757/29440/20-ц Про стягнення грошових коштів наданих на депозитний рахунок - 24.01.2024 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 серпня 2021 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2022 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Андрієнко А. М., Вербової І. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі ? ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), про стягнення грошових коштів.

Позов мотивований тим, що 20 травня 2013 року між ним та ПАТ "ПриватБанк" укладено договір № SAMDN25000735289172 (вклад "Депозит Плюс на 12 мес."), відповідно до умов якого він передав банку грошові кошти для розміщення їх на депозитному рахунку. Строк вкладу ? 366 днів з терміном до 23 травня 2016 року включно. У пункті 6 цього договору сторони погодили, що по закінченню терміну вкладу банк перераховує кошти з депозиту на вклад вкладника "до запитання". Згідно з пунктом 7 договору вкладу, якщо після закінчення трьох календарних днів після надходження грошей на вклад "до запитання" вкладник не затребував суму вкладу або його частину, останній доручає банку перерахувати всю суму коштів з вкладу "до запитання" на цей депозит. Продовження вкладу здійснюється без оформлення додаткових угод до договору. Новий термін вкладу обчислюється від дати надходження грошей на депозит з вкладу "до запитання". Додатково на новий термін вкладу банк збільшує процентну ставку за вкладом (далі - надбавка). Розмір надбавки вказаний в Умовах та правилах надання банківських послуг, розміщених на сайті "pb.ua".

У подальшому між сторонами виник судовий спір щодо відсутності коштів на особовому рахунку вкладника у розмірі 5 585 020,00 грн, відкритому банком на підставі договору вкладу, та не зарахованих відповідачем процентів на цей вклад.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова 05 липня 2018 року у справі № 751/2322/17 розірвано договір вкладу "Депозит Плюс на 12 мес." від 20 травня 2013 року та стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь суму вкладу в розмірі 5 585 020,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь пеню в розмірі 5 585 020,00 грн; три проценти річних у розмірі 149 188,89 грн; інфляційні втрати ? 680 255,44 грн, а всього - 6 414 464,33 грн.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 05 липня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за період з 24 червня 2015 року по 21 квітня 2017 року скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь проценти за банківським вкладом у розмірі 1 338 147,21 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Додаткове рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 липня 2018 року в частині стягнення пені змінено, зменшено суму, визначену судом першої інстанції до стягнення, з 5 585 020,00 грн до 40 212,14 грн. Скасовано додаткове рішення в частині стягнення судових витрат. В іншій частині додаткове рішення залишено без змін.

Поставною Верховного Суду від 24 червня 2020 року скасовано постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 листопад 2018 року в частині позовних вимог про стягнення пені, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2018 року, додаткове рішення цього суду від 31 липня 2018 року у незміненій частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року залишено без змін.

Вказаними судовими рішеннями встановлено факт внесення позивачем грошових коштів у розмірі 5 585 020,00 грн відповідно до умов договору депозитного вкладу, порушення покладених на банк зобов`язань в частині повернення коштів та несплати процентів, дату розірвання договору, а також розмір процентної ставки, який застосовується після розірвання договору. Вказані обставини є преюдиційними.

На час звернення до суду з указаним позовом АТ КБ "ПриватБанк" вклад у розмірі 5 585 020,00 грн не повернуло, який фактично продовжує користуватися цими грошовими коштами, а закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань щодо повернення вкладу, сплати процентів та відшкодування збитків.

Уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на свою користь за період з 22 квітня 2017 року по 01 листопада 2020 року 3 977 344,95 грн, з яких: 1 411 679,82 грн ? інфляційні втрати; 591 781,34 грн ? три проценти річних; 1 973 883,78 грн - проценти за вкладом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 серпня 2021 року позов задоволено. Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за період з 22 квітня 2017 року до 01 листопада 2020 року грошові кошти у розмірі 3 977 344,95 грн, з яких: 1 411 679,82 грн ? інфляційні втрати; 591 781,34 грн ? три проценти річних; 1 973 883,78 грн - проценти за вкладом.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що станом на 01 листопада 2020 року банк не повернув ОСОБА_1 банківський вклад та продовжив користуватися його грошовими коштами, внаслідок чого з банку підлягають стягненню проценти за банківським вкладом з розрахунку 10 % річних, а також 3 % річних та інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України за визначений позивачем період.

Щодо наслідків застосування позовної давності суд вказав, що з 12 березня 2020 року і до скасування карантину, строки позовної давності продовжені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (540-20) , а тому позивачем не допущено пропуску позовної давності в частині стягнення грошових коштів у період з 22 квітня 2017 року до 14 липня 2017 року. За наведених обставин клопотання відповідача про застосування позовної давності в частині стягнення грошових коштів у вказаний період є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 17 травня 2022 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 24 травня 2022 року про виправлення описки, апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 проценти за вкладом за період з 22 квітня 2017 року до 28 листопада 2018 року в сумі 896 663,48 грн, три проценти річних за період з 22 квітня 2017 року до 01 листопада 2020 року в розмірі 591 781,78 грн, інфляційні втрати за період з 22 квітня 2017 року до 01 листопада 2020 року в розмірі 1 411 679,82 грн, а всього стягнуто 2 900 124,65 грн (без урахування податків і зборів).

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що після розірвання договору банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Положення статті 1058 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договір вкладу, не застосовуються. Таким чином, суд першої інстанції помилково стягнув проценти за ставкою в розмірі 10 % за визначений позивачем період, оскільки нарахування процентів припинилося після набрання рішенням законної сили в частині розірвання договору банківського вкладу (28 листопада 2018 року). Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення процентів за договором банківського вкладу у період з 22 квітня 2017 року до 28 листопада 2018 року в сумі 896 663,48 грн.

Після розірвання договору банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України. З урахуванням наведеного, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати та три проценти річних за період з 22 квітня 2017 року до 01 листопада 2020 року .

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позивач не допустив пропуску позовної давності, оскільки під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2019 року було зупинено виконання рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 05 липня 2018 року, додаткового рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 липня 2018 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, а тому три проценти річних та інфляційні втрати не підлягають стягненню у період з 10 січня 2019 року по 25 червня 2020 року відхилено колегією суддів, оскільки зупинення виконання рішення суду не звільняє боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, від обов`язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних за весь час прострочення.

Аргументи учасників справи

20 червня 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд застосував статті 253- 255, 261 ЦК України, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (540-20) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме в частині того, що сам факт запровадження карантину не свідчить про безумовне поновлення пропущеного процесуального строку без наведення заявником негативних обставин, які зумовлені карантинними обмеженнями і були перешкодою у вчиненні стороною процесуальних дій.

Стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову. Таким чином, розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України може бути здійснений виключно у межах загальної позовної давності, тобто з 14 липня 2017 року до 01 листопада 2020 року. Зі змісту позовної заяви вбачається, що про своє порушене право позивачу було відомо значно раніше, ніж в 2020 році, адже позивач вже звертався до суду за захистом свого порушеного права ще в 2017 році, наслідком чого є рішення Новозаводського районного судуміста Чернігова від 05 липня 2018 року, яким стягнено з банку на користь позивача суму вкладу, відсотки, 3 % річних та інфляційні втрати. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежати від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Отже, позивач міг безперешкодно звернутися за захистом свого порушеного права в період до запровадження карантинних заходів. Позивач жодним чином не обґрунтував та не надав доказів, яким чином запровадження карантинних заходів унеможливили звернення до суду у встановлений строк.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2019 року було зупинено виконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2018 року, додаткового рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року. 25 червня 2020 року постановою Верховного Суду касаційні скарги банку та позивача задоволено частково. Постанову апеляційного суду в частині щодо стягнення пені направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, в частині стягнення депозиту, відсотків, трьох процентів річних та інфляційних втрат залишено без змін. Отже, три проценти річних та інфляційні втрати можуть нараховуватися лише за періоди з 14 липня 2017 року по 10 січня 2019 року (545 днів) та з 25 червня 2020 року по 01 листопада 2020 року (129 днів). Орієнтовний розрахунок за вказаний період становить: три проценти річних - 309 394,80 грн, інфляційні втрати - 794 748,35 грн.

13 липня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивований тим, що позовна давність не є інститутом процесуального права, тоді як висновки Верховного Суду у постановах, на які посилається АТ КБ "ПриватБанк", стосуються власне процесуального строку (у справі № 756/10191/20 викладено висновок щодо строку подання скарги на дії державного виконавця; у справі № 370/522/16-ц ? щодо процесуального строку на апеляційне оскарження). Отже, відповідач помилково відносить позовну давність до процесуальних строків.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, відмовлено АТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні клопотання про зупинення виконання судових рішень.

В зазначеній ухвалі вказано, що як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених, у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19, від 07 грудня 2021 року у справі № 756/10191/20, від 18 січня 2022 року у справі № 370/522/16; пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, безпідставно залишив без задоволення заяву сторони відповідача про застосування позовної давності.

24 січня 2023 року справа передана судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2023 року клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання судових рішень задоволено та зупинено виконання вказаних судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення 282 386,98 грн 3 % річних (сума, що перевищує 309 394,80 грн) та 616 931,47 грн інфляційних втрат (сума, що перевищує 794 748,35 грн)з підстав пропуску позовної давності і визначення періоду їх нарахування. Оскільки касаційна скарга не містить доводів стосовно оскарження судових рішень в іншій частині, то з урахуванням вимог статті 400 ЦПК України судові рішення в цій частині в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 20 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", укладено договір про заощадження № SАMDN25000735289172 вклад "Депозит Плюс на 12 міс.", відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав банку грошові кошти у розмірі 5 585 020,00 грн для розміщення їх на депозитному рахунку на строк 366 днів до 20 травня 2014 року включно з нарахуванням 17 % річних на суму вкладу. Цього ж дня ОСОБА_1 вніс на рахунок банку грошові кошти у розмірі 5 585 020,00 грн. Між сторонами укладено додаткову угоду до цього договору, відповідно до умов якої банк збільшив процентну ставку по вкладу на 2 % річних.

У подальшому між сторонами укладено додаткову угоду до цього договору про зміну процентної ставки, відповідно до якого термін вкладу за депозитним договором продовжується на 366 днів з 20 травня 2014 року до 20 травня 2015 року включно, процентна ставка за вкладом на новий термін становить 20 % річних.

Відповідно до пункту 12 Договору про заощадження №SAMDN25000735289172 (Вклад "Депозит Плюс на 12 міс.") від 20 травня 2013 року, якщо вкладник вимагає розірвати договір зі спливом 6 місяців з дня його оформлення, але до закінчення строку вкладу, зазначеного у розділі "Данні по вкладу", то йому повертається сума вкладу. За неповний строк вкладу проценти виплачуються по заниженій у 2 рази процентній ставці за фактичну кількість днів з дня оформлення вкладу чи продовження його строку до дня розірвання договору.

21 травня 2016 року договір було продовжено до 20 травня 2017 року.

Починаючи з 21 травня 2016 року (перший день продовженого строку дії договору) процентна ставка на вклад складала 10 % річних.

26 травня 2016 року ОСОБА_1 подав заяву про небажання продовжувати дію договору.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Новозаводського районного суду м. Чернігова з позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про розірвання договору та стягнення вкладу за договором банківського вкладу, процентів на вклад, пені, трьох процентів річних та втрат від інфляції.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2018 року у справі № 751/2322/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано договір вкладу "Депозит Плюс на 12 мес." від 20 травня 2013 року № SАMDN25000735289172, укладений між сторонами. Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму вкладу у розмірі 5 585 020,00 грн.

Додатковим рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 5 585 020,00 грн; три проценти річних у розмірі 1 491 88, 89 грн; інфляційні втрати в розмірі 680 255,44 грн, а всього ? 6 414 464,33 грн. Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь держави судовий збір в розмірі 64 144,64 грн.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за період з 24 червня 2015 року по 21 квітня 2017 року скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 проценти за банківським вкладом у розмірі 1 338 147,21 грн. Змінено рішення в частині стягнення судових витрат. В іншій частині рішення залишено без змін. Додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року в частині стягнення пені змінено, зменшено суму, визначену судом першої інстанції до стягнення, з 5 585 020,00 грн до 40 212,14 грн. Скасовано додаткове рішення в частині стягнення судових витрат. В іншій частині додаткове рішення залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2019 року зупинено виконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2018 року, додаткового рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 липня 2018 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Поставною Верховного суду від 24 червня 2020 року скасовано постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 листопад 2018 року в частині позовних вимог про стягнення пені, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2018 року, додаткове рішення цього суду від 31 липня 2018 року у незміненій частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року в іншій частині залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відбувається незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3013/18 (провадження № 12-116гс19, пункт 6.42), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19, пункт 6.40), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17 (провадження № 14-148цс21), від 19 липня 2023 року у справі № 910/16820/21 (провадження № 12-44гс22, пункт 8.44)).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, дає підстави для висновку, що позовна давність не поширюється на будь-яку вимогу вкладника щодо видачі (повернення) вкладу банком, іншою фінансовою установою. Зазначена гарантія охорони прав вкладника не залежить від обраного ним способу захисту прав, підстав пред`явлення такої вимоги, розірвання договору про банківський вклад за взаємною домовленістю сторін або в судовому порядку, відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом, чи навіть недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)(див. постанову Верховного Суду складі колегії суддів Другоїсудової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2023 року у справа № 201/3716/13 (провадження № 61-1933св23)).

У постанові Верховного Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 757/24677/18-ц (провадження № 61-5125св22) зазначено, що "у цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності, які встановлюються: прямо (стаття 268 ЦК України); опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу. У справі, що переглядається: предметом спору є саме вимоги про стягнення коштів за договорами депозитних вкладів, а нарахування 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України входять до складу грошового зобов`язання, вимоги про стягнення якого нараховані та заявлені у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання про видачу вкладу, на зазначені вимоги позовна давність не поширюється (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20)); суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні даних позовних вимог в зв`язку зі спливом позовної давності".

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду 12 січня 2022 року у справі № 336/4262/19 (провадження № 61-6633св20), від 29 березня 2023 року у справі № 607/955/21 (провадження № 61-10450св22), від 13 вересня 2023 року у справі № 757/11769/22-ц (провадження № 61-8030св23).

У справі, що переглядається:

апеляційний суд зробив висновок про обґрунтованість вимог позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, який банком не оскаржується;

необґрунтованими є доводи касаційної скарги, що у зв`язку із зупиненням виконання судових рішень про стягнення депозитуухвалою Верховного Суду від 11 січня 2019 року 3 % річних та інфляційні втрати не можуть нараховуватися в цей період, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Тому ці кошти нараховуються незалежно від зупинення виконання рішення суду про стягнення відповідної суми заборгованості;

АТ КБ "ПриватБанк" подало до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому просило застосувати до вимог щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат наслідки спливу позовної давності (а. с. 56). При відхиленні доводів заяви АТ КБ "ПриватБанк" суди зробили помилковий висновок про продовження позовної давності на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), оскільки не врахували, що позовна давність не поширюється на будь-яку вимогу вкладника щодо видачі (повернення) вкладу банком, іншою фінансовою установою, а нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України входять до складу грошового зобов`язання.

За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності за заявою відповідача, однак помилився щодо мотивів такого висновку. Тому рішення суду апеляційної інстанції в оскарженій частині слід змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги,з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 липня 2023 року у справі № 910/16820/21 (провадження № 12-44гс22), Верховного Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2023 року у справа № 201/3716/13 (провадження № 61-1933св23), від 30 листопада 2022 року у справі № 757/24677/18-ц (провадження № 61-5125св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року у справі № 607/955/21 (провадження № 61-10450св22), Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 757/11769/22-ц (провадження № 61-8030св23), дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині частково прийнята без додержання норм матеріального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову апеляційного суду в оскарженій частині змінити в мотивувальній частині.

Оскільки судові рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється, а виконання судових рішень належить поновити.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2022 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в межах розміру стягнення 282 386,98 грн 3 % річних та 616 931,47 грн інфляційних втрат змінити, виклавши його мотивувальну частини в редакції цієї постанови.