369/14377/19 Про стягнення грошових коштів, переданих за нікчемним попереднім договором купівлі-продажу квартири - 24.01.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана її представником - адвокатом Лукашенком Євгеном Олександровичем, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року у складі судді Ковальчук Л. М., постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П., та касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана її представником - адвокатом Лукашенком Євгеном Олександровичем, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Березовенко Р. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 08 листопада 2016 року нею та ОСОБА_5, від імені та в інтересах якої діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Федотовою О. В. 17 червня 2013 року за реєстровим № 2533, було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2016 року.

Зазначала, що згідно з пунктом 1.1 попереднього договору відповідач, як продавець, та вона, як покупець, зобов`язалися у майбутньому та на визначених попереднім договором умовах укласти і належним чином оформити в строк (термін) не пізніше 30 червня 2017 року включно у формі, яка встановлена чинним в України законодавством, договір купівлі-продажу квартири.

Предметом Основного договору є продаж продавцем покупцю однокімнатної квартири, що буде мати наступні характеристики: загальна площа - 38,4 кв. м, будівельний номер 4, що буде розташована на другому поверсі, в житловому 9-поверховому багатоквартирному будинку номер АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.2. попереднього договору будинок мав бути введений в експлуатацію не пізніше 30 травня 2017 року.

Позивач стверджувала, що разом з підписанням попереднього договору цією ж датою (08 листопада 2016 року) вона передала відповідачу авансом грошові кошти в розмірі 662 000,00 грн на підтвердження власного наміру щодо укладання Основного договору та з метою забезпечення зобов`язань, передбачених попереднім договором. Про факт передачі коштів відповідачу у зазначеному розмірі свідчить пункт 2.1 попереднього договору.

Проте, в порушення пунктів 3.2.5, 3.2.6, 3.2.7, 3.2.8 попереднього договору, відповідач не уклала із нею Основний договір та не передала їй зазначену квартиру.

Відповідно до пункту 4.3. попереднього договору укладання та нотаріальне посвідчення Основного договору повинно було відбутися у приміщенні офісу нотаріуса, який мав бути обраний на власний розсуд продавця. Відповідач, як продавець, не пізніше 2 робочих днів до призначеного дня укладення Основного договору, мала сповістити її, як Покупця (в т.ч. засобом телефонного зв`язку) про день, час та місце укладення та про перелік документів, необхідних покупцю для нотаріального посвідчення Основного договору. Проте, їй не повідомлено про день, час та місце укладення та про перелік документів, необхідних для нотаріального посвідчення Основного договору.

Вказувала, що 12 вересня 2019 року з метою врегулювання питання за попереднім договором нею було направлено відповідачу претензію, в якій вона просила останню повідомити підстави затримки укладення договору купівлі-продажу квартири загальною площею 38,4 кв. м, будівельний номер 4, що буде розташована на другому поверсі, в житловому 9-поверховому багатоквартирному будинку номер АДРЕСА_1, а також повідомити про день, час та місце укладення Основного договору, а у разі відмови чи ухилення від укладення Основного договору або залишення цієї претензії без будь-якої відповіді - повернути їй кошти у розмірі 662 000 грн, які передані відповідачу за попереднім договором.

Посилалася на те, що відповідач, отримавши зазначену претензію 25 жовтня 2019 року, її не задовольнила, Основний договір з нею не уклала та будь-яких відповідей на претензію не надала.

Пунктом 4.3. Договору визначено, що Основний договір підлягає нотаріальному посвідченню.

На думку позивача, Основний договір купівлі-продажу квартири, як і попередній договір, підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки за умовами Основного договору до Покупця має переходити право власності на квартиру Відповідача.

Позивач вважала, що, оскільки відповідач 08 листопада 2016 року в підтвердження власного наміру щодо укладання Основного договору купівлі-продажу квартири та з метою забезпечення зобов`язань, передбачених попереднім договором, отримала від неї грошові кошти в розмірі 662 000 грн за попереднім договором, який через дефект форми є нікчемним, то згідно з вимогами статей 1212, 1213 ЦК України передані відповідачу кошти у зазначеному розміру підлягають поверненню їй у повному обсязі у зв`язку з набуттям їх відповідачем без достатньої правової підстави.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила судстягнути з ОСОБА_4 на її користь грошові кошти у розмірі 662 000 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 662 000 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що попередній договір від 08 листопада 2016 року стосувався купівлі-продажу нерухомого майна, він повинен бути посвідчений нотаріально. Оскільки попередній договір від 08 листопада 2016 року, укладений між сторонами, не був нотаріально посвідчений, він є нікчемним.

Районний суд застосував до спірних правовідносин положення статей 216, 1212 ЦК України та зазначив, що відповідач повинна повернути позивачу отримані за вказаним нікчемним правочином кошти у сумі 662 000 грн.

Суд відхилив доводи відповідача про те, що зазначений договір було укладено в неналежній формі з вини її повіреного ОСОБА_6, оскільки ці доводи не спростовують факту, що відповідачем через її представника було отримано за цим правочином у позивача кошти у сумі 662 000 грн. при цьому суд врахував, що зазначена обставина була визнана і не заперечувалася сторонами, а доказів повернення цих коштів надано не було.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 грудня 2021 року заяву ОСОБА_8 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 86 250 грн.

Додаткове рішення районного суду мотивовано наявністю у матеріалах справи доказів понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Войнаровським О. В., а саме: договір про надання правничої допомоги № 1189 від 10 липня 2019 року, рахунок-акт про надані та заплановані роботи 1189-1 від 03 листопада 2021 року, ордер КВ № 154126 від 20 лютого 2003 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3007 від 27 вересня 2007 року. Суд вважав співмірною заявлену позивачем винагороду за надані юридичні послуги зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року залишено без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 грудня 2021 року задоволено частково.

Додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 грудня 2021 року змінено, зменшено суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 з 86 250 грн до 43 000 грн.

У решті додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щовисновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову відповідають нормам матеріального права.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_4 про те, що 11 жовтня 2018 року ОСОБА_1 видала нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_3, якою уповноважила останню проводити всі процесуальні та юридичні дії щодо попереднього договору купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2016 року, на підставі якої остання переуступила права ОСОБА_1 за вказаним попереднім договором купівлі-продажу квартири на іншу особу - ОСОБА_9, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог.

Довіреність ОСОБА_1 від 11 жовтня 2018 року на ім`я ОСОБА_3 підписана за відсутності волевиявлення ОСОБА_1, отже, подальші дії, які виконувалися на її підставі є незаконними та такими, що порушили права та інтереси позивачки.

Враховуючи установлення факту відсутності волевиявлення особи на переоформлення квартири, яку позивачка мала придбати за попереднім договором, який не посвідчений нотаріально, що вказує на його нікчемність, відсутність доказів передачі коштів позивачці, апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що відповідачка зобов`язана повернути ОСОБА_1 у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вважав, що заявлені до стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу є завищеними та надмірними.

При цьому суд відхилив доводи позивача про відсутність у матеріалах справи заперечень ОСОБА_4 щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та взяв до уваги подане представником ОСОБА_4 - адвокатом Лукашенко Є. О. на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу клопотання про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 з підстав її подання з порушенням положень процесуального права. Також апеляційний суд зазначив, що подане клопотання хоча і не долучено до справи, проте надійшло до районного суду.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, значимості вчинених адвокатом дій, апеляційний суд дійшов висновку про зміну додаткового рішення районного суду шляхом зменшення розміру понесених витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 з 86 250 грн до 43 000 грн.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Тернового Р. Б. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 45 750 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована відсутністю заперечень ОСОБА_4 щодо розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а її посилання на пропуск строку подачі представником позивачки заяви, яка подана у строк, суд апеляційної інстанції відхилив та зазначив про неспростованість неспівмірності витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд вважав підтвердженими доводи ОСОБА_1 про понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, вважав їх такими, що відповідають складності справи та виконаним адвокатом роботам; часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціні позову та значення справи для позивача.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року, постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року ОСОБА_10, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року, постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У касаційній скарзі на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року ОСОБА_10, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Тернового Р. Б. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2023 року касаційна скарга ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У серпні 2023 року касаційна скарга ОСОБА_4 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4, яка подана її представником - адвокатом Лукашенком Є. О., на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_7, яка подана її представником - адвокатом Лукашенком Є. О., на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, зупинено виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року, постанови Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, а саме частини третьої статті 545 ЦК України, якою визначено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Вважає, що судами було неправильно встановлено факт, що спірні правовідносини виникли лише між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, оскільки спір стосується вчинення злочину щодо ОСОБА_1, так як ОСОБА_3 фактично викрала оригінал попереднього договору та в шахрайський спосіб завдала збитків позивачці.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі розгляду апеляційної скарги та призначив у справі почеркознавчу експертизу.

Посилається на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, повинна розглядатися у межах кримінальної справи, а відповідач є неналежним.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_10 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц (провадження № 14-400цс18), та постановах Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі № 378/305/18 (провадження № 61-46239св18), від 15 вересня 2021 року у справі № 404/8546/19 (провадження № 61-18619св20), від 19 січня 2022 року у справі № 186/430/16-ц (провадження № 7823св20), від 01 березня 2023 року у справі № 143/1356/21 (провадження № 12433св22) та від 14 березня 2023 року у справі № 921/174/22, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_4 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року мотивована тим, що заява представника позивача щодо ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат з додатками була направлена апеляційним судом на електронну пошту представника ОСОБА_4 - адвоката Лукашенка Є. О.; вказана заява була з відміткою канцелярії суду від 16 травня 2023 року та без копії конверту, яким, як стверджує колегія суддів апеляційного суду, заяву було подано 11 травня 2023 року.

При цьому вважає, що апеляційний суд без врахування та належної перевірки обставин понесення позивачем витрат на правничу допомогу поспішно задовольнив визначений представником позивачки розмір витрат на правничу допомогу в сумі 45 750 грн.

Підставою касаційного оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року ОСОБА_10 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19, від 31 травня 2021 року у справі № 911/132/14 та від 01 грудня 2021 року у справі № 910/14598/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Каленіченко С. М. подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року, у якому зазначив, що касаційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.

Посилається на правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а попередній договір купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2016 року на підставі положень статті 545 ЦК України не можна вважати борговим документом.

Вважає помилковими доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій предметної юрисдикції та необхідність розгляду справи в порядку кримінальної юрисдикції.

При цьому необґрунтованими вважає доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права у зв`язку із призначенням судової почеркознавчої експертизи на стадії апеляційного розгляду справи.

При цьому просить стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу за розгляд справи судом касаційної інстанції у розмірі 10 000 грн.

У жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Каленіченко С. М. подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, у якому зазначив, що доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для скасування додаткої постанови апеляційного суду є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Вважає, що оскаржувана додаткова постанова Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року відповідає положенням статей 263- 265 ЦПК України.

Фактичні обставини, встановлені судами

08 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, від імені та в інтересах якої діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Федотовою О. В. 17 червня 2013 року за реєстровим № 2533, було підписано попередній договір купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2016 року (том 1, а. с. 11-17).

Згідно з п. 1.1 попереднього договору ОСОБА_10, як продавець, та ОСОБА_1, як покупець, зобов`язалися у майбутньому та на визначених попереднім договором умовах укласти і належним чином оформити в строк (термін) не пізніше 30 червня 2017 року включно у формі, яка встановлена чинним в України законодавством, договір купівлі-продажу квартири.

Відповідно до пункту 1.2. попереднього договору будинок повинен бути введений в експлуатацію не пізніше 30 травня 2017 року.

З огляду на пункт 2.1 попереднього договору позивач передала відповідачу авансом грошові кошти в розмірі 662 000 грн на підтвердження власного наміру щодо укладання Основного договору та з метою забезпечення зобов`язань, передбачених попереднім договором.

У пункті 4.3. попереднього договору визначено, що укладання та нотаріальне посвідчення Основного договору повинно було відбутися у приміщенні офісу нотаріуса, який мав бути обраний на власний розсуд продавця. Продавець, не пізніше 2 робочих днів до призначеного дня укладення Основного договору, мала сповістити Покупця (в т. ч. засобом телефонного зв`язку) про день, час та місце укладення та про перелік документів, необхідних Покупцю для нотаріального посвідчення Основного договору.

12 вересня 2019 року з метою врегулювання питання за попереднім договором ОСОБА_1 було направлено ОСОБА_11 претензію, в якій вона просила останню повідомити підстави затримки укладення договору купівлі-продажу квартири загальної площі - 38,4 кв. м, будівельний номер 4, що буде розташована на другому поверсі, в житловому 9-поверховому багатоквартирному будинку номер АДРЕСА_1, а також повідомити про день, час та місце укладення Основного договору, а у разі відмови чи ухилення від укладення Основного договору або залишення цієї претензії без будь-якої відповіді - повернути їй кошти у розмірі 662 000 грн, які передані ОСОБА_11 за попереднім договором (том 1, а. с. 18-19).

Під час судового розгляду справи ОСОБА_10 вказувала, що 11 жовтня 2018 року ОСОБА_1 видала нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_3, якою уповноважила останню проводити всі процесуальні та юридичні дії щодо попереднього договору купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2016 року, за адресою: квартира будівельний номер АДРЕСА_2 (том 3, а. с. 38).

Вказана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О. Ю. за реєстровим № 114, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 в тому числі й на проведення всіх процесуальних та юридичних дій щодо оспорюваного попереднього договору від 08 листопада 2016 року з правом передоручення, проте без права відчуження майна, вказаного у цій довіреності. У цій довіреності відсутні повноваження ОСОБА_3 на отримання коштів ОСОБА_1, а з витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 11 жовтня 2018 року вбачається, що вона видана для представництва у суді.

З поданої суду копії розписки ОСОБА_3 від 31 жовтня 2018 року вбачається, що вона від власного імені, без вказівки на те, що вона діє від імені ОСОБА_1, просила переоформити попередній договір, без вказівки на його дату та якої квартири він стосується, на ОСОБА_9, при цьому вказала, що претензій до забудовника не має (том 1, а. с. 196 (зворот)).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 вересня 2019 року квартира, загальною площею 44,7 кв. м, житловою площею 15,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3, належить ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 06 серпня 2019 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області за реєстровим № 4073.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, виконання якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

30 березня 2023 року до Київського апеляційного суду надійшов висновок експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 2238/2239/23-32 від 28 березня 2023 року, у якому зазначено, що підпис від імені ОСОБА_1, що міститься в графі "підпис" ліворуч від рукописного запису " ОСОБА_1" на зворотній стороні аркуша довіреності від 11 жовтня 2018 року (бланк ННК 003483), посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О. Ю. та зареєстрованої в реєстрі за № 14, виконано не ОСОБА_1, а іншою особою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року задоволенню не підлягає.

Касаційна скарга ОСОБА_4 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами першою, другою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають із підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів.

Згідно із частиною першою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Попередній договір щодо купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва або майбутнього об`єкта нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Положеннями статті 209 ЦК України визначено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Встановлено, що 08 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, від імені та в інтересах якої діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Федотовою О. В. 17 червня 2013 року за реєстровим № 2533, було підписано попередній договір купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2016 року. Зазначений договір укладено в простій письмовій формі.

На виконання умов попереднього договору від 08 листопада 2016 року ОСОБА_1 було передано відповідачу авансом грошові кошти в розмірі 662 000 грн. Зазначене підтверджується умовами попереднього договору купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову та вважає, що попередній договір купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2016 року є юридично нікчемним в цілому в силу порушення імперативних вимог щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення.

Отже, аналізований у справі договір, підписаний сторонами, є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.

Згідно зі статтею 216 ЦК України недійсний правочин не - створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

З огляду на нікчемність попереднього договору купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2016 року, сплачені ОСОБА_1 ОСОБА_11 кошти у розмірі 662 000 грн підлягають поверненню ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно встановили наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки ОСОБА_10 безпідставно набула майно, а саме грошові кошти у сумі 662 000 грн, належні ОСОБА_1, відтак, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача вказаної суми коштів.

Суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку спірним правовідносинам та правильно застосували до них норми матеріального права.

При цьому суди попередніх інстанцій обґрунтовано не застосували до спірних правовідносин положення статті 545 ЦК України, на які посилається у касаційній скарзі заявник, оскільки такі не регулюють спірні правовідносини.

Обставини наявності довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О. Ю. 11 жовтня 2018 року за реєстровим № 114, виданої ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3 на представництво інтересів ОСОБА_1 щодо попереднього договору купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2016 року, не змінює обставину нікчемності попереднього договору купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2016 року. Крім того, на підставі висновку експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 2238/2239/23-32 від 28 березня 2023 року, під час судового розгляду встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у довіреності від 11 жовтня 2018 року, виконано не ОСОБА_1, а іншою особою.

Зазначений висновок експертів є належним доказом у справі, отриманий у процесуальному порядку (стаття 103 ЦПК України), відтак, доводи заявника щодо виходу суду апеляційної інстанції за межі апеляційного розгляду не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Так, ухвалою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року клопотання адвоката Каленіченка С. М. в інтересах ОСОБА_1 про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи задоволено.

Відповідно до частин першої-четвертої, шостої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, із аналізу наведених норм процесуального законодавства щодо повноважень апеляційного суду, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції наділений правом призначати судову експертизу на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку.

Крім того, зазначені доводи заявника зводяться до переоцінки доказів та вимог про встановлення інших обставин справи, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Доводи представника ОСОБА_4 - адвоката Лукашенка Є. О. про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з наявністю кримінального провадження щодо ОСОБА_3, відтак, повинна розглядатися у межах кримінальної справи не заслуговують на увагу, оскільки предметом спору є повернення коштів за нікчемним правочином на підставі положень статті 1212 ЦК України, що вирішується у цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Порушення правил предметної юрисдикції судами попередніх інстанцій Верховним Судом не встановлено.

Суди попередніх інстанцій правильно врахували, що довіреність ОСОБА_1 від 11 жовтня 2018 року на ім`я ОСОБА_3 підписана за відсутності волевиявлення ОСОБА_1, що підтверджено відповідним висновком почеркознавчої експертизи. Отже, договір доручення є неукладеним, відтак, подальші дії, які виконувалися ОСОБА_3 на підставі неукладеного правочину, є незаконними.

Також необґрунтованими є доводи представника ОСОБА_4 - адвоката Лукашенка Є. О. про те, що ОСОБА_10 є неналежним відповідачем у справі, оскільки спір виник з приводу попереднього договору купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, на підставі якого позивач просить стягнути безпідставно набуті кошти.

ОСОБА_3 не є належним відповідачем у цій справі, оскільки ОСОБА_1 не заявляла вимог щодо оспорення довіреності від 11 жовтня 2018 року.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Посилання заявника на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц (провадження № 14-400цс18), та постановах Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі № 378/305/18 (провадження № 61-46239св18), від 15 вересня 2021 року у справі № 404/8546/19 (провадження № 61-18619св20), від 19 січня 2022 року у справі № 186/430/16-ц (провадження № 7823св20), від 01 березня 2023 року у справі № 143/1356/21 (провадження № 12433св22) та від 14 березня 2023 року у справі № 921/174/22, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені фактичні обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного перегляду.

Касаційна скарга не містить доводів щодо зменшення судом апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу, задоволену судом першої інстанції, відтак, на підставі частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції у цій частині постанову апеляційного суду не переглядає.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зазначене, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року слід залишити без змін.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_4 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року

Встановлено, що 11 травня 2023 року через засоби поштового зв`язку на адресу Київського апеляційного судуадвокатом Терновим Р. Б. в інтересах ОСОБА_1 подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу (том 3, а. с. 173-192).

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представник ОСОБА_1 - адвокат Терновий Р. Б. надав копію договору про надання правничої допомоги № 1189 від 10 липня 2019 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням "Інвікта" в особі директора Тернового Р. Б. та ОСОБА_1 (том 3, а. с. 181-184), ордер на надання правничої (правової) допомоги на представлення інтересів позивачки в Київському апеляційному суді серії АА № 1015642 від 18 лютого 2020 року (том 3, а. с. 187), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3469 (том 3, а. с. 188), розрахунок-акт від 09 травня 2023 року на загальну суму 45 750 грн, підписаний ОСОБА_1 (том 3, а. с. 178-180), квитанцію № К4СА-Н5А8-М3РО-В5К2 від 10 травня 2023 року на суму 20 000 грн та платіжну інструкцію № 0.0.2988980662.1 від 10 травня 2023 року на суму 25 750 грн (том 3, а. с. 185-186).

Ухвалюючи додаткову постанову про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 45 750 грн, суд апеляційної інстанції вважав зазначену суму судових витрат підтвердженою, реальною та співмірною складністю справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для скасування додаткової постанови, Верховний Суд дійшов до висновку про те, що оскаржувана постанова відповідає положенням статей 263- 265 ЦПК України, отже, скасуванню не підлягає.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Тлумачення наведеної норми права дає підстави для висновку, що можливість подання сторонами доказів в підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції.

Тобто докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суд першої інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідно подаються до закінчення судових дебатів під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення апеляцією за умови, що до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції сторона зробила про це відповідну заяву. Повторне подання доказів в суді апеляційної (касаційної) інстанції в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, процесуальний закон не вимагає.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Встановлено, що клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката у суді апеляційної інстанції стороною відповідача надано не було.

Підстав для зменшення належно підтверджених позивачем витрат на правничу допомогу у суду апеляційної інстанції не було.

Подане представником ОСОБА_4 - адвокатом Лукашенком Є. О. клопотання про залишення без розгляду заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Тернового Р. Б. про ухвалення додаткового рішення не є клопотанням про зменшення заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, яке має бути мотивованим саме зменшенням (пункти 150-151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції надав правильну оцінку клопотаннюпредставника ОСОБА_4 - адвоката Лукашенка Є. О. про залишення без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення та ухвалив додаткову постанову на підставі статті 141 ЦПК України з урахуванням відсутності відповідного клопотання відповідача про зменшення заявлених витрат на правничу допомогу.

При цьому посилання заявника про те, що заява про ухвалення додаткового рішення подана представником ОСОБА_1 - адвокатом Терновим Р. Б. поза межами визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку та відсутністю клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, не підтвердилися під час перегляду справи судом касаційної інстанції. У матеріалах справи наявний конверт з відміткою поштового відділення про відправлення поштової кореспонденції 11 травня 2023 року та докази направлення зазначеного поштового відправлення на адресу ОСОБА_4 11 травня 2023 року. Крім того, зазначені доводи були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та їм була надана відповідна оцінка, викладена у мотивувальній частині додаткової постанови.

Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19, від 31 травня 2021 року у справі № 911/132/14 та від 01 грудня 2021 року у справі № 910/14598/20, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах, на відміну від справи, що є предметом касаційного перегляду, учасниками справи не доведено понесення витрат на правничу допомогу.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Каленіченка С. М. про стягнення витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції

У відзивах на касаційні скарги представник ОСОБА_1 - адвокат Каленіченко С. М. просить стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу за розгляд справи судом касаційної інстанції у розмірі по 10 000 грн за кожну касаційну скаргу.

До відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана її представником - адвокатом Лукашенком Є. О., на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Каленіченком С. М. подано копію ордеру серії АА № 1326105 від 03 серпня 2023 року та попередній розрахунок суми судових витрат, які клієнт поніс або очікує понести у зв`язку із наданням АО "Інвікта" правничої допомоги від 03 серпня 2023 року на суму 10 000 грн.

До відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана її представником - адвокатом Лукашенком Є. О., на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Каленіченком С. М. подано попередній розрахунок суми судових витрат, які клієнт поніс або очікує понести у зв`язку із наданням АО "Інвікта" правничої допомоги від 13 жовтня 2023 року на суму 10 000 грн.

На момент розгляду справи представником ОСОБА_1 - адвокатом Каленіченком С. М. касаційному суду надано "попередній розрахунок сум судових витрат, які клієнт поніс або очікує понести у зв`язку із наданням АО "Інвікта" правничої допомоги", складений адвокатом Каленіченком С. М., який не є достатнім доказом обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України. Заяви про намір подати відповідні докази понесення витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції після ухвалення судового рішення, представник ОСОБА_1 - адвокат Каленіченко С. М. не подав.

Отже, у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Каленіченка Сергія Миколайовича про стягнення витрат на правничу допомогу слід відмовити.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана її представником - адвокатом Лукашенком Євгеном Олександровичем, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана її представником - адвокатом Лукашенком Євгеном Олександровичем, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року залишити без задоволення.

Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року залишити без змін.

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Каленіченка Сергія Миколайовича про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

Поновити дію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2021 року, постанови Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 рокута додаткової постанови Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року.