552/4825/22 Про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - 29.01.2024 Прийняття

Постановою приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В. В. від 19 травня 2022 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2, у зв'язку з тим, що він не подав до органу нотаріату у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини. У спадковому реєстрі відсутня інформація про заведення спадкової справи щодо померлої ОСОБА_2, інші особи не зверталися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини.

З приводу поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини зазначив, що на його піклуванні знаходиться його батько ОСОБА_3, який є особою із інвалідністю ІІ групи безтерміново по психічному захворюванню. Хвороба батька пов`язана із значними обмеженнями рівня його життєдіяльності, останній має обмежену здатність контролювати свою поведінку, спілкування, самообслуговування та самостійне пересування. Такий стан батька вимагає від нього (позивача) постійного перебування з ним. Інші родичі, які б могли доглядати за батьком, відсутні.

Крім того, у жовтні 2021 року він захворів на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, а у листопаді 2021 року проходив лікування з приводу остеохондрозу шийного відділу хребта, у тому числі і стаціонарне.

Про існування заповіту йому стало відомо лише наприкінці березня 2022 року, оскільки за життя баба про це не згадувала, а лише незадовго до смерті повідомляла про своє бажання, щоб після її смерті він разом із дочкою мешкали у її квартирі.

З огляду на поважність вказаних причин пропуску строку для прийняття спадщини, позивач просив суд визначити йому додатковий строк тривалістю два місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його баби ОСОБА_2 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 25 січня 2023 року в складі судді Бабенко Ю. П. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів необізнаності про існування заповіту, а вказані ним причини пропуску строку на звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не можуть вважатись об`єктивними та непереборними перешкодами для такого звернення.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року скасовано рішення Київського районного суду м. Полтави від 25 січня 2023 року та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю два місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Урахувавши встановлені обставини справи, наявність складеного ОСОБА_2 заповіту на користь позивача, відсутність інших спадкоємців за законом та заповітом, а також наведені останнім причини несвоєчасного подання заяви про прийняття спадщини, які свідчать про наявність об`єктивних та істотних труднощів у своєчасному поданні заяви про прийняття спадщини, апеляційний суд з урахуванням свободи заповіту як фундаментального принципу спадкового права дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку тривалістю два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У листопаді 2023 року Полтавська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просила її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 13 лютого 2020 року в справі № 362/2685/17, від 19 грудня 2019 року в справі № 755/14798/18, від 13 квітня 2022 року в справі № 373/118/20, від 11 липня 2022 року в справі № 650/48/20, від 26 жовтня 2022 року в справі № 522/17925/16, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, щопозивач не надав належних та допустимих доказів, що підтверджують наявність поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини. При цьому з метою своєчасного подання вказаної заяви позивач мав можливість запросити нотаріуса додому для особистого написання заяви у присутності нотаріуса або ж направити таку заяву поштою. Подані позивачем докази не підтверджують нерозривне проходження лікування останнім за період з 09 листопада 2021 року до 23 травня 2022 року, а тому суд апеляційної інстанції помилково врахував ці обставини під час надання оцінки поважності причин пропуску ОСОБА_1 строку на подання заяви про прийняття спадщини. Сам по собі факт перебування на лікуванні у закладі охорони здоров`я не можу вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, важливим є тривалість стаціонарного лікування та ступінь захворювання. Необізнаність позивача із існуванням заповіту за відсутності інших доказів, які підтверджують наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для спадкоємця на вчинення нотаріальних дій, не може вважатися поважною причиною пропуску вказаного строку та свідчити про наявність правових підстав для його визначення судом.

У грудні 2023 року позивач подав відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.

В обґрунтування доводів відзиву заявник вказав, що не був обізнаний із існуванням заповіту, про який його повідомила сусідка спадкодавця - ОСОБА_4 наприкінці березня 2022 року, та вважав спадкоємцем майна баби свою матір, з якою не підтримував стосунки. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції підставно врахував такий фундаментальний принцип спадкового права як свобода заповіту, який включає в себе необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Доводи касаційної скарги про неповажність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 грудня 1996 року ОСОБА_2 склала нотаріально посвідчений заповіт, яким на випадок своєї смерті усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, у тому числі нелажну їй квартиру АДРЕСА_1, заповіла своєму онуку ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина на все належне їй майно.

Постановою приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В. В. від 19 травня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, яке залишилося після смерті його баби ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з пропуcком строку для прийняття спадщини.

Відповідно до інформаційної довідки зі спадкового реєстру № 68987639 від 19 травня 2022 року інформація про наявність спадкової справи після смерті ОСОБА_2 відсутня.

Місце проживання позивача ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . Разом із ним зареєстровано місце проживання його батька - ОСОБА_3 та дочки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно із довідкою № 38.1-21/613 від 22 березня 2022 року, виданою завідувачем поліклінічного відділення КП "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради", ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи безтерміново по психічному захворюванню.

Відповідно до висновку лікарської комісії щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи ОСОБА_3 визнаний таким, що потребує стороннього догляду та допомоги, у зв`язку із обмеженням самообслуговування, обмеженням здатності самостійно пересуватися, обмеженням здатності до спілкування, обмеженням здатності контролювати свою поведінку.

ОСОБА_1 з 15 жовтня 2021 року до 28 жовтня 2021 року перебував на лікуванні у зв`язку із гострим респіраторним вірусним захворюванням Covid-19, а також з 09 листопада 2021 року до 23 травня 2022 року проходив лікування з діагнозом: остеохондроз шийного відділу хребта ускладнений нестабільністю С5-С6, С6-С7 міжхребцевих дисків зі стійким больовим синдромом.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях;1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону, тощо, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Разом із тим у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 296/12396/18 (провадження № 61-10481св19) Верховний Суд врахував, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а також те, що при вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установивши, що шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1, який є спадкоємцем за заповітом після смерті його баби ОСОБА_2, пропустив з поважних причин, пов`язаних з наявністю об`єктивних та істотних труднощів у своєчасному поданні заяви про прийняття спадщини, зокрема необізнаністю із існуванням заповіту, тимчасовою непрацездатністю, а також необхідністю постійного догляду за психічно хворим батьком як особою з інвалідністю, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Встановивши з дотриманням процесуальних норм вищевказані об`єктивні обставини, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення частини третьої статті 1272 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про неповажність причин пропуску строку для прийняття спадщини зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 13 лютого 2020 року в справі № 362/2685/17, від 19 грудня 2019 року в справі № 755/14798/18, від 13 квітня 2022 року в справі № 373/118/20, від 11 липня 2022 року в справі № 650/48/20, від 26 жовтня 2022 року в справі № 522/17925/16, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так, у справі № 362/2685/17 відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що причини пропуску строку для прийняття спадщини, вказані позивачем як поважні - перебування у службовому відрядженні, такими в розумінні статті 1272 ЦК України не є.

У справі № 755/14798/18 суди при вирішенні спору врахували, що наявні у матеріалах справи консультативні висновки не містять інформації про те, що позивач мав стан здоров`я, який перешкоджав зверненню до нотаріуса впродовж строку для прийняття спадщини.

У справі 373/118/20 суди керувалися тим, що нетривале перебування позивача на амбулаторному, а не стаціонарному лікуванні не є в розумінні частини третьої статті 1272 ЦК України тими перешкодами, які унеможливлювали звернення позивача до нотаріуса як за місцем знаходження спірного майна, так і за місцем свого проживання із заявою про прийняття спадщини.

Під час перегляду справи № 650/48/20 касаційний суд врахував, що позивач тривалий час не звертався до нотаріуса і після спливу відповідного шестимісячного строку для прийняття спадщини.

При вирішенні спору в справі № 522/17925/16 суди урахували, що позивач, вказуючи про необізнаність із існуванням складеного на її користь заповіту, не заявляла клопотання про виклик свідків (сусідів спадкодавця), які б підтвердили, що саме вони повідомили позивача про існування заповіту. Водночас суди врахували, що під час касаційного перегляду справи позивач змінила свою позицію щодо обставин обізнаності із заповітом та смерті спадкодавця, що доводить непослідовність та суперечливість тверджень спадкоємця за заповітом.

Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Таким чином, безпідставними є посилання Полтавської міської ради на висновки Верховного Суду, висловлені у наданих для порівняння постановах, оскільки зміст і характер відносин між учасниками вказаних справ не свідчить про подібність правовідносин у справі, що є предметом касаційного перегляду.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскарженого судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, натомість з огляду на положення статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.