756/6820/20 Про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, яка була предметом іпотеки на підставі договору іпотеки - 17.01.2024 Прийняття

Позивач вважав, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ "Укрсоцбанк" підлягає скасуванню з огляду на те, що приватним нотаріусом порушено порядок вчинення реєстраційної дії, оскільки не перевірено наявність та отримання боржником письмової вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору та/або повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому боржник не отримував таких повідомлень та попереджень про звернення стягнення на предмет іпотеки. Банком не було дотримано умов договору іпотеки щодо можливого укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленого Законом України "Про іпотеку" (898-15) ; ні банком, ні приватним нотаріусом не було дотримано вимог законодавства України про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнень, просив:

визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 51324596 від 25 лютого 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:2040018580000 на нерухоме майно - квартиру номер АДРЕСА_1, номер запису про право власності: 35664854 за Акціонерним товариством "Альфа-Банк", прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А.;

припинити право власності АТ "Альфа-Банку" на спірну квартиру номер АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2023 року Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51324596 від 25 лютого 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2040018580000 на нерухоме майно - квартиру номер АДРЕСА_1, номер запису про право власності: 35664854 за АТ "Альфа-Банк", прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А.

Припинено право власності АТ "Альфа-Банк", правонаступником якого є АТ "Сенс Банк", на квартиру номер АДРЕСА_1, номер запису про право власності: 35664854 за Акціонерним товариством "Альфа - Банк".

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка С. А. відмовлено.

Стягнуто з АТ "Сенс Банк" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 13 485,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

як убачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_2 ;

відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції чинній на час укладення іпотечного договору № 014-52-ЗП від 23 лютого 2007 року іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки;

відповідно до положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Пунктом 4 цього Закону передбачено, що протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм;

підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на таке відчуження. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).

оскільки судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є предметом іпотеки, якою забезпечено виконання кредитних зобов`язань в іноземній валюті, є зареєстрованим місцем проживання позивача, та, як встановлено судом, використовується позивачем як єдине місце постійного проживання, загальна площа вказаної квартири не перевищує 140 кв.м., а отже не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) протягом дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , у тому числі шляхом реєстрації права власності АТ "Альфа-Банк" як забезпечення виконання позивачем умов укладеного кредитного договору №014-52-КП від 23 лютого 2007 року, ураховуючи, що кредит надано кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті. Доказів на спростування вказаних обставин матеріали справи не містять;

таким чином, у приватного нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ "Альфа-Банк", у зв`язку з чим дії з державної реєстрації права власності на спірну квартиру вчинені всупереч вимог чинного законодавства, що є підставою для скасування рішення про проведену державну реєстрацію прав. Враховуючи характер спірних правовідносин, зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про неправомірність проведених реєстраційних дій, суд вважає за можливе застосувати ефективний спосіб захисту, та припинити право власності АТ "Альфа-Банк", правонаступником якого є АТ "Сенс Банк", на квартиру номер АДРЕСА_1, номер запису про право власності: 35664854;

щодо позовних вимог до приватного нотаріуса, то сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 зробила висновок, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Таким чином, позовні вимоги до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка С. А. задоволенню не підлягають, оскільки він є неналежним відповідачем за позовом. Інших наявні в матеріалах справи докази висновків суду не спростовують.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 рокуапеляційну скаргу АТ "Сенс Банк" залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

позивач згідно з паспортними даними зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 08 грудня 1995 року (т. 1 а. с.12). До апеляційної скарги стороною відповідача долучено копію довідки № 37195/125/51 виданої Оболонським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві 19 липня 2021 року про те, що проведеною перевіркою було встановлено, що протягом 2 років гр. ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 не проживає й місце знаходження його невідомо (т. 2 а. с.105). Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , втрата чинності цього Закону відбулась 21 квітня 2021 року. Підпунктом 1 пункту 1 цього Закону було передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а викладено правовий висновок про те, що обмеження, встановлені Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору;

водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору. З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18, від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а. Висновки про те, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку містяться і в постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 201/7014/18, від 30 вересня 2021 року у справі № 127/15802/15-ц, від 02 травня 2022 року у справі №754/716/19;

в силу частини 1-3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

з наведених обставин справи вбачається, що правовідносини між позивачем та відповідачем АТ "Сенс Банк" виникли на підставі кредитного договору та договору іпотеки, укладених 23 лютого 2007 року. Оскаржувана реєстраційна дія щодо переходу права власності від позивача до іпотекодержателя була вчинена приватним нотаріусом 25 лютого 2020 року, тобто під час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) . Предметом договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання умов кредитного договору, є спірна квартира, площа якої становить 65,30 кв. м, тобто не перевищує 140 кв. м. Передана позивачем в іпотеку квартира є зареєстрованим його місцем проживання, тобто використовується ним як місце постійного проживання. Даних про наявність у позивача іншого житла матеріали справи не містять;

доводи апеляційної скарги відповідача про належність позивачу на праві власності іншого нерухомого майна не знайшли свого підтвердження, так як за актуальною інформацією Реєстру речових прав право власності на вказане відповідачем нерухоме майно з 2016 року зареєстровано за іншою особою;

посилання відповідача на встановлені органами поліції обставини відсутності позивача за зареєстрованим місцем проживання не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на те, що відповідні докази не були подані відповідачем до суду першої інстанції без наявності поважних причин. До того ж оцінюючи у сукупності всі наявні дані, а саме наявність зареєстрованого місця проживання позивача у квартирі, що є предметом іпотеки та відсутність даних про наявність у нього у власності чи на праві користування іншого житла, такі дані не можуть бути прийняті до уваги суду. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважала, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для скасування оспорюваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень суб`єкта державної реєстрації з огляду на те, що на спірну квартиру, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, відповідно до положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не може бути здійснено примусове стягнення, в тому числі й шляхом реєстрації права власності за АТ "Альфа-Банк", яке змінило свою назву на АТ "Сенс Банк", як забезпечення виконання ним умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті;

слід також погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги пред`явлені до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка С. А. задоволенню не підлягають, оскільки він є неналежним відповідачем за позовом. Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 та інших, яка широко застосовується в судовій практиці і є усталеною.

відповідачем в ході розгляду справи та при зверненні з апеляційною скаргою, всупереч наведеним нормам процесуального законодавства, не було надано належних і допустимих доказів на спростування наявності порушеного права позивача, а також доказів на спростування заявлених позовних вимог.

Аргументи учасників справи

13 грудня 2023 року АТ "Сенс Банк" засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Півтораком Т. О., рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року (повне судове рішення складено 22 листопада 2023 року), в якій просило:

оскаржені судові рішення скасувати;

ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що: Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих умов, а саме: споживчий кредит отриманий громадянином України в іноземній валюті; житло використовується як постійне місце проживання; відсутнє інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого майна для квартири не перевищує 140 кв. м, та для житлового будинку - 250 кв. м. І лише за наявності всіх цих умов може бути застосовано мораторій, проте за відсутності хоча б однієї умови його застосування неможливе. В той же час Позивач не надає доказів того, що наявне іпотечне майно є єдиним його житловим приміщенням, оскільки Позивач лише зазначає, що має бути застосовано мораторій, проте доказів того, що умови зазначені в законі підтверджують це, не надав. Оскільки саме тягар доказування застосування мораторію до вказаних правовідносин покладається на Позивача та саме Позивач зазначає таку підставу позову відповідно і має довести належним доказами відсутність у власності іншого житлового приміщення;

висновки апеляційного суду про те, що доводи апеляційної скарги відповідача про належність позивачу на праві власності іншого нерухомого майна не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи. В матеріалах справи міститься Інформаційна довідка № 211568234 від 05 червня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у якій зазначено в розділі Відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 власником якого є ОСОБА_1 . Тобто, позивачем не надано доказів відсутності у нього чи у власності його дружини іншого житла, набутого за період шлюбу, на яке у Позивача в силу закону виникає право спільної сумісної власності;

реєстрація особи за певною адресою сама по собі не є підтвердженням її постійного місця проживання. Окрім витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач не надав більше жодного доказу про те, що у нього або членів його сім`ї немає іншого житлового майна в тому числі належного йому на праві спільної сумісної власності (довідок з ОБТІ, органу місцевого самоврядкування, даних з державних реєстрів по членах родини, тощо). Більше того, позивач з моменту отримання вимоги кредитора і по дату реєстрації права власності за іпотекоджержателем нерухомого майна не звертавсь до кредитора із запереченнями щодо такої державної реєстрації, не склав за участі органу місцевого самоврядування або ж з житлово-експлуатаційної організації акту обтяження житлових умов з якого б вбачалось що він справді використовує іпотечне майно як місце свого постійного проживання (що не є співзначним з поняттям реєстрації місця проживання);

АТ "Сенс Банк" до суду апеляційної інстанції надавалася Довідка № 37195/125/51/ від 19 липня 2021 року видана Оболонським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві. У Довідці зазначено, що Оболонським УП ГУ НП у м. Києві було проведено перевірку з приводу встановлення місця знаходження боржника ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Проведеною перевіркою встановлено, що на протязі 2 років громадянин ОСОБА_1, в кв. АДРЕСА_1 не проживає й місцезнаходження його невідомо;

стосовно поважності причин неподання цієї Довідки до суду першої інстанції, то було зазначено, що уповноваженому представнику АТ "Сенс Банк" Півтораку Т. О. у справі № 756/6820/20 про цю Довідку стало відомо тільки після ухвалення вже оскаржуваного Рішення. Хоч цю Довідку було видано ще 19 липня 2021 року, проте її не було надано до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від представника Банку ОСОБА_3, оскільки він взагалі не знав про її існування на той момент. Проте, Суд апеляційної інстанції вказав: "посилання відповідача на встановлені органами поліції обставини відсутності позивача за зареєстрованим місцем проживання не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на те, що відповідні докази не були подані відповідачем до суду першої інстанції без наявності поважних причин". Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги, частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Слід зазначити, про виключне значення цього доказу для правильного вирішення справи. Оскільки вказаною Довідкою підтверджується наявність тієї обставини, що спірна квартира АДРЕСА_1 не є місцем постійного проживання позичальника/іпотекодавця ОСОБА_1 . А отже, позивач не довів належними та допустимими доказами розповсюдження дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) на спірні правовідносини.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених вимог ОСОБА_1 до банку про скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності банку та стягнення судових витрат. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

12 січня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 грудня 2023 рокузазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12; від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17; від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17; від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17; від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17; від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц; від 28 липня 2021 року у справі № 750/2254/19; від 06 жовтня 2021 року у справі № 756/5536/19, та постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 23 лютого 2007 року між АТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №014-52-КП, за умовами банк надав позивачу кредитні кошти в розмірі 105 000 дол. США на поточні потреби, на умовах повернення щомісячними платежами до 22 лютого 2017 року, зі сплатою 12,85% річних

23 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та АІКБ "Укрсоцбанк" укладений іпотечний договір №014-52-ЗП, згідно з яким для забезпечення виконання кредитного договору №014-52-КП від 23 лютого 2007 року, ОСОБА_1 передав в іпотеку банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 65,30 кв. м, житловою площею 36,40 кв. м.

В іпотечному договорі від 23 лютого 2007 року:

сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки у порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку"; продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в т.ч. на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України "Про іпотеку" (пункти 4.1-4.8 договору).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року в справі № 756/13390/17 позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором у сумі 63 427,54 дол. США та судовий збір у сумі 25 186,60 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року в справі № 756/13390/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 вересня 2019 року скасовано, в задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ "Укрсоцбанк" було припинено 17 вересня 2019 року, його правонаступником визначено АТ "Альфа-Банк", який з 01 грудня 2022 року внаслідок зміни назви є АТ "Сенс Банк".

Згідно наданої копії нотаріальної справи № 51324596 від 25 лютого 2020 року представником АТ "Альфа-Банк" 18 лютого 2020 року подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, до якої додано довіреність представника, копію його паспорта, договір іпотеки № 014-52-ЗП від 23 лютого 2007 року, договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 014-52-КП від 23 лютого 2007 року, висновок про вартість майна, а також листа-повідомлення від 23 серпня 2019 року іпотекодавцю про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та конверт на підтвердження невручення вказаного листа іпотекодавцю з поміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення".

Представником відповідача АТ "Альфа -Банк" також були подані копії листа-повідомлення від 23 серпня 2019 року, який направлявся позивачу, як іпотекодавцю, та містив вимогу про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, дані про його направлення та направлення інших листів, причини їх не вручення.

Згідно інформаційної довідки № 203491957 від 10 березня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 18 лютого 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 51324596 від 25 лютого 2020 року, номер запису про право власності 35664854, згідно якого перереєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, на АТ "Альфа-Банк" (т.1 а.с.29-30).

Відповідно до інформаційної довідки №211568234 від 05 червня 2020 року вбачається, що за даними Реєстру прав власності на нерухоме майно за позивачем 01 вересня 2010 року зареєстровано право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 . Однак, у розділі "Актуальна інформація про право власності" власником вказаного домоволодіння значиться ОСОБА_4 право власності якого зареєстровано 26 лютого 2016 року на підставі договору іпотеки (т. 1, а. с. 31-33). Такі ж дані мають місце і в Інформаційній довідці № 312293367 від 13 жовтня 2022 року (т. 2, а. с.6-10).

Позивач згідно з паспортними даними зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 08 грудня 1995 року (т. 1, а. с.12).

До апеляційної скарги стороною відповідача долучено копію довідки №37195/125/51 виданої Оболонським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві 19 липня 2021 року про те, що проведеною перевіркою було встановлено, що протягом 2 років гр. ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 не проживає й місце знаходження його невідомо (т. 2, а. с.105).

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України "Про іпотеку").

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина четверта статті 37 Закону України "Про іпотеку").

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

"102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

104. Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

111. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ "Мегабанк", заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що:

"124. Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

125. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

126. Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом)".

Стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21)).

Функціональним призначенням процедурних норм є "обслуговування" приватно-правових норм. З урахуванням того, що процедурні норми виконують тільки функцію "обслуговування" приватно-правових норм, то у разі якщо існує суперечність, то вона має вирішуватися на користь приватно-правової норми (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року в справі № 520/10604/18 (провадження № 61-7532св21)).

Протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку (підпункт 1 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) вказано, що:

"07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII (1304-18) , підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 4 Закону № 1304-VII (1304-18) передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Отже, Закон № 898-IV (898-15) прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII (1304-18) ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що квартира за адресою: АДРЕСА_1, яка має загальну площу 47,40 кв. м та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII (1304-18) , у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ "КБ "Приватбанк" як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ "КБ "Приватбанк".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20) зазначено, що:

"відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Отже, Закон № 898-IV (898-15) прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII (1304-18) ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира площею 37,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII (1304-18) , у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ "КБ "Приватбанк" як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 23 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті. Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ "КБ "Приватбанк". Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII (1304-18) міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Підстави для відступу від цього висновку відсутні".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21) зазначено, що:

"реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем у позасудовому порядку є примусовим зверненням стягнення на майно в розумінні Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Позивач стверджувала, що у неї відсутнє інше житло, належне їй на праві власності, крім квартири АДРЕСА_1 . Відповідач АТ "Альфа-Банк не довів те, що ОСОБА_1 має у власності інше житло та/або не проживає у спірній квартирі. Саме на банк як особу, що заперечує проти вказаних обставин покладено обов`язок щодо доведення вказаних обставин.

Установивши, що предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позивача, не може бути примусово стягнуто на підставі норм Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , у тому числі і шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про недотримання вимог закону при реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Таке порушення є самостійною і достатньою підставою для скасування оспорюваного рішення державного реєстратора.

Тобто, стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає.

У справі, що переглядається: вимога про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права є належним способом захисту прав позивача у цій справі; суди зробили правильний висновок, що вимога про визнання незаконним та скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно задоволенню не підлягає; водночас суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, помилково вказав у резолютивній частині рішення про припинення права власності АТ "Альфа-Банк" на нерухоме майно (предмет іпотеки) - квартиру АДРЕСА_1, оскільки задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 756/5536/19 (провадження № 61-9103 св 21) вказано, що:

"судами попередніх інстанцій застосовано до спірних правовідносин Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) . 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) . Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку").Отже, Закон України "Про іпотеку" (898-15) прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Разом із тим, поза увагою залишилися й доводи банку, які впливають на правильне застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , зокрема, щодо наявності у позивача іншого житла й відчуження нею інших об`єктів нерухомого майна в період дії іпотеки. Висновки апеляційного суду про те, що предмет іпотеки є єдиним нерухомим майном та використовується як місце постійного проживання позичальника, що підтверджується, зокрема, копією паспорта позивача, не є беззаперечним доказом правильності застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при задоволенні позовної вимоги про скасування рішення нотаріуса як державного реєстратора суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 є предметом іпотеки, якою забезпечено виконання кредитних зобов`язань в іноземній валюті, використовується позивачем як єдине місце постійного проживання, загальна площа вказаної квартири не перевищує 140 кв. м, а отже не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) протягом дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , ураховуючи, що кредит надано кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті. Доказів на спростування вказаних обставин матеріали справи не містять. За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення цієї позовної вимоги. Тому судові рішення в цій частині належить залишити без змін;

при задоволенні позовної вимоги при припинення право власності банку на квартиру суди не звернули увагу, що: стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає; правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Оскільки задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем, то суди зробили неправильний висновок про задоволення вимоги про припинення права власності. Тому судові рішення в цій частині належить скасувати, та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні вимоги про припинення права власності банку.

Касаційний суд відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що позивач не надав доказів не надає доказів того, що наявне іпотечне майно є єдиним його житловим приміщенням, оскільки саме на банк як особу, що заперечує проти вказаних обставин покладено обов`язок щодо доведення таких обставин (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21)).

Касаційний суд відхиляє аргумент касаційної скарги банку про те, що в Інформаційній довідці № 211568234 від 05 червня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначено в розділі Відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 і власником вказано ОСОБА_1 .. Суди проаналізували вказану довідку і зробили обґрунтований висновок, що за актуальною інформацією Реєстру речових прав право власності на вказане відповідачем нерухоме майно з 2016 року зареєстровано за іншою особою. Такий же висновок слідує і з Інформаційної довідки № 211568234 від 05 червня 2020 року (том. 1, а .с 31 - 33), оскільки вона містить історію щодо об`єкта нерухомості ( АДРЕСА_3 ) з 2010 року.

Касаційний суд відхиляє аргумент касаційної скарги банку про те, що реєстрація особи за певною адресою сама по собі не є підтвердженням її постійного місця проживання з таких мотивів. Дійсно, сама по собі реєстрація місця проживання не є підтвердженням постійного місця проживання фізичної особи, втім суди при розгляді справи оцінили надані сторонами докази в сукупності та зробили обґрунтований висновок про те, що спірна квартира є постійним місцем проживання позивача.

Касаційний суд відхиляє аргумент касаційної скарги банку про те, що АТ "Сенс Банк" до суду апеляційної інстанції надавалася Довідка № 37195/125/51/ від 19 липня 2021 року видана Оболонським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві з таких підстав.

В апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (пункт 6 частини другої статті 356 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судувід 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зазначено, що :

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Враховуючи те, що мотивувальна частина постанови апеляційного суду мотивів про прийняття додаткових доказів, наданих позивачем не містить, колегія суддів погоджується з аналогічними за змістом доводами касаційної скарги та констатує порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів".

У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) вказано, що:

"тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18). …представник ТОВ "ТБ "Азовмашпром" ні в запереченні на апеляційну скаргу, ні в судовому засіданні не обґрунтовувала поважність обставин неподання відповідних доказів до суду першої інстанції, внаслідок яких відповідач був позбавлений можливості їх надати з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Отже, апеляційний суд з порушенням зазначених норм процесуального права прийняв як докази копії договорів купівлі - продажу від 12 серпня 2009 року № 24-09/342 Мр, від 30 вересня 2009 року № 30-09/342 Мр та копії контрактів від 08 вересня 2009 року № А/09-26, від 19 серпня 2010 року № 36-10, які не були подані до суду першої інстанції. Мотиви апеляційного суду щодо підстав прийняття доказів на стадії апеляційного перегляду справи у оскарженій постанові не викладено, що може свідчити про відсутність виняткових випадків, внаслідок яких позивач був позбавлений можливості надати ці докази до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року в справі № 279/11692/15-ц (провадження № 61-1233св19) зазначено, що:

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідний доказ не був поданий банком до суду першої інстанції без наявності поважних причин. За таких обставин апеляційний суд не врахував вказаний доказ при розгляді апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині постановлені частково з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; судові рішення в частині задоволення позовної вимоги про припинення права власності скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про припинення права власності банку; судові рішення в частині задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора залишити без змін; змінити розподіл судових витрат.

За майнову позовної вимоги про припинення права власності, в задоволенні якої касаційним судом відмовлено, банком сплачено судовий збір в розмірі 17 025,00 грн за подання апеляційної скарги та 22 700,00 грн за подання касаційної скарги. За задоволену позовну вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відповідача на користь позивача належить покласти судовий збір в розмірі 3 396,80 грн. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України). Тому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 36 328,20 грн.