704/369/20 Про стягнення боргу за договором позики, неустойки, інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми - 29.01.2024 Прийняття

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про стягнення боргу за договором позики, неустойки, інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми.

Позов з урахуванням уточнень мотивований тим, що 09 грудня 2016 року між ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з яким позивач зобов`язався передати ФОП ОСОБА_2 грошові кошти

в сумі 1 817 000,00 грн. Також договором було визначено грошовий еквівалент позики в іноземній валюті - доларах США, що станом на дату підписання договору становило 70 502,00 дол. США. Термін остаточного погашення позики сторонами визначено 01 травня 2017 року. На виконання умов договору

09 грудня 2016 року позивач перерахував на банківський рахунок відповідача кошти в сумі 1 600 000,00 грн. Після закінчення строку, зазначеного в договорі, відповідач коштів не повернув. Згодом 18 червня 2018 року відповідач перерахував кошти в сумі 389 000,00 грн, однак залишок боргу, що в еквіваленті до доларів США за підрахунками позивача становить 1 502 130,00 грн, залишився не поверненим.

ОСОБА_1 з урахуванням уточнень просив стягнути

з ФОП ОСОБА_2 на свою користь борг за договором позики в сумі 1 502 130,00 грн, інфляційні нарахування у розмірі 942 285,00 грн, 3 % річних

в сумі 248 314,00 грн та неустойку (штраф) в сумі 901 278,00 грн, а всього 3 594 007,69 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 09 травня

2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що на підтвердження передання відповідачу коштів за договором позивач надав платіжні документи про перерахування ОСОБА_2 1 600 000,00 грн, де в призначенні платежу зазначено "Фінансова допомога. Поворотна фінансова допомога згідно договору від 09.12.2016". Таким чином, оскільки наданими суду доказами підтверджено перерахунок відповідачу саме фінансової допомоги, а позивач заявив вимоги про повернення позики, що фактично не мало місця, відповідні вимоги

є необґрунтованими.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 09 травня

2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнено з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 811 000,00 грн основного боргу, 486 600,00 грн неустойки, 46 210,25 грн як 3 % річних та

146 439,60 грн інфляційних втрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що сторони уклали договір позики, за яким отримана відповідачем сума коштів

у позику, з урахуванням її часткового погашення, не повернена у визначений сторонами термін. При цьому відповідач не довів належними доказами факту повернення ним позивачу суми позики, яка залишилась неповерненою, що свідчить про невиконання відповідачем взятого на себе грошового зобов`язання з повернення позичених коштів, у зв`язку з чим є підстави для стягнення суми боргу за договором позики, 60 % річних від простроченої суми боргу, інфляційних втрат, 3 % річних та неустойки.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

25 вересня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат

Софійський С. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу у якій просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року та залишити в силі рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 09 травня 2023 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд всупереч нормам ЦПК України (1618-15) розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки ціна позову у цій справі перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позивач без належного обґрунтування змінив матеріально-правові вимоги до відповідача, що не були предметом розгляду

в суді першої інстанції, що судом апеляційної інстанції не було взято до уваги та є підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги. Заявник вказує, що за договором позики кошти відповідачу не перераховувалися.

Аргументи інших учасників справи

06 листопада 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив,

у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Черкаського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що апеляційний суд розглянув справу у судовому засіданні за участю представників обох сторін у справі, що відповідає вимогам встановленим статтею 368 ЦПК України. Існування правовідносин між сторонами, які ґрунтуються на договорі позики від 09 грудня 2016 року, підтверджуються як фактичною передачею коштів позичальнику, так

і частковим їх поверненням під час виконання зобов?язань за договором. Помилкове зазначення у квитанції про передачу коштів у позику у призначенні платежу "поворотна фінансова допомога", не свідчить про відсутність вказаних правовідносин між сторонами та не є перешкодою для правової кваліфікації передачі коштів як предмета позики. Між сторонами договір поворотної фінансової допомоги не укладався. Апеляційний суд переглянув справу в межах заявлених вимог у суді першої інстанції.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Тальнівського районного суду Черкаської області.

Зупинено виконання постанови Черкаського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року до закінчення касаційного провадження.

30 жовтня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

09 грудня 2016 року ОСОБА_1 (позикодавець) і ФОП ОСОБА_2 (позичальник) уклали договір позики, за яким позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в сумі 1 817 000,00 грн, а позичальник зобов?язується повернути таку суму грошових коштів у порядку та на умовах, визначених договором. Сторони визначили грошовий еквівалент зобов`язання позичальника в іноземній валюті - доларах США, що станом на дату підписання договору за офіційним курсом НБУ становить 70 502,00 дол. США. Дата остаточного погашення позики - 01 травня 2017 року.

У пункті 4.3 договору позики від 09 грудня 2016 року сторони узгодили, що при простроченні повернення позики позичальник сплачує неустойку в розмірі 60 % річних від простроченої суми до моменту повернення позики.

Згідно з дублікатом квитанції від 09 грудня 2016 року № 0.0.666477483.1, код квитанції 0708-5590-4098-2091, ОСОБА_2 отримав платіж в сумі 1 600 000,00 грн. Відправник - ОСОБА_1 . Призначення платежу - поворотна фінансова допомога згідно договору від 09.12.2016.

Згідно з платіжними дорученнями від 18 червня 2018 року № 479 і № 482

ОСОБА_2 повернув кошти у сумі 400 000,00 грн і 389 000,00 грн, а всього 789 00,00 грн. У вказаних платіжних дорученнях призначення платежу зазначено: "погашення позики згідно договору позики б/н від 09.12.2016". Вказаний факт позивач не заперечував.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за договором позики, ОСОБА_1 як на підставу заявлених вимог посилався на укладений між ним і ФОП ОСОБА_2 договір позики від 09 грудня

2016 року № б/н та передачу відповідачу в позику лише 1 600 00,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказав про повернення

ФОП ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 789 000,00 грн та про залишок неповерненої суми боргу у розмірі 811 000,00 грн.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками,

а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року

у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження

№ 61-30435сво18) вказано: "У частині 545 ЦК України (435-15) передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. Тлумачення абзацу

1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: "зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості" (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); "позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)" (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)".

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 625 ЦК Україниборжник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій, другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Установивши, що між позивачем і відповідачем укладений письмовий договір позики, згідно з яким відповідач отримав від позивача суму позики у розмірі 1 600 000,00 грн, відповідач частково здійснив погашення заборгованості за договором позики в розмірі 789 000,00 грн, що у свою чергу свідчить про визнання відповідачем наявності між сторонами зобов?язань за договором позики, однак іншу частину одержаних у позику коштів не повернув, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неповернена сума боргу в розмірі 811 000,00 грн, 60 % річних згідно з умовами договору позики в сумі

486 600,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 146 439,60 та 3 % річних в сумі 46 210,25 грн відповідно до статті 625 ЦК України, адже доказів не підписання ним цього договору або неотримання позики за цим договором відповідач не надав.

Аргументи заявника про те, що апеляційний суд всупереч нормам ЦПК України (1618-15) розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження,

є безпідставними, оскільки відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження,

з особливостями, встановленими цією главою.

Із матеріалів справи відомо, що ухвалою Черкаського апеляційного суду від

14 липня 2023 року справу призначено до розгляду з повідомленням та викликом сторін. Під час апеляційного перегляду справи, який відбувся

29 серпня 2023 року в режимі відеоконференції, присутніми були представник позивача ОСОБА_4 і представник відповідача ОСОБА_3, що підтверджується протоколом судового засідання (т. 2, а. с. 16-17).

Тобто апеляційний суд здійснив розгляд справи у порядку, встановленому ЦПК України (1618-15) для справ, які не підлягають розгляду в порядку письмового провадження. Зазначення апеляційним судом у постанові про те, що справу було розглянуто у порядку спрощеного позовного провадженні, за обставин цієї справи не свідчить про те, що апеляційний суд порушив загальний порядок розгляду справи в апеляційній інстанції.

Є безпідставними й аргументи заявника про те, що позивач без належного обґрунтування змінив матеріально-правові вимоги до відповідача, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, оскільки справа апеляційним судом переглянута за наявними в ній доказами та в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Та обставина, що заявник апеляційної скарги у її прохальній частині просив стягнути меншу суму, аніж була заявлена в позові, не свідчить про зміну предмета і підстав позову.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені апеляційним судом у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Черкаського апеляційного суду від 29 серпня

2023 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.