201/6612/15-ц Про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, припинення права власності на квартиру, витребування майна з чужого незаконного володіння - 11.01.2024 Прийняття

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробуд" до ОСОБА_1, треті особи: Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, ОСОБА_2, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, припинення права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння

та за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1, треті особи: Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, ОСОБА_2, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, скасування свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння,

за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Добробуд" (далі - ТОВ "Добробуд") у квітні 2015 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, в якому просило:

- визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1, що є наслідком припинення права власності на вказану квартиру;

- витребувати у ОСОБА_1 спірну квартиру.

На обґрунтування позовних вимог ТОВ "Добробуд" посилалося на те, що 16 лютого 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КУА "Фінансовий капітал" (далі - ТОВ "КУА "Фінансовий капітал") та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № Б-51 у кількості 19 126 облігацій з метою укладення договору про пайову участь у будівництві з ТОВ "Добробуд", який є емітентом цих паперів.

Також, 16 лютого 2009 року між ним та відповідачем було укладено договір про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомості, згідно з яким після введення в експлуатацію об`єкту будівництва відповідач зобов`язаний укласти акт приймання-передачі цільових облігацій згідно з проспектом емісії.

Станом на 01 квітня 2013 року відповідач цільові облігації по квартирі АДРЕСА_2 не пред`являв до погашення та акт приймання-передачі не складався, отже права власності на цю квартиру не набув, а власником є ТОВ "Добробуд", як особа, яка її збудувала.

Згідно з свідоцтвом 04 листопада 2014 року ОСОБА_1 зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_3, тому вважає вказані дії відповідача неправомірними.

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з вищевказаним позовом як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який уточнило у процесі розгляду справи, і остаточно просило:

- визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1, що є наслідком припинення права власності на цю квартиру;

- скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1, видане 04 листопада 2014 року Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області та витребувати у ОСОБА_1 вказану квартиру, шляхом передачі її АТ КБ "ПриватБанк".

На обґрунтування позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що банк є власником квартири АДРЕСА_3, оскільки придбало її на аукціоні Придніпровської товарної біржі на підставі договору купівлі-продажу.

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська ухвалою від 18 травня 2015 року залучив до участі у справі як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - АТ КБ "ПриватБанк".

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 27 липня 2021 року залучив до участі у справі як третю особу ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська заочним рішенням від 14 липня 2015 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 18 січня 2021 року, позови ТОВ "Добробуд" та АТ КБ "ПриватБанк" задовольнив.

Скасував свідоцтво про право власності серія та номер НОМЕР_1, видане 04 листопада 2014 року Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

Визнав ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

Витребував у ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 шляхом передачі її АТ КБ "Приватбанк".

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що АТ КБ "ПриватБанк" є власником спірної квартири, оскільки придбало її на аукціоні Придніпровської товарної біржі на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ "Добробуд" та АТ КБ "ПриватБанк".

Інші позовні вимоги є похідними від вищенаведеної позовної вимоги, тому також підлягають задоволенню.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Меладзе С. О. задовольнив.

Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 липня 2015 року скасував та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ "Добробуд" та АТ КБ "ПриватБанк".

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ "Добробут" суд апеляційної інстанції виходив з того, що право витребування майна з чужого незаконного володіння належить лише його власнику, однак на час подання товариством позову (квітень 2015 року), право власності на спірну квартиру 29 грудня 2014 року було зареєстроване за АТ КБ "ПриватБанк" на підставі укладеного між цими юридичними особами договору купівлі-продажу від 29 грудня 2014 року № 10943, тому ТОВ "Добробуд" не було власником спірної квартири на час подання позову та на час розгляду справи судом.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк", виходив з того, що позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірною квартирою, що є наслідком припинення права власності на цю квартиру, скасування свідоцтва про право власності № НОМЕР_1, виданого 04 листопада 2014 року Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, є неналежним способом захисту інтересів власника нерухомого майна.

Крім того, позов АТ КБ "ПриватБанк" не обґрунтований фактом проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, відповідних доказів суду також не представлено.

Встановивши, що спірна квартира з 25 січня 2021 року зареєстрована за ОСОБА_2, який залучений до участі у справі як третя особа, відсутні підстави для задоволення позову АТ "КБ "ПриватБанк" про витребування у ОСОБА_1 вказаної квартири.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від АТ КБ "ПриватБанк" у травні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, та постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 369/8077/13-ц.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обрання позивачем належного способу захисту, який спрямований на відновлення порушеного права. Саме такий спосіб захисту порушеного права забезпечував відновлення справедливого балансу прав ТОВ "Добробуд" та АТ КБ "ПриватБанк", оскільки усував перешкоди незаконному володінню майном, належним на праві власності банку.

Заяву про перегляд заочного рішення була подана відповідачем лише 13 листопада 2020 року, тобто за спливом 5 років. В обґрунтування поважності пропуску такого значного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення відповідач послався про те, що йому не було відомо про розгляд справи судом першої інстанції.

Вказані твердження не відповідають дійсності, оскільки відповідач був обізнаний про розгляд справи, у зв`язку з тим, що оскаржував ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 квітня 2015 року про забезпечення позову.

Дії відповідача свідчать про зловживання процесуальними правами.

25 січня 2021 року банк продав ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна спірну квартиру, яка була набута ним у власність у законний спосіб та у належного власника, наявність вимог ОСОБА_1 на дане майно викликає у покупця сумніви щодо наявності перешкод у здійсненні ним права власності та перешкоджає мирному законному володінню майном.

Відзив на касаційні скарги іншими учасниками справи не подано

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 07 червня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

Справа № 201/6612/15-ц надійшла до Верховного Суду 21 червня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ТОВ "Міжрегіональне фінансове об`єднання" та ОСОБА_1 16 лютого 2009 року було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № Б-51, згідно з яким він укладається за умови укладання покупцем договору про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомості № Р-2-27-4 від 16 лютого 2009 року з забудовником ТОВ "Добробуд", який є емітентом цінних паперів; кількість придбаних цільових облігацій серії А за даним договором складає 19 126 штук, одна облігація дає право на отримання 0,01 кв. м загальної площі квартири у житловому будинку з офісними приміщеннями та паркінгом за адресою: АДРЕСА_4 ; придбаний пакет облігацій серії А код ISIN UA4000045280 у кількості 19 126 штук, ціна пакету 1 043 132,04 грн; придбані облігації зараховуються на рахунок в цінних паперах зберігача пайовика (пункт 3.2 Договору).

На виконання положень зазначеного вище договору купівлі-продажу цінних паперів, 16 лютого 2009 року між ТОВ "Добробуд" (забудовник) та ОСОБА_1 (пайовик) було укладено договір про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомості № Р-2-27-4, за умовами якого пайовик приймає участь в інвестуванні об`єкта будівництва шляхом придбання пакету цільової облігації, а забудовник приймає на себе обов`язки щодо організації його будівництва та введення його в експлуатацію; забудовник зобов`язаний передати, а пайовик прийняти об`єкт нерухомості (квартира будівельний номер АДРЕСА_5 ) за базовим рівнем обробки після введення об`єкта будівництва в експлуатацію за актом приймання-передачі.

Пунктом 2.6 зазначеного договору передбачено, що сторони зобов`язані укласти акт приймання-передачі на об`єкт нерухомості протягом 10 (десяти) банківських днів з дня пред`явлення пайовиком облігацій, емітованих забудовником, до погашення в порядку, визначеному Проспектом емісії, право власності пайовика на які підтверджується випискою зберігача по рахунку у цінних паперах пайовика.

Умовами вказаного договору про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомості передбачено, що акт приймання-передачі є обов`язковим для складання сторонами і є кінцевим документом реалізації вказаного договору, а також договором передбачено складання такого акту на підставі виписки з рахунку у ЦП Пайовика у зберігача.

ОСОБА_1 звернувся до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області щодо реєстрації нерухомості - квартири, зазначеної у вказаному вище договорі.

Згідно з копією картки прийому заяви № 16460592 ОСОБА_1 були подані такі документи: технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 10 квітня 2014 року, видавник: ФОП ОСОБА_4, ксерокопія зазначеного технічного паспорту, договір купівлі-продажу цінних паперів, серія та номер: Б-51, виданий 16 лютого 2009 року, видавник: ТОВ "Міжрегіональне фінансове об`єднання", додаткова угода, серія та номер: 1, виданий 16 лютого 2009 року, видавник: ТОВ "Добробуд", договір про пайову участь, серія та номер: Р-2-27-4, виданий 16 лютого 2009 року, видавник: ТОВ "Добробуд", додаткова угода, серія та номер: б/н, виданий 22 листопада 2011 року, видавник: ТОВ "Добробуд", копія договору купівлі-продажу, серія та номер: б/н, виданий 13 жовтня 2014 року, видавник: ОСОБА_1, копія додаткової угоди, серія та номер: б/н, виданий 13 жовтня 2014 року, видавник: ОСОБА_1, копія договору про пайову участь, серія та номер: б/н, виданий 13 жовтня 2014 року, видавник: ОСОБА_1, копія додаткової угоди, серія та номер: б/н, виданий 13 жовтня 2014 року, видавник: ОСОБА_1, копія договору оренди, серія та номер: б/н, виданий 13 жовтня 2014 року, видавник: ОСОБА_1, копія додаткової угоди, серія та номер: б/н, виданий 13 жовтня 2014 року, видавник: ОСОБА_1, копія розпорядження, серія та номер: б/н, виданий 13 жовтня 2014 року, видавник: ОСОБА_1, копія сертифікату, серія та номер: б/н, виданий 13 жовтня 2014 року, видавник: ОСОБА_1 . У пункті картки прийому заяви № 16460592 перелік документів, поданих додаткового наявний запис "документи отримав в повному обсязі", без уточнення яких саме документів. Про акт приймання-передачі квартири у заяві нічого не зазначено.

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Лісоволенком Р. М. було прийнято 30 жовтня 2014 року рішення № 16853446 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до надання заявником - ОСОБА_1 акта приймання-передачі квартири.

ОСОБА_1 було надано державному реєстратору копію акта приймання-передачі до договору про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомості № Р-2-27-4 від 16 лютого 2009 року.

На підставі наданої копії акта приймання-передачі від 20 червня 2013 року до договору про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомості № Р-2-27-4 від 16 лютого 2009 року державним реєстратором 31 жовтня 2014 року було прийнято рішення про відновлення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

31 жовтня 2014 року державним реєстратором Лісоволенком Р. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 16884120, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_6, за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 490610612101), та видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру індексний номер 28958323 від 04 листопада 2014 року.

ТОВ "Добробуд" не погодилося щодо реєстрації нерухомості, оскільки факт складання такого акта ним не визнається, а також зазначає на невиконання договору - факт переказу облігацій на рахунок забудовника згідно з положеннями договору № Р-2-27-4 від 16 лютого 2009 року також не відбувся.

Вказані вище факти також встановлені судовими рішеннями у справі № 804/1610/15.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 24 березня 2015 року у справі № 804/1610/15 адміністративний позов ТОВ "Добробуд" до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Лісоволенка Р. М., треті особи: ОСОБА_1, ПАТ КБ "Приватбанк", про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Лісоволенка Р. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16884120 від 31 жовтня 2014 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28 травня 2015 року апеляційні скарги ТОВ "Добробуд", Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2015 року скасував в частині відмови у задоволенні позову про скасування свідоцтва про права власності та в цій частині провадження у справі закрив. В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2015 року у справі № 804/1610/15 залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 жовтня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року залишив без змін.

Рішенням державного реєстратора Дніпропетровського міського управління юстиції Зубко В. Ю. внесено запис про скасування державної реєстрації для внесення запису про скасування державної реєстрації права приватної власності за номером 7531758 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 490610612101.

Також встановлено, що 29 грудня 2014 року між ТОВ "Добробуд" та ПАТ "КБ "ПриватБанк" укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В. та зареєстрований в реєстрі за № 10943.

29 грудня 2014 року відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 31902238 від 29 грудня 2014 року право власності на квартиру АДРЕСА_7 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 351314112101) зареєстроване за ПАТ "КБ "ПриватБанк" на підставі вказаного вище договору купівлі-продажу від 29 грудня 2014 року № 10943.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 246849209 від 03 березня 2021 року право власності на спірну квартиру АДРЕСА_7 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 351314112101) з 25 січня 2021 року зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25 січня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павленко І. В.

Крім того, судами встановлено, що рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Виноградова В. Ю. № 63469368 від 15 лютого 2022 року закрито помилково відкритий розділ у разі наявності в Державному реєстрі прав двох і більше розділів на один об`єкт нерухомого майна в результаті технічної помилки.

Відповідно до копії паспорту відповідача серії НОМЕР_2, виданого Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 08 вересня 1997 року, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване на АДРЕСА_8 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно з пунктом третім частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз наведених норм дає підставу для висновку, що право витребування майна з чужого незаконного володіння належить лише його власнику.

Апеляційним судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на час звернення ТОВ "Добробут" у квітні 2015 року з цим позовом право власності на спірну квартиру 29 грудня 2014 року було зареєстроване за АТ КБ "ПриватБанк", на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 29 грудня 2014 року № 10943.

Встановивши, на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, що ТОВ "Добробуд" на час звернення до суду з позовом відчужило спірну квартиру АТ КБ "ПриватБанк" на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2014 року № 10943, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк"

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 388 ЦК України передбачені випадки витребування майна власником від добросовісного набувача. Згідно частини першої вказаної статті, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом частини другої статті 388 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

Вирішуючи спори про витребування майна з чужого незаконного володіння судам слід встановити чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з волі власника вибуло це майно з його володіння, оскільки саме наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 виклала висновок про те, що … [власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів].

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що … [задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника].

У постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 730/556/17, від 13 травня 2020 року у справі № 201/17964/15-ц судом касаційної інстанції викладено висновки про те, що … [права власника на витребування належного йому майна від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника].

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірною квартирою, та про скасування свідоцтва про право власності, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що вказані позовні вимоги є неналежним способом захисту інтересів власника нерухомого майна.

Також суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив АТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні позовних вимог про витребування майна у ОСОБА_1, з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Зі змісту положень статті 48 ЦПК України вбачається, що відповідачем є особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін.

Наведений правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17 та від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18.

Отже, при незалученні до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, скасування рішення суду можливе лише у виняткових випадках, оскільки такі особи не є суб`єктами спірних правовідносин, тому суд не вирішує питання про їх права та обов`язки. Судове рішення лише в майбутньому може вплинути на їх права та обов`язки щодо якоїсь із сторін у спорі, зокрема в разі пред`явлення до них регресного позову. Однак пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України вказує на випадок, коли своїм рішенням суд вирішив питання про їх права та обов`язки, а не вирішить у майбутньому. У зв`язку з цим важливо розмежовувати випадки, коли рішення суду порушує права осіб і коли рішення суду може зачіпати права таких осіб.

При цьому тлумачення пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України свідчить, що підставою для залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі особи, яка не є стороною у справі, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є встановлення обставин можливості впливу судового рішення на права, обов`язки та інтереси цієї особи.

Разом з тим, в ЦПК України (1618-15) не передбачене повноваження суду апеляційної змінювати процесуальне становище особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, на процесуальне становище третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Отже, у разі встановлення, що рішення місцевого суду може в майбутньому вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції вправі залучити таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, однак лише у випадку, якщо така особа не є заявником, тобто не подавала апеляційну скаргу на відповідне судове рішення.

Встановивши, що предметом позову в цій справі є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння заявлена до ОСОБА_1, який на час перегляду справи апеляційним судом, не був власником спірної квартири, оскільки з 25 січня 2021 року спірне нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_2, який залучений до участі у справі як третя особа, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в означеній частині.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, та постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 369/8077/13-ц, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Враховуючи викладене, висновки апеляційного суду не суперечать практиці Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладеній у постановах, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

Посилання у касаційній скарзі на те, що заява про перегляд заочного рішення була подана відповідачем лише 13 листопада 2020 року, тобто зі спливом 5 років, однак відповідач був обізнаний про розгляд справи, оскільки оскаржував ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 квітня 2015 року про забезпечення позову, суд касаційної інстанції також відхиляє.

Відповідно до пункту 13 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з пунктом 9 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Зазначені положення ЦПК України (1618-15) регулюють різні інститути цивільного процесуального законодавства України, а саме інститут строків (оскарження судових рішень) та інститут розгляду справи.

У пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, провадження № 14-74цс21, зазначено, що у разі відмови у задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суд з цієї причини відмовляє у задоволенні такої заяви про перегляд. Тоді відповідач, який її подав, може оскаржити в апеляційному порядку заочне рішення, обґрунтувавши, зокрема, поважність причин для пропуску строку на подання заяви про перегляд цього рішення. Передбачене у реченні другому частини четвертої статті 287 ЦПК України спеціальне правило про початок відліку строку на апеляційне оскарження заочного рішення застосовне лише до тих рішень, які суд ухвалив за правилами, що діють з 15 грудня 2017 року.

Отже, Велика Палата Верховного Суду підтвердила застосування правил, передбачених пунктом 13 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) , щодо строків оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, тобто до 15 грудня 2017 року.

Таким чином, заочне рішення, ухвалене судом 14 липня 2015 року, може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, які передбачені положеннями ЦПК України (1618-15) у редакції до 15 грудня 2017 року.

Частиною четвертою статті 231 ЦПК України 2004 року передбачено, що в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Загальний порядок передбачений частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року, згідно з якою апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Отримавши заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 липня 2015 року представник ОСОБА_1 - адвокат Меладзе С. О. подала 13 листопада 2020 року заяву про перегляд заочного рішення, у задоволенні якої ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня 2020 року відмовлено.

17 грудня 2020 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Меладзе С. О. було подано апеляційну скаргу на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 липня 2015 року.

Згідно з частиною дев`ятою статті 74 ЦПК України 2004 року відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.

Відповідно до частини третьої статті 222 ЦПК України 2004 року особам, які брали у участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручається їм під розписку безпосередньо у суді. Якщо судовим рішенням відповідачеві заборонено вчиняти певні дії, що потребуватиме вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами, копія такого судового рішення також надсилається цим органам та/або особам у строки та порядку, визначені цією статтею.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення та не отримував його копію (у матеріалах справи наявний конверт про направлення ОСОБА_1 копії заочного рішення від 14 липня 2015 року, який повернувся на адресу суду із відміткою "за закінченням терміну зберігання") підстав для неприйняття апеляційної скарги у суду апеляційної інстанції не було.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), … [повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" є доказом неналежного інформування відповідача про час і місце розгляду справи].

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.