357/174/21 Про визннання недійсним рішення сільської ради про затвердження технічної документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність - 31.01.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Пасенюк Кирило Олександрович, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Цукурова В. П., додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Цукурова В. П., та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області в особі Сухоліського старостинського округу № 7, Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд:

- визнати недійсним рішення Сухоліської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 11 вересня 2007 року № 7-43 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність та припинення користування земельними ділянками" у частині пункту 52: "Передати безкоштовно у приватну власність земельну ділянку 0,15 га ОСОБА_4, який проживає в АДРЕСА_1, земельна ділянка розташована в АДРЕСА_2 для ведення особистого селянського господарства, обслуговування житлового будинку та господарських споруд";

- визнати недійсним рішення Сухоліської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 27 березня 2008 року № 11-63/11 в частині про затвердження технічної документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 493143 виданий на ім`я ОСОБА_4, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів за № 010993601152, скасувати державну реєстрацію зазначеного державного акта;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Обухівською районною державною нотаріальною конторою Київської області 07 липня 2010 року за № 1-1315 на ім`я ОСОБА_3 ;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 14 квітня 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Малькевич Л. В., зареєстрований за № 2461;

- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 3220486501:03:005:0051, власником якої рахується ОСОБА_2 ;

- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_2 здійснити демонтаж огорожі частини на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_3 та зобов`язати не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні зазначеною частиною земельної ділянки;

- зобов`язати ОСОБА_2 відшкодувати в натурі заподіяну ним шкоду знесенням житлового будинку АДРЕСА_3, шляхом передачі ОСОБА_1 речі такого ж роду і такої ж якості, а саме: житлового будинку з технічними параметрами, які мав житловий будинок № 99 на момент знесення його ОСОБА_2, які відображені у технічному паспорті від 27 липня 2015 року.

Уточнена позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_5, який проживав у будинку АДРЕСА_3, він є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5 .

Зазначений житловий будинок 1918 року забудови, у період з 1958 року до 1960 року будинок рахувався за його прадідом ОСОБА_6, у період з 1961 року до 1979 рік за його прабабою ОСОБА_7, у період з 1980 року до 13 липня 1987 року за його бабою ОСОБА_8 . Після смерті його баби ОСОБА_8 право власності на житловий будинок в порядку спадкування набув його батько ОСОБА_5 .

Відповідно до технічного паспорту станом на 27 липня 2015 року житловий будинок АДРЕСА_3 мав такі зовнішні розміри: довжина 6 м 70 см; ширина 6 м 70 см; висота 2,5 м. Поруч з будинком знаходились: фундамент розмірами 7,90 м х 12,00 м; сарай розмірами 4,30 м х 5 м, висота 2 м; сарай; погріб.

06 липня 2020 року він звернувся до Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини, яка була зареєстрована в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ за № 436, на підставі якої відкрито спадкову справу № 125/2020, у зв`язку з чим він набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 в порядку спадкування з 23 червня 2020 року.

Відповідно до запису в розділі 3 Облікової картки об`єкта погосподарського обліку на 2016-2020 роки АДРЕСА_3, власником якого був його батько, рахувалася земельна ділянка, площею 0,15 га, із цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель.

Отже, він з 23 червня 2020 року набув право користування і зазначеною земельною ділянкою.

ОСОБА_1 зазначав, що через кілька днів після смерті батька до нього звернувся ОСОБА_2 з вимогою звільнити житловий будинок АДРЕСА_3 від особистих речей, у зв`язку з тим, що він буде його зносити, оскільки цей будинок не являється житловим приміщенням і позначений у його документації як повітка, яка розміщена на земельній ділянці, яку він придбав разом з будинком АДРЕСА_2 . Однак, показати йому відповідну підтверджуючу документацію ОСОБА_2 відмовився.

Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру земельна ділянка, площею 0,1479 га, кадастровий номер 3220486501:03:005:0051, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_2, належить на праві приватної власності ОСОБА_2

ОСОБА_1 для вирішення конфлікту з ОСОБА_2 звертався до органів місцевого самоврядування із заявою про вжиття заходів для охорони спадкового майна. Однак, 10 липня 2020 року ОСОБА_2 не допустив посадових осіб органу місцевого самоврядування до житлового будинку АДРЕСА_3 для вжиття заходів охорони спадкового майна.

22 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із заявою про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти демонтаж чи проводити будь-які роботи по підготовці до демонтажу житлового будинку АДРЕСА_3 . Однак, того ж дня ОСОБА_2 вчинив протиправне знесення зазначеного житлового будинку, а рештки будинку вивезені автомобілем у невідомому напрямку.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним рішення Сухоліської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 11 вересня 2007 року № 7-43 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність та припинення користування земельними ділянками" у частині пункту 52 "Передати безкоштовно у приватну власність земельну ділянку 0,15 га громадянину ОСОБА_4, який проживає в АДРЕСА_1, земельна ділянка розташована в АДРЕСА_2 для ведення особистого селянського господарства, обслуговування житлового будинку та господарських споруд".

Визнано недійсним рішення Сухоліської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 27 березня 2008 року № 11-63/11 в частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_4 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 4933143 виданий на ім`я ОСОБА_4, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів № 010993601152, та скасовано його державну реєстрацію.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 07 липня 2010 року Обухівською районною державною нотаріальною конторою Київської області за № 1-1315 на ім`я ОСОБА_3 .

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 14 квітня 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Малькевич Л. В., зареєстрований за № 2461.

Визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 3220486501:03:005:0051, власником якої рахується ОСОБА_2 .

Зобов`язано ОСОБА_2 здійснити демонтаж огорожі частини на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_3 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 356,00 грн.

У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 відшкодувати шкоду в натурі відмовлено.

У задоволенні позовних вимог до ГУ Держгеокадастру у Київській області відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що частина земельної ділянки домоволодіння № 99, на якій безпосередньо розміщувався спірний житловий будинок батька позивача, не перебувала у користуванні ОСОБА_4, а ОСОБА_5 за життя не підписував акт узгодження меж земельних ділянок, у зв`язку з чим рішення Сухоліської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 11 вересня 2007 року № 7-43 в частині пункту 53 та рішення Сухоліської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 27 березня 2008 року № 11-63/11 підлягають визнанню недійсними.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_4, також підлягає визнанню недійсним та скасовується його державна реєстрація.

Також, на підставі статті 1301 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) підлягає визнанню недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я ОСОБА_3, оскільки особа, якій воно видане, не мала прав на спадкування земельної ділянки, площею 0,1479 га, кадастровий номер 3220486501:03:005:0051, в частині зазначеної земельної ділянки, на якій розміщувався житловий будинок № 99 .

Крім того, оскільки були відсутні правові підстави для набуття спадкодавцем ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку, площею 0,1479 га, кадастровий номер 3220486501:03:005:0051, в частині зазначеної земельної ділянки, на якій розміщувався житловий будинок № 99, то спадкоємець ОСОБА_3 не мала права розпоряджатись цією частиною земельної ділянки, тому не мала права її дарувати, що є підставою для визнання недійсним договору дарування від 14 квітня 2011 року на підставі частини першої статті 203 ЦК України.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 відшкодувати в натурі заподіяну ним шкоду знесенням житлового будинку АДРЕСА_3, шляхом передачі позивачу речі такого ж роду і такої ж якості, а саме: житлового будинку з технічними параметрами, які мав житловий будинок № 99 на момент знесення його ОСОБА_2, які відображені у технічному паспорті від 27 липня 2015 року, то вона не підлягає задоволенню у зв`язку із недоведеністю.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, оскільки вони є неконкретизованими та необґрунтованими.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Іллінського О. В. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 2 000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 2 000,00 грн.

Стягнути з Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 2 000,00 грн.

Задовольняючи частково заяву позивача про стягнення витрат, понесених ним на професійну правову допомогу, суд першої інстанції виходив із їх доведеності та співмірності із задоволеними позовними вимогами.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2022 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 перейшло право власності на будинковолодіння АДРЕСА_3, тому відповідно до положень статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) до нього перейшло і право користування земельною ділянкою, на якій воно розміщено. Частина земельної ділянки домоволодіння № 99, на якій безпосередньо розміщувався житловий будинок ОСОБА_5 та яка була передана у приватизацію ОСОБА_4, не перебувала у користуванні останнього, ОСОБА_5 за життя не підписував акт узгодження меж земельних ділянок. Отже, оскаржувані рішення Сухоліської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 11 вересня 2007 року № 7-43 в частині пункту 52 та рішення Сухоліської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 27 березня 2008 року № 11-63/11 в частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_4 порушують права позивача, як користувача земельною ділянкою, площею 0,15 га, на якій знаходилося домоволодіння АДРЕСА_3, тому наявні підстави для визнання цих рішень у відповідній частині недійсними.

Оскільки позовні вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 4933143, виданого на ім`я ОСОБА_4, зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів № 010993601152 та скасування державної реєстрації зазначеного державного акта є похідними від визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про їх задоволення.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, видане 07 липня 2010 року Обухівською районною державною нотаріальною конторою Київської області за № 1-1315 на ім`я ОСОБА_3 підлягає визнанню недійсним на підставі статті 1301 ЦК України, у зв`язку з визнанням недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, на підставі якого було видане це свідоцтво про право на спадщину.

Також суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, укладеного 14 квітня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, у зв`язку з тим, що були відсутні правові підстави для набуття права власності на земельну ділянку, площею 0,1479 га, кадастровий номер 3220486501:03:005:0051, в частині зазначеної земельної ділянки, на якій розміщувався житловий будинок № 99 .

Однак, у зв`язку із відсутністю достовірних відомостей про технічні дані об`єкта, який зруйновано, зокрема, дані про матеріали, з яких він був побудований та їх вартість, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 відшкодувати в натурі шкоду, заподіяну знесенням житлового будинку № 99, шляхом передачі позивачу речі такого ж роду і такої ж якості, зокрема житлового будинку з технічними параметрами, які мав житловий будинок № 99 на момент знесення його відповідачем, які відображені у технічному паспорті від 27 травня 2015 року.

Також, враховуючи вимоги статті 261 ЦК України, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач не пропустив строки позовної давності, оскільки про порушення свого права останній дізнався влітку 2020 року, а з даним позовом звернувся до суду в січні 2021 року.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції про стягнення витрат на професійну правову допомогу, то, беручи до уваги обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, доказів понесення витрат на правову допомогу, розумності їхнього розміру, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі по 2 000,00 грн з кожного.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У квітні 2023 року ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Пасенюк К. О., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2022 року, додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що у попереднього власника спірного домоволодіння АДРЕСА_3 не було належним чином оформлених прав на користування земельною ділянкою, на якій розміщено спірне нерухоме майно. Отже, положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України (435-15) в частині переходу права на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, суди попередніх інстанцій не зазначили, якими безперечними доказами підтверджується факт перебування земельної ділянки у користуванні батька позивача на момент приватизації земельної ділянки (2008 рік), прийняття спадщини ОСОБА_3 (2010 рік) та дарування ОСОБА_2 (2011 рік) земельної ділянки, зважаючи на те, що батько позивача набув будинок у власність лише у 2016 році, тобто зі спливом 8 років після приватизації та 5 років з моменту набуття ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, кадастровий номер 3220486501:03:005:0051.

Також, суди першої та апеляційної інстанцій не зазначили, яке саме порушення права позивача відбулось, зважаючи на те, що спадщина після смерті батька позивача відкрилася лише ІНФОРМАЦІЯ_1, а оскаржувані ним акти та правочини були задовго до моменту відкриття спадщини і до набуття права власності на будинок самим спадкодавцем (батьком позивача).

Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на порушення права заявника на мирне володіння майном та непропорційне втручання у його право власності.

Підставою касаційного оскарження рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2022 року, додаткового рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (провадження № 12-37гс21) та у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 173/1744/19 (провадження № 61-17213св20), від 31 січня 2023 року у справі № 446/936/17 (провадження № 61-687св22), а також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, зокрема суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме на підставі заяви про прийняття спадщини самостійно визначив спадкове майно та фактично поділив його між спадкоємцями.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У травні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, який був батьком ОСОБА_1 .

З дня народження і до дня смерті, ОСОБА_5 проживав у будинку за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується відповідними записами у Погосподарських книгах Сухоліської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Житловий будинок АДРЕСА_3 1918 року забудови, в період з 1958 року до 1960 року рахувався за прадідом позивача - ОСОБА_6 . У період з 1961 року до 1979 рік будинок рахувався за прабабою позивача - ОСОБА_7, а в період з 1980 року до 13 липня 1987 року за бабою позивача -

ОСОБА_8, що підтверджується записами у погосподарських книгах Сухоліської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2016 року у справі № 357/17510/15-ц позов ОСОБА_5 до Сухоліської сільської ради Білоцерківського району Київської області про визнання права на спадщину задоволено.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 в порядку спадкування. Рішення набрало законної сили.

Даним рішенням суду встановлено, що зі свідоцтва на забудову індивідуальної садиби № НОМЕР_1, виданого 17 листопада 1975 року виконавчим комітетом Білоцерківської районної ради депутатів трудящих Київської області та зареєстрованого 10 лютого 1976 року під № 27 у виконкомі Сухоліської сільської ради депутатів трудящих вбачається, що ОСОБА_8 було надано право на забудову індивідуальної садиби у АДРЕСА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Сухоліської сільської ради депутатів трудящих від 12 червня 1975 року, відповідно до виписки з земельно-шнурової книги радгоспу від 14 березня 1975 року № 28. Зі свідоцтва також встановлено, що на відведеній присадибній земельній ділянці забудовник повинен здійснити будівництво індивідуального жилого будинку і господарчих будівель, а також робіт по озелененню і благоустрою, та до нього додані план забудови садиби, проект жилого будинку та акт про виділення в натурі присадибної земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку.

У рішенні суду також вказано, що з довідок від 29 липня 2015 року № 511 та від 28 вересня 2015 року № 956, виданих Сухоліською сільською радою, вбачається, що за даними погосподарської книги № 4 за 2011-2015 роки, житловий будинок АДРЕСА_3 (номер об`єкта погосподарського обліку № 0272-1) належить ОСОБА_5, за ним же враховується і земельна ділянка розміром 0,15 га за зазначеною адресою.

Відповідно до виготовленого 27 липня 2015 року технічного паспорту, житловий будинок АДРЕСА_3 мав зовнішні розміри: довжина 6 м 70 см, ширина 6 м 70 см, складався з 2-х житлових кімнат, кухні та коридора, загальна площа приміщень 35,9 кв. м. Поруч з будинком знаходились: фундамент розмірами: 7,90 м х 12,00 м; сарай розмірами 4,30 м х 5 м, висота: 2 м; сарай; погріб.

06 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5, яка була зареєстрована в книзі обліку і реєстрації спадкових справ за № 436, на підставі якої відкрито спадкову справу № 125/2020 та в подальшому набув права власності на житловий будинок АДРЕСА_3 в порядку спадкування з 23 червня 2020 року.

Відкриття спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_5 підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 06 липня 2020 року № 60810173.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про право власності та інші речові права від 17 липня 2020 року земельна ділянка, площею 0,1479 га, кадастровий номер 3220486501:03:005:0051, з цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_2, належить на праві власності ОСОБА_2

09 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Узинської об`єднаної територіальної громади із заявою про вжиття заходів для охорони спадкового майна - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 .

10 липня 2020 року посадові особи органу місцевого самоврядування прибули до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 для вжиття заходів охорони спадкового майна, але ОСОБА_2 не допустив їх до житлового будинку, про що складено акт про недопуск до опису спадкового майна від 10 липня 2020 року.

22 липня 2020 року ОСОБА_2 здійснив знесення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 за допомогою найманих осіб шляхом його руйнування екскаватором, а рештки будинку вивіз автомобілем у невідомому напрямку, що підтверджується фотознімками та поясненнями сторін.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 серпня 2020 року № 219662289 ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 14 квітня 2011 року, засвідченого Узинською міською Державною нотаріальною конторою. Право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3220486501:03:005:0051 на підставі договору дарування земельної ділянки від 14 квітня 2011 року.

Згідно з договором дарування житлового будинку від 14 квітня 2011 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв в дар житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

У пункті 2 цього договору зазначено, що відчужуваний житловий будинок належить дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності та на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданих Обухівською районною державною нотаріальною конторою Київської області 07 липня 2010 року № 1-1309, № 1-1312, зареєстрованого в КП Київської обласної ради "Білоцерківському міжміському бюро технічної інвентаризації" 10 серпня 2010 року за реєстровим № 32, в реєстрову книгу № 1, реєстраційний № 30574794.

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 14 квітня 2011 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, дарувальник подарувала, а обдаровуваний прийняв в дар земельну ділянку, площею 0,1479 га, кадастровий номер 3220486501:03:005:0051, за адресою: АДРЕСА_2, яка належить дарувальнику на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 493143, виданого 11 листопада 2009 року Сухоліською сільською радою Білоцерківського району Київської області на підставі рішення Сухоліської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 27 березня 2008 року № 11-63/11, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010993601152 та на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 07 липня 2010 року Обухівською районною державною нотаріальною конторою Київської області № 1-1315, зареєстрованого в Поземельній книзі 21 вересня 2010 року за реєстровим № 936030050051001.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Пасенюк Кирило Олександрович, не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядаються в касаційному порядку.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, та доводів касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_6 (його прадід) за договором купівлі-продажу від 09 грудня 1959 року придбав будинок АДРЕСА_3 з погосподарськими спорудами.

З інформації погосподарських книг у період з 1971-1973 років, 1983-1985 років, 1995-2000 років, 2011-2015 років, 2016-2020 років вбачається, що за цим будинком обліковувалося 0,15 га землі (а.с. 27, 29 том 1).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Сухоліської сільської ради депутатів трудящих від 12 червня 1975 року ОСОБА_8 у с. Сухоліси дозволено забудову присадибної ділянки площею 0,08 га по АДРЕСА_3, закріпленою за нею згідно земельно-шнурової книги ( а. с. 73 том 1) .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2016 року у справі № 357/17510/15-ц за ОСОБА_5 батьком ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 .

Таким чином, враховуючи принцип єдності землі та будівель, розташованих на цій земельній ділянці, видання Сухоліською сільською радою Білоцерківського району Київської області оскаржуваних рішень порушувало права власника домоволодіння АДРЕСА_3 .

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першої статті 116 ЗК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень сільської ради, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Статтею 55 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельної ділянки державної чи комунальної власності у власність чи користування, на якій розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано, така технічна документація розробляється на замовлення власника житлового будинку без надання дозволу Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час видачі оскаржуваного державного акта, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Згідно із частиною першою статті 131 ЗК України у редакції, чинній на час укладення договорів дарування, громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 перейшло право власності на будинковолодіння АДРЕСА_3, а тому відповідно до положень статті 120 ЗК України до нього перейшло і право користування земельною ділянкою, на якій воно розміщено, зокрема, площею 0,15 га, як встановлено із погосподарських книг.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що частина земельної ділянки домоволодіння № 99, на якій безпосередньо розміщувався спірний житловий будинок батька позивача, не перебувала у користуванні ОСОБА_4, а межі земельних ділянок не були визначені, у зв`язку з чим рішення Сухоліської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 11 вересня 2007 року № 7-43 в частині пункту 52 та рішення Сухоліської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 27 березня 2008 року № 11-63/11 підлягають визнанню недійсними.

Також, на підставі статті 1301 ЦК України підлягає визнанню недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я ОСОБА_3, оскільки особа, якій воно видане, не мала прав на спадкування земельної ділянки, площею 0,1479 га, кадастровий номер 3220486501:03:005:0051, в частині зазначеної земельної ділянки, на якій розміщувався житловий будинок № 99, який належав на праві власності іншій особі.

Крім того, оскільки були відсутні правові підстави для набуття ОСОБА_4, а в подальшому його спадкоємицею ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку, площею 0,1479 га, кадастровий номер 3220486501:03:005:0051, в частині зазначеної земельної ділянки, на якій розміщувався житловий будинок № 99, що належав на праві власності іншій особі, вона не мала права розпоряджатись цією частиною земельної ділянки, тому не мала права її дарувати, що є підставою для визнання недійсним договору дарування від 14 квітня 2011 року на підставі частини першої статті 203 ЦК України.

У цій частині судові рішення відповідають вимогам частини третьої статті 215 ЦК України щодо пропорційності втручання у право власності.

Як зазначено у низці рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція), якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року ("Rysovskyy v. Ukraine"), заява № 29979/04, "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року ("Kryvenkyy v. Ukraine"), заява № 43768/07).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції суд констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: суд встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі зазначені критерії.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Пасенюк Кирило Олександрович, залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2022 року, додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року залишити без змін.