352/1118/22 Про розподіл судових витрат - 17.01.2024 Прийняття

У липні 2022 року Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Тисменицягаз" (далі - АТ "ОГС "Тисменицягаз") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило стягнути з нього на свою користь заборгованість за послугу з розподілу природного газу в розмірі 8 649,47 грн.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 не виконав взяті на себе зобов`язання зі сплати послуг із розподілу природного газу, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2022 року позов АТ "ОГС "Тисменицягаз" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "ОГС "Тисменицягаз" заборгованість за послугу з розподілу природного газу в сумі 8 649,47 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 не виконав взяті на себе зобов`язання зі сплати послуг з розподілу природного газу, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій також просив звільнити його від сплати судового збору, посилаючись на те, що він є багатодітним батьком. Крім того, зазначав, що його сім`я має статус малозабезпеченої та отримує соціальні виплати від держави.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу залишено без руху з наданням строку, а саме десяти днів з дня вручення копії ухвали, для усунення недоліків апеляційної скарги - надання доказів на підтвердження сплати судового збору.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що статус члена малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї може бути підставою для звільнення від сплати судового збору тільки у випадку, якщо особа є позивачем у справі. У цій справі ОСОБА_1 має процесуальний статус відповідача, а тому він не є суб`єктом, на якого поширюється дія підпункту "г" пункту 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2022 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявником не усунуто недоліки поданої ним апеляційної скарги, а саме не надано доказів на підтвердження сплати судового збору, про що було зазначено в ухвалі Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2022 року.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів

30 січня 2023 року ОСОБА_1, засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2022 року у вказаній справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, він надав докази на підтвердження статусу багатодітної та малозабезпеченої сім`ї, у зв`язку з чим просив звільнити його від сплати судового збору.

Водночас, постановляючи ухвалу про відмову у звільненні заявника від сплати судового збору та повернення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, чим позбавив його доступу до правосуддя.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У червні 2023 року АТ "ОГС "Тисменицягаз" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою відкриття касаційного провадження є частина друга статті 389 ЦПК України.

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2022 року позов АТ "ОГС "Тисменицягаз" задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ "ОГС "Тисменицягаз" заборгованість за послугу з розподілу природного газу в сумі 8 649,47 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з указаним рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій також просив звільнити його від сплати судового збору на підставі підпункту "г" пункту 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", посилаючись на те, що він є багатодітним батьком, його сім`я має статус малозабезпеченої та отримує соціальні виплати від держави.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу залишено без руху з наданням строку - десять днів з дня вручення копії ухвали, для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме надання доказів на підтвердження сплати судового збору. Роз`яснено, що у випадку невиконання вимог ухвали апеляційна скарга буде визнано неподаною та повернута заявнику.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення його від сплати судового збору та залишаючи подану ним апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції виходив із того, що статус члена малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї може бути підставою для звільнення від сплати судового збору тільки у випадку, якщо особа є позивачем у справі. У цій справі ОСОБА_1 має процесуальний статус відповідача, а тому він не є суб`єктом, на якого поширюється дія підпункту "г" пункту 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Копія ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2022 року отримана заявником 29 листопада 2022 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Станом на 23 грудня 2022 року заявник не виконав вимоги ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2022 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право має бути забезпечене справедливими судовими процедурами.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України (254к/96-ВР) основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (наприклад, § 22 рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

За частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 ЦПК України, застосовуються положення статті 185 ЦПК України, відповідно до якої суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху із зазначенням недоліків позовної заяви, способу і строку їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Частина третя статті 185 ЦПК України визначає, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення його від плати судового збору та залишаючи подану ним апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції виходив із того, що статус члена малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї може бути підставою для звільнення від сплати судового збору тільки у випадку, якщо особа є позивачем у справі. У цій справі ОСОБА_1 має процесуальний статус відповідача, а тому він не є суб`єктом, на якого поширюється дія підпункту "г" пункту 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Колегія суддів Верховного Суду з такими висновками суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке.

Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено:

"1. Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

2. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті".

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з пунктами 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Стаття 6 Конвенції, зокрема, передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (див., зокрема, пункт 25 рішення ЄСПЛ від 17 січня 1970 у справі "Delcourt v. Belgium", заява № 2689/65).

Отже, оскільки в державі Україні діють апеляційні та касаційні суди, передбачені статтею 6 Конвенції гарантії поширюються також на апеляційний та касаційний перегляд справ.

У пунктах 59-61 рішення від 19 червня 2001 року у справі "Kreuz v. Poland" (заява № 28249/95) ЄСПЛ зазначив, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.

Більше того, ЄСПЛ вважає, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.

Відповідно ЄСПЛ постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

Однак ЄСПЛ наголошує, що сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин цієї справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи мала "розгляд судом".

Враховуючи ці чинники, далі суд має визначити, чи становила вимога сплати збору, зокрема за обставин цієї конкретної справи, обмеження, яке завдало шкоди самій суті права заявника на доступ до суду.

Отже, судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд, однак при цьому такий збір повинен встановлюватись з урахуванням спроможності заявника його сплатити та стадії, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України "Про судовий збір" платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Отже, за загальним правилом судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг сплачується будь-якою особою, яка подає відповідну скаргу. Тобто особи, які подають апеляційну та касаційну скарги (як позивачі, так і відповідачі), мають рівні обов`язки щодо сплати судового збору за подання таких скарг.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1, заявляючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, посилався на те, що його сім`я знаходиться у важкому матеріальному стані, а тому сплата судового збору за подання апеляційної скарги є для нього, як батька багатодітної та малозабезпеченої сім`ї, надмірним тягарем. На підтвердження цих обставин до апеляційної скарги ним було додано докази, а саме: довідку Управління соціального захисту населення від 26 січня 2021 року про малозабезпеченість сім`ї ОСОБА_3 та посвідчення багатодітної сім`ї.

Івано-Франківський апеляційний суд не надав оцінки наведеним вище доказам, натомість відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору з тієї підстави, що положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" поширюються виключно на позивачів - фізичних осіб. Як наслідок, оскільки ОСОБА_1 не надав суду доказів сплати судового збору протягом установленого ухвалою суду апеляційної інстанції від 18 листопада 2022 року десятиденного строку для усунення недоліків апеляційної скарги, Івано-Франківський апеляційний суд не прийняв до розгляду та повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Верховний Суд наголошує, що відмова ОСОБА_1 у звільненні від сплати судового збору за подання апеляційної скарги виключно з тієї підстави, що він є відповідачем у цій справі, без дослідження доказів, наданих ним на підтвердження неможливості сплати судового збору, завдає шкоди самій суті права ОСОБА_1 на доступ до суду і така відмова фактично позбавила його права на справедливий суд.

При цьому немає жодного розумного пояснення, чому фізична особа - відповідач, оскаржуючи судові рішення в апеляційному або касаційному порядку, не може бути звільнена від сплати судового збору за умови, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу відповідача - фізичної особи за попередній календарний рік, у той час як позивач за таких самих умов може бути звільнений від сплати судового збору як при поданні позовної заяви, так і при подальшому оскарженні судових рішень в апеляційному та касаційному порядку.

За наведених вище обставин відповідач, з огляду на свій майновий стан, буде поставлений у завідомо нерівне відносно позивача становище. Відповідач фактично буде позбавлений права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Разом із тим, як Конституція України (254к/96-ВР) , так і ЦПК України (1618-15) закріплюють принцип рівності сторін, зокрема і в контексті необхідності врахування майнового становища як позивача, так і відповідача.

Незастосування до фізичної особи положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" з тих підстав, що така особа є відповідачем, може порушити право особи на справедливий суд (стаття 6 Конвенції). Зазначене також не відповідає ряду конституційних засад та основних засад цивільного процесу: принципам рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункти 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України); рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках (статті 6, 17 ЦПК України).

Отже, положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

Відмова у звільненні від сплати судового зборуз тих підстав, що така особа є відповідачем, без дослідження судом доказів, якими відповідач обґрунтовує наявність підстав для застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", завдає шкоди самій суті права відповідача на доступ до суду.

Подібні за змістом висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 906/308/20 (провадження № 12-58гс23).

У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що доводи заявника знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки порушення неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.