного погашення боргу у розмірі 561 744,78 грн;

- визнати недійсним акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 19 січня 2021 року приватного виконавця Суліми О. О. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, яким передавалось у власність майно, а саме: квартира, реєстраційний номер об`єкта: 1774597080000, загальною площею: 89,3 кв. м, цільове призначення: житлове приміщення, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_4, відповідно до постанови, серія та номер: справа № 755/8391/19, виданої 25 листопада 2020 року, видавник: Верховний Суд та рішення суду, серія та номер: 2-107/1, виданий 24 березня 2011 року, видавник: Дніпровський районний суд міста Києва;

- визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 19 січня 2021 року № 64 приватного нотаріуса КМНО Тавтєлєва А. В. про засвідчення права власності з ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1774597080000, на підставі акта приватного виконавця Суліми О. О. про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 19 січня 2021 року;

- скасувати рішення приватного нотаріуса КМНО Тавтєлєва А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56216961 від 19 січня 2021 року 16:29:50 (номер запису про реєстрацію права власності: 40178563);

- скасувати рішення приватного нотаріуса КМНО Тавтєлєва А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56255134 від 21 січня 2021 року 17:01:43 (номер запису про обтяження: 40214203) та припинити обтяження, вид обтяження: заборона на нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2022 року, ухваленим у складі судді Савлук Т. В., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування акта приватного виконавця про передачу майна стягувачу, а також позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру, виданого на ім`я ОСОБА_2, скасування державної реєстрації переходу права власності на цю квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на вказану квартиру на час передачі її стягувачу належало боржнику у виконавчому провадженні, було за ним зареєстровано, арешт з частини квартири знятий в установленому законом порядку не був, а тому приватний виконавець діяв правомірно, звертаючи стягнення на майно боржника.

При цьому суд першої інстанції констатував, що позивач обрала неефективний спосіб захисту щодо похідних вимог - оскарження рішень державних реєстраторів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанцій

Постановою Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного виконавця Суліми О. О., треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус КМНО Тавтєлєв А. В., про визнання постанови приватного виконавця неправомірною, визнання акта про передачу майна недійсним, визнання свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів недійсним, скасування рішення про обтяження та скасування державної реєстрації задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 19 січня 2021 року приватного виконавця Суліми О. О. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 у рахунок погашення боргу, яким передавалось у власність майно, а саме: квартира, реєстраційний номер об`єкта: 1774597080000, загальною площею 89,3 кв. м, цільове призначення: житлове приміщення, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_4, відповідно до постанови, серія та номер: справа № 755/8391/19, виданої 25 листопада 2020 року, видавник: Верховний суд та рішення суду, серія та номер: 2-107/1, виданий 24 березня 2011 року, видавник: Дніпровський районний суд міста Києва.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 19 січня 2021 року № 64 приватного нотаріуса КМНО Тавтєлєва А. В. про право власності ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1774597080000, на підставі акта приватного виконавця Суліми О. О. про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 19 січня 2021 року.

Скасовано рішення приватного нотаріуса КМНО Тавтєлєва А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56216961 від 19 січня 2021 року 16:29:50 (номер запису про реєстрацію права власності: 40178563).

У задоволенні позовних вимог про скасування рішення приватного нотаріуса КМНО Тавтєлєва А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56255134 від 21 січня 2021 року 17:01:43 (номер запису про обтяження: 40214203), відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2, приватного виконавця Суліми О. О. на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 9 080,00 грн, по 4 540,00 грн з кожного.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками про те, що право власності на квартиру на час передачі її стягувачу належало боржнику у виконавчому провадженні, було за ним зареєстровано, арешт з частини квартири знятий в установленому законом порядку не був, а тому приватний виконавець діяв правомірно, звертаючи стягнення на майно боржника.

При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що спірна квартира була придбана під час шлюбу боржника та позивача, а саме: 12 липня 2005 року укладений договір про дольову участь у будівництві житла. Однак, через існування спору за договором інвестування, право власності за ОСОБА_4 визнано у судовому порядку у 2011 році. Ця обставина була відома приватному виконавцю на час проведення третіх торгів та передачі майна стягувачу ОСОБА_2, яка, як і приватний виконавець, була залучена до розгляду справи про поділ майна подружжя як третя особа. ОСОБА_2 оскаржувала рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, відповідно до яких було поділено майно подружжя та за позивачем у цій справі визнано право на 1/2 частини квартири, яку приватний виконавець передав стягувачу.

Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки у розумінні положень статті 65 СК України зазначене нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові і дружині у рівних частках з моменту його придбання, а відчуження спірного нерухомого майна, частка якого належить позивачу, за обставин, що вона не є боржником у виконавчому провадженні, в рахунок стягнення заборгованості із боржника ОСОБА_4 порушує право позивача як співвласника цього майна на вільне володіння, користування і розпорядження ним, що є неприпустимим. Факт реєстрації спірного нерухомого майна за ОСОБА_4 під час арешту цього майна, проведення торгів та передачі майна, придбаного у шлюбі, стягувачу не означає, що воно належить лише боржнику.

Встановивши, що у результаті проведення електронних торгів та нереалізації майна на третіх торгах, майно, яке було спільною сумісною власністю подружжя, в цілому передано стягувачу, чим порушено право власності ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним та скасування акта від 19 січня 2021 року про передачу майна стягувачу, визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за стягувачем ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні вимог у частині визнання незаконною постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу, суд апеляційної інстанції вважав, що така обставина входить у предмет доказування за вимогами про визнання недійсним та скасування акта про передачу майна стягувачу і окремого самостійного задоволення та виділення в окрему позовну вимогу не потребує, з огляду на те, що право позивача захищається внаслідок задоволення вимог щодо визнання недійсним акта, свідоцтва про право власності та скасування реєстрації переходу права власності до стягувача.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині вимог про скасування державної реєстрації заборони відчуження спірної квартири, з огляду на передачу її ОСОБА_2 в іпотеку ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції вважав, що без скасування правової підстави для внесення такої заборони, скасування реєстраційної дії є неправомірним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21 червня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Дніпровського районного суду м. Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

07 грудня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19 (провадження № 61-11615св20).

Заявник указує, що позивач обрала неналежний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові. Позивач, з метою захисту свого права спільної сумісної власності, має звернутися до суду з позовом про визнання права власності на ідеальну частку майна та звільнення майна з-під арешту.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у спорах про визнання незаконними дій з передання майна стягувач у рахунок боргу, а саме щодо застосування частин третьої, шостої статті 13 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Суди не встановили факт зловживанням правом зі сторони позивача у межах відносин, яким надавалась правова оцінка. У справі № 755/4534/21 досліджувалися відносини, які свідчать про послідовне планове та планомірне зловживання правом зі сторони позивача та її колишнього чоловіка - третьої особи.

Вказує, що нерозумним є покладення на неї, у зв`язку з її діями, направленими на захист своїх прав та інтересів від зловживання зі сторони подружжя ОСОБА_5 надмірного тягаря у вигляді не лише втрати права на квартиру та відновлення становища десятилітнього невиконання судового рішення про стягнення суми присуджених коштів, але і збільшення її втрат на сплачені нею 362 255,22 грн суми різниці між вартістю майна та сумою коштів, що підлягали стягненню.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Звертає увагу, що спірна квартира не єнеподільною річчю, тому жодні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19 (провадження № 61-11615св20), не підлягають застосуванню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 лютого 2011 року Подільським районним судом міста Києва ухвалено заочне рішення у цивільній справі № 2-843/11 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суми попередньої оплати за договором підряду у розмірі 19 921,00 доларів США, що в еквіваленті становить 157 987,47 грн, 120,00 грн - витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Виконавчий лист № 2-6396/10, виданий 05 жовтня 2011 року Подільським районним судом міста Києва, пред`явлено для примусового виконання до Відділу державної виконавчої служби Подільського управління юстиції у місті Києві.

14 грудня 2011 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Подільського управління юстиції у місті Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, на підставі виконавчого листа № 2-6396/10, виданого Подільським районним судом міста Києва від 05 жовтня 2011 року.

12 квітня 2019 року приватним виконавцем Сулімою О. О. винесено постанову про прийняття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-6396/10, виданого 05 жовтня 2011 року Подільським районним судом міста Києва.

12 квітня 2019 року приватним виконавцем Сулімою О. О. винесено постанову про арешт майна боржника, а саме квартири: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1774597080000; опис: загальна площа 89,3 кв. м, житлова площа 54.6 кв. м; опис: чотирикімнатна, адреса: АДРЕСА_2 .

16 квітня 2019 року приватним виконавцем Сулімою О. О. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, якою описано та накладено арешт на майно: квартиру АДРЕСА_3 - поверховому будинку, на п`ятому поверсі. Вхід до вказаної квартири через загальні двері на дві квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 . Вказані квартири об`єднує спільна територія - тамбур. Майно належить боржнику ОСОБА_4 . На описане майно накладено арешт постановою про арешт майна №30287151 від 12 квітня 2019 року. Призначено відповідальним зберігачем та попереджено про кримінальну відповідальність ОСОБА_2

25 квітня 2019 року приватним виконавцем Сулімою О. О. винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні та призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання Приватне підприємство "Консалтингова Група "АГРО-ЕКСПЕРТ", який має сертифікат від 08 вересня 2017 року за № 870/17, виданий Фондом Державного майна України, для визначення вартості квартири АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1774597080000; опис: загальна площа (кв. м): 89,3, цільове призначення: житлове приміщення, яке належить на праві власності ОСОБА_4

02 травня 2019 року суб`єкт оціночної діяльності - приватне підприємство "Консалтингова група "АГРО-ЕКСПЕРТ", що діє на підставі постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 25 квітня 2019 року ВП №30287151, проведено оцінку вартості квартири та складено висновок, відповідно до якого вартість 4-кімнатної квартири, загальною площею 89,30 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_6, власником якої є ОСОБА_4, без урахуванням ПДВ, станом на 02 травня 2019 року становить 1 320 000,00 грн.

03 травня 2019 року приватний виконавець Суліма О. О. направила на адресу Державного підприємства "СЕТАМ" (далі - ДП "СЕТАМ") заявку разом з документами щодо проведення реалізації майна, описаного та арештованого приватним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-6396, виданого 05 жовтня 2011 року Подільським районним судом міста Києва, щодо майна: квартири, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1774597080000, загальною площею: 89,3 кв. м, цільове призначення: житлове приміщення, яке належить на праві власності ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

06 травня 2019 року приватним виконавцем Сулімою О. О. винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_4 .

Постановою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 755/8391/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на 1/2 частини майна (провадження № 61-2998св20), касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Із вказаної постанови встановлено, що сторони з 28 квітня 2001 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_4 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 лютого 2019 року № 157742690).

19 січня 2021 року приватним виконавцем Сулімою О. О. повідомлено стягувача ОСОБА_2, що згідно з протоколом ДП "СЕТАМ" від 18 січня 2021 року № 522130, треті торги з реалізації квартири АДРЕСА_1, не відбулися у зв`язку з тим, що від жодного учасника не надійшла цінова пропозиція. Запропоновано стягувачу ОСОБА_2 протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово повідомити про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, а саме: квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1774597080000, загальною площею: 89,3 кв. м, цільове призначення: житлове приміщення, яке належить на праві власності ОСОБА_4 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

19 січня 2021 рок приватним виконавцем Сулімою О. О. винесено постанову про передачу стягувачу ОСОБА_2 у рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 2-6396, виданим 05 жовтня 2021 року Подільським районним судом міста Києва, таке майно: квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1774597080000, загальною площею: 89,3 кв. м, цільове призначення: житлове приміщення розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 2-107/1 від 24 березня 2011 року та постанови Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 755/8391/19.

19 січня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Тавтєлєвим А. В. видано свідоцтво, яке зареєстроване у реєстрі за № 64, приватний нотаріус КМНО Тавтєлєв А. В., відповідно до статті 61 Закону України "Про виконавче провадження", на підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, складеного приватним виконавцем Сулімою О. О. 19 січня 2019 року, посвідчено, що ОСОБА_2 належить на праві власності майно, що складається з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 89,3 кв. м, житловою площею 54,6 кв. м, яка складається з чотирьох кімнат, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1774597080000, оскільки торги не відбулися і стягувач ОСОБА_2 виявила бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_4 на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва у справі №2-107/1 від 24 березня 2011 року та постанови Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 755/8391/19.

04 лютого 2021 року ухвалою Київського апеляційного суду у справі № 755/8391/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року, закрито апеляційне провадження, відкрите за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Суліма О. О. про поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на 1/2 частини майна.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Таким чином, непорушність права власності є беззаперечною.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) підтверджено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

У частині першій статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно з частиною третьою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Суд апеляційної інстанції встановив, що з 28 квітня 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, а 12 липня 2005 року, під час шлюбу, був укладений договір про дольову участь у будівництві. Надалі, через існування спору за договором інвестування, право власності на квартиру було визнано за ОСОБА_4 у судовому порядку у 2011 році.

16 квітня 2019 року приватним виконавцем Сулімою О. О. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, якою описано та накладено арешт на майно: квартиру АДРЕСА_1 . Майно належить боржнику ОСОБА_4 .

У межах виконавчого провадження за результатами третіх прилюдних торгів, які не відбулися, стягувачу ОСОБА_2, у рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 2-6396/10, виданим 05 жовтня 2021 року Подільським районним судом міста Києва, передано спірну квартиру, про що приватний виконавець 19 січня 2021 року винесла постанову.

Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку зібраним доказам, правильно установив, що право власності на квартиру АДРЕСА_1, у судовому порядку визнано за ОСОБА_4 у 2011 році, тобто за час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 . Хоча спірну квартиру було зареєстровано лише на ОСОБА_4, однак факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Майно у такому випадку є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині у рівних частках з моменту його придбання.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відчуження належної позивачці частки у квартирі, за результатами проведених публічних торгів, без її згоди, порушує її право як співвласника цього майна на вільне користування і розпорядження ним, що є неприпустимим.

Щодо способу захисту

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та інші).

ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, тому вона має право на витребування від ОСОБА_2 1/2 частини вказаного нерухомого майна, яке фактично належить їй і є майном, яке може бути витребувано від особи, яка недобросовісно заволоділа ним.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 ЦК України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у статті 388 ЦК України і є обмеженим.

Такий правовий висновок неодноразово був висловлений Верховним Судом України у постановах від 06 грудня 2010 року у справі № 3-13г10, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 21 грудня 2016 року у справі 1522/25684/12 та інших.

З урахуванням наведеного, до спірних правовідносин застосовуються положення статті 387 ЦК України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22).

Верховний Суд у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 206/2421/16-ц (провадження № 61-12527св18) зазначив, що: "Відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Разом з тим Закон допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження, Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону).

Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 Закону). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62 Закону).

З огляду на зазначене, передбачена статтею 62 Закону процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, що є законними підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України). Однак за своєю правовою природою таку процедуру разом з відповідними постановою та актом державного виконавця не можуть бути ототожнені з процедурою відчуження майна з прилюдних торгів тільки тому, що за результатами проведення прилюдних торгів державний виконавець також складає акт.

Таким чином, передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України".

Верховний Суд у постанові від 19 липня 2023 року у справі № 124/28780/21 (провадження № 61-633св23) дійшов висновку, що оскільки спірне нерухоме майно не було примусово реалізовано на торгах, а на підставі заяви особи, яка не була учасником торгів (стягувачем) було залишено за нею у рахунок погашення боргу, тому положення частини другої статті 388 ЦК України на цю особу не поширюються.

Такими чином, ефективним способом захисту порушеного права власника ОСОБА_1 є витребування майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), а не визнання недійсними постанови приватного виконавця, акта про передачу майна, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За розгляд справи у суді касаційної інстанції ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 10 160,00 грн, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на її користь.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року скасувати, залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2022 року, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а у решті залишити без змін.