448/852/21 Про стягнення боргу за договором позики - 31.01.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Микуш Дмитро Михайлович, до якої приєдналася ОСОБА_3, від імені якої діє адвокат Юнко Марія Василівна, на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 04 березня 2022 року, ухвалене у складі судді Білоуса Ю. Б., та постанову Львівського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив суд стягнути борг за договором позики у розмірі 800 000,00 доларів США.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 02 вересня 2019 року він надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 20 112 000,00 грн, що еквівалентно 800 000,00 дол. США, які остання зобов`язалася повернути до 02 березня 2021 року, що підтверджується відповідною розпискою.

ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за договором позики не виконала, грошові кошти у визначений строк не повернула. Він неодноразово нагадував ОСОБА_2 про необхідність повернення йому отриманої нею у борг суми грошових коштів, звертався з усними вимогами повернути належні йому грошові кошти, однак борг не повернуто.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 04 березня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 02 вересня 2019 року в розмірі 800 000,00 дол. США, що на момент ухвалення рішення за офіційним курсом гривні щодо дол. США, встановленим Національним банком України, еквівалентно 23 403 920,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 11 350,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на доведення факту укладення між позивачем та відповідачем договору позики від 02 вересня 2019 року, а саме: договір позики, розписку відповідачки. Відповідач не спростувала, що спірні кошти за договором позики вона не отримувала, договір позики, як і розписка, підписані нею. Отже, між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов, що свідчать про укладення договору відповідно до вимог Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ). При цьому, доказів які б спростовували отримання відповідачем коштів чи факту повернення коштів позивачу, матеріали справи не містять.

Стороною позивача доведено факт укладення договору позики, факт отримання коштів відповідачем та порушення останньою зобов`язання щодо їх повернення, при цьому, остання не надала суду належних та допустимих доказів, які б спростували обставини, викладені у позовній заяві.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2023 року ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просила суд скасувати рішення Мостиського районного суду Львівської області від 04 березня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили факт передачі ОСОБА_1 грошових коштів ОСОБА_2, оскільки на дату укладення договору позики та підписання розписки (яка не написана від руки, а надрукована) ОСОБА_2 перебувала за межами України, що підтверджує повідомлення Державної прикордонної служби України від 04 жовтня 2021 року та її закордонний паспорт. Отже, судами попередніх інстанцій не встановлено, коли саме ОСОБА_1 передавалися грошові кошти ОСОБА_2 та підписувалися договір позики і розписка.

Також, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки тому факту, що договір позики не посвідчений нотаріально, не забезпечений іпотекою, хоча в договорі позики містяться дані про майно ОСОБА_2, а також оригінали договору позики та розписки містять розбіжності із копіями цих документів.

Крім того, судами попередніх інстанцій необґрунтовано відмовлено у призначені по справі комплексної (почеркознавчої та технічної) експертизи.

Підставою касаційного оскарження рішення Мостиського районного суду Львівської області від 04 березня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 12 квітня 2023 року у справі № 201/410/21 (провадження № 61-1040св23), а також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме не дослідження зібраних у справі доказів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Дунас О. М., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У травні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., про зупинення виконання рішення Мостиського районного суду Львівської області від 04 березня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року. Зупинено виконання рішення Мостиського районного суду Львівської області від 04 березня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 12грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

29 грудня 2023 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_3, від імені якої діє адвокат Юнко М. В., про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 04 березня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просила суд скасувати рішення Мостиського районного суду Львівської області від 04 березня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року і залишити позов без розгляду.

Заява ОСОБА_3, від імені якої діє адвокат Юнко М. В., мотивована тим, що вона є матір`ю ОСОБА_2 та зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_1 на яку відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Петруся І. Б. накладено арешт на підставі відкритого виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 12 травня 2023 року з примусового виконання виконавчого листа у справі № 448/852/21, виданого 26 квітня 2023 року Мостиським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики від 02 вересня 2019 року в розмірі 800 000,00 дол. США.

ОСОБА_3 не є стороною договору позики, однак звернення стягнення боргу за цим договором з ОСОБА_2 шляхом накладення арешту на майно, у тому числі на зазначену квартиру в якій проживає ОСОБА_3 та яка перебуває також і у її співвласності, з подальшою реалізацією такого, впливає на права та інтереси останньої.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2024 року приєднано заяву ОСОБА_3, від імені якої діє адвокат Юнко М. В., про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 04 березня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

16 січня 2024 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Юнко М. В., про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 вересня 2019 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 20 112 000,00 грн, що еквівалентно 800 000,00 дол. США, про що остання підписала розписку, з кінцевим терміном їх повернення 02 березня 2021 року (а. с. 86).

Відповідно до пункту 1 договору позики від 02 вересня 2021 року позикодавець ОСОБА_1, у порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується надати позичальнику ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 20 112 000,00 грн, що еквівалентно 800 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день укладення договору (станом на 02 вересня 2019 року 1 долар США = 25,14 грн), а остання зобов`язується прийняти позику і повернути названу позику позикодавцеві у визначений цим договором строк (а. с. 85).

Згідно із пунктом 1.2 цього договору місцем повернення грошових коштів позичальником позичкодавцю в розмірі 20 112 000,00 грн, що еквівалентно 800 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день укладення договору, є м. Мостиська Львівської області.

Строк надання позики позичальнику становить 18 місяців з моменту фактичної передачі грошових коштів, вказаних в пункті 2.1, що підтверджується відповідною розпискою, виданою позичальником в момент передачі йому суми позики.

Остаточною датою повернення позики є 02 березня 2021 року (пункти 3.1 та 3.2 договору позики).

Відповідно до пункту 4.4 договору по настанні дати, вказаної в пункті 3.2 цього Договору, позичальник зобов`язується протягом цього ж дня повернути позикодавцю суму позики у валюті гривні, еквівалентній 800 000,00 дол. США за готівковим курсом продажу дол. США, який діє на дату повернення позики або повернути суму позики в іноземній валюті (долю США).

Згідно із розпискою від 02 вересня 2019 року ОСОБА_2 відповідно до договору позики від 02 вересня 2019 року одержала 02 вересня 2019 року від ОСОБА_1 у борг суму в розмірі 20 112 000,00 грн, що еквівалентно 800 000,00 дол. США і зобов`язується повернути вищезазначену суму позики в строк, зазначений у договорі, а саме до 02 березня 2021 року у валюті гривня, еквівалентній 800 000,00 дол. США за готівковим курсом продажу дол. США, який діє на дату повернення позики або повернути суму позики в іноземній валюті. Місцем повернення коштів є м. Мостиська, Львівської області. Грошові кошти у сумі 20 112 000,00 грн передані їй та отримані нею у повному обсязі 02 вересня 2019 року.

Відповідно до висновку експерта Львівського науково-дослідного інститута судових експертиз від 08 лютого 2023 року № 4364-Е, складеного за результатами судово-почеркознавчої експертизи, проведеної на підставі ухвали Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, підписи від імені ОСОБА_2, розташовані у графі "Позичальник" перед друкованим текстом " ОСОБА_2" на зворотній стороні договору позики від 02 вересня 2019 року та нижче основного тексту розписки від 02 вересня 2019 року після слів "02 вересня 2019 р.", виконані ОСОБА_2 (а. с. 227-232).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., до якої приєдналася ОСОБА_3, від імені якої діє адвокат Юнко М. В., не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам закону.

Згідно з статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У цій справі відповідач не довела й не доводила, що між сторонами наявні інші правовідносини, тому суди вірно виходили з того, що між сторонами виникли позикові правовідносини, з чим Верховний Суд погоджується.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, про те, що 02 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 20 112 000,00 грн, що еквівалентно 800 000,00 дол. США, які вона зобов`язувалася повернути до 02 березня 2021 року, що підтверджується власноручно написаною ОСОБА_2 розпискою, однак кошти не повернула. Розписка про отримання у борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, позивачем підтверджено факт надання відповідачу в борг грошових коштів.

Натомість, будь-які докази про повернення зазначених у розписці коштів у матеріалах справи відсутні, відповідач таких доказів не надала.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не прийнято до уваги доводи ОСОБА_2 про те, що вона не могла підписувати зазначені договір позики та розписку 02 вересня 2021 року, оскільки у цей період перебувала поза межами України, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна інформація Державної прикордонної служби України від 27 вересня 2021 року, у зв`язку з тим, що ці доводи не спростовують сам факт укладення між сторонами договору позики та факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів від ОСОБА_1, та не спростовують обов`язок ОСОБА_2 щодо повернення цих коштів.

Верховний Суд України та Верховний Суд неодноразово зазначали, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг (див. постанова Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі 6-79цс14).

Щодо доводів касаційної скарги про необґрунтовану відмову судом апеляційної інстанції у призначенні по справі комплексної (почеркознавчої та технічної) експертизи, необхідно зазначити таке.

У вересні 2021 року ОСОБА_2, від імені якої діяв адвокат Микуш Д. М., подано до суду першої інстанції клопотання про призначення в справі судової почеркознавчої експертизи на вирішення якої поставити наступні запитання:

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис, що розташований в графі "Позичальник" в розділі "Місцезнаходження та реквізити сторін" договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис в розписці від 02 вересня 2019 року щодо отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 (а. с. 52, 53).

У грудні 2021 року ОСОБА_2, від імені якої діяв адвокат Микуш Д. М., подано до суду першої інстанції клопотання, відповідно до якого вона відмовилася та просила суд не розглядати її клопотання про призначення в справі судової почеркознавчої експертизи (а. с. 71).

У жовтні 2022 року ОСОБА_2, від імені якої діяв адвокат Микуш Д. М., подано до Львівського апеляційного суду клопотання про призначення в справі судової почеркознавчої експертизи на вирішення якої поставити наступні запитання:

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис в розписці від 02 вересня 2019 року щодо отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 (а. с. 153, 154).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року призначено у справі почеркознавчу експертизу. На вирішення експертам поставлено такі питання:

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис в розписці від 02 вересня 2019 року щодо отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 ? (а. с. 222-226).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 08 лютого 2023 року № 4364-Е, складеного Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підписи від імені ОСОБА_2, розташовані у графі "Позичальник" перед друкованим текстом " ОСОБА_2" на зворотній стороні договору позики від 02 вересня 2019 року та нижче основного тексту розписки від 02 вересня 2019 року після слів "02 вересня 2019 р.", виконані ОСОБА_2 (а. с. 228-232).

22 березня 2023 року ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., подала до Львівського апеляційного суду клопотання про призначення в справі комплексної та технічної експертизи документів, з огляду на те, що судову почеркознавчу експертизу, висновок якої міститься в матеріалах справи, було доручено проводити судовому експерту Лемак Едіті Олександрівні, яка на дату (12 грудня 2022 року) надходження даної справи до експертної установи на експертизу, складання акта № 1 попереднього розрахунку вартості виконання висновку експерта, експертного дослідження, доручення проведення такої експертизи її керівником не мала права таку проводити та фактично без досвіду проведення такого роду експертиз, оскільки лише 13 грудня 2022 року отримала свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, що викликає сумніви в її об`єктивності та правильності зроблених висновків.

ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., подаючи клопотання про призначення комплексної експертизи, просила суд на вирішення поставити наступні запитання:

- чи виконано ОСОБА_2 чи іншою особою підпис в розписці від 02 вересня 2019 року щодо отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 ;

- чи ідентичним за змістом, реквізитами є оригінал договору позики від 02 вересня 2019 року (а. с. 85), розписка від 02 вересня 2019 року (а. с. 86) та їх копії (а. с. 4-6);

- чи відповідає час виконання друкованого тексту договору позики укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та розписки даті 02 вересня 2019 року та в якій проміжок часу надрукований текст;

- чи не виконаний для виконання тексту аркуш паперу або частина іншого документу з вже присутніми в договорі від 02 вересня 2019 року та розписки від 02 вересня 2019 року підписами;

- яким способом виконані підписи (пишучим пристроєм чи із застосуванням копіювально-множинної техніки, шляхом монтажу чи інше), що розташовані в графах "Позикодавець" та "Позичальник" в розділі "Місцезнаходження та реквізити сторін" договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та розписки від 02 вересня 2019 року;

- чи виконаний підпис, що розташований в графі "Позичальник" в розділі "Місцезнаходження та реквізити сторін" договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та розписки від 02 вересня 2019 року з попередньою технічною підготовкою (за допомогою факсиміле);

- чи піддавався зміні підпис, що розташований в графі "Позичальник" в розділі "Місцезнаходження та реквізити сторін" договору позики від 02 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та розписки від 02 вересня 2019 року шляхом дописки, домальовки окремих штрихів, виконання одних штрихів поверх інших.

Протокольною ухвалою Львівського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року відмовлено ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., у задоволенні клопотання про призначення в справі комплексної експертизи відмовлено.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що доводи касаційної скарги щодо невідповідності висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 08 лютого 2023 року № 4364-Е вимогам законодавства України є надуманими, з огляду на те, що зазначений висновок експерта складений 08 лютого 2023 року, а не 12 грудня 2022 року, і на час складення висновку у експерта були наявні повноваження для проведення цієї експертизи.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення в справі комплексної експертизи, оскільки у ОСОБА_2 було достатньо часу та можливостей поставити всі існуючі запитання для їх вирішення під час призначення в справі першої судової почеркознавчої експертизи.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що нові докази на стадії апеляційного провадження, як правило, не приймаються (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц (провадження № 14-709цс19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21)).

Відповідно до вимог частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У матеріалах справи, що переглядається в касаційному порядку, міститься висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 08 лютого 2023 року № 4364-Е, складений Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_2, розташовані у графі "Позичальник" перед друкованим текстом " ОСОБА_2" на зворотній стороні договору позики від 02 вересня 2019 року та нижче основного тексту розписки від 02 вересня 2019 року після слів "02 вересня 2019 року", виконані ОСОБА_2 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано прийняв до уваги зазначений висновок та вважав необґрунтованим клопотання ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Микуш Д. М., про призначення в справі комплексної почеркознавчої та технічної експертизи документів.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечить висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги мотиви заяви ОСОБА_3 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2, оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Щодо вирішення клопотання ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Юнко М. В., про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У матеріалах касаційного провадження міститься клопотання ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Юнко М.В., про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судом першої інстанції під час відкриття провадження у справі було порушено правила територіальної підсудності.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи у розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року зупинено виконання рішення Мостиського районного суду Львівської області від 04 березня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання рішення Мостиського районного суду Львівської області від 04 березня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року підлягає поновленню.