595/76/23 Про встановлення факту смерті особи, яка настала в окупованому місті під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану - 31.01.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник - адвокат Сольський Володимир Степанович, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Гірського Б. О., Хоми М. В.,

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просив суд встановити факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Скадовська Херсонської області, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Скадовську Скадовського району Херсонської області під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

В обґрунтування вимог посилався на те, що він є рідним братом ОСОБА_2, який був учасником АТО, після 24 лютого 2022 року, проживаючи в м. Скадовську, вів активну діяльність на окупованій території України з протидії ворогу.

Зокрема, ОСОБА_2 разом з друзями брав участь у різного роду акціях та протестах, направлених на оборону та захист цілісності України, здійснював збір та передачу інформації ЗСУ про дислокацію збройних сил окупантів, вів активну розвідувальну діяльність.

20 червня 2022 року ОСОБА_2 був затриманий працівниками окупаційної поліції м. Скадовська та доставлений у приміщення вказаного відділу поліції.

Цього ж дня йому (заявнику) повідомили про смерть брата в приміщенні окупаційного Скадовського районного відділу поліції. Причину смерті поліцейські назвали повішання (самогубство). На тілі ОСОБА_2 виявлено чисельні травми, забої, синці та дві странгуляційні борозни, що свідчить про насильницьку смерть, яка йому була заподіяна працівниками окупаційної поліції Скадовського відділу поліції.

Заявник зазначав, що є військовозобов`язаною особою, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 . 15 грудня 2022 року він отримав повістку, відповідно до якої йому наказано з`явитися 31 січня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1, оскільки з 31 січня 2023 року він призивається на військову службу по мобілізації.

Вважає, що в силу абзацу 9 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, оскільки його рідний брат ОСОБА_2 загинув під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Єдиним способом захистити свої права для нього є звернення до суду, оскільки будь-якої процедури, за якою була б можливість встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт загибелі ОСОБА_2 під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, чинним законодавством України не передбачено.

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просив задовольнити заяву.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 24 лютого 2023 року заяву задоволено.

Встановлено факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Скадовська Херсонської області, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Скадовську Скадовського району Херсонської області під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що подія загибелі ОСОБА_2 сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Скадовську Скадовського району Херсонської області в результаті його вбивства працівниками окупаційної поліції м. Скадовська через його активну діяльність на окупованій території України з протидії ворогу, а тому заяву про встановлення факту смерті ОСОБА_2 під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України слід задовольнити.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_4 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_4 на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 24 лютого 2023 року задоволено частково, рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 24 лютого 2023 року скасовано, провадження у справі закрито.

Роз`яснено ОСОБА_1 право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, апеляційний суд виходив з того, що між ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_4 виник спір, який за предметом та можливими правовими наслідками існує у сфері публічно-правових відносин, а тому не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Сольського В. С. звернувся доВерховного Суду з касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

06 грудня 2023 року від ІНФОРМАЦІЯ_3 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

29 листопада 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Закриваючи постановою від 19 вересня 2023 року провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд апеляційної інстанції виходив із того, що між ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_4 виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за заявником певного соціально-правового статусу щодо оформлення права на відстрочку від призову, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а тому не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

З таким висновком суду погодитись не можливо з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

ОСОБА_1 звернувся з заявою до суду у порядку окремого провадження, в якій просив встановити факт смерті свого брата ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, оскільки вважає, що має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України (2747-15) .

Разом із тим, аналіз наведених цивільних процесуальних норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

При цьому Велика Палата Верховного Суду при розгляді вказаної справи вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України (1618-15) .

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що заява у даній справі повинна розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Разом із тим, слід ураховувати, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження судом буде встановлено спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 294 ЦПК України).

Питання наявності спору про право у цій справі апеляційним судом не досліджено, процесуальні наслідки, передбачені частиної шостою статті 294 ЦПК України, не застосовані, що враховано Верховним Судом при касаційному перегляді.

При цьому необхідно приймати до уваги, що під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права (див. постанову Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 761/16555/23 (провадження № 61-13311св23)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.