757/51692/19-ц Про захист прав споживачів та стягнення пені - 24.01.2024 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуАкціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 липня 2022 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"; Банк) про захист прав споживачів та стягнення пені.

Позов мотивований тим, що він є клієнтом АТ КБ "ПриватБанк" на підставі депозитних договорів: № SAMDN80000728747165 від 13 вересня 2012 року, № SAMDN28000722576107 від 04 січня 2012 року, № SAMDN01000715239288 від 28 березня 2011 року та № SAMDN01000722576106 від 04 січня 2012 року.

Навесні 2014 року, у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень АТ КБ "ПриватБанк" на території АР Крим та м. Севастополя, рахунки позивача було заблоковано, нарахування відсотків припинено.

З метою отримання належних коштів та нарахованих по ним відсотків він неодноразово звертався до відповідача із проханням повернути належні йому кошти та нараховані відсотки, але законні вимоги позивача Банком виконані не були.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року його позов до ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнено з ПАТ КБ "ПриватБанк" на його користь 1 200,28 Євро та 19 659,15 дол. США. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 березня 2017 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Постановою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 березня 2017 року скасовано, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року залишено в силі.

18 вересня 2019 року він звернувся до Банку із пропозицією про добровільне виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року у справі № 756/14826/15-ц. У пропозиції ним було запропоновано банку протягом 10 днів після її отримання виконати рішення суду та повідомив, що за таких умов він відмовиться від будь-яких подальших претензій до банку, у тому числі й від стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Листом від 23 вересня 2019 року Банк відмовив у задоволенні його пропозиції виконати у добровільному порядку рішення суду, яке набрало законної сили.

Просив суд стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь штрафні санкції у вигляді пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 26 вересня 2018 року по 26 вересня 2019 року:

за договором № SAMDN80000728747165 від 13 вересня 2012 року у розмірі 10 698,15 Євро;

за договором № SAMDN28000722576107 від 04 січня 2012 року у розмірі 67 452,00 дол. США;

за договором № SAMDN01000715239288 від 28 березня 2011 року у розмірі 43 800,00 дол. США;

за договором № SAMDN1000722576106 від 04 січня 2012 року у розмірі 56 940,00 дол. США.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 130 000,00 грн пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частин п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за депозитними договорами: № SAMDN80000728747165 від 13 вересня 2012 року, № SAMDN28000722576107 від 04 січня 2012 року, № SAMDN01000715239288 від 28 березня 2011 року та № SAMDN01000722576106 від 04 січня 2012 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що пеня є змінною величиною й залежить тільки від часу, на який боржник прострочив виконання, тому відмова споживача від договору банківського вкладу або його розірвання на підставі рішення суду не зумовлює такий правовий наслідок для вкладника (споживача), як відсутність підстав для застосування частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів". В постанові від 9 листопада 2021 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що пеня на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Зі змісту постанови вбачається, що навіть за наявності факту звернення вкладника до банку з заявою про розірвання депозитних договорів, такі договори вважаються розірваними лише з моменту набрання законної сили рішенням суду про їх розірвання. Якщо вважати, що споживчі правовідносини між банком та вкладником припиняються після отримання банком заяви вкладника про розірвання депозитного договору, а договір є розірваним за ініціативою вкладника, в результаті чого дія Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) на взаємовідносини між банком та вкладником припиняється, тоді взагалі є неможливим застосування до банку пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів". У пункті 66 постанови від 25 січня 2022 року (справа № 761/16124/15-ц) Велика Палата зазначила, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів.

Неправомірна поведінка боржника не повинна залишатися безкарною, бо ніхто не має права отримувати будь-які переваги з своєї незаконної поведінки. Порушення вимог закону не може бути для боржника вигіднішим ніж його виконання. Відповідач є функціонуючим загальнонаціональним банком та закриття його відділення чи філії не може вплинути на обов`язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнтам банку. Враховуючи тривале та безпідставне невиконання відповідачем законних вимог позивача та рішення суду, що набрало законної сили, враховуючи недобросовісну поведінку Банка, який навіть після набрання законної сили рішення суду про стягнення вкладів та відсотків, продовжив ігнорувати законні вимоги позивача про повернення належних йому вкладів, продовжував використовувати на власну користь неповернуті активи позивача, приходить до висновку про наявність правових підстав стягнення пені.

Перевіривши наданий представником позивача розрахунок грошових сум, суд вважає його правильним у частині нарахувань пені, але оскільки сума пені значно перевищує розмір сум утримуваних коштів, суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК України вважає за можливе її зменшити до 130 000, 00 грн (приблизний гривневий еквівалент сум присуджених відсотків (223, 28 євро та 4 299, 15 дол. США).

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що Банк оскаржив рішення суду в частині задоволених вимог, вважаючи що суд першої інстанції неправомірно стягнув з відповідача пеню, що була нарахована позивачем на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період, коли споживчі правовідносини між сторонами депозитного договору були вже припинені у зв`язку з розірванням договорів банківських вкладів, а також не враховував висновок Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 щодо відсутності споживчих правовідносин між сторонами (вкладником та банком) після дати розірвання депозитного договору.

Cуд першої інстанції, встановивши факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення позивачу банківських вкладів та відповідних відсотків, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Судовим рішенням у справі № 756/14826/15-ц з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь позивача було стягнуто відсотки за договором вкладу. Однак стягнення з боржника, який порушив грошове зобов`язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Встановивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов`язання відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 551 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що договори банківського вкладу були розірвані на вимогу вкладника (тобто, внаслідок односторонньої відмови від договорів) у жовтні 2015 року, а тому нарахування пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" є неможливим, колегія суддів відхиляє. Нормами законодавства та умовами депозитних договорів дійсно передбачено процедуру розірвання депозитного договору. За цією процедурою вкладник, маючи намір отримати від банку свій вклад, повинен звернутися до банку з відповідною заявою, а банк, зі свого боку, повинен протягом двох днів після отримання ним заяви вкладника про його намір забрати з банка свої кошти, повинен такі кошти йому виплатити. Після цієї процедури договір може вважатися розірваним або таким, що припинив свою дію. Проте відповідно до умов договорів вони є діючими до моменту виплати клієнту вкладу та відсотків. Само по собі звернення позивача у жовтні 2015 року з заявою до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про розірвання договорів не може свідчити про їх договірне розірвання, адже їх дія припиняється з виплатою клієнту всієї суми вкладу разом з відсотками, що належать до сплати відповідно до умов договору. До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 202/5076/19. Доказів того, що договори банківського вкладу були розірвані у судовому порядку матеріли справи не містять, а добровільне їх розірвання з боку АТ КБ "ПриватБанк" так і не відбулось. При цьому банком на виконання рішення у справі № 756/14826/15-ц, 16 грудня 2019 року були перераховані кошти у розмірі 497 185,37 грн та 4 834,79 грн. Отже суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для стягнення пені за період з 26 вересня 2018 року по 26 вересня 2019 року.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки правовідносини між сторонами в цій справі є іншими, ніж у справі № 320/5115/17, а тому не підлягають застосуванню у цій справі.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо порушення судом першої інстанції положень частини третьої статті 551 ЦК України щодо обчислення пені, яка нараховується на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, а також не містить доводів щодо розміру пені, який присуджено до стягнення.

Аргументи учасників справи

У січні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило скасувати рішення судів в частині задоволених вимог про стягнення пені та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні. Вирішити питання розподілу судових витрат.

Касаційну скаргу мотивовано тим, щоапеляційний суд не застосував висновки Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, в якій вона зробила висновки щодо відсутності споживчих правовідносин між сторонами (вкладником та банком) після дати розірвання депозитного договору. Тож, з огляду на те, що договори банківських вкладів, за якими позивач нараховує пеню, є розірваними з жовтня 2015 року, то з цього моменту не існує також і споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.

У лютому 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення в оскарженій частині залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, що суди правомірно застосували у цій справі саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15 (провадження № 14-184цс20), в якій наведена конструкція застосування пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Верховний Суд вказав, що відповідно до вказаної норми пеня застосовується у випадку, коли вкладник звертається до суду із позовом про стягнення пені за умови, що на цей момент існує рішення суду, яким стягненню підлягають відсотки за договором банківського вкладу, яке набрало законної сили, але банком не виконане. Окрім того, у судовому порядку договори не було розірвано, а добровільне їх розірвання з боку Банку не відбулося, оскільки відповідач не виконав передумови розірвання депозитних договорів.

Окрім того, у судовому порядку договори не було розірвано, а добровільне їх розірвання з боку Банку не відбулося, оскільки відповідач не виконав передумови розірвання депозитних договорів. У постанові 28 листопада 2022 року у справі № 202/5076/19 Верховний Суд погодився з позицією, що звернення позивача із заявою про розірвання депозитних договорів не є достатньою підставою вважати ці договори розірваними без виплати банком клієнту відповідних коштів відповідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг. Проаналізувавши постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року та висновки Верховного Суду у складі колегій Касаційного цивільного суду стає очевидним, що звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору або про видачу коштів не припиняє споживчих правовідносин між ним та банком та не позбавляє вкладника права вимагати пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", після звернення до банку або про видачу коштів.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі. У задоволенні клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 липня 2022 року відмовлено.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18, у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 208/1878/16-ц, від 07 грудня 2022 року у справі № 752/21292/15-ц, від 30 листопада 2022 року у справі № 757/24677/18-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 757/49837/20-ц, від 16 листопада 2022 року № 757/10991/19-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 757/29269/18-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 132/4437/18-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 199/3395/20-ц, від 27 квітня 2022 року у справі № 757/21554/18-ц, від 27 квітня 2022 року у справі № 757/8802/19-ц, від 23 лютого 2022 року у справі № 756/14910/16-ц, від 16 лютого 2022 року у справі № 757/38605/19-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 321/404/19-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 757/26746/17-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 757/51306/17-ц, від 21 грудня 2021 року у справі № 369/7118/18-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 757/51306/17, від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 757/24677/18-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Рішення судів оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" 130 000,00 грн пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за депозитними договорами.В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини

Суди встановили, що між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" укладено чотири депозитні договори: № SAMDN80000728747165 від 13 вересня 2012 року на суму вкладу 977,00 Євро, з процентною ставкою 7,25% річних; № SAMDN28000722576107 від 04 січня 2012 року на суму вкладу 6 160,00 дол. США; № SAMDN01000715239288 від 28 березня 2011 року на суму вкладу 4 000,00 дол. США, з процентною ставкою 7,25% річних; № SAMDN01000722576106 від 04 січня 2012 року на суму вкладу 5 200,00 дол. США.

Навесні 2014 року у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень АТ КБ "ПриватБанк"" на території АР Крим, рахунки позивача було заблоковано відповідачем, нарахування відсотків було припинено.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року у справі № 756/14826/15-ц позов ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 1 200,28 Євро та 19 659,15 дол. США.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 березня 2017 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постановою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 березня 2017 року скасовано, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року залишено в силі.

18 вересня 2019 року позивач звернувся до банку із пропозицією про добровільне виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року у справі № 756/14826/15-ц. Позивачем було запропоновано банку протягом 10 днів після її отримання виконати рішення суду, за таких умов він відмовиться від будь-яких подальших претензій до банку, у тому числі й від стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Листом № 20.1.0.0.0/7-190918/994 від 23 вересня 2019 року банк відмовив у задоволенні пропозиції ОСОБА_1 виконати у добровільному порядку рішення суду, яке набрало законної сили.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження

№ 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19).

У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі (частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів").

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною (частини перша, друга статті 1060 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20), на яку посилається особа, яка подала касаційну скаргу, вказано, що "у цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України (435-15) досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків".

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору. У випадку якщо сторони не встановили момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути моменту одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року в справі № 756/420/17 (провадження № 61-18833св21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) вказано, що "пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ (1023-12) , а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 369/7118/18 (провадження № 61-19546св19) зазначено, що "за таких обставин апеляційний суд зробив помилковий висновок про часткове задоволення вимоги про стягнення пені за період з 02 липня 2017 року до 09 січня 2018 року, оскільки у зв`язку з достроковим розірванням депозитних договорів за заявою вкладника від 04 серпня 2014 року з 10 серпня 2014 року між сторонами припинено правовідносини за цими договорами, тому частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на спірні правовідносини".

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 175/4639/19 (провадження

№ 61-11582сво21) вказано, що:

"вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг. Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання особою, яка є виконавцем чи надає споживачу послуги. Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суд установив, що 15 листопада 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" отримало заяву ОСОБА_1 про розірвання договорів банківського рахунка № SAMDN03000061900582 від 24 квітня 2012 року та № SAMDN03000113927879 від 16 жовтня 2013 року. Отже, з 17 листопада 2019 року (з урахуванням вихідних днів) між сторонами припинилися договірні правовідносини за цими договорами. Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , а тому пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується. Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження

Як установив суд, ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом, просив стягнути з відповідача пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", тоді як договори банківських рахунків було розірвано 17 листопада 2019 року за його власною ініціативою. Оскільки між ОСОБА_1 та банком з 17 листопада 2019 року припинено правовідносини за вказаними договорами банківських рахунків, то частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на спірні правовідносини. З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені за вказаними договорами банківських рахунків відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Зазначене узгоджується з правовими висновками, що містяться у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 572/3074/20 (провадження № 61-17395св21), від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21), від 22 червня 2022 року у справі № 522/9488/18 (провадження № 61-5304св21), від 16 листопада 2022 року у справі № 757/10991/19-ц (провадження № 61-2639св22)".

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції вважав, що відмова споживача від договору банківського вкладу або його розірвання на підставі рішення суду не зумовлює такий правовий наслідок для вкладника (споживача), як відсутність підстав для застосування частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів". На підтвердження такого висновку послався на пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, в якому зазначено, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів;

суд першої інстанції не врахував, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц не вирішувалось питання поширення частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" на правовідносини банку та вкладника після припинення договорів банківського вкладу у зв`язку з їх розірванням. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "у період запровадження в банку тимчасової адміністрації та здійснення процедури його ліквідації стягнення коштів з банку без урахування механізмів, передбачених Законом про гарантування вкладів, у тому числі на підставі судового рішення, не допускається". Разом з тим, зазначене питання вирішене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, в якій вказано, що зазначена пеня застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача, після розірвання договорів банківського вкладу між сторонами припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу, тому частина п`ята статті цього 10 Закону не розповсюджується на спірні правовідносини. Наведені висновки Великої Палати Верховного Суду не є взаємовиключними;

апеляційний суд вказав, що умовами депозитних договорів дійсно передбачено процедуру розірвання депозитного договору. За цією процедурою вкладник, маючи намір отримати від банку свій вклад, повинен звернутися до банку з відповідною заявою, а банк, зі свого боку, повинен протягом двох днів після отримання ним заяви вкладника про його намір забрати з банка свої кошти, повинен такі кошти йому виплатити. Після цієї процедури договір може вважатися розірваним або таким, що припинив свою дію. Відповідно до умов договорів вони є діючими до моменту виплати клієнту вкладу та відсотків;

проте в матеріалах справи вказані договори відсутні; апеляційний не послався на доказита відповідні їх обставини для висновку, що відповідно до умов договорів вони є діючими до моменту виплати клієнту вкладу та відсотків; оскаржені судові рішення не містять установлених обставин щодо умов розірвання депозитних договорів № SAMDN80000728747165 від 13 вересня 2012 року, № SAMDN28000722576107 від 04 січня 2012 року, № SAMDN01000715239288 від 28 березня 2011 року, № SAMDN1000722576106 від 04 січня 2012 року, за якими стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами вкладу у справі № 756/14826/15-ц;

суди не звернули уваги на обставини, встановлені у справі

№ 756/14826/15-ц, рішення в якій є преюдиційними при розгляді цієї справі, в якій встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Банку із заявою від 07 жовтня 2015 року, у якій просив розірвати укладені з Банком договори: № SAMDN80000728747165, № SAMDN28000722576107, № SAMDN01000715239288, № SAMDN01000722576106, а також повернути вклади і нараховані відсотки у відповідних валютах станом на дату розірвання договорів. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення АТ "КБ "ПриватБанк" отримало заяву ОСОБА_1 19 жовтня 2015 року;

суди не врахували, що після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати у разі його невиконання застосовуються приписи статті 625 ЦК України. Пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору.

За таких обставин суди не встановили обставин та момент розірвання договорів вкладу між сторонами, відповідні умови договорів не дослідили, у зв`язку з чим зробили передчасний висновок про часткове задоволення вимоги про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за заявлений позивачем період з 26 вересня 2018 року по 26 вересня 2019 року.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Касаційний суд відхиляє посилання у відзиві на касаційну скаргу на висновки, викладені в постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного цивільного суду, оскільки механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21)).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20) та від 24 травня 2023 року в справі № 756/420/17 (провадження № 61-18833св21), Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 175/4639/19 (провадження № 61-11582сво21), дають підстави для висновку, що рішення судів в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення судів в оскарженій частині скасувати та передати справу в указаній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141- 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про стягнення 130 000, 00 грн пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за депозитними договорами скасувати.