359/798/20 Про визначення місця проживання дитини - 31.01.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Богдашкіної Дар`ї Олександрівни, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2022 року у складі судді Борця Є. О. та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Суханової Є. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - виконавчий комітет Бориспільської міської ради Київської області

(як орган опіки та піклування), про визначення місця проживання дитини

та стягнення аліментів на її утримання, в якому просив суд:

- визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із ним;

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки від її заробітку (доходу), але не менше

50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи

з дня пред`явлення позову до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 05 вересня 2008 року між ним

та ОСОБА_2 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 ) було зареєстровано шлюб, в якому у них народилося троє дітей: сини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, донька - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Подружнє життя не склалося, а тому вони припинили шлюбні відносини. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року (справа

№ 756/12424/19) шлюб між ними розірвано.

З 16 грудня 2019 року малолітній син ОСОБА_3 проживає разом із ним, відвідує загальноосвітню школу у місті Борисполі, секції та гуртки, має друзів і не бажає проживати разом із матір`ю. ОСОБА_2 разом із іншими двома дітьми проживає

у місті Києві.

Позивач уважав, що наявні правові підстави для визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 разом із ним, так як він має офіційну роботу і сталий дохід, здоровий, може забезпечити потреби дитини, має власне житло, де створені належні умови для проживання, відпочинку і навчання дитини. Крім того,

він позитивно характеризується з місця роботи та проживання, всебічно забезпечує потреби дитини. Тобто він повністю опікується малолітнім сином та фінансово його утримує. Дитина має тісний родинний зв`язок із бабою та дідом

(його батьками), які проживають разом із ними. Залишення сина з ОСОБА_2

не відповідатиме інтересам дитини.

Посилаючись на положення статей 180, 183 СК України, позивач уважав, що має право на стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітнього сина

у відповідному розмірі.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із його батьком - ОСОБА_1 .

У задоволенні позову в частині вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у спірних правовідносинах постійне проживання малолітнього сина ОСОБА_3 разом

із батьком відповідатиме забезпеченню якнайкращих інтересів дитини. Позивач сумлінно ставиться до своїх батьківських обов`язків, створив усі умови

для гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Існування конфліктних відносин між сторонами саме по собі не свідчить

про неможливість визначення місця проживання ОСОБА_3 разом із батьком.

При цьому визначення місця проживання сина з батьком не призведе

до припинення комунікації між матір`ю та дитиною.

Такі висновки зроблено судом на підставі правової оцінки наданих сторонами доказів у їх сукупності, а також висновку № 22844/20-61, складеного 25 червня 2021 року судовими експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової психологічної експертизи у даній справі, призначеної ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2020 року за клопотанням відповідача.

Районний суд урахував, що ОСОБА_3 виповнилося 12 років, тому вислухав думку дитини у судовому засіданні (частина друга стаття 160 СК України), який пояснив, що хоче проживати разом із ОСОБА_1, оскільки з ним спокійніше та створені більш комфортні умови проживання.

Суд першої інстанції зазначив, що станом на день ухвалення судового рішення

у зв`язку з воєнними діями в Україні ОСОБА_3 тимчасово проживає разом

із матір`ю ОСОБА_2 на території Республіки Польщі. Вважав, що вимога

про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 є передчасною до набрання законної сили рішенням суду про визначення місця проживання дитини, а також

до фактичного повернення дитини позивачу. Тому у задоволенні позову в цій частині суд відмовив.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 липня

2022 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, який створив більш комфортні умови проживання та з яким малолітня дитина висловила бажання проживати.

Апеляційний суд застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, урахував прецедентну практику Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) та відповідні правові висновки Верховного Суду й вказав про те,

що залишення сина з батьком відповідатиме принципу "найкращих інтересів дитини", що є пріоритетним при вирішенні цієї справи.

Апеляційний суд відхилив посилання апеляційної скарги про наявність тотожного позову, який знаходиться на розгляді Оболонського районного суду міста Києва (справа № 756/326/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів), оскільки вказані позови не є тотожними, сторони мають різний процесуальний статус, підстави позову є різними, що вказує на відсутність підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.

Також апеляційний суд зазначив, що доводи апеляційної скарги в цілому зводяться до порушень районним судом норм процесуального права,

які не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи та ґрунтуються на неправильному трактуванні цих норм.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Богдашкіна Д. О., шляхом формування документа в системі "Електронний суд", звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині визначення місця проживання малолітнього сина з батьком та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині відмовити.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_1 судові рішення у частині відмови у задоволенні його позову

в касаційному порядку не оскаржив, а тому судові рішення у відповідній частині

не переглядаються (стаття 400 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Богдашкіної Д. О., на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року залишено без руху

з наданням строку для усунення її недоліків.

У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. Витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення дії рішення суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року зупинено касаційне провадження у даній справідо закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року поновлено касаційне провадження у справі у зв`язку з усуненням обставин, що викликали зупинення касаційного провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Богдашкіної Д. О., мотивована тим, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору

не враховано судову практику Верховного Суду у даній категорії справ.

Вказує, що 16 грудня 2019 року ОСОБА_2 відзвезла ОСОБА_3 на ночівлю

до батька - ОСОБА_1, де останній розпочав сварку із нею, у зв`язку з чим

ОСОБА_3 відмовився сідати в машину до матері - ОСОБА_2 . До цих подій малолітній син ОСОБА_3 постійно проживав разом із матір`ю - ОСОБА_2, вони не мали конфліктів. Наразі малолітній син перебуває під психологічним випливом її колишнього чоловіка та його родичів, які чинять ОСОБА_2 перешкоди

у спілкуванні з дитиною, що впливає на безпосередній емоційний контакт

із дитиною.

За результатами проведення судової психологічної експертизи у даній справі судовими експертами 25 червня 2021 року був складений висновок № 22844/20-61, в якому, серед іншого, зазначено, що малолітній ОСОБА_3 залучений

до конфлікту лояльності батьків, що призводить до високого рівня емоційної напруженості дитини. Розуміння та оцінка сімейної ситуації одностороннє формується ОСОБА_1, поведінка матері повністю піддана осуду. Вікова

та емоційна незрілість дитини, що притаманні природному віку ОСОБА_3, його індивідуально-психологічні властивості та підвищена емоційна близькість

з батьком сприяють відображенню сімейної ситуації під впливом батька, формують прихильністю до нього, поведінка матері засуджується, створюється психологічна та емоційна дистанція між матір`ю та дитиною. Проживання дитини

з батьком, відповідно його бажання, може суперечить його істинним інтересам.

Суди надали формальну оцінку вказаному висновку та не врахували зневажливе відношення батька до матері дітей, свідоме приниження її авторитету в очах дітей, порушення прав малолітнього сина на безперешкодне спілкування з матір`ю,

у зв`язку з чим ОСОБА_2 неодноразово зверталася до правоохоронних органів, органів опіки та піклування.

Як мати, так і батько створили належні умови для проживання та розвитку малолітнього сина, обидва позитивно характеризуються за місцем роботи

та проживання. Висновок виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області від 20 вересня 2021 року № 743, яким визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом із батьком, не містить жодних обґрунтувань вирішення спору на його користь.

Зазначає, що відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою, зокрема при вирішенні між батьками спору. Водночас, непоодинокими є випадки, коли дитина тривалий час проживала з одним

із батьків, а тому її думка може бути спотворена, мати ознаки навіювання одним

із батьків, внаслідок чого не може прийматися судом як абсолютна. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів.

Суди попередніх інстанцій не надали оцінки поданим відповідачем доказам,

не врахували, що між сторонами існують неприязні відносини, були непоодинокі випадки насильства у сім`ї за час їх перебування у шлюбі. Крім цього, залишили поза увагою й те, що внаслідок введення в Україні правового режиму воєнного стану ОСОБА_2 разом із трьома дітьми з березня 2022 року проживають

у Республіці Польщі. Малолітній син ОСОБА_3 має окрему кімнату, для нього створені всі умови для навчання та проживання, має змогу безперешкодно спілкуватися з батьком та його родичами по відеозв`язку. Проживання усіх трьох дітей разом позитивно впливає на їх психологічний стан. Діти адоптовані до умов, в яких проживає мати. Вона має стабільний заробіток, власний автомобіль. Указані обставини судами не досліджувалися.

Вказується на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права. Суд першої інстанції ухвалою від 09 липня 2020 року безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову ОСОБА_1

без розгляду з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України, так як у провадженні Оболонського районного суду міста Києва знаходиться справа № 756/326/20 із тотожними позовними вимогами ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ОСОБА_1, в якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу представника відповідача, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Вказує, що під час розгляду даної справи малолітній син ОСОБА_3 був допитаний у суді першої інстанції вже під час перебування у Республіці Польщі понад чотири місяці. Незважаючи на це, він все одно висловив бажання проживати разом із ним (батьком). 29 квітня 2013 року синові виповнилося 13 років, він постійно висловлює бажання повернутися додому у місто Бориспіль. При цьому ОСОБА_3 відмовився йти до школи у Республіці Польщі, продовжує дистанційне навчання

в Бориспільському багатопрофільному ліцеї, де навчався до початку війни. Він забезпечує дитину необхідним навчальним матеріалом, сплачує інтернет, мобільний зв`язок, придбав персональний комп`ютер, ігрову консоль. Більше того, між ними була домовленість про повернення малолітнього сина ОСОБА_3 після закінчення воєнного стану до нього (батька). Саме ця домовленість стала підставою для тимчасового виїзду за межі України, разом із матір`ю.

Суди попередніх інстанцій ухвалили законні судові рішення по суті вирішення даного спору, виходячи виключно із якнайкращих інтересів дитини.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (після реєстрації

шлюбу - ОСОБА_2 ) було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року (справа

№ 756/12424/19) (а. с. 5, т. 1).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають трьох спільних дітей: синів - ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та доньку - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 6, 7, 8, т. 1).

ОСОБА_3 проживав разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . У цьому будинку створені всі належні умови для розвитку та відпочинку дитини. Малолітня дитина забезпечена ліжком, шафою, столом та комп`ютером. Указане підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов від 10 січня 2020 року № 5, складеним комісією у складі завідувача сектора з питань ведення соціально-правової роботи, профілактики правопорушень та соціального супроводу служби у справах дітей

та сім`ї ОСОБА_6 та головного спеціаліста сектора підтримки сім`ї служби

у справах дітей та сім`ї ОСОБА_7 та актом обстеження житлово-побутових умов від 26 травня 2020 року № 57, складеним комісією у складі завідувача сектора з питань ведення соціально-правової роботи, профілактики правопорушень та соціального супроводу служби у справах дітей та сім`ї ОСОБА_6 та головного спеціаліста сектора з питань ведення соціального супроводу служби у справах дітей та сім`ї ОСОБА_8 (а. с. 64, 70, т. 1).

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя

особа - служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів на утримання дітей (справа № 756/326/20) (а. с. 37,38, т. 1).

Відповідно до характеристики, наданої 25 травня 2020 року товариством

з обмеженою відповідальністю "Аптека.194" ОСОБА_1 працює в ТОВ "Аптека.194", в якості медичного директора та лікаря терапевта з 07 березня

2019 року і по теперішній час. За цей період ОСОБА_1 показав себе вдумливим фахівцем, ініціативним працівником та успішно справляється зі своїми посадовими обов`язками. У спілкуванні з колегами рівний, доброзичливий

і привітний, з партнерами і клієнтами закладу - ввічливий і чемний, у скрутних ситуаціях завжди націлений на знаходження компромісних рішень. За характером витриманий, миролюбивий, сторониться конфліктних ситуацій (а. с. 72, т. 1).

Згідно з довідкою від 27 травня 2020 року № 65 ОСОБА_3 дійсно навчається в 4-А класі Бориспільського НВК "Гімназія "Перспектива" - загальноосвітня школа

І-ІІ ступенів" імені Володимира Мономаха (а. с. 78, т. 1).

У повідомленні Бориспільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області від 27 травня 2020 року № 10090/109/1002/10 зазначено, що 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 звертався до Бориспільського відділу поліції з повідомленням про факт передачі малолітнього сина ОСОБА_3 від матері ОСОБА_2 для проживання з батьком ОСОБА_1 . Дана подія зареєстрована до ЄО № 30619 від 16 грудня 2019 року (а. с. 79, т. 1).

Відповідно до висновку № 22844/20-61, складеного 25 червня 2021 року судовими експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз,

за результатами проведення судової психологічної експертизи у даній справі, призначеної ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 14 серпня 2020 року за клопотанням відповідача, встановлено, що:

"1. Сімейна ситуація, індивідуально-психологічні особливості батьків ОСОБА_1

та ОСОБА_2, особливості їх виховної поведінки, що визначаються в даному експертному дослідженні, негативно впливають на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя сина ОСОБА_3 та сприяють нестабільності емоційного стану дитини, розвитку тривоги, невротичної агресії, відсутності почуття безпеки та стабільності.

2. При вихованні дитини ОСОБА_1 притаманний авторитарний тип виховання,

а ОСОБА_2 - ліберальний. Це негармонійні (патологізуючі) типи сімейного виховання, які є несприятливими для гармонійного розвитку дитини. Тільки при спільному вихованні, домовленості та узгодженості між батьками, відсутності конфліктів між ними можливо згладити перекоси негармонійних типів виховання - створити баланс між вимогами до дитини і заборонами, встановити оптимальні психологічні кордони. Бути уважними до потреб дитини та давати простір

для їх реалізації, тоді тато ОСОБА_1 та матір ОСОБА_2 можуть виховати психологічно (психічно) благополучну дитину.

3. Малолітній ОСОБА_3 залучений до конфлікту лояльності батьків,

що призводить до високого рівня емоційної напруженості дитини. Розуміння

та оцінка сімейної ситуації одностороннє формується ОСОБА_1, поведінка матері повністю піддана осуду.

4. Вікова та емоційна незрілість дитини, що притаманні природному віку

ОСОБА_3, його індивідуально-психологічні властивості (сугестивність зокрема) та підвищена емоційна близькість з батьком сприяють відображенню сімейної ситуації під впливом батька, формують прихильністю до нього, поведінка матері засуджується, створюється психологічна та емоційна дистанція між матір`ю

та дитиною.

5. Проживання дитини з батьком ОСОБА_1, відповідно його бажання, може суперечить його істинним інтересам. В той же час, передача дитини ОСОБА_3

на виховання матері ОСОБА_2, яку на даний час дитини дистанцює, може психологічно травмувати дитину.

6. ОСОБА_1 має наступні індивідуально-психологічні властивості: демонстративність, оптимістичність, емоційну нестійкість. Схильний

до агресивного самоствердження, іноді жорстокість характеру, болісно сприймає невдачі. Має завищену самооцінку, нав`язливість у міжособистісних контактах. Має авторитарний тип виховання.

ОСОБА_2 має наступні індивідуально-психологічні властивості: пасивність, чутливість, невпевненість у собі, настороженість, вразливість, інтровертованість, залежність від значимих людей, емоційна лабільність, сором`язливість, має ліберальний тип виховання.

7. Наявні конфліктні стосунки колишнього подружжя, залучення ОСОБА_1

та ОСОБА_2 своєї дитини до сімейного конфлікту негативно впливає

на психічний стан та розвиток ОСОБА_3 .

8. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з урахуванням їх індивідуально-психологічних властивостей, інтелекту, властивостей емоційно0вольової сфери, спрямованості особистості мають необхідні для виховання дитини психолого-педагогічні якості. Але на даний час, враховуючи наявність актуального сімейного конфлікту, який триває вже майже три роки, застосування психолого-педагогічних якостей щодо виховання власного сина ОСОБА_9 спотворено та проявлене у вигляді негармонійних (патологізуючих) типів сімейного виховання, що негативно впливає на його психічний стан та розвиток." (а. с. 138-140, 155-164, т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області

від 20 вересня 2021 року № 743 "Про погодження висновку щодо розв`язання спору між батьками про встановлення способу та порядку участі батьків

у вихованні та спілкуванні з дітьми та визначення місця проживання малолітньої дитини" погоджено висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору про встановлення способу та порядку участі батьків у вихованні та спілкуванні

з малолітніми дітьми ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_5, та визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3, в якому рекомендовано визначити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідний порядок спілкування з малолітніми дітьми,

а також визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, разом із його батьком, ОСОБА_1, за місцем його проживання (а. с. 174, т. 1).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не заперечують, що з березня 2022 року ОСОБА_2 разом із дітьми: синами ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2, й донькою - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 проживають у Республіці Польщі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Богдашкіної Д. О., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другоюстатті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої

та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство

і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК Українисімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між

їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя

у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції

про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року № 50/155, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-X11 (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч

їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько,

які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними

чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша

статті 3 Конвенції про права дитини).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява

№ 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я

є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою

та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених вище норм права, прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого

з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу

між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є сталий у практиці Верховного Суду (див., зокрема постанову Великою Палатою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постанови Верховного Суду:

від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18),

від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19,

від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 13 листопада 2020 року

у справі № 760/6835/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19,

від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21),

від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23),

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає

її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою

є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних

в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він

є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста

статті 19 СК України).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно

з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком

і зрілістю.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 (батько) звернувся

до суду з позовом до ОСОБА_2 (матір) про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольнив частково позов ОСОБА_1 і визначив місце проживання малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із ним.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той

з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітнього сина

ОСОБА_3 . Надавши належну правову оцінку поданим сторонам доказам

у їх сукупності, у тому числі й висновку судової психологічної експертизи

від 25 червня 2021 року № 22844/20-61, суди зробили вірний висновок про те,

що найкращим інтересам дитини відповідатиме його постійне проживання разом

із батьком, за місцем проживання якого створено всі необхідні умови для гармонійного розвитку дитини.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, безперервне проживання сина

з батьком забезпечує його розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що є благополучним.

При цьому суд першої інстанції, виконуючи вимоги статті 171 СК України

та статті 12 Конвенції про права дитини, заслухав думку дитини, який висловив своє бажання щодо проживання разом із батьком.

Верховний Суд погоджується з тим, що проживання сина з батьком відповідає його якнайкращим інтересам, оскільки батько сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків. При цьому судами враховано позитивну характеристику позивача, наявність у нього постійної роботи, сталого доходу.

Суди обґрунтовано звернули увагу й на те, що визначення місця проживання

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, із батьком не впливає на його взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його

від виконання своїх батьківських обов`язків (див. постанову Верховного Суду

від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20)).

При чому твердження заявника касаційної скарги про те, що вплив батька (позивача) та його рідних на дитину шляхом формування негативного образу матері впливає на її безпосередній емоційний контакт із дитиною, нічим

не підтвердженні, мають характер припущення, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Разом із цим, Верховний Суд наголошує, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Крім того, Верховний Суд ураховує наявність висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору про встановлення способу та порядку участі батьків

у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_3, ОСОБА_5

та ОСОБА_5, та визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3,

яким рекомендовано визначити місце проживання малолітньої дитини -

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, із батьком - ОСОБА_1 .

Таким чином, виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини

та забезпечити доброзичливе спілкування один із одним,висновки судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання дитини разом із батьком

є правильними, вони ґрунтуються на вимогах закону, підтверджуються матеріалами справи та спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку малолітньої дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.

При цьому, те, що малолітня дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з березня 2022 року за межами України, у зв`язку із введенням на всій території України воєнного стану не є підставою для відмови у задоволенні позову одного

з батьків про визначення місця проживання такої дитини.

Вказане відповідає правовому висновку, викладеному Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), до розгляду якої й було зупинено касаційне провадження у даній справі, відповідно до якого: "Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови

у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності. Сама по собі обставина проживання дитини закордоном (незалежно від того чи вивезена дитина закордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після, враховуючи відсутність ініційованого провадження щодо вирішення питання

про повернення дитини в Україну за правилами Гаазької конвенції 1980 року)

не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця

її проживання…".

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів по суті вирішення спору, вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються Верховним Судом. При цьому вони були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у подібних справах (частина четверта статті 263 ЦПК України), яка у цій категорії справ є сталою, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що суди не залишили вказаний позов без розгляду, так як в провадженні Оболонського районного суду міста Києва

є її подібний позов (справа № 756/326/20), є безпідставними. Сторони повинні були подавати обидва позови в один суд. А оскільки цього не було зроблено, ніхто

із сторін не був позбавлений права заявити клопотання про направлення позову до одного з судів для їх об`єднання й спільного розгляду. Отже, процесуальних підстав для залишення цього позову без розгляду немає, так як він уже розглянутий.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели

або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення

є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судових рішень в оскаржуваній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.