179/1354/13-ц Про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - 31.01.2024 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Халаджи О. В., Канурної О. Д., Космачевської Т. В. від 14 червня 2023 року,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2013 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до умов кредитного договору № DNM0GA00005444, укладеного 09 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_2, позичальник отримав кредит в розмірі 600 000 грн на строк до 09 жовтня 2027 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15% річних. Згідно з умовами цього договору, погашення заборгованості повинно здійснюватися щомісячно у період сплати, позичальник зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, за процентами, за комісією, інші витрати.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 09 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, згідно з умовами якого предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_1 на праві власності.

Позивач указував, що позичальник належним чином взяті на себе зобов`язання не виконував, станом на 28 травня 2013 року допустив заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 2 209 270,29 грн.

АТ КБ "ПриватБанк" просило суд звернути стягнення на житловий будинок загальною площею 328,88 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки АТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Виселити відповідачку та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Заочним рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2013 року позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Звернуто стягнення на житловий будинок загальною площею 328,88 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Звернуто стягнення на житловий будинок загальною площею 328,88 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки АТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання одо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник ОСОБА_2 допустила порушення зобов`язання за кредитним договором, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, шляхом звернення стягнення на нерухоме майно відповідача. Законом передбачено порядок щодо виселення громадян, що мешкають у житловому будинку, указана вимога може заявлятись тільки після прийняття рішення про звернення стягнення, тому у задоволенні вимоги про виселенні відповідача та інших осіб суд відмовив.

Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2017 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2013 року залишено без задоволення.

Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2020 року заяву третьої особи - ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2013 року задоволено. Заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2013 року скасовано, справу призначено до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

30 жовтня 2020 року позивач АТ КБ "ПриватБанк" змінив предмет позову та просив суд у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 на прилюдних торгах та виселення відповідача та інших зареєстрованих у будинку осіб. При цьому свої доводи обґрунтовував положенням частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку"

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2021 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2021 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновкам якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту його прав іпотекодержателя, оскільки сторони передбачили у договорі іпотеки застереження, згідно з яким позивач має можливість самостійно звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації на прилюдних торгах. Крім того, між сторонами укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким визначено порядок позасудового порядку звернення стягнення на нерухоме майно.

Постановою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження за заявою третьої особи - ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2021 року.

Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2023 року відмовлено у прийнятті заяви третьої особи - ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2013 року.

Після відмови у прийняття заяви про перегляд заочного рішення, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2013 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2013 року скасовано. В задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки сторони в іпотечному договорі передбачили спосіб задоволення вимог іпотекодержателя шляхом надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі, то позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу АТ КБ "ПриватБанк", є неналежним способом захисту та задоволенню не підлягає, з огляду на те, що сторони іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У липні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення, а заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2023 року залишити в силі.

Також касаційна скарга містить заперечення на ухвал Дніпровського апеляційного суду від 15 травня 2023 року, якою поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження заочного рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2013 року та відкрито апеляційне провадження у справі.

У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарженні посилається на: неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 754/9100/14-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 203/642/14-ц, від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 522/9583/16-ц, від 09 листопада 2022 року у справі № 369/8077/13-ц, від 08 лютого 2023 року у справі № 761/14504/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); не дослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); безпідставне відхилення клопотання про закриття апеляційного провадження (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 215/4618/22 з Тернівського районного суду м. Кривого Рогу.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2023 року справу вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 09 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № DNM0GA00005444, відповідно до якого останньому був наданий кредит у розмірі 600 000 грн на строк до 09 жовтня 2027 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15% річних та зобов`язався здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань, 09 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки домоволодіння, згідно пункту 35.3 якого предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Станом на 28 травня 2013 року за кредитним договором від 09 жовтня 2007 року існує заборгованість в загальному розмірі 2 209 270,29 грн.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що: "вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження" (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Отже, національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46 - 53, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) вказано, "що тлумачення норм національного законодавства, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження".

Подібні висновки зроблені в постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 754/9100/14-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 175/1057/17-ц, на які посилається заявник.

Установлено, що ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 травня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_2, поновлено строк на апеляційне оскарження заочного рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2013 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2013 року у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2013 року у цій справі, тобто майже через 10 років, апеляційний суд виходив із того, що третя особа у справі ОСОБА_2 не брав участі у розгляді справи в суді першої інстанції, оскільки не повідомлявся про розгляд справи, копію оскаржуваного судового рішення не отримував, у зв`язку з чим вважав, що строк на апеляційне оскарження може бути поновлено.

Водночас, аналіз матеріалів справи свідчить про те, що 05 травня 2015 року ОСОБА_2 знайомився з матеріалами справи на підставі поданої ним заяви, тобто з цієї ОСОБА_2 було відомо про оскаржене заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2013 року.

Мотивів, за яких апеляційний суд уважав наведені позивачем обставини поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 27 вересня 2013 року, ухвала апеляційного суду не містить, а тому сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку не є належним мотивуванням для поновлення такого строку.

Зазначене є підставою для скасування як оскарженої постанови Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, так і ухвали Дніпровського апеляційного суду від 15 травня 2023 року про поновлення строку на апеляційне оскарження, відкриття апеляційного провадження.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення постановлене без додержання норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року скасувати і передати справу до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.