381/1260/22 Про стягнення грошових коштів за невиконання усної угоди щодо пошуку та купівлі автомобіля - 16.01.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Яценко Євген Олександрович, на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2023 року у складі судді Осаулової Н. А.,постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Нежури В. А., Поліщук Н. В., та додаткову постанову цього ж суду від 21 вересня 2023 року,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за невиконання зобов`язання.

Позовну заяву мотивовано тим, що у листопаді 2021 року позивач уклав із відповідачем усну угоду, за умовами якої останній зобов`язується до 31 грудня 2021 року знайти для позивача автомобіль марки "Mercedes" А-класу, 2020-2021 років випуску, з пробігом до 20 000 км, за ціною до 30 000,00 євро, за що позивач заплатить відповідачу 1 000 євро.

Відповідач зобов`язався купити автомобіль за свої кошти з частковим авансом позивача, доставити в Україну, розмитнити, поставити на облік в Україні на ім`я позивача. В подальшому, 09 грудня 2021 року позивач передав ОСОБА_2 аванс у сумі 2 500 доларів США. Крім того, на ім`я відповідача оформлена нотаріально посвідчена довіреність.

Зазначав, що ОСОБА_2 не виконував свої зобов`язання і сторони перенесли строк виконання зобов`язання на 09 лютого 2022 року.

01 лютого 2022 року відповідач отримав від позивача ще 10 000,00 доларів США як аванс для сплати за автомобіль, на підтвердження чого написано розписку, але зобов`язання виконані так і не були, кошти не повернуті.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 419 238,51 грн, з яких: 12 500,00 доларів США, що складає

365 750 грн - основний борг; 3 036 грн - три проценти річних; 20 241,51 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання; 10 000 грн - моральна шкода.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 та користь ОСОБА_1 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 292 600 грн.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 та користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації понесених судових витрат на правову допомогу 10 000,00 грн.

Судові рішення мотивовано тим, що 01 лютого 2022 року відповідач отримав від позивача 10 000,00 доларів США як аванс для сплати за автомобіль, на підтвердження чого написано розписку, однак зобов`язання виконані не були, кошти не повернуті, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню зазначені вище кошти. Суди вважали, що доказів отримання

ОСОБА_2 коштів у сумі 2 500 доларів США вказана розписка не містить, а позначка нижче "09 лютого 2021 року + 2500" не є доказом отримання коштів.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат, пені, суди виходили із того, що строк зобов`язання сторонами встановлений не був, а тому не відбулося прострочення виконання цього зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції також вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн, понесені позивачем у суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

До Верховного Суду 23 жовтня 2023 року від імені ОСОБА_2 - адвокат Яценко Є. О., подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2023 року,постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Також, просив скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у стягненні судових витрат.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 07 липня 2023 року у справі № 340/2823/21.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ним не було допущено невиконання зобов`язання щодо придбання автомобіля для позивача, оскільки саме позивач відмовився від придбання автомобіля через повномасштабне вторгнення рф на територію України, отже неотримання позивачем транспортного засобу як результату виконання відповідачем його обов`язків, знаходяться в прямій залежності від дій самого ОСОБА_1 . Зазначає, що він поніс значні витрати на виконання укладеної із позивачем угоди (пошук автомобіля, поїздка до Німеччини, тощо), а тому стягнення коштів у заявленому позивачем розмірі є помилковим. Зазначає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки вимога щодо стягнення з відповідача коштів при відсутності будь-яких підтверджень припинення угоди та наявності доказів виконання відповідачем вимог позивача, зокрема, щодо пошуку автомобіля, переговори з продавцем щодо укладення договору купівлі-продажу автомобіля та допомога в укладенні вказаного договору є безпідставною.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

22 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачу.

Встановлені судами фактичні обставини справи

27 січня 2022 року позивач видав на ім`я відповідача нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив ОСОБА_2 купити будь-яким дозволеним способом на його ім`я за ціну і на умовах на власний розсуд, у фізичної чи юридичної особи, будь-який транспортний засіб, будь-якої марки та моделі, перегнати (транспортувати) його на територію України, розмитнити, а також поставити його на облік у будь-кому територіальному сервісному центрі та у подальшому продати його за ціну та на умовах за власним розсудом, за умови сплати податку на підставі статті 173 ПК України, представляти інтереси у вказаних органах з усіх без винятку питань, пов`язаних з купівлею, розмитненням та перегоном, експлуатації та подальшого його транспортування, сертифікацією, здачею на зберігання, оформленням, державної реєстрації. Довіреність видана з правом передоручення третім особам стром на 1 рік до 27 січня 2023 року.

01 лютого 2022 року відповідач отримав від позивача 10 000 доларів США як аванс для сплати за автомобіль, який він зобов`язався придбати за кордоном, на підтвердження чого написано розписку (а. с. 7). Доказів придбання відповідачем автомобіля для позивача матеріали справи не містять.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно з положеннями частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що "саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту".

Статтею 1011 ЦК України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно зі статтею 1012 ЦК України договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Комітент може бути зобов`язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами.

Якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії виходячи із звичайних цін за такі послуги.

У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії.

Частиною першою статті 1014 ЦК України передбачено, що комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року у справі № 241/469/19 (провадження № 61-6947св20) зазначено, що "сутність договору комісії полягає в тому, що одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені останнього і за власний (комітента) рахунок. Отже, законом чітко визначено таку особливість договорів комісії, як зобов`язання комісіонера вчинити правочин за рахунок саме комітента".

Предметом договору комісії є надання посередницьких послуг в сфері торгового обороту, що передбачає вчинення одного або кількох правочинів, за винятком правочинів, які мають особистий характер. Тобто, предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, а саме послуга, яка ним надається, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера.

Відповідно до частини першої статті 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Установивши, що між сторонами фактично склалися правовідносини, які випливають з договору комісії з приводу придбання транспортного засобу за кордоном, які сторони реалізували у розписці від 01 лютого 2022 року, однак відповідач не виконав зобов`язання перед позивачем, не здійснив поставку автомобіля та не повернув грошові кошти, отримані в якості передоплати, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, отриманих в якості передоплати за поставку автомобіля у розмірі 10 000 доларів США, що еквівалентно 292 600 грн.

Зазначений висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, зробленими у постановах від 10 березня 2021 року в справі № 607/11746/17 (провадження

№ 61-18730св20), від 09 листопада 2022 року у справі № 754/7728/19 (провадження № 61-10032св21).

Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що ним не було допущено невиконання зобов`язання щодо придбання автомобіля для позивача є помилковими та спростовуються матеріалами справи, які не містять жодних доказів про виконання ним договірних відносини з приводу придбання транспортного засобу, які сторони реалізували у розписці від 01 лютого

Доводи касаційної скарги відповідача про те, що він поніс значні витрати на виконання укладеної із позивачем угоди (пошук автомобіля, поїздка до Німеччини, тощо), а тому стягнення коштів у заявленому позивачем розмірі є помилковим, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки зазначені кошти були надані відповідачу саме як частину оплати за автомобіль,

а не на послуги з купівлі автомобіля (а. с. 7).

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 07 липня 2023 року у справі № 340/2823/21 є помилковими.

Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі № 520/1185/16 предметом позову є визнання об`єкта незавершеного будівництва предметом іпотеки та встановлення способу виконання рішення суду.

У справі № 361/8331/18 предметом позову є стягнення суми авансового платежу, сплаченого позивачем за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки.

У справі № 910/10011/19 предметом позову є визнання протиправним та скасування розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації про реєстрацію статуту релігійної організації.

З викладеного слідує, що у зазначених справах, на які посилається заявник, порівняно зі справою, яка переглядається, є різні предмети та підстави позову та, відповідно, встановлено інші фактичні обставини, отже правовідносини не є подібними.

Щодо доводів касаційну скаргу про незаконність додаткової постанови Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року

Відповідно до пункту 3 частини першою статті 270 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої

статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції надано договір про надання правової допомоги від 01 вересня 2023 року, ордер на надання правничої (правової допомоги) від 04 вересня 2023 року, свідоцтво про право на заняття

ОСОБА_3 адвокатською діяльністю, посвідчення адвоката Швачки В. Ю. та акт наданих послуг від 07 вересня 2023 року із детальним описом таких послуг (вивчення матеріалів справи, ознайомлення з апеляційною скаргою; підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу), платіжна інструкція про перерахування коштів у розмірі 10 000 грн (а. с. 44-48, т. 2).

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність

ОСОБА_1 понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн та їх співмірність складності справи та виконаним адвокатом обсягу роботам, часу, виплаченого гонорару, у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції обґрунтовано стягнув з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу у заявленому останнім розмірі та відхилив заперечення відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач пропустив строк, встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, для подання заяви про ухвалення додаткової постанови, є помилковими.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи слідує, що до закінчення судових дебатів у справі сторона позивача у відзиві на апеляційну скаргу зробила заяву про понесення витрат на правову допомогу (а. с. 12, 13, т. 2), постанову судом апеляційної інстанції прийнято 07 вересня 2023 року, а заяву про ухвалення додаткової постанови із доданими доказами понесення таких витрат подано 12 вересня 2023 року (протягом п`яти днів з дня прийняття постанови судом апеляційної інстанції).

Отже, заяву про ухвалення додаткової постанови було подано з дотримання строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що відзив на апеляційну скаргу було подано позивачем з порушенням встановленого судом строку, а тому стягнення витрат на правову допомогу за подання цього відзиву є помилковим, не можуть бути підставою для скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Із матеріалів справи слідує, що ухвалою Київського апеляційного суду

від 20 червня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк, протягом якого може бути поданий відзив у письмовій формі на апеляційну скаргу - п`ять днів з дня отримання копії ухвали та апеляційної скарги.

За змістом частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Верховний Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів про вручення позивачу або його представнику копії ухвали про відкриття апеляційного провадження разом із апеляційною скаргою, які передбачені частиною шостою статті 272 ЦПК України, а тому відсутні підстави вважати, що представник позивача подав 06 вересня 2023 року відзив на апеляційну скаргу з пропуском строку, встановленого в ухвалі суду про відкриття апеляційного провадження

від 20 червня 2023 року.

При цьому направлення такої ухвали разом із апеляційною скаргою на електронну адресу позивача (а. с. 241, 243, т. 1) не вважається врученням такої ухвали у розумінні положення частини шостої статті 272 ЦПК України, а тому не береться колегією суддів до уваги.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу, в тому числі, за подання відзиву на апеляційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності