161/5576/23 Про визнання незаконним зняття з реєстрації місця проживання та вселення в житловий будинок - 26.01.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області в складі судді Гринь О. М. від 12 липня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду в складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпук В. В. від 16 жовтня 2023 року,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, Підгайцівська сільської ради Луцького району Волинської області про визнання незаконним зняття з реєстрації місця проживання та вселення в житловий будинок.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона проживає в будинку АДРЕСА_1 з серпня 2011 року. Указує, що в цей будинок вона вселилась разом зі своїм чоловіком на правах членів сім`ї власника житла, адже будинок на праві власності належить її синові ОСОБА_2 . Позивачка вказує, що фактично будинок було зведено за кошти, які належали їй та чоловікові, адже вони з метою будівництва продали садовий будинок, два автомобілі та чотирикімнатну квартиру в м. Луцьку. Оселившись разом із сім`єю сина, вона та чоловік проживали в окремому будинку площею 64 кв.м. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік та вона залишилась проживати в цьому будинку, який складається з прихожої, спальні, кухні-вітальні, санвузла. Невдовзі після смерті її чоловіка син почав чинити їй перешкоди у проживанні в цьому будинку. У січні 2023 року син не допустив її до житла, а 27 січня 2023 року звернувся в Підгайцівську сільську раду та її було знято з реєстрації місця проживання

ОСОБА_1 зазначає, що Підгайцівська сільська рада Луцького району Волинської області протиправно зняла її з реєстрації в будинку АДРЕСА_1, оскільки неправильно застосувала Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" (1871-20) .

На підставі наведеного позивачка просила суд визнати протиправними дії Підгайцівської сільської ради щодо зняття її з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати Підгайцівську сільську раду відновити реєстрацію її місця проживання за вказаною адресою; вселити її в будинок за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2023 року позов задоволено частково. Вселено ОСОБА_1 в житловий будинок АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_2 . У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові щодо поновлення реєстрації місця проживання позивачки, виходив із того, що задоволення позову в частині вселення ОСОБА_1 у спірний будинок є достатнім для поновлення її прав користування будинком.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Волинського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 14 листопада 2023 року звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року, які оскаржує в частині вимог щодо відмови у визнанні протиправними дій Підгайцівської сільської ради щодо зняття її з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язання Підгайцівську сільську раду відновити реєстрацію її місця проживання за вказаною адресою.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У решті вимог судові рішення не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 161/5576/23 з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають в родинних стосунках як мати та син.

ОСОБА_2 є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за відповідачем 07 жовтня 2019 року.

27 січня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області із заявою про зняття із зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаної заяви відповідача ОСОБА_2 позивача ОСОБА_1 знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі оскаржуваних судових рішень ОСОБА_1 вселено в спірний житловий будинок, що не заперечено відповідачем шляхом його оскарження.

Предметом оскарження позивачем в цій справі є відмова суду у вимогах про визнання протиправними дій Підгайцівської сільської ради Луцького району щодо зняття її з реєстрації.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З 01 грудня 2021 року набув чинності Закон України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" (1871-20) (далі - Закон №1871-IX (1871-20) ), який регулює відносини у сфері надання публічних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання.

За положеннями пункту 2 частини першої статті 18 Закону №1871-IX зняття повнолітньої особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється, зокрема, за заявою власника житла.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 256 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).

Згідно з пунктами 50, 61 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року №265, підставою зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за заявою власника житла є подання останнім заяви установленої форми згідно з додатком 6, документа, що посвідчує особу (у разі особистого звернення) та документа, що підтверджує право власності на житло, в якому задекларовано/зареєстровано місце проживання (перебування) особи (осіб), що знімається.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється за заявою власника житла без згоди на те зареєстрованої особи.

Ураховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність доказів, які б свідчили про неправомірність дій Підгайцівської сільської ради Луцького району щодо зняття з зареєстрованого обліку місця проживання позивачки за заявою відповідача, як власника спірного житлового будинку.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 9 Закону №1871-IX до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування), (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України.

Так, в силу вимог Закону №1871-IX (1871-20) та Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування) підставою для реєстрації особи за відповідною адресою місця проживання є, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили, про вселення цієї особи.

Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що задоволення судом вимоги про вселення ОСОБА_1 дає можливість позивачці реалізації права користування будинком, а також на підставі вже наявного судового рішення звернутись до відповідних органів для поновлення її реєстрації за попереднім місцем проживання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.