953/3429/20 Про стягнення грошової компенсації частки в спільному майні - 31.01.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року в складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

Короткий зміст вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації частки в спільному майні в розмірі 1 773 500,00 грн.

Позов мотивувала тим, що з січня 1993 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який рішенням суду від 09 квітня 2012 року розірвано.

У період шлюбу вони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце № НОМЕР_1, яке знаходиться за цією ж адресою, право власності на які було зареєстровано за відповідачем.

У липні 2015 року вона звернулась до суду з позовом про визнання цього майна спільною сумісною власністю. Під час розгляду справи їй стало відомо, що в лютому 2014 року відповідач відчужив спірне майно шляхом передачі його до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "АІА Інтернейшнл груп ІНК" (далі - ТОВ "АІА Інтернейшнл Груп ІНК").

Майновий внесок до статного капіталу товариства здійснено відповідачем всупереч її волі, тому вона має право вимагати виплату половини вартості цього внеску.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 16 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з пропуску позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року рішення Київського районного суду міста Харкова від 16 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості половини майна, а саме квартири АДРЕСА_1 та машиномісця № НОМЕР_1, яке знаходиться у підвалі житлового будинку літ. "А-23" за адресою: АДРЕСА_2, внесеного ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ "АІА Інтернейшнл Груп ІНК" у розмірі 210 400,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до моменту внесення спірного майна до статутного капіталу воно належало подружжю на праві спільної сумісної власності. Оскільки відповідач проти волі позивача використав це майна для внесення вкладу до статутного капіталу, вимоги ОСОБА_1 про виплату їй компенсації вартості частки в цьому майні обґрунтовані та підлягають задоволенню. При цьому позовну давність позивач не пропустила, оскільки спірне майно визнане судом спільною сумісною власністю подружжя лише 04 лютого 2020 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2023 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року й залишити в силі рішення Київського районного суду міста Харкова від 16 грудня 2020 року.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 03 липня 2013 року в справі № 6-61цс13, від 02 жовтня 2013 року в справі № 6-79цс13, від 16 липня 2015 року в справі № 6-38цс15, від 16 листопада 2016 року в справі № 6-2469цс16 та в постановах Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16, від 10 грудня 2019 року в справі № 910/15584/16, від 22 січня 2020 року в справі № 916/521/18, від 11 лютого 2020 року в справі № 10/5026/995/2012, від 18 травня 2020 року в справі № 204/4514/17, від 29 липня 2020 року в справі № 161/2706/18, від 01 червня 2021 року в справі № 910/9544/19, від 30 вересня 2021 року в справі № 320/3307/21, від 23 лютого 2022 року в справі № 367/2271/15-ц, від 04 квітня 2022 року в справі № 523/15572/16-ц, від 03 травня 2022 року в справі № 352/469/18, від 26 травня 2022 року в справі № 912/596/21, від 31 серпня 2022 року в справі № 286/1831/19, від 14 вересня 2022 року в справі № 367/6105/16-ц, від 20 жовтня 2022 року в справі № 214/1814/15.

Касаційна скарга мотивована тим, що про перехід права власності на майно до ТОВ "АІА Інтернейшнл Груп ІНК" та відповідно про право на компенсацію вартості частки в майні позивачу стало відомо ще в лютому 2016 року. Отже, звернувшись з цим позовом до суду в лютому 2020 року вона пропустила позовну давність.

Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. До того ж судове рішення від 04 лютого 2020 року, яким майно було визнано спільною сумісною власністю подружжя, скасоване, тому безпідставними є посилання апеляційного суду на це рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

19 червня 2023 року справа № 953/3429/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

З 09 січня 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 09 квітня 2012 року.

Під час перебування у шлюбі, 09 квітня 2010 року ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 85,9 кв.м.

24 червня 2010 року ОСОБА_2 набув право власності на машиномісце № НОМЕР_1, яке розташоване в підвалі житлового будинку літ. "А-23" на АДРЕСА_2, загальною площею 15,0 кв.м.

Згідно з протоколом № 14-02/14 загальних зборів учасників ТОВ "АІА Інтернейшнл груп ІНК" від 14 лютого 2014 року, ОСОБА_2 вніс ці квартиру та машиномісце до статутного капіталу ТОВ "АІА Інтернейшнл Груп ІНК" як майновий внесок.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, квартира АДРЕСА_1 та машиномісце № НОМЕР_1, розташоване в підвалі житлового будинку літ. "А-23" на АДРЕСА_2, належить на праві власності ТОВ "АІА Інтернейшнл Груп ІНК" згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10 грудня 2015 року.

16 липня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ТОВ "АІА Інтернейшнл Груп Інк", у якому (з урахуванням уточнених у лютому 2016 року позовних вимог) просила визнати недійсним іпотечний договір від 07 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, визнати спірні квартиру та машиномісце спільною сумісною власністю її й ОСОБА_2 та витребувати це майно в ТОВ "АІА Інтернейшнл Груп Інк".

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2017 року в справі № 638/11812/15-ц у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року це рішення від 10 квітня 2017 року було скасоване й ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце № НОМЕР_1, яке знаходиться у підвалі житлового будинку літ. "А-23" на АДРЕСА_2, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір іпотеки від 07 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, про передачу в іпотеку цього майна. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання права спільної сумісної власності на майно, визнання договору іпотеки недійсним скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 65 CК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

За змістом статті 113 ЦК України та статті 1 Закону України "Про господарські товариства" товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі статтею 115 ЦК України та статтею 12 Закону України "Про господарські товариства" господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього товариства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

У цій справі встановлено, що за час шлюбу сторони набули у власність квартиру та машиномісце на АДРЕСА_2 .

Оскільки відповідач проти волі позивача використав це майно для внесення вкладу до статутного капіталу, суди правильно вважали обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 про виплату їй компенсації вартості частки в цьому майні.

Разом з тим під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заявив про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною другою статті 72 СК України встановлено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріалами справи підтверджено, що ще в липні 2015 року позивач звернулася до суду за захистом свого порушеного права на спільне майно подружжя. Про відчуження відповідачем цього майна на користь ТОВ "АІА Інтернейшнл Груп ІНК" позивачу стало відомо щонайменше в лютому 2016 року, про що свідчать судові рішення в справі № 638/11812/15-ц.

Однак з вимогами про стягнення грошової компенсації частки в спільному майні ОСОБА_1 звернулася до суду лише в лютому 2020 року, тобто зі спливом позовної давності.

Доказів, які б свідчили про переривання позовної давності або про поважність причин її пропуску позивач не надала.

Посилання ОСОБА_1 на те, що про порушення свого права власності вона дізналася лише після визнання постановою Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в справі № 638/11812/15-ц майна спільною сумісною власністю безпідставні, оскільки закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. До того ж це судове рішення скасоване постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року.

При цьому обрання позивачем в іншій справі неналежного способу захисту порушеного права не свідчить про переривання позовної давності до вимог у цій справі.

З огляду на викладене правильним є висновок суду першої інстанції про відмову в позові з підстав пропуску позивачем позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.