473/3825/23 Про встановлення факту батьківства особи, яка померла - 31.01.2024 Прийняття

заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Вознесенський відділ державної реєстрації цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник - адвокат Глушич Інна Іванівна, на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 липня 2023 року у складі судді Ротар М. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Коломієць В. В., Ямкової О. О.,

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У липні 2023 року ОСОБА_1 у порядку окремого провадження звернулася до суду із заявою, у якій просила встановити факт батьківства ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, відносно дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 ; Вознесенському відділу державної реєстрації цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни до актового запису про народження № 266 від 19 серпня 2014 року, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Вознесенську реєстраційної служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції у Миколаївській області про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, зазначивши батьком дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та видати нове свідоцтво про народження, змінивши ОСОБА_3 прізвище на ОСОБА_3 .

В обґрунтування заяви посилалась на те, що з 2010 року по 06 липня 2023 року вона проживала однією сім`єю без укладення шлюбу з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . За час спільного проживання вони перебували у відносинах, притаманних подружжю, вели спільне господарство та спільний бюджет, були пов`язані спільних побутом. ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народилася спільна дитина - син ОСОБА_6, проте батько дитини записаний відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, оскільки заявниця та ОСОБА_2 не перебували у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер. За життя він визнавав себе батьком дитини, піклувався про неї, матеріально забезпечував, всебічно сприяв її фізичному та моральному розвитку.

Встановлення факту батьківства необхідно їй для призначення пенсії по втраті годувальника для неповнолітньої дитини.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила заяву задовольнити.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 липня 2023 року у відкритті окремого провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 відмовлено. Роз`яснено заявниці, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимоги заявниці пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за дитиною певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Таким чином, за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимоги заявниці пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 липня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам цивільного процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

02 жовтня 2023 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Глушич І. І. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 липня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування правових висновків касаційного суду, викладених в інших справах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

23 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2023 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи ухвалою від 27 липня 2023 року у відкритті провадження у цивільній справі за вказаною заявою ОСОБА_1, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області послався на те, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .

З таким висновком суду погодитись не можливо з наступних підстав.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

ОСОБА_1 звернулася з заявою до суду у порядку окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України (2747-15) .

Разом із тим, аналіз наведених цивільних процесуальних норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

При цьому Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України (1618-15) .

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, слід приймати до уваги, що відповідно до частини п`ятої статті 188 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Аналогічне правило закріплено в частині четвертій статті 172 КАС України про те, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, повинна розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Апеляційний суд на зазначене уваги при апеляційному перегляді справи не звернув, вказані порушення місцевого суду не виправив.

При цьому слід приймати до уваги положення Сімейного кодексу України (2947-14) (далі- СК України (2947-14) ), зокрема частини другої статті 125 СК України, відповідно до якої якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.

Згідно зі статтею 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (1618-15) .

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини.

До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 523/4928/17 (провадження № 61-2989св22).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не можуть вважатись законними та підлягають скасуванню, а справа- направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1, яка поданапредставником - адвокатом Глушич Інною Іванівною, задовольнити.

Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 липня 2023 рокута постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 вересня 2023 рокускасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі.