279/1409/23 Про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу державної влади - 29.01.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 травня 2023 рокув складі судді Волкової Н. Я. та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Галацевич О. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу державної влади.

В обґрунтування позову вказав, що він є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2, до складу спадщини якої увійшла невиплачена за життя спадкодавця житлова субсидія.

Він неодноразово звертався із заявами до Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації про надання роз`яснень стосовно порядку виплати невиплаченої суми соціальної виплати, на яку особи мають право відповідно до статті 1227 ЦК України, а саме, житлової субсидії, яка належала спадкодавцю, але не була нею одержана за життя та не була передана членам її сім`ї у зв`язку з їх відсутністю та ввійшла до складу спадщини, проте належних роз`яснень не отримав.

Вказав, що у зв`язку із порушенням його прав він звертався із відповідним позовом до суду. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року в справі № 240/19649/22 задоволено його скаргу до Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації та визнано протиправною бездіяльність відповідача.

Зазначив, що протиправними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, у зв`язку із чим він змушений був звертатися за медичною допомогою. Також змінився його звичний спосіб життя, оскільки значну кількість часу він повинен витрачати на прийоми і консультації у лікарів, амбулаторне лікування, лабораторні і діагностичні обстеження, прийом лікарських засобів, захист своїх інтересів в суді; порушені нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активного громадського життя у поєднанні з посиленням тяжкості його страждань.

З огляду на зазначене позивач просив суд стягнути на свою користь з Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області моральну шкоду в розмірі 2 037 950 грн.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 24 серпня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що позивач не надав доказів того, що наявні у нього захворювання та погіршення стану здоров`я були викликані безпосередньо діями відповідача, а також, що ці дії призвели до зміни звичного способу життя, порушення нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя у поєднанні з посиленням тяжкості його страждань.

Водночас суди дійшли до переконання, що сам лише факт ухвалення судового рішення в справі № 240/19649/22 не може бути самостійною та достатньою підставою стверджувати про спричинення позивачеві моральної шкоди, не звільняє його від обов`язку надати докази на підтвердження наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для відшкодування моральної шкоди. При цьому суди вказали, що вказаним судовим рішенням були відновлені порушені права позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У серпні 2023 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 липня 2019 року справа № 750/1591/18-ц, від 22 січня 2020 року справа № 560/798/16-а, від 27 січня 2020 року справа № 459/274/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), та зазначає обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 16 вересня 2020 року у справі № 243/5118/19 (провадження № 61-213св20), від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18 (провадження № 61-17648св19), від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження № 61-10591св19), від 06 вересня 2021 року у справі № 296/3139/20 (провадження № 61-1086св21), та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Основні аргументи заявника зводяться до того, що негативні емоції, яких зазнав позивач внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, яка полягала у фактичному невідновленні порушеного права на звернення відповідно до Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) через невиконання відповідачем рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року в справі № 240/19649/22 протягом тривалого часу, мали вплив на умови його життя, та призвели до погіршення його здібностей, що підтверджено не тільки довідкою про інвалідність, але й численними зверненнями до лікарських установ щодо обстеження та лікування.

У зв'язку із тим, що відповідач протягом тривалого періоду часу фактично не відновлює порушене право позивача на звернення відповідно до Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , тому наявний причинний зв'язок між такою шкодою (яка полягає у погіршенні стану здоров`я позивача) та довготривалою бездіяльністю відповідача.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22 вересня 2021 року в справі № 286/2149/21 задоволено позов ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації, третя особа - Овруцька державна нотаріальна контора, про визнання права на спадкування сум невиплачених інших соціальних виплат.

Визнано за ОСОБА_1 право на спадкування невиплаченої суми соціальної виплати відповідно до статті 1227 ЦК України, а саме житлової субсидії, яка належала ОСОБА_2, але не була нею одержана за життя та не була передана членам її сім`ї у зв`язку з їх відсутністю, в 1/2 частці.

08 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області із заявою, у якій просив повідомити перелік документів, необхідних для подання на спадкування 1/2 частки житлової субсидії, яка увійшла до складу спадщини після смерті його матері ОСОБА_2 на підставі рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22 вересня 2021року.

Про результати розгляду вказаного звернення відповідач повідомив позивача листом від 26 серпня 2022 року, в якому роз`яснено, що відповідно до пункту 3 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 (848-95-п) (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року № 807 (807-2019-п) ) житлова субсидія є безповоротною адресною державною соціальною допомогою вразливим споживачам житлово-комунальних послуг - мешканцям домогосподарств, що проживають в житлових приміщеннях (будинках) і не можуть самотужки платити за житлово-комунальні послуги, оплачувати витрати на управління багатоквартирним будинком, витрати на комунальні послуги, витрати на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива в такому будинку. Суми призначеної, але не виплаченої у зв`язку із смертю одержувача житлової субсидії, виплачуються одному із членів домогосподарства, з урахуванням яких призначалася субсидія, за письмовим зверненням такої особи, поданим протягом трьох місяців після смерті одержувача.

При цьому заявнику вказано на те, що він пропустив тримісячний строк звернення за отриманням житлової субсидії після смерті його матері ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року в справі № 240/19649/22, що набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 08 серпня 2022 року, зобов`язано відповідача розглянути це звернення відповідно до вимог чинного законодавства та із врахуванням висновків суду.

Адміністративний суд вказав, що відповідач не врахував, що позивач для отримання спірної частини житлової субсидії звертався не як член домогосподарства, з урахуванням чого призначалася така субсидія, а як спадкоємець, і переліку документів, необхідних для виплати сум коштів позивачу як спадкоємцю, лист відповідача від 26 серпня 2022 року не містить.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, яку він визначив в сумі 2 037 950 грн, позивач вказав, що така шкода зумовлена не лише погіршенням його здоров`я внаслідок тривалого впливу негативних емоцій зі сторони відповідача, а і неможливістю у зв`язку із цим працевлаштуватися.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахувавши наведені норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивач не надав доказів на підтвердження завдання відповідачем йому шкоди та не довів наявність такої шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діянням відповідача.

За вказаних обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

При вирішенні спору в цій справі суди обґрунтовано вказали на те, що позивач не надав доказів того, що наявні у нього захворювання та погіршення стану здоров`я були викликані безпосередньо діями відповідача, а також, що ці дії призвели до зміни звичного способу життя, порушення нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя у поєднанні з посиленням тяжкості його страждань.

Суди правильно встановили, що між позивачем ОСОБА_1 та Управлінням соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації виникли два спори: про визнання права на спадкування сум невиплаченої субсидії та про визнання протиправною бездіяльності Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації щодо неналежного розгляду його звернення від 08 серпня 2022 року. Обидва спори вирішені судами на користь позивача.

Таким чином, суди підставно дійшли до переконання, що сам лише факт ухвалення судового рішення в справі № 240/19649/22, яким констатовано протиправну бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду його звернення, не може бути самостійною та достатньою підставою стверджувати про спричинення позивачеві моральної шкоди, не звільняє його від обов`язку надати докази на підтвердження наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для відшкодування моральної шкоди.

При цьому суди правильно звернули увагу на те, що вказаним судовим рішенням були відновлені порушені права позивача.

Сам по собі факт визнання протиправною бездіяльності Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації щодо неналежного розгляду звернення позивача від 08 серпня 2022 року, не є безумовною підставою для відшкодування йому моральної шкоди, оскільки ним не доведено причинно-наслідковий зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками і розмір шкоди.

Подібні висновки містяться, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 листопада 2021 року у справі № 296/699/20 (провадження № 61-8042св21), від 25 листопада 2021 року у справі № 296/684/20 (провадження № 61-12059св21), від 16 вересня 2020 року у справі № 243/5118/19 (провадження № 61-213св20), від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18 (провадження № 61-17648св19), від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження № 61-10591св19) і підстав для відступу від цих висновків колегія суддів не знайшла.

Цей висновок також узгоджується й з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі "Перна проти Італії" та від 09 лютого 2007 року у справі "Білуха проти України", якими встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.

Таким чином, доводи касаційної скарги про наявність підстав для відшкодування шкоди є необґрунтованими та спростовуються наведеними у цій постанові мотивами.

Посилання касаційної скарги на статті 1173, 1174 ЦК України є необґрунтованими, оскільки підстав, передбачених частиною другою статті 1167 ЦК України, якою передбачено відшкодування моральної шкоди незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, судом не встановлено, а позивач своїх вимог не довів, що є його процесуальним обов`язком.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 липня 2019 року справа № 750/1591/18-ц, від 22 січня 2020 року справа № 560/798/16-а, від 27 січня 2020 року справа № 459/274/17, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Інші доводи заявника, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Зважаючи на викладене, аргументи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі встановлені обставини справи, досліджені наявні докази, перевірені доводи сторін та дана їм належна оцінка.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.