461/928/17 Про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності - 31.01.2024 Прийняття

У лютому 2017 року Львівська міська рада звернулась з позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_3, Львівське комунальне підприємство "Центральне" про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності.

Позов обґрунтовувала тим, що будинок АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради, реєстрація права власності проведена 22 вересня 2004 року на підставі рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова № 192 від 14 квітня 1987 року. 18 жовтня 2016 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Загвойська Н. І. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31910442 від 18 жовтня 2016 року щодо об`єкту нерухомого майна: нежитлових приміщень під індексом 20-1, 20-2, загальною площею 25,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, підставою виникнення права власності вказано: реєстраційне посвідчення, серія та номер: б/н, видане 01 березня 2001 року, видавник: Львівське міжміське бюро технічної інвентаризації; розпорядження, серія та номер: 93, видане 22 лютого 2001 року, видавник: Галицька районна адміністрація, власник: приватне підприємство "АВТО-ЛЮКС-СЕРВІС" (далі - ПП "АВТО-ЛЮКС-СЕРВІС").

Однак, згідно архівних даних Галицької районної адміністрації, такого розпорядження районна адміністрація не видавала, відтак, право власності зареєстроване на підставі неіснуючого розпорядження. Львівська міська ради згоди на відчуження цих приміщень нікому не давала, та такі приміщення вибули із власності Львівської міської ради поза волею власника. Надалі ПП "АВТО-ЛЮКС-СЕРВІС" відчужило ці приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І., ОСОБА_2, яка в свою чергу, відчужила їх ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н.І., а ОСОБА_3 в наступному відчужив їх ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П., яка, відповідно, і прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_1 . Львівська міська рада вважала, що оскільки спірний об`єкт нерухомого майна вибув із комунальної власності без згоди власника, поза його волею, тому підлягає витребуванню від останнього власника цього майна ОСОБА_1 у власність територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради із скасуванням за ОСОБА_1 державної реєстрації права власності на це нерухоме майно та закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив витребувати в ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення під індексом 20-1, 20-2, загальною площею 25,9 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057482146101, зобов`язати передати зазначене майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна, здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. (індексний номер: 34222821 від 11 березня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057482146101), із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов до Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_3, Львівське комунальне підприємство "Центральне", про визнання права власності на нерухоме майно.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що придбані нею на підставі договору купівлі-продажу від 11 березня 2017 року, укладеного з ОСОБА_3, нежитлові приміщення істотно збільшились у своїй вартості внаслідок здійснених нею покращень, та було створено нову річ, покращення щодо якої є невід`ємними. Стверджує, що об`єкт нерухомого майна, яким володіє Львівська міська рада, та об`єкт нерухомого майна, яким володіє ОСОБА_1, є різними за своєю правовою та технічною природою, тобто, відсутній об`єкт нерухомого майна, який перебуває у власності Львівської міської ради та ОСОБА_1 одночасно. Просила визнати за нею право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 за індексом 20-1; 20-2 загальною площею 24,4 кв.м.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених по справі

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 19 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, позов Львівської міської ради задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення під індексом 20-1, 20-2 загальною площею 25,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057482146101, та зобов`язано передати зазначене майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення під індексом 20-1, 20-2, загальною площею 25,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. (індексний номер: 34222821 від 11 березня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057482146101). У задоволенні позову в частині закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відмовлено. Вирішено питання про судовий збір. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.

Суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позов Львівської міської ради підлягає частковому задоволенню, оскільки майно, яке належало територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності вибуло поза волею власника та у подальшому ним не схвалено. Оскільки Львівська міська рада, як власник спірного об`єкта не надавала згоди на таке вибуття, таке відбулось поза волею власника, тому слід витребувати майно у відповідача на користь власника - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійним правочином чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 .

Закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є наслідком здійснення державної реєстрації прав та окремого вирішення не потребує.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не подано суду доказів прийняття спірного новоствореного нерухомого майна в експлуатацію, а також докази звернення до відповідних органів з метою державної реєстрації права власності.

Позивач за зустрічним позовом безпідставно послалася на статтю 348 ЦК України, яка не поширюється на спірні відносини.

Суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами факт здійснення реконструкції приміщень, створення в результаті такої реконструкції нової речі, здачі новоствореного об`єкта нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації.

Постановою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в частині скасування державної реєстрації скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. Постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в частині позовних вимог Львівської міської ради до ОСОБА_1 про витребування нерухомого майна скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності та ухвалюючи нове судове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову, суд касаційної інстанції виходив із того, що Львівська міська рада заявила саме віндикаційний позов, то такий спосіб захисту прав, як скасування державної реєстрації права, не є належним способом захисту прав позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Також скасовуючи постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог Львівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння та передаючи справу на новий апеляційний розгляд в цій частині, суд касаційної інстанції зазначив про те, що на віндикаційні позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, оскільки органи державної влади чи місцевого самоврядування мають нести ризик спливу позовної давності на оскарження правових актів, виданих ними, а здійснення права на їх оспорення не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту. Однак апеляційний суд на вказане уваги не звернув, наявні у справі докази не оцінював, обставин, чи є Львівська міська рада та Управління комунальної власності Львівської міської ради однією юридичною особою, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про порушення свого права, не встановлював.

Постановою Львівського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 березня 2019 року залишено без змін.

Приймаючи вказану постанову, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що права та інтереси Львівської міської ради порушені, оскільки майно, яке належало територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності, вибуло поза волею власника, що надає підстави для застосування положень частини третьої статті 388 ЦК України.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки право власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на спірне нежитлове приміщення було порушено в момент його вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, що з огляду на "принцип реєстраційного підтвердження володіння", який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, мало місце під час первинної реєстрації права власності на цей об`єкт приватним нотаріусом з ПП "Авто-Люкс-Сервіс" від 18 жовтня 2016 року, то саме з цього часу для Львівської міської ради почала спливати позовна давність за пред`явленим позовом, який подано до суду у лютому 2017 року, тобто в межах позовної давності.

Також апеляційний суд звернув увагу на те, що оскільки копія запиту Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 31 жовтня 2009 року № 2302/5818 датована вихідним днем, то це виключає можливість реєстрації його управлінням та надіслання у БТІ, при цьому такий лист не є підставою набуття права власності на спірне майно, тому не може братися до уваги.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 916/2403/16, від 13 червня 2018 року в справі № 343/1400/15-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 372/1036/15-ц, від 24 квітня 2019 року в справі № 523/10225/15-ц, від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16, від 29 травня 219 року в справі № 367/2022/15-ц, від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16, від 02 липня 2019 року в справі № 48/340 та постановах Верховного Суду України від 25 січня 2017 року в справі № 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року в справі № 916/2144/15, від 02 листопада 2016 року в справі № 522/10652/15-ц, від 05 жовтня 2016 року в справі № 916/2129/15, від 24 червня 2015 року в справі № 6-117цс12, від 11 червня 2014 року в справі № 6-52цс14, від 08 червня 2016 року в справі № 6-3089цс15 (пункт 1 частини другої статі 389 ЦПК України (1618-15) .

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У лютому 2023 року Львівська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить відмовити в задоволенні цієї касаційної скарги та залишити в силі постанову Львівського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року. Зазначає про те, що правильними є висновки апеляційного суду про те, що Львівська міська рада подала позов в межах строку позовної давності, а тому підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 461/928/17 та витребувано цивільну справу з Галицького районного суду м. Львова.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що спірний будинок АДРЕСА_1, загальною площею 2 142,1 кв.м належить до комунальної власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради, реєстрація права власності за якою проведена 22 вересня 2004 року на підставі рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова № 192 від 14 квітня 1987 року (реєстраційний номер майна: 7563603).

18 жовтня 2016 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Загвойська Н. І. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31910442 від 18 жовтня 2016 року щодо об`єкту нерухомого майна: нежитлових приміщень під індексом 20-1, 20-2, загальною площею 25,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, в якому підставою виникнення права власності вказано: реєстраційне посвідчення, серія та номер: б/н, видане 01 березня 2001 року, видавник: Львівське міжміське бюро технічної інвентаризації; розпорядження, серія та номер: 93, видане 22 лютого 2001 року, видавник: Галицька районна адміністрація, власник: ПП "АВТО-ЛЮКС-СЕРВІС", однак, згідно архівних даних Галицької районної адміністрації, такого розпорядження районна адміністрація не видавала.

ПП "АВТО-ЛЮКС-СЕРВІС" відчужило ці приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І., ОСОБА_2, яка, в свою чергу, відчужила їх ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2016 року, посвідченому приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І., а ОСОБА_3 відчужив ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П., яка прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_1 (індексний номер: 34222821 від 11 березня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057482146101).

Згідно архівних даних Галицької районної адміністрації, за даним номером, а саме номером 93 зареєстровано розпорядження Галицької районної адміністрації за іншою датою - 26 січня 2001 року "Про надання дозволу на укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_4 від імені неповнолітніх дітей", а 22 лютого 2001 року за іншим номером видавалось розпорядження Галицької районної адміністрації № 185 "Про затвердження акту зрізування та формування дерев".

Розпорядження Галицької районної адміністрації № 93 від 26 січня 2001 року "Про надання дозволу на укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_4 від імені неповнолітніх дітей" та розпорядження Галицької районної адміністрації № 185 від 22 лютого 2001 року "Про затвердження акту зрізування та формування дерев" не стосується об`єкту нерухомого майна: нежитлових приміщень з індексом 20-1; 20-2, загальна площа 25,9 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, розпорядження Галицької районної адміністрації № 93 від 22 лютого 2001 року не існує.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За приписами статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частиною першою статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реєстрація права власності на будинок АДРЕСА_1, загальною площею 2 142,1 кв.м. за Львівською міською радою була проведена 22 вересня 2004 року на підставі рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова № 192 від 14 квітня 1987 року, аналогічне право на це ж нерухоме майно було зареєстровано за ПП "Авто-Люкс-Сервіс" в жовтні 2016 року.

Установивши, що спірні нежитлові приміщення належать територіальній громаді м. Львова, яка свою волю на їх вибуття, зокрема, у зв`язку із підробленням первинного правовстановлюючого документа та переходу на його підставі права власності до ПП "Авто-Люкс-Сервіс" не надавала, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування цього нерухомого майна від останнього набувача, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадженням № 14-208цс18).

Доводи ОСОБА_1 про пропуск позивачем позовної давності не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до положень частини першої статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Подаючи відповідну заяву про застосування позовної давності відповідачка посилалась на те, що Львівська міська рада, як суб`єкт владних повноважень, про наявність розпорядження Галицької районної адміністрації № 93 від 26 січня 2001 року знала ще у жовтні 2009 року, а відтак саме з цього часу має обраховуватись трирічний строк позовної даності на звернення до суду, і оскільки позовна заява подана в лютому 2017 року, відповідачка вважає, що слід застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні позову з цих підстав.

Відповідачка наполягала на тому, що Львівська міська рада довідалася про порушення свого права з листа Управління комунальної власності до ОКП ПОР "БТІ та ЕО" від 31 жовтня 2009 року № 5818.

Проте із зазначеного запиту від 31 жовтня 2009 року вбачається, що Управління комунальної власності запитує у ОКП ПОР "БТІ та ЕО" інформацію щодо реєстрації спірного приміщення. За таких обставин підстав для висновку, що власник майна знав, або повинен був знати про порушення свого права немає.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності в жовтні 2016 року, після проведення незаконної державної реєстрації права власності на це майно за ПП "Авто-Люкс-Сервіс", а з цим позовом до суду рада звернулася в лютому 2017 року, тобто в межах позовної давності. Підставою для реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ПП "Авто-Люкс-Сервіс" стало підроблене розпорядження Галицької районної адміністрації № 93 від 22 лютого 2001 року.

А відтак, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що відсутні підстави для відмови в позові з підстав пропуску позивачем позовної давності.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду України, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення прийнято без додержання норм матеріального та процесуального права.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 січня 2023 року зупинено виконання рішення Галицького районного суду м. Льва від 19 березня 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаних судових рішень підлягає поновленню.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року в частині позовних вимог Львівської міської ради до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_3, Львівське комунальне підприємство "Центральне" про витребування майна з чужого незаконного володіння - залишити без змін.