369/7440/21 Про відкриття виконавчого провадження - 24.01.2024 Прийняття

заявник-ОСОБА_1,заінтересована особа, яка подає касаційну скаргу, -ОСОБА_2,представник заінтересованої особи, яка подає касаційну скаргу, -адвокат Кирплюк Дмитро Володимирович,інші заінтересовані особи: -приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Корольов Михайло Андрійович, Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК",

розглянувши в порядку письмового провадження справу, відкриту за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича, заінтересовані особи: Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК", ОСОБА_2, щодо визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 серпня 2021 року, постановлену суддею Дубас Т. В., та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року, прийняту колегією суддів у складі Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною скаргою, в якій просив:

1.1. визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова М. А. (далі - приватний виконавець Корольов М. А.) з винесення постанови від 14 липня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 (далі - ВП № НОМЕР_3) щодо виконання виконавчого листа, виданого 16 травня 2017 року Києво-Святошинським районним судом Київської області;

1.2. визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Корольова М. А. від 14 липня 2020 року про відкриття ВП № НОМЕР_3 щодо виконання виконавчого листа, виданого 16 травня 2017 року Києво-Святошинським районним судом Київської області;

1.3. визнати протиправними дії приватного виконавця Корольова М. А. з винесення постанови від 14 липня 2020 року про стягнення з боржника основної винагороди у ВП № НОМЕР_3;

1.4. визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Корольова М. А. від 14 липня 2020 року про стягнення з боржника основної винагороди у ВП № НОМЕР_3;

1.5. визнати протиправними дії приватного виконавця Корольова М. А. з винесення постанови від 14 липня 2020 року про розмір мінімальних витрат ВП № НОМЕР_3;

1.6. визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Корольова М. А. від 14 липня 2020 року про розмір мінімальних витрат ВП № НОМЕР_3;

1.7. визнати протиправними дії приватного виконавця Корольова М. А. з винесення постанови від 14 липня 2020 року про арешт майна боржника у ВП № НОМЕР_3;

1.8. визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Корольова М. А. від 14 липня 2020 року про арешт майна боржника у ВП № НОМЕР_3;

1.9. зобов`язати приватного виконавця Корольова М. А. зняти арешти з рухомого та нерухомого майна, банківських рахунків ОСОБА_1, що були накладені у ВП № НОМЕР_3.

2. Скарга мотивована тим, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року у справі № 369/8077/13-ц частково задоволений позов Публічного акціонерного товариства "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК") до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 16 червня 2005 року № К2Н0СК00260889, укладеним ним із ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", у сумі 920 102,85 доларів США (що за курсом 7,99 грн відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 29 квітня 2013 року складає 7 351 621,77 грн) звернуте стягнення на будинок загальною площею 301,10 кв. м (житловою площею 86,30 кв. м), який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (договір іпотеки від 16 червня 2005 року № К2Н0СК00260889 між тими самими сторонами) ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

3. На підставі виконавчого листа № 369/8077/13-ц, виданого 16 травня 2017 року Києво-Святошинським районним судом Київської області (далі - виконавчий лист від 16 травня 2017 року), приватним виконавцем Корольовим М. А. 14 липня 2020 року були винесені: постанова про відкриття ВП № НОМЕР_3, постанова про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 92 010,29 доларів США та 344,10 грн, постанова про розмір мінімальних витрат цього виконавчого провадження, постанова про арешт майна боржника.

4. Вказані постанови заявник вважає незаконними, а дії приватного виконавця Корольова М. А. протиправними, посилаючись на те, що виконавчий лист від 16 травня 2017 року не передбачає заходів примусового виконання рішення суду, оскільки за змістом судового рішення у справі № 369/8077/13-ц право ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" захищене способом, передбаченим пунктом 4 частини 1 статті 39 Закону України від 05 чеврня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (в актуальній редакції далі - Закон про іпотеку) - шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону про іпотеку, тобто, з наданням ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" права укласти від свого імені договір купівлі-продажу нерухомого майна. Встановивши дану обставину, приватний виконавець Корольов М. А. повинен був повернути виконавчий лист від 16 травня 2017 року стягувачу (ПАТ КБ "ПриватБанк") на підставі пунктів 7, 9 частини 4 статті 4 Закону України 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (в актуальній редакції далі -Закон про виконавче провадження).

5. Також всупереч вимогам частини другої статті 24 Закону про виконавче провадження приватний виконавець Корольов М. А., який здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва, прийняв до виконання виконавчий лист від 16 травня 2017 року щодо виконання рішення на території, на яку не поширюється його функція, оскільки будинок, на який звернуте стягнення, розташований у Київській області за адресою: АДРЕСА_1 (далі - будинок боржника).

6. На переконання заявника приватний виконавець Корольов М. А. незаконно визначив основну винагороду у постанові від 14 липня 2020 року у ВП № НОМЕР_3 в розмірі 92 010,29 доларів США та 344,10 грн, оскільки відповідно до частини третьої статті 31 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (в актуальній редакції далі - Закон про виконавців), розмір винагороди визначається від вартості нерухомого майна, тоді як приватним виконавцем основна винагорода визначена від загальної суми заборгованості боржника ОСОБА_1 перед Акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (правонаступник ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК", далі -АТ "КБ "ПРИВАТБАНК").

7. В частині незаконності постанови від 14 липня 2020 року у ВП № НОМЕР_3 про накладення арешту на його майно ОСОБА_1 вказує на те, що предметом, на який звертається стягнення, є будинок боржника. Водночас відповідно до оскаржуваної постанови арешт, окрім будинку боржника, також накладений і на земельну ділянку (кадастровий номер 3222486201:01:037:0028) площею 0,1076 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (далі - земельна ділянка боржника). Тому дії приватного виконавця Корольова М. А щодо накладення арешту є протиправними.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

8. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2021 року залучена до участі у цій справі як заінтересована особа ОСОБА_2 .

9. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 серпня 2021 року у задоволенні скарги відмовлено.

10. Суд першої інстанції, проаналізувавши положення українського законодавства щодо виконання судових рішень по стягненню предмета іпотеки, мотивував своє судове рішення тим, що йому не надано доказів того, що виконавчий лист від 16 травня 2017 року був визнаний таким, що не підлягає виконанню. А зі змісту цього виконавчого листа, у якому йде мова про стягнення на майно боржника, суд не вбачає обставини, які вказують на те, що виконання відповідного судового рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання. Звернення стягнення на майно боржника не вступає у конфлікт із Законом про іпотеку, зокрема відповідно до частини сьомої статті 51 Закону про виконавче провадження.

11. Суд першої інстанції не погодився з доводами скаржника про те, що приватний виконавець Корольов М. А. неправомірно відкрив ВП № НОМЕР_3, оскільки ОСОБА_3 проживав на території Київської області і там же знаходилось його єдине нерухоме майно, а свою діяльність боржник здійснював на території міста Чернівці. Для відкриття виконавчого провадження не має ніякого значення де саме здійснює діяльність боржник. Було встановлено, що боржник має у спільній власності нерухоме майно на території міста Києва, де зареєстровано його місце проживання. А отже, відповідно до вимог частини другої статті 24 Закону про виконавче провадження приватний виконавець Корольов М. А. мав право відкривати виконавче провадження у виконавчому окрузі міста Києва.

12. Аргументи скаржника щодо незаконного визначення розміру основної винагороди у розмірі 92 010,29 доларів США та 344,10 грн спростовуються пунктом 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643 (643-2016-п) (в актуальній редакції далі - Порядок виплати винагород виконавцям), оскільки стягнення на предмет іпотеки визначене у розмірі 920 102,85 доларів США, також стягнуто з боржника на користь стягувача 3 441,00 грн судового збору.

13. Твердження скаржника, що арешт на інше майно, додатково до будинку боржника, на який звернене стягнення, приватним виконавцем Корольовим М. А. було накладене незаконно, суперечать частині першій статті 56 Закону про виконавче провадження та матеріалам відповідного виконавчого провадження, в рамках якого, як вже було зазначено, необхідно було стягнути з боржника на користь стягувача 920 010,29 доларів США та судовий збір у сумі 3 441 грн, а також основну винагороду приватного виконавця у розмірі 92 010,29 доларів США та 344,10 грн, витрати виконавчого провадження на загальну суму 11 069,00 грн.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

14. Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково. Була скасована ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 серпня 2021 року, а провадження у справі закрите в частині визнання протиправними дій приватного виконавця Корольова М. А. з: винесення постанови від 14 липня 2020 року про стягнення з боржника основної винагороди у ВП № НОМЕР_3 та скасування цієї постанови й винесення постанови від 14 липня 2020 року про розмір мінімальних витрат ВП № НОМЕР_3 та скасування цієї постанови. Скарга ОСОБА_1 в частині зобов`язання приватного виконавця Корольова М. А. зняти арешт з рухомого та нерухомого майна, банківських рахунків ОСОБА_1, що був накладений у ВП № НОМЕР_3, залишена без задоволення. В іншій частині скарга ОСОБА_1 задоволена частково:

14.1. визнані протиправними дії приватного виконавця Корольова М. А. з винесення постанови від 14 липня 2020 року про відкриття ВП № НОМЕР_3;

14.2. скасована постанова приватного виконавця Корольова М. А. від 14 липня 2020 року про відкриття ВП № НОМЕР_3;

14.3. визнані протиправними дії приватного виконавця Корольова М. А. з винесення постанови від 14 липня 2020 року про арешт майна боржника у ВП № НОМЕР_3;

14.4. скасована постанова приватного виконавця Корольова М. А. від 14 липня 2020 року про арешт майна боржника у ВП № НОМЕР_3.

15. Апеляційний суд мотивував свою постанову тим, що зміст резолютивної частини заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року у справі № 369/8077/13-ц виключає можливість примусового виконання виконавчого листа від 16 травня 2017 року органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями та здійснення передбачених Законом про виконавче провадження заходів примусового виконання цього судового рішення. Апеляційний суд вважає, що ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК", звернувшись до суду у справі № 369/8077/13-ц з позовом про стягнення із скаржника заборгованості за відповідним кредитним договором, в межах заявлених вимог у цій справі реалізував право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

16. Стаття 369 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, чинного на час видачі судом першої інстанції виконавчого листа від 16 травня 2017 року (подібні за змістом норми викладені у статті 432 ЦПК України в редакції ЦПК України (1618-15) від 15 грудня 2017 року (в актуальній редакції далі - ЦПК України (1618-15) )), передбачає, що суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, підстави цього. Але приватний виконавець Корольов М. А. мав сам відповідно до своїх повноважень, передбачених Законом про виконавче провадження, визначити, що виконавчий лист від 16 травня 2017 року не підлягає примусовому виконанню. Тому мотив суду першої інстанції щодо того, що виконавчий лист від 16 травня 2017 року не був визнаний таким, що не підлягає виконанню, є необґрунтованим з точки зору оцінки дій відповідного виконавця. З цієї підстави апеляційний суд дійшов висновку, що дії приватного виконавця Корольова М. А. щодо прийняття постанови від 14 липня 2020 року про відкриття ВП № НОМЕР_3, постанови від 14 липня 2020 року про арешт майна боржника у ВП № НОМЕР_3 суперечать вимогам Закону про виконавче провадження, а тому їх необхідно визнати неправомірними, а вказані постанови відповідно до положень частини другої статті 451 ЦПК України - скасувати.

17. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 та № 127/9870/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11, від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц, апеляційний суд дійшов висновку, що питання визнання протиправною дії приватного виконавця Корольова М. А. з винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди у ВП № НОМЕР_3 та скасування постанови від 14 липня 2020 року про стягнення з боржника основної винагороди у ВП № НОМЕР_3, щодо визнання протиправною його дії з винесення постанови про розмір мінімальних витрат ВП № НОМЕР_3 та скасування постанови приватного виконавця від 14 липня 2020 року про розмір мінімальних витрат ВП № НОМЕР_3 підлягають вирішенню у порядку адміністративного судочинства, а тому провадження у цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

18. Апеляційний суд не знайшов правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 в частині зобов`язання приватного виконавця Корольова М. А. зняти арешт з рухомого та нерухомого майна, банківських рахунків ОСОБА_1, що був накладений у ВП № НОМЕР_3, оскільки заявником обрано неналежний спосіб судового захисту своїх прав. Чинне процесуальне законодавство України не наділяє суди повноваженнями щодо зобов`язання приватних виконавців вчиняти або утриматися від вчинення певних виконавчих дій. Крім того, Закон про виконавче провадження не передбачає, що приватний виконавець може скасувати винесені ним постанови на підставі судового рішення. Натомість суди за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність приватних виконавців, встановивши їх неправомірність, вирішують питання щодо скасування відповідних постанов. Однак скарга ОСОБА_1 не містить вимоги щодо скасування постанов про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, банківські рахунки боржника, крім вимоги про скасування постанови приватного виконавця Корольова М. А. від 14 липня 2020 року про арешт майна боржника, щодо якої апеляційним судом прийняте рішення про її скасування.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

19. Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року у справі № 369/8077/13-ц позов ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення задоволений частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 червня 2005 року № К2Н0СК00260889 у розмірі 920 102, 85 доларів США (що за курсом 7,99 грн відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 29 квітня 2013 року складає 7 351 621,77 грн): звернуте стягнення на будинок загальною площею 301,10 кв. м (житловою площею 86,30 кв. м), який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу цього предмета іпотеки (договір іпотеки від 16 червня 2005 року № К2Н0СК00260889) ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з укладанням від імені відповідача ( ОСОБА_1 ) договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" судові витрати, що складаються з судового збору у розмірі 3 441,00 грн. В решті позову відмовлено.

20. На виконання зазначеного судового рішення у справі № 369/8077/13-ц Києво-Святошинським районним судом Київської області 16 травня 2017 року виданий виконавчий лист, який АТ "КБ "ПРИВАТБАНК" своєю заявою від 08 липня 2020 року пред`явило до примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Корольову М. А.

21. За даними виконавчого листа від 16 травня 2017 року адреса боржника ( ОСОБА_1 ): АДРЕСА_2 .

22. Виконавчий лист від 16 травня 2017 року приватним виконавцем Корольовим М. А. прийнятий до виконання та постановою від 14 липня 2020 року відкрите ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання цього виконавчого листа у справі № 369/8077/13-ц.

23. Одночасно з постановою про відкриття ВП № НОМЕР_3 приватний виконавець Корольов М. А. виніс постанову від 14 липня 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди та постанову від 14 липня 2020 року про розмір мінімальних витрат ВП № НОМЕР_3.

24. 14 липня 2020 року приватний виконавець Корольов М. А. направив на адресу виконавчого комітету Софіївсько-Борщагівської сільської ради запит щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

25. В межах відкритого ВП № НОМЕР_3 приватний виконавець Корольов М. А. здійснював заходи примусового виконання зазначеного судового рішення, зокрема постановою від 14 липня 2020 року наклав арешт на майно ОСОБА_1 .

26. 20 липня 2020 року виконавчий комітет Софіївсько-Борщагівської сільської ради надав відповідь на цей запит, повідомивши, що відсутня інформація про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

27. 23 липня 2020 року приватним виконавцем Корольовим М. А. на підставі постанови про опис та арешт майна боржника накладений арешт на майно, а саме: на земельну ділянку (кадастровий номер 3222486201:01:037:0028) площею 0,1076 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 301,10 кв. м (житлова площа 86,30 кв. м).

28. Також 23 липня 2020 року приватним виконавцем був складений акт про те, що за результатами виїзду за адресою: АДРЕСА_1, було встановлено, що ОСОБА_1 там не проживає, там проживають його батьки, знаходився його син.

29. Постановою приватного виконавця Корольова М. А. від 29 липня 2020 року призначений суб`єкт оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні. Зокрема, 29 липня 2020 року між приватним виконавцем Корольовим М. А. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Експертна служба України" був укладений договір № 1437-ПВ/20 про проведення оцінки майна.

30. Відповідно до висновку про вартість майна загальна ринкова вартість об`єкту оцінки - домоволодіння (літ. А, цегла), при ньому гараж (літ. Б, цегла), навіс-барбекю (літ. В, цегла), огорожа № 1-5 метал, цегла, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, станом на 19 серпня 2020 року становить 3 230 251,00 грн.

31. В ході примусового виконання виконавчого листа від 16 травня 2017 року приватним виконавцем Корольовим М. А. передане на реалізацію майно, яке належить ОСОБА_1 на праві власності, -зазначені земельна ділянка і домоволодіння.

АДРЕСА_3 . Відповідно до протоколу Державного підприємства "Сетам" про проведення електронних торгів від 18 листопада 2020 року № 512092 цього дня відбулися торги з реалізації лота № 448651, до складу якого входили зазначені земельна ділянка та домоволодіння ОСОБА_1 . Переможцем цих торгів з ціною продажу лота 2 610 042,81 грн визнана ОСОБА_2 .

33. Грошові кошти у сумі 2 244 065,15 грн, що станом на день платежу 01 грудня 2020 року згідно офіційного курсу Національного банку України дорівнювали 78 749,63 доларам США, перераховані на користь стягувача в рахунок погашення заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням від 30 листопада 2020 року № 609.

34. Грошові кошти у сумі 224 406,52 грн перераховані на рахунок приватного виконавця Корольова М. А. як основна винагорода приватного виконавця, що підтверджується платіжним дорученням від 30 листопада 2020 року № 610.

35. 15 грудня 2020 року приватний виконавець Корольов М. А. склав акт про реалізацію предмета іпотеки у ВП № НОМЕР_3. А постановою приватного виконавця Корольова М. А. від 16 грудня 2020 року знятий арешт з майна ОСОБА_1

36. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_2 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва при придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 21 грудня 2020 року.

37. 17 травня 2021 року приватним виконавцем Корольовим М. А. була винесена постанова про визначення розміру додаткових витрат ВП № НОМЕР_3.

38. На підставі постанови приватного виконавця Корольова М. А. від 17 травня 2021 року ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа від 16 травня 2017 року у справі № 369/8077/13-ц закінчене.

39. Відповідно до Акта на предмет проживання без реєстрації від 11 січня 2021 року, складеного депутатом Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області Демочко О. І., ОСОБА_1 проживає з 2005 року у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

40. Згідно із Актом перевірки житлових умов від 17 лютого 2021 року, складеним головним спеціалістом відділу Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, скаржник проживає з 2005 року у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

41. Відповідно до Акту державного виконавця від 31 травня 2021 року у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_4 про виселення ОСОБА_1 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_1 був відсутній у цьому будинку.

42. Скаржник є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_2, що вбачається зі свідоцтва про право власності на житло від 16 грудня 1996 року. Згідно з витягом з Реєстру територіальної громади міста Києва від 26 квітня 2021 року № 14745013 місце проживання боржника з 06 вересня 2019 року зареєстроване саме за цією адресою -АДРЕСА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

43. У листопаді 2022 року ОСОБА_4, який представляє ОСОБА_2, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року, у якій вона просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

44. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2022 рокузадоволене клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження - поновлений строк на касаційне оскарження відповідних судових рішень, відкрите касаційне провадження у справі.

45. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2023 рокусправа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.

46. 24 січня 2024 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

47. З урахуванням змісту касаційної скарги ОСОБА_2 оскаржує зазначені судові рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

48. ОСОБА_2 вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 2-117/2010, від 17 лютого 2021 року у справі № 757/9754/13-ц та від 27 жовтня 2021 року у справі № 2121/2-1434/11, який стосуються того, що дії виконавця, пов`язані з реалізацією арештованого майна, яка є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження) формують правовідносини, до яких мають застосовуватись загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред`явлення цими особами позовів, а тому вимоги, спрямовані на втрату чинності документів, якими оформлюються результати торгів, які є різновидом договору купівлі-продажу, мають вирішуватись у порядку позовного провадження, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень, тому скарга у такій частині має залишатись без розгляду.

49. Також вона вважає, що апеляційний суд проігнорував правовий висновок Верховного Суду у тотожних правовідносинах щодо належності способу захисту прав кредитора за вищезгаданими договорами (кредитним та іпотеки), у тому числі шляхом проведення відповідних прилюдних торгів приватним виконавцем Корольовим М. А., викладений у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 369/8077/13-ц (далі -Постанова Верховного Суду від 09 листопада 2022 року). Верховний Суд дійшов висновку що заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року закріплює належний та допустимий спосіб звернення стягнення на відповідний предмет іпотеки, а реалізація його шляхом продажу на прилюдних торгах є фактичним виконанням цього судового рішення, яке призводить до фактичного задоволення вимог кредитора.

50. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України. Верховний Суд не може прийняти доводи касаційної скарги щодо пропущення ОСОБА_1 строку на звернення із відповідною скаргою у цій справі, оскільки ОСОБА_2 була залучена до участі у цій справі судом першої інстанції та не надала доказів того, що зверталась з відповідним аргументом до судів попередніх інстанцій, оскаржувала на цій підставі, зокрема ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 серпня 2021 року.

(2) Позиція інших учасників справи

51. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися. Зокрема, АТ КБ "ПРИВАТБАНК" не виконало вимогу ухвали Верховного Суду від 08 грудня 2022 рокупро відкриття провадження у цій справі та, отримавши її 22 грудня 2022 року, направило свої пояснення до Верховного Суду лише 01 лютого 2023 року - поза строком, встановленим Верховним Судом для надання відзиву (пояснень). Оскільки жодних клопотань про продовження процесуального строку ці пояснення не містили Верховний Суд залишає ці пояснення без розгляду відповідно до вимог ЦПК України (1618-15) .

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

52. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

53. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (1618-15) (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).

54. Глава 5 ЦПК України (1618-15) присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76- 80 ЦПК України.

55. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

56. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

57. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

58. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (частина друга статті 432 ЦПК України).

59. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (частина перша статті 477 ЦПК України).

60. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частини друга та третя статті 451 ЦПК України).

61. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в актуальній редакції далі - ЦК України (435-15) ) справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства

62. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону про виконавче провадження).

63. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону про виконавче провадження підлягають примусовому виконанню судові рішення на підставі виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

64. Частина четверта статті 4 Закону про виконавче провадження передбачає, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема якщо: виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень (пункт 7); виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем (пункт 9).

65. Згідно з частиною 1 статті 5 Закону про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом про виконавців.

66. Приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання: 1) якщо на момент подачі стягувачем заяви про примусове виконання рішення кількість виконавчих документів за рішеннями про стягнення періодичних платежів, заробітної плати, заборгованості фізичних осіб з оплати житлово-комунальних послуг, поновлення на роботі перевищує 20 відсотків загальної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні у приватного виконавця; 2) в інших випадках, передбачених законом (абзаци перший, другий та третій частини третьої статті 5 Закону про виконавче провадження).

67. Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України (частини перша та друга статті 24 Закону про виконавче провадження).

68. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закону про виконавче провадження виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого листа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

69. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову (частина перша статті 48 Закону про виконавче провадження).

70. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця (згідно із частиною шостою статті 48 Закону про виконавче провадження).

71. Звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику (частини перша та друга статті 50 Закону про виконавче провадження).

72. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону про іпотеку (відповідно до частини сьомої статті 51 Закону про виконавче провадження).

73. Стаття 56 Закону про виконавче провадження регулює питання арешту і вилучення майна (коштів) боржника. Зокрема, частина друга цієї статті передбачає, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі (частина третя).

74. Реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 Закону про виконавче провадження) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною (згідно із частиною першою статті 61 Закону про виконавче провадження). Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України (частина друга статті 61 Закону про виконавче провадження).

75. За вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частини перша, третя та четверта статті 31 Закону про виконавців).

76. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (абзац перший частини сьомої статті 31 Закону про виконавців).

77. Відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 39 Закону про іпотеку (у редакції, яка діяла на момент ухвалення заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року у справі № 369/8077/13-ц) У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону про іпотеку.

78. Згідно із частинами першою та четвертою статті 38 Закону про іпотеку якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

79. Пунктом 19 Порядку виплати винагород виконавцям визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом про виконавче провадження, одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

80. Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24, 25, 27, 32) щодо критерію подібності правовідносин, зокрема в контексті частини другої статті 389 ЦПК України, термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин (суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів). Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

81. Верховний Суд звертає увагу, що попри інший характер вимог у скаргах та обставини у справах № 2-117/2010, № 757/9754/13-ц та № 2121/2-1434/11, на відповідні постанови Верховного Суду у яких посилається ОСОБА_2, більш суттєвою підставою необґрунтованості посилання на них у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України є те, що зазначений висновок не може бути застосований до справи, що розглядається, відповідно до конкретних її обставин. Попри те, що результат розгляду скарги ОСОБА_1 у цій справі може впливати на результати реалізації відповідного майна у ВП № НОМЕР_3, заявлена скарга не стосується питання реалізації цього майна у ВП № НОМЕР_3, вона стосується наявності правових підстав для примусового виконання виконавцем заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року у справі № 369/8077/13-ц за виконавчим листом від 16 травня 2017 року, які визначають законність чи незаконність дій виконавця по відкриттю ВП № НОМЕР_3, накладенню арешту на майно ОСОБА_1 та відповідних похідних від цього постанов виконавця. Тому Верховний Суд не може прийняти до уваги цей аргумент, яким ОСОБА_2 обґрунтовує підставу для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду та залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду.

82. Посилання ОСОБА_2 на правовий висновок Верховного Суду, викладений у Постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року, саме по собі не є аргументом щодо залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду, оскільки цей висновок стосується вирішення питання обґрунтованості його скарги, зокрема у тій її частині, яку апеляційний суд своїм оскаржуваним судовим рішенням задовольнив. Тому Верховний Суд не вбачає у цьому правовому висновку підстав для залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду. Але разом з тим відповідно до вимог ЦПК України (1618-15) , враховуючи посилання на нього у касаційній скарзі у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд не може залишити без розгляду це питання з точки зору оцінки чи підпадає під дію пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України оскаржуване судове рішення у цьому випадку.

83. У справі № 369/8077/13-ц Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги АТ "КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року (щодо скасування заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року у частині задоволення позовних вимог ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 ), у своїй постанові від 09 листопада 2022 року дійсно дійшов правового висновку, на який вказує ОСОБА_2 .

84. У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року Верховний Суд виснував, що хоч спосіб звернення стягнення на відповідний предмет іпотеки, закріплений у заочному рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року, прямо і не узгоджується із положеннями статей 38 та 39 Закону про іпотеку (у редакції, яка діяла на час прийняття апеляційним судом оскаржуваного рішення), але треба зважати на те, що частиною першою статті 39 Закону про іпотеку у редакції, яка діяла на час подання позову і винесення судом першої інстанції рішення у цій справі, було передбачено, що у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону (продаж предмета іпотеки третій особі). Реалізація спірного предмета іпотеки була здійснена з електронних торгів, що передбачено статтею 41 Закону про іпотеку, а кошти, отримані від його реалізації, були направлені на погашення заборгованості ОСОБА_1 за відповідним кредитним договором. При цьому відповідач рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2015 року у справі № 369/4547/15-ц виселений з будинку боржника, і у цьому будинку проживає добросовісний набувач майна з електронних торгів.

85. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, у тому числі при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

86. Отже, Верховний Суд, скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року та залишаючи у силі відповідну частину зазначеного заочного рішення, дійшов висновку, що безпідставним є висновок, що це заочне рішення закріплює неналежний спосіб звернення стягнення, реалізація якого відбулась шляхом продажу на прилюдних торгах, що є фактичним виконанням цього судового рішення, яке призводить до фактичного задоволення вимог кредитора.

87. У справі, що розглядається, Верховний Суд вже розглядав касаційні скарги приватного виконавця Корольова М. А. та АТ "КБ "ПРИВАТБАНК" на оскаржувану постанову апеляційного суду та дійшов висновку про відмову у їх задоволенні. Але при цьому Верховний Суд у межах справи, що розглядається, в силу характеру самої справи як такої, що стосується порядку судового контролю за виконанням судових рішень, не міг здійснювати сутнісну оцінку відповідного заочного рішення з точки зору способів його виконання задля досягнення мети цього судового рішення, на відміну від таких процесуальних можливостей у справі № 369/8077/13-ц, правовий висновок у якій Верховний Суд зробив після прийняття постанови від 21 квітня 2022 року у справі, що розглядається.

88. У справі № 369/8077/13-ц Верховний Суд, розглядаючи по суті питання того, чи спосіб виконання судового рішення, який був реалізований примусово, відповідає вимогам закону, оцінивши існуючі правові норми, дійшов висновку -відповідає. Отже, він не просто вирішив справу по суті, а надав оцінку застосуванню норм права у конкретній ситуації -сформулював правовий висновок в межах конкретних правовідносин, яких безпосередньо стосується і справа, що розглядається.

89. Приймаючи постанову від 21 квітня 2022 року у справі, що розглядається, Верховний Суд не вивчав по суті вищезазначене питання відповідно до характеру вимог скаржника у цій справі, а дійшов висновку на підставі досліджених судами попередніх інстанцій обставин, що формально дії виконавця не відповідають формулюванню резолютивної частини зазначеного заочного рішення, яке він виконує.

90. У зв`язку з зазначеним, керуючись пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, частинами першою та другою статті 2 ЦПК України, переглядаючи цю справу у касаційному порядку, суд доходить висновку, що має врахувати свій правовий висновок, викладений у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 369/8077/13-ц, що не вимагає відступу від інших правових висновків Верховного Суду, оскільки у постанові від 21 квітня 2022 року у справі, що розглядається, такий висновок не робився.

91. Суд не може обмежити особу у поданні нею позовів з різних підстав, якщо вони формально відповідають вимогам ЦПК України (1618-15) , але при цьому суд має право оцінювати характер дій такої особи з точки зору суті, кінцевої мети цих позовів, їх кількості, зокрема розумності ініціювання множинності відповідних позовів. Тому Верховний Суд бере до уваги характер позовних вимог, які ОСОБА_1 заявляв у цій справі, у справах № 369/8077/13-ц (у тому числі і висновок про недобросовісне використання ОСОБА_1 своїх прав), № 369/4557/15-ц, № 369/14786/20, № 369/12277/20, які згадані у касаційній скарзі ОСОБА_2 .

92. Верховний Суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку оскаржуваного судового рішення апеляційного суду у частині закритого провадження, оскільки касаційна скарга стосується підстав залишення скарги без розгляду та поза аргументами на користь такої вимоги не містить аргументи на спростування відповідного рішення апеляційного суду по суті, а його оскаржуване судове рішення у відповідній частині не містить ознак необхідності виходу Верховного Суду за межі аргументів касаційної скарги.

93. Теж саме стосується й скарги ОСОБА_1 у частині вимог про зобов`язання приватного виконавця Корольова М. А. зняти арешт з рухомого та нерухомого майна, банківських рахунків ОСОБА_1, що був накладений у ВП № НОМЕР_3.

94. Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 (законність і обґрунтованість судового рішення) ЦПК України (1618-15) у частині задоволення вимог скарги ОСОБА_1 та підлягає скасуванню у цій частині із залишенням у цій частині без змін ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 серпня 2021 року.

95. Щодо іншої частини оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, то Верховному Суду не доведені належні аргументи, які б вимагали від Верховного Суду скасування цього судового рішення у цій іншій частині.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

96. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункт 4 частини першої статті 409 ЦПК України).

97. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (згідно із статтею 413 ЦПК України).

98. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність частково задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 - скасувати оскаржувану постанову у частині задоволених вимог скарги ОСОБА_1 та залишити у цій частині без змін оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, в іншій частині оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.