357/7533/22 Про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу - 31.01.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник - адвокат Шмаров Олексій Валерійович, на постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ратнікової В. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_2, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

В обґрунтування позову посилалась на те, що вона 6 років проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, була пов`язана з ним спільним побутом та мала взаємні права та обов`язки.

Відповідачка ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 .

Зазначила, що у 2015-2016 роках ОСОБА_3 був призваний до лав Збройних сил України та проходив військову службу в зоні проведення антитерористичної операції, а після повернення з військової служби вони почали зустрічатися, а через деякий час прийняли рішення проживати разом.

Місцем проживання стала квартира відповідачки за адресою: АДРЕСА_1 .

З ОСОБА_3 вони проживали разом з 16 червня 2016 року по 26 лютого 2022 року (до його мобілізації).

ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойової задачі у складі десантно-штурмового батальйону ОСОБА_3 загинув.

ОСОБА_1 зазначила, що встановлення факту проживання однією сім`єю їй необхідно для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", як членом сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, однак таке її право заперечується відповідачкою.

Посилаючись на викладені обставини, ураховуючи заяву про уточнення позовних вимог, позивачка просила встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка ОСОБА_3 та жінки ОСОБА_1 без шлюбу у період з 16 червня 2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не доведено факт постійного спільного проживання з ОСОБА_3, ведення з ним спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, у зв`язку із чим правові підстави для задоволення позову відсутні.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 через представника - адвоката Шмарова О. В. звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шмарова О. В. задоволено частково, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2023 року скасовано, провадження у справі закрито.

Роз`яснено ОСОБА_1 право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що спір, який виник між сторонами, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за позивачкою певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками позивачки, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин та повинен вирішуватися за участі Міністерства оборони України, а тому не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2023 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Шмарова О. В. звернуласьдо Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 рокута направити справу до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом судове рішення ухвалено з порушенням норм цивільногопроцесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

17 липня 2023 року від ОСОБА_2 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідачка просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

22 листопада 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Закриваючи постановою від 07 червня 2023 року провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за позивачкою певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками позивачки, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин та повинен вирішуватися за участі Міністерства оборони України, а тому не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

З таким висновком суду погодитись не можливо з наступних підстав.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила в судовому порядку встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка ОСОБА_3 та жінки ОСОБА_1 без шлюбу у період з 16 червня 2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України (2747-15) .

Разом із тим, аналіз наведених цивільних процесуальних норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

При цьому Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України (1618-15) .

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що позов у даній справі повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.