489/1754/19 Про припинення права на частку у спільному майні - 31.01.2024 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 489/1754/19

провадження № 61-11099св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 червня 2021 року в складі колегії суддів: Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В. у справі за позовом ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні.

В обґрунтування позову зазначав, що він спільно зі членами своєї родини на підставі ордеру отримав квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира), яку в листопаді 1995 року приватизував разом зі своєю дружиною ОСОБА_4 та сином ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_4, після смерті якої її 1/3 частка в квартирі перейшла в порядку спадкування за законом до позивача та його сина ОСОБА_5, внаслідок чого кожному з них стало належати по 1/2 частці у квартирі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер син позивача ОСОБА_5, після смерті якого його 1/2 частка в квартирі перейшла в порядку спадкування за законом до позивача та дружини спадкодавця ОСОБА_3 . Син померлого від першого шлюбу ОСОБА_6 відмовився від прийняття спадщини на користь позивача, який є його дідом.

Внаслідок прийняття спадщини 21 січня 2019 року сторонам видані свідоцтва про право на спадщину за законом, з урахуванням яких позивачу належить 5/6 часток спірної квартири, а відповідачу - 1/6 частка.

Спірна квартира розташована на 4-му поверсі дев`ятиповерхового будинку, є трьохкімнатною, загальною площею 62,8 кв. м, житловою - 43,3 кв. м.

У квартирі зареєстрованим є лише позивач, але він вимушений проживати у своєї сестри за іншою адресою, у зв`язку із проживанням у квартирі відповідача зі своїм повнолітнім сином, які зареєстровані в іншому житлі, але проживають у спірній квартирі та створюють йому неможливі умови для спільного проживання.

Посилаючись на те, що у відповідача є інше житло, її частка, яка набута нею лише у січні 2019 року, є незначною, а їх спільне проживання є неможливим, ОСОБА_1 просив суд:

- припинити право власності ОСОБА_3 на 1/6 частку спірної квартири;

- визнати за ним права власності на цю частку в квартирі зі сплатою ним компенсації вартості 1/6 частки на користь відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ленінський районний суд м. Миколаєва рішенням від 16 березня 2021 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 22 квітня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив та постановив повернути йому 128 960,00 грн, які внесені на депозитний рахунок.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач та її син ОСОБА_7 проживають у спірному житловому приміщенні, користуються ним, іншого зареєстрованого на праві власності житла ОСОБА_3 не має, тому припинення права власності відповідача на частку нерухомого майна, яке є єдиним належним їй на праві власності житлом, завдасть їй істотної шкоди та порушить принцип рівності прав співвласників, який забороняє обмеження прав одних співвласників за рахунок інших. Суд не взяв до уваги доводи позивача про неможливість спільного використання майна, наявність у відповідача з сином іншого зареєстрованого місця проживання та те, що частка відповідача у спільному майні є незначною, оскільки такі обставини не є підставою для припинення її права на цю частку, оскільки таке припинення може завдати відповідачу значної шкоди, у зв`язку з тим, що іншого, належного на праві власності житла, вона з сином не має.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Миколаївський апеляційний суд постановою від 02 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 березня 2021 року скасував та постановив нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.

Припинив право ОСОБА_3 на 1/6 частку в спільному майні - спірній квартирі та визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку квартири.

Стягнув з ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/6 частки у розмірі 128 960,00 грн, що внесені ним згідно з квитанцією від 11 січня 2021 року № 109 та зберігаються на розрахунковому рахунку UA688201720355229002000016294 у банку одержувача ДКС України міста Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 26299835, шляхом їх перерахування на користь ОСОБА_3 .

Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 544,28 грн судових витрат зі сплати судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, 5 000,00 грн витрат на проведення експертизи та 1 632,83 грн судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що спірна квартира є неподільною річчю, частка відповідача у спільному майні є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння та користування майном є неможливим. Крім того, суд, врахувавши особливості об`єкта права спільної власності, обставини його набуття у користування та на правах первісної власності позивачем, тривалість його проживання у квартирі, невеликий проміжок часу між набуттям відповідачем на праві власності частки у спірній квартирі та позовом про припинення права на частку (з січня до березня 2019 року), наявність у неї та її повнолітнього сина права на користування житловою площею у будинку, належному на праві власності її батьку, яке нею весь час зберігається, а також особливості проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі без реєстрації, що свідчить про наявність домовленості на такий вид її проживання між попередніми співвласниками квартири, дійшов висновку, що припинення права ОСОБА_3 на частку у спільному майні, належному разом з ОСОБА_1, не завдасть відповідачу істотної шкоди, в тому числі і її повнолітньому сину, який проживає у спірній квартирі з її згоди, але без згоди попередніх співвласників майна. Також суд врахував і можливість негативних наслідків від спільного проживання сторін на одній житловій площі з огляду на: наявність між ними вкрай неприязних стосунків; неодноразове притягнення до кримінальної відповідальності повнолітнього сина відповідача, право на постійне проживання якого у спірній квартирі відстоює відповідач; та похилий вік позивача, який є співвласником більшої частки квартири, та вважає, що його право постійно порушується.

Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі

У липні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 червня 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права (пункти 1-3 частини першої статті 365 ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17, та у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17, від 27 квітня 2021 року в справі № 524/2579/18.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи долучив до матеріалів справи докази, подані позивачем, які не були направлені відповідачу, чим порушив її право на подання заперечень щодо таких доказів. Вказує на те, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях, оскільки не підтвердженні належними доказами.

Також зазначає, що вона не заперечує проживання позивача у спірній квартирі, жодних перешкод у користуванні спільним майном ні вона, ні її син не чинять.

Заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що припинення права ОСОБА_3 на її частку у спільному майні не завдасть їй істотної шкоди, у зв`язку з наявністю у неї та її сина реєстрації за іншою адресою. Вказує, що суд не врахував те, що ні відповідач, ні її син не мають на праві власності іншого нерухомого майна, у зв`язку з чим припинення її права на частку у спірній квартирі завдасть їй та її сину істотної шкоди, а також порушить її право на житло, гарантоване статтею 47 Конституції України.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ленінського районного суду м. Миколаєва.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

У грудні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду клопотання, в якому повідомила про смерть ІНФОРМАЦІЯ_3 позивача ОСОБА_1 та просила суд витребувати в органів реєстрації актів цивільного стану інформацію про його смерть та зупинити провадження у справі до вступу у справу правонаступників позивача.

08 лютого 2022 року Верховний Суд направив запит до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

25 травня 2022 року від Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла відповідь, до якої додано витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть від 23 лютого 2022 року, відповідно до якого зареєстровано актовий запис про смерть від 03 грудня 2021 року № 4809 стосовно ОСОБА_1, дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2022 року касаційне провадження у цій справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 . Витребувано із Другої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області інформацію про те, чи заводилась спадкова справа щодо спадкового майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1

30 серпня 2023 року до Верховного Суду від приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Власової С. Я. надійшла копія спадкової справи, з якої вбачається, що 20 грудня 2021 року заведено спадкову справу № 64/2021 за заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини за заповітом, на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1, який на час смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Таким чином, спадкоємцем ОСОБА_1 є ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2023 року провадження у цій справі поновлено. Залучено правонаступника ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, - ОСОБА_2 до участі у цій справі.

20 та 25 вересня 2023 року, а також повторно 20 листопада 2023 року на адресу ОСОБА_2 направлено ухвалу суду від 07 вересня 2023 року, якою повідомлено про залучення його до участі у цій справі як правонаступника ОСОБА_1, а також направлено йому копію ухвали про відкриття касаційного провадження від 05 серпня 2021 року та копію касаційної скарги з доданими до неї матеріалами.

Вказані матеріали ОСОБА_2 отримав 04 грудня 2023 року.

Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 є власником 5/6 часток спірної квартири, з яких: 1/3 частку набув 27 листопада 1995 року під час приватизації квартири разом з іншими членами родини (т. 1 а. с. 13); 1/6 частку в порядку спадкування, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 дружини ОСОБА_4, отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом 15 серпня 2017 року (т. 1, а. с. 11); та 1/3 частку в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 сина ОСОБА_5, отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом 21 січня 2019 року (т. 1, а. с. 12).

Відповідачу ОСОБА_3 належить 1/6 частка квартири, яку вона набула в порядку спадкування за законом, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 свого чоловіка ОСОБА_5, з яким у травні 2016 року зареєструвала шлюб, та отримала 21 січня 2019 року свідоцтво про право на спадщину за законом (т. 1, а. с. 12).

Спірна квартира розташована на 4-му поверсі дев`ятиповерхового будинку, складається із трьох кімнат та приміщень загального користування, загальною площею 62,8 кв. м, житловою площею 43,3 кв. м (т. 1 а. с. 50, 51).

У квартирі зареєстрований лише позивач ОСОБА_1, а відповідач ОСОБА_3 та її повнолітній син ОСОБА_7 зареєстровані в будинку батьків відповідача за адресою: АДРЕСА_3, (т. 1 а. с. 29, 48, 73, 185-188).

Відповідач ОСОБА_3 надала до суду копії актів-пояснень, відповідно до яких сусіди у будинку АДРЕСА_4 стверджують, що у спірній квартирі АДРЕСА_5 з 2011 року без реєстрації проживає відповідач з сином, а позивач, хоча і є зареєстрованим у квартирі, однак з 2011 року не проживає (т. 1 а. с.189-191, 193).

Відповідач ОСОБА_3 та її повнолітній син ОСОБА_7 зареєстровані у житловому будинку АДРЕСА_3, в якому проживають ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 жовтня 2020 року у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу.

Відповідно до висновку від 30 жовтня 2020 року № 125-055, враховуючи планування, характеристики квартири, інженерні комунікації, провести поділ квартири АДРЕСА_1 в натурі згідно з ідеальними частками кожного із співвласників технічно не можливо. Ринкова вартість квартири станом на час проведення експертизи становила 773 759,00 грн, вартість 1/6 частки становила 128 960,00 грн, а 5/6 часток - 644 799,00 грн (т. 1 а. с. 147-160).

11 січня 2021 року ОСОБА_1 на депозитний рахунок вніс 128 960,00 грн вартості 1/6 частки спірної квартири.

Суди встановили, що співвласники не перебувають у родинних відносинах, між ними склались неприязні стосунки через численні судові спори, у зв`язку з чим спільне володіння та користування квартирою є неможливим.

З часу смерті сина позивача та чоловіка відповідача ОСОБА_5 між сторонами виникають постійні конфлікти на ґрунті користування спірною квартирою, та речами, що у ній знаходяться. Внаслідок таких неприязних стосунків щодо як позивача, так і відповідача складалися протоколи про адміністративні правопорушення, відповідно до яких сторони не можуть спільно проживати у житлі, яке їм спільно належить, та ним користуватися (т. 1 а. с.192, 193, т. 2 а. с. 23-25).

ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач ОСОБА_1 помер.

Спадкоємцем ОСОБА_1 є ОСОБА_2, який прийняв спадщину, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 22 листопада 2022 року, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Власовою С. Я. та зареєстрованим у реєстрі за № 98.

Спадщина складалася з 5/6 часток спірної квартири.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Таким чином, при вирішенні позову, пред`явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування положень статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні, що викладено у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі № 219/1551/17, від 27 квітня 2021 року в справі № 524/2579/18, від 29 січня 2021 року в справі № 629/511/17, від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16751/18 (провадження № 61-10039св21).

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18), у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 344/120/16-ц (провадження № 61-22129св19) та у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року в справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16.

Слід також зазначити, що правомірність дій суду при встановленні вказаної вище обставини оцінюється з точки зору відповідності принципу об`єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Таким чином, у справі, яка переглядається, для припинення права на частку у спільному майні на підставі позову інших співвласників необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника ОСОБА_3, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 на підставі статті 365 ЦК України просив припинити право власності відповідача на 1/6 частку спірної квартири, стягнувши з нього вартість такої частки, та визнати за ним право власності на 1/6 частку вказаного нерухомого майна.

Як на обґрунтування підстав позову посилався на те, що між сторонами відсутні родинні відносини, між співвласниками склалися неприязні стосунки, частка відповідача у спільному майні є незначною, виділ такої частки в натурі є неможливий, припинення права на частку не завдасть істотної шкоди правам та інтересам відповідача.

У справі, що переглядається, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції встановили наявність передбачених пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 365 ЦК України підстав для припинення права відповідача на частку в спільному майні, оскільки така частка є незначною, не може бути виділена в окремий об`єкт нерухомого майна, що свідчить про неподільність спірного нерухомого майна, а також встановлено, що спільне володіння і користування майном є неможливим.

Разом із тим суд першої інстанції, взявши до уваги, що у власності відповідача відсутнє інше нерухоме майно, дійшов висновку, що припинення права власності відповідача на належне їй майно завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім`ї, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Апеляційний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції та вважав, що припинення права власності відповідача на часку у спірному майні не завдасть їй істотної шкоди, в тому числі і її повнолітньому сину, у зв`язку з наявністю у відповідача та її повнолітнього сина права на користування житловою площею у будинку, належному на праві власності її батьку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

У цій справі встановлено, що спірна квартира набута та приватизована позивачем разом із членами його сім`ї. Позивач з 1980 року зареєстрований у квартирі, яка є єдиним місцем його проживання.

Відповідач ОСОБА_3 зареєстрована у житловому будинку, який належить її батькам та в якому вона раніше проживала разом зі своїм сином. Надалі відповідач проживала разом зі своїм, на той час, співмешканцем ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_6 (т. 1 а. с. 189, 190, т. 2 а. с. 4), яка належала матері співмешканця ОСОБА_4, та після її смерті була подарована сину ОСОБА_5 - ОСОБА_6, який одночасно є онуком позивача ОСОБА_1 та яким відступлена частка у праві на спадщину, після смерті батька, на користь свого діда ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 61).

Надалі відповідач вселилася до спірної квартири, де у період проживання, 16 травня 2016 року зареєструвала шлюб з сином позивача ОСОБА_5, однак право користування квартирою відповідач не зареєструвала у зв`язку з відсутністю згоди позивача.

ІНФОРМАЦІЯ_2 співвласник квартири ОСОБА_5 помер та у порядку спадкування після його смерті право власності на незначну частку в розмірі 1/6 перейшло до його дружини, яка нею зареєстрована 21 січня 2019 року. А вже у березні 2019 року позивач подав позов до суду про припинення права на цю частку у спільній власності.

Врахувавши всі обставини цієї справи, зокрема:

- особливості об`єкта, який є спільним майном;

- особливості набуття сторонами права спільної часткової власності;

- особливості проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі без реєстрації, що свідчить про наявність домовленості на такий вид її проживання між попередніми співвласниками квартири;

- розмір частки відповідача у спільному майні, яка є незначною і не може бути виділена в натурі;

- тривалість проживання сторін у квартирі;

- наявність у відповідача та її повнолітнього сина права на користування житловою площею у будинку, належному на праві власності її батьку;

- вік позивача;

- спільне володіння і користування майном його співвласниками є неможливим;

- внесення позивачем на депозитний рахунок суду коштів за частку відповідача,

суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що припинення права ОСОБА_3 на частку у спільному майні, належному разом з ОСОБА_1, не завдасть їй істотної шкоди, в тому числі і її повнолітньому сину, який проживає у спірній квартирі з її згоди, але без згоди попередніх співвласників майна.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, належним чином дослідивши подані сторонами докази, встановивши обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки належна відповідачу частка у праві на квартиру не може бути виділена в натурі, будинок є неподільною річчю, спільне володіння і користування майном його співвласниками є неможливим, а припинення права відповідача на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам такого співвласника та членам її сім`ї, з огляду на факт попереднього внесення позивачами на депозитний рахунок суду вартості частки відповідача у спільному нерухомому майні, то наявні визначені частиною першою статті 365 ЦК України підстави для припинення права власності відповідача на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників - позивача.

Виходячи із зазначеного безпідставні є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17 та у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17, від 27 квітня 2021 року в справі № 524/2579/18, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам у зазначених справах.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 є правильними та обґрунтованими.

Оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк

О. М. Ситнік